№ 73226790, 29.03.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 306/1911/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

29 березня 2018 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі :

головуючої : Готри Т.Ю.,

суддів : Бисаги Т.Ю., Фазикош Г.В.,

з участю секретаря : Чучка Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 16 листопада 2017 року в справі (головуючий суддя Вінер Е.А.) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення,-

в с т а н о в и л а :

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому посилаючись на ч.1 ст. 116, ст. 157 ЖК України, просив суд постановити рішення, яким виселити ОСОБА_2 з належного йому на праві власності житлового будинку та літньої кухні, що знаходиться за адресою с.Павлово, будинок №137, Свалявського району Закарпатської області без надання іншого житлового приміщення. Свої вимоги мотивував тим, що він є власником зазначеного будинку в якому, окрім нього проживають його дружина і троє малолітніх дітей. Рішенням Свалявського районного суду по справі №2-392/10 відповідачку ОСОБА_2 виселено з житлового будинку №137 у с.Павлово Свалявського району в літню кухню за цією ж адресою. Посилаючись на те, що відповідачка ОСОБА_2 зловживає спиртними напоями, влаштовує з ним сварки, принижує його перед дітьми, сусідами та родичами, наносить матеріальні збитки своїми неправомірними діями, за що неодноразово притягалась до відповідальності, але заходи запобігання виявилися безрезультатними, внаслідок чого подальше проживання разом із відповідачкою є неможливим та таким, що порушує його право на власність і правила співжиття, просив позов задовольнити.

Рішенням Свалявського районного суду від 16 листопада 20017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати зазначене рішення, як постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3, які апеляційну скаргу підтримали, пояснення відповідачки ОСОБА_2, яка апеляційну скаргу не визнала, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого комунальним підприємством «Свалявське бюро технічної інвентаризації» від 23.05.2008 року (а.с.4), позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку № 137 у с. Павлово Свалявського району Закарпатської області (а.с.4).

З постанови про закінчення виконавчого провадження від 27 січня 2011 року, винесеної заступником начальника відділу державної виконавчої служби Свалявського управління юстиції ОСОБА_4 з примусового виконання виконавчого листа №2-392/10, виданого 03.12.2010 року Свалявським районним судом про виселення ОСОБА_2 з житлового будинку №137 с.Павлово Свалявського району в літню кухню за цією ж адресою слідує, що виконавче провадження з примусового виконання зазначеного виконавчого листа закінчено, оскільки ОСОБА_2 добровільно виселилася з вказаного житлового будинку у літню кухню (а.с.14).

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Відповідно до частин 1,2, 4 ст.156 ЖК України члени сім»ї власника жилого будинку (квартири), що проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належать, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім»ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім»ї.

До членів сім»ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч.2 ст.64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Статтею 157 ЖК України передбачено, що членів сім»ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч.1 ст.116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до ч.1 ст.116 ЖК України якщо наймач, члени його сім»ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ним в одній квартирі чи одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Посилання позивача ОСОБА_1 у апеляційній скарзі на його неодноразові звернення до правоохоронних органів на протязі з 2010 по 2017 роки та відповіді на ці звернення, як на доказ систематичного порушення відповідачкою правил співжиття та неможливості подальшого проживання разом із нею, не заслуговують на увагу, оскільки його звернення і відповіді правоохоронних органів на ці звернення не є заходами запобігання чи громадського впливу, що б давало суду передбачені ч.1 ст.116 ЖК України підстави для виселення відповідачки з житлового будинку та літньої кухні, що знаходиться за адресою с.Павлово,137 Свалявського району Закарпатської області без надання їй іншого житлового приміщення.

Притягнення відповідачки ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст.173-2 ч.2 КУпАП у вересні 2010 року, за ст.173-2 ч.1 КУпАП у лютому 2012 року, за ст.173-2 ч.2 КУпАП у травні 2012 року, за ст.173 КУпАП (дрібне хуліганство) у серпні 2012 року, не стверджують факт систематичного порушення відповідачкою правил співжиття, оскільки зазначені факти порушення мали місце понад п’ять років до часу звернення позивача ОСОБА_1 до суду з даним позовом 19.09.2017 року (а.с.1).

Відповідно до ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Отже, за відсутності в матеріалах справи належних і допустимих доказів на підтвердження факту систематичного порушення відповідачкою правил співжиття, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відмову ОСОБА_1 у позові.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції у відповідності до ст.375 ЦПК України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга позивача відхиленню, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 374, 375, 382, 384 319 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 16 листопада 2017 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена до Верховного Суду на протязі тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 6 квітня 2018 року.

Головуюча : Судді :