Решение № 73097347, 26.03.2018, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2018 р.Справа № 922/175/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Кучко А.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1) до Ізюмського комунального підприємства теплових мереж (64300, Харківська область, м. Ізюм, проспект Незалежності, 33) про стягнення 2.993219,00 грн. за участю учасників справи:

від позивача - Міненко В.М., довіреність № 84/17 від 27.12.2017

від відповідача - Радигін Є.С., довіреність № б/н від 01.02.2018

ВСТАНОВИВ:

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Ізюмського комунального підприємства теплових мереж, згідно вимог якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь інфляційні втрати у розмірі 2700528,59 грн. (за період з січня 2015 р. по грудень 2017 р.) та 3% річних у розмірі 292690,41 грн. (за період з 27.01.2015 по 26.01.2018), всього - 2993219,00 грн. В обґрунтування позову вказує на наявну заборгованість зі сплати основного боргу за договором №12/05-444 від 01.10.2005 р., встановленої та стягнутої за рішенням господарського суду Харківської області від 17.08.2009 р. по справі № 33/62-09 у сумі 3252115,70 грн., яка станом на час звернення з даним позовом боржником не сплачена. В якості правових підстав посилається, зокрема, на норми статей 193, 216, 217, 264, 265 ГК України, ст.ст. 11-16, ст.ст. 525, 526, 611, 625 ЦК України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.02.2018 відкрито провадження у справі № 922/175/18, призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 05.03.2018 о 12:00год.

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 05.03.2018, на підставі п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України відкладено підготовче засідання на 20.03.2018 о 12:00год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.03.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу № 922/175/18 до судового розгляду по суті на 26.03.2018 об 12:30год.

В судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні, в обґрунтування позову зазначив, що рішенням господарського суду Харківської області 17.08.2009 р. у справі 33/62-09 встановлено зобов'язання у відповідача по сплаті основного боргу по договору № 12/05-444 від 01.10.2005р. укладеного між сторонами у сумі 3252 115,70 грн. Станом на час розгляду даної справи відповідачем свої зобов'язання по сплаті заборгованості не виконано. Також, позивачем наголошено про те, що якщо сума основного боргу присуджена рішенням суду, кредитор має право на стягнення, в межах строків позовної давності, інфляційних втрат та 3% річних за весь період прострочення зобов'язання зі сплати цієї суми основного боргу. Отже, позивачем вказано про те, що у даному разі, враховуючи правову природу таких зобов'язань (інфляційних втрат та 3% річних) та порядок обчислення строку позовної давності до таких вимог - кредитор має право на стягнення інфляційних втрат та 3% річних у межах трирічного строку до дня пред'явлення позову (вимоги) про їх стягнення.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. № 5137 від 23.02.2018) та повноважний представник у судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечив повністю, в обґрунтування заперечень зазначив, що у зв'язку зі зверненням ДК "Газ Україна" НАК «Нафтогаз України» у липні 2009 року до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення суми основного боргу, строк позовної давності за цією вимогою було перервано та розпочався заново, як і строк позовної давності щодо вимог про стягнення інфляційних та 3% річних, пов'язаних причинно-наслідковим зв'язком з основним зобов'язанням. Отже, відповідачем наголошено про те, що строк позовної давності за основною вимогою, інфляційними та 3% річних у позивача сплинув у липні 2012 року. Тобто, відповідачем наголошено про те, що строк позовної давності за основною вимогою, інфляційними та 3% річних (які є похідними від основної вимоги) закінчився у липні 2012 року, тоді, як позивач звернувся з даним позовом до суду у січні 2018 року. На підставі викладеного, відповідач наполягає на застосуванні до позовних вимог про стягнення інфляційних та 3 % річних визначених у позовній заяві строку позовної давності в порядку ст. 267 ЦК України.

Суд оголосив про закінчення з'ясування обставин справи та перейшов до судових дебатів.

В судових дебатах позивач просив стягнути з відповідача на свою користь інфляційні втрати у розмірі 2700528,59 грн. (за період з січня 2015 р. по грудень 2017 р.) та 3% річних у розмірі 292690,41 грн. (за період з 27.01.2015 по 26.01.2018), всього - 2993219,00 грн.

В судових дебатах повноважний представник відповідача наполягав на відмові в задоволенні позову та застосуванні до позовних вимог про стягнення інфляційних та 3 % річних визначених у позовній заяві строку позовної давності в порядку ст. 267 ЦК України.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши промову учасників справи у судових дебатах, господарський суд встановив наступне.

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.08.2009 по справі № 33/62-09 за позовом ДП "Газ-тепло" НАК "Нафтогаз України", м. Київ до Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж, м. Ізюм про стягнення 3252115,70 грн., позов задоволено. Стягнуто з Ізюмського комунального підприємства теплових мереж на користь Дочірнього підприємства „Газ-Тепло" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" 3252115,70 грн. боргу за договором комісії № 12/05-444 від 01.10.2005 р.; витрати по сплаті державного мита у сумі 25500,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн.

ДК "Газ України" НАК "НАфтогаз України" звернувся з даним позовом до суду, в кому наголошує про те, що Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж свої зобов'язання за вищевказаним рішенням суду від 17.08.2009 р. не виконав, у зв'язку із чим, на сьогодні заборгованість по оплаті основного боргу за договором № 12/05-444 від 01.10.2005р., встановленої зазначеним рішенням господарського суду Харківської області від 17.08.2009р. у справі № 33/62-09 складає 3252115,70 грн.

Таким чином, в обґрунтування позову позивач вказує на наявну заборгованість зі сплати основного боргу за договором №12/05-444 від 01.10.2005 р., встановленої та стягнутої за рішенням господарського суду Харківської області від 17.08.2009 р. по справі № 33/62-09 у сумі 3252115,70 грн., яка станом на час звернення з даним позовом боржником залишилась так і не сплаченою.

Враховуючи вищенаведене, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь інфляційні втрати у розмірі 2700528,59 грн., які нараховані за період з січня 2015 р. по грудень 2017 р. та 3% річних у розмірі 292690,41 грн., нараховані за період з 27.01.2015 р. по 26.01.2018 р.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вже було установлено судом, рішенням Господарського суду Харківської області від 17.08.2009 року по справі № 33/62-09 за позовом ДП "Газ-тепло" НАК "Нафтогаз України", м. Київ до Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж, м. Ізюм про стягнення 3252115,70 грн. позов задоволено. Стягнуто з Ізюмського комунального підприємства теплових мереж на користь Дочірнього підприємства "Газ-Тепло" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" 3252115,70 грн. боргу за договором комісії № 12/05-444 від 01.10.2005 р.; витрати по сплаті державного мита у сумі 25500,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн.

У відповідному судовому рішенні, серед іншого, судом зазначено, 01.10.2005р. між сторонами було укладений договір комісії № 12/05-444. Відповідно до умов договору позивач (комітент) уповноважив, а відповідач (комісіонер) прийняв на себе обов'язок протягом строку дії договору здійснювати діяльність по продажу обумовленої "Теплової енергії" відповідно до умов даного договору в інтересах позивача, від свого імені та за рахунок позивача. У відповідності до п.4.1. договору позивач передав за актами приймання -передачі, засвідчені копії яких залучені до матеріалів справи, відповідний обсяг теплової енергії, а відповідач повинен був цей обсяг теплової енергії прийняти. У відповідності до п.4.8. договору відповідач повинен був забезпечити своєчасну оплату за спожиту теплову енергію згідно угодам, укладеним на виконання цього договору. Згідно до п. 4.9. договору відповідач прийняв на себе поручительство (делькредере) перед позивачем за виконання споживачами зобов'язань за угодами. У відповідності до п.5.1. договору оплата за реалізовану відповідачем теплову енергію здійснюється Споживачами на зазначений в договорі рахунок позивача грошовими коштами. В період з жовтня 2005р. по вересень 2006р. позивач передав відповідачу теплову енергію на загальну суму 11837113,41 грн., що підтверджено актами приймання-передачі, засвідчені копії яких долучені до матеріалів справи.

Таким чином, встановленими у господарській справі № 33/62-09 є факти, в тому числі, щодо дотримання позивачем встановлених законом правил та договірних зобов'язань перед відповідачем, а також про те, що відповідачем сума боргу не спростована, відповідач не надав суду доказів про її погашення, а також, враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, позовні вимоги позивача в сумі 3997386,75 грн. обґрунтовані, підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Частиною 1 статті 14 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відносини між позивачем та відповідачем урегульовано положеннями глави 48 Цивільного кодексу України.

Матеріалами справи №922/175/18 підтверджено, що має місце порушення відповідачем грошового зобов'язання

У своїй постанові від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пленум Вищого господарського суду України, з метою однакового і правильного розгляду господарськими судами справ зі спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, постановив надати роз'яснення за яких господарським судам необхідно мати на увазі, що кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

За приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак, якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відтак, вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день з'явлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України). Стягнення інфляційних нарахувань на суму основної заборгованості не є можливим, оскільки індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні).

У даному разі, господарський суд відмічає, що доказів виконання відповідачем грошового зобов'язання останнім до суду не надано.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги, що доказів виконання відповідачем грошового зобов'язання до суду не надано, нарахування 3% річних на суму а також про нарахування інфляційних втрат є обґрунтованими.

Перевіряючи надані позивачем нарахування 3% річних за допомогою програми "ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ "Інформаційно-аналітичний центр "ЛІГА", 2018"). Відповідно до здійсненого перерахунку за період з 27.01.2015р. по 26.01.2018р. від суми заборгованості 3252115,70 грн. розмір 3 % річних становить 292423,11 грн., відтак, заявлена позивачем вимога про стягнення 267,30 3 % річних не підлягає задоволенню у зв'язку із невірним нарахуванням.

Також, судом перевірено наданий позивачем розрахунок індексу інфляції (за допомогою програми "ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ "Інформаційно-аналітичний центр "ЛІГА", 2018") за період з 01.01.2015р. по 31.12.2017р. від суми заборгованості 3252115,70 грн. та встановлено, що позивачем вірно здійснено розрахунок інфляційних нарахувань за вказаний період у розмірі 2700528,59 грн.

У відповідності до частин 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В матеріалах справи міститься заява відповідача, викладена у відзиві на позов, про застосування строку позовної давності, як підставу про відмову в позовних вимогах (т.с. І а.с. 67-69).

У відповідності до ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права, - позовна давність - встановлюється тривалість у три роки.

Згідно із ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності чи право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2012 № 14, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Відповідно до п. 4.1 цієї ж постанови Пленуму сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, у відповідності до ст. 257 ЦК України, а також згідно з п.п. 3.4 та 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 строк позовної давності щодо стягнення інфляційних втрат і 3% річних становить три роки.

Згідно з ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

При цьому, період нарахування індексу інфляції з 01.01.2015 по 31.12.2017, тобто, перебіг позовної давності для позовної вимоги про стягнення інфляційних за період - 01.01.2015 слід вираховувати саме з цього часу (з 01.01.2015 р.), тому строк для подання даної вимоги про стягнення інфляційних за період 01.01.2015 закінчився 02.01.2018 р.

Таким чином, оскільки даний позов заявлено 26.01.2018 (про що свідчить печатка відділення поштового зв'язку на конверті) і позивачем не наведено поважних причин пропуску позовної давності за заявленими вимогами про стягнення інфляційних за період - 01.01.2015, то в цій частині у позові слід відмовити в порядку частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищенаведене, задоволенню підлягає індекс інфляції за період з 01.02.2015 по 31.12.2017 у розмірі 2.599713,01 грн. В задоволенні інфляційних за період з січень 2015 р. у розмірі 100815,58 грн. суд відмовляє з причин пропуску позовної давності .

Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних, з огляду на період їх нарахування , а саме, з 27.01.2015 по 26.01.2018, суд зазначає, що ці позовні вимоги подано в межах строку, встановленого законодавством. Строк для подання даної вимоги про стягнення 3 % річних за період з 27.01.2015 по 26.01.2018 закінчився 26.02.2018 р., при цьому, даний позов, як уже зазначалося вище, подано 26.01.2018.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення: інфляційні нарахування у розмірі 2.599713,01 грн. та 3% річних у розмірі 292423,11 грн.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються у даному разі на сторін пропорційно розміру задоволених вимог, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а саме, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 43382,03 грн. покладаються на відповідача, витрати по сплаті судового збору в сумі 1516,25 грн. залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 13, 14, 41-46, 73-80, 86, 129, 233, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Ізюмського комунального підприємства теплових мереж (64300, Харківська область, м. Ізюм, проспект Незалежності, 33, код ЄДРПОУ 32284148) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) - 2.599713,01 грн. інфляційних нарахувань за період з 01.02.2015 по 31.12.2017; 292423,11 грн. 3 % річних за період з 01.02.2015 по 26.01.2018; 43382,03 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного господарського суду через Господарський суду Харківської області протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 30.03.2018 р.

Суддя Г.І. Сальнікова