Решение № 73037729, 26.03.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 березня 2018 року № 826/13264/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Вєкуа Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач) до державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач) про визнання та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 28.04.2016 № 200-1306 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» в сумі 31 879,56 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що обов'язок щодо сплати земельного податку з'являється лише з дня виникнення права власності або права користування відповідною земельною ділянкою, а оскільки як зазначає позивач, вона не має правового статусу власника або землекористувача щодо частини земельної ділянки під належними позивачу нежитловими приміщеннями, тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач у запереченнях на позовну заяву просить у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки вважає, що податкового повідомлення-рішення від 28.04.2016 № 200-1306 відповідає вимогам чинного законодавства України, а дії відповідача не виходять за межі повноважень, встановлених Податковим кодексом України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.08.2016 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 квітня 2017 року суддею Вєкуа Н.Г. прийнято справу до свого провадження у зв'язку з припиненням повноважень судді Шулежка В.П., в провадженні якого вона перебувала та не була ним розглянута.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити повністю, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Відповідач у судове засідання 10.07.2017 не прибув, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 15 грудня 2017 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Приписами п. 10 ч. 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач разом з ОСОБА_2 набула право власності на нежилі приміщення з № 5 по № 11, 9а, № II (в літ. А) у будинку АДРЕСА_2, загальною площею 258,00 кв. м., що складає 68/100 частин (від групи приміщень № 5) площею 378,10 кв. м. на підставі Договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.В. від 29.11.2006.

04 квітня 2007 року на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біляєвим В.О., позивач разом з ОСОБА_2 набула право власності на нежилі приміщення у будинку АДРЕСА_2, загальною площею 120,10 кв. м., що складає 32/100 частини.

Судом встановлено, що позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець та провадить господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності про що свідчить свідоцтво платника єдиного податку від 25 травня 2012 року серії НОМЕР_2.

Як зазначає позивач, в червні 2016 року вона отримала від відповідача податкове повідомлення-рішення від 28.04.2016 № 200-1306 про визначення позивачу суми податкового зобов'язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб в сумі 31 879,56 грн.

Позивач вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом пунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з пункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Згідно статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Пунктом 271.1 статті 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункт 274.1 статті 274 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Пунктом 286.5 статті 286 цього Кодексу встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Крім того, пунктом 286.6 статті 286 Податкового кодексу України визначає, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Статтею 289 Податкового кодексу України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Суд вважає за необхідне зазначити, що законодавчо встановлений коефіцієнт індексації грошової оцінки землі тягне за собою автоматичну зміну розміру плати за землю. При цьому, визначена нормативно-грошова оцінка землі не змінюється, а лише індексується на відповідний коефіцієнт.

За таких обставин, розмір земельного податку з фізичних осіб, в будь-якому випадку повинен бути проіндексований згідно правил статті 289 Податкового кодексу України.

Поряд з цим у частинах першій, другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтею 289 Податкового кодексу України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Як вказано вище та підтверджується матеріалами справи, позивач є співвласником разом з ОСОБА_2 нежилих приміщень, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 378,10 кв. м.

Як вказано вище, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення відносно позивача зі сплати земельного податку з фізичних осіб.

Як вбачається з заперечень відповідача, оспорюване податкове повідомлення-рішення прийнято контролюючим органом з огляду те, що обов'язок сплати земельного податку виникає у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Суд погоджується з вказаними висновками контролюючого органу з огляду на наступне.

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України і статтею 377 Цивільного кодексу України.

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Отже, оскільки позивач є власницею нежитлових приміщень, за земельну ділянку під якими відповідачем оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням нараховано земельний податок, незважаючи на те, що позивач не зареєструвала право власності чи користування земельною ділянкою під належною їй на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 ст. 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Водночас, оспорюючи податкове повідомлення-рішення від 28.04.2016 № 200-1306, позивач посилається те, що є платником єдиного податку, отже, звільнена від сплати та подання податкової звітності в частині земельного податку.

Так, відповідно до пункту 291.3 статті 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа-підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Згідно з пункту 291.2 статті 291 цього Кодексу спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У пункті 269.2 статті 269 Податкового кодексу України передбачено, що особливості справляння земельного податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Згідно підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За своєю правовою природою підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 Господарського кодексу України).

Частиною другою статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Аналіз наведених норм дає суду підстави для висновку, що платник єдиного податку звільняється від сплати земельного податку в разі провадження діяльності, що спрямована на отримання доходу.

Судом встановлено, що позивачем не надано до матеріалів справи доказів того, що позивачем як фізичною особою-підприємцем провадиться господарська діяльність, на земельній ділянці, яка підлягає оподаткуванню.

Поряд з цим, відповідачем до податкового повідомлення-рішення від 28.04.2016 № 200-1306 не надано завіреного належним чином розрахунку грошового зобов'язання позивача зі сплати земельного податку з фізичних осіб.

Суд звертає увагу на те, що обов'язок по нарахуванню сум земельного податку фізичним особам покладено саме на контролюючий орган - орган державної фіскальної служби, яким для визначення розміру вказаного податку необхідно встановити базу оподаткування, наявність грошової оцінки землі, інші відомості для визначення суми податкового зобов'язання.

У відповіді на запит позивача про надання інформації стосовно надання розрахунку суми земельного податку по оскаржуваному податковому повідомлені-рішенні відповідач вказує, що сума земельного податку в податковому повідомленні-рішенні від 28.04.2016 № 200-1306 була визначена за наступною формулою:

189,05*837,48*2,5*1,5*1,249*1,433*3%=31879,56 грн., де

189,05 кв. м. - площа земельної ділянки під нежилими приміщеннями по вул. Прилужна, 6;

837,48 - базова вартість 1 кв. м. землі відповідно до Рішення Київської міської ради від 03.07.2014 № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва»;

2,5 - коефіцієнт на функціональне використання землі відповідно до порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.04.2006 № 388/12262);

1,5 - узагальнюючий локальний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки (Рішення Київської міської ради від 03.07.2014 № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва»);

1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки (лист Державного агентства земельних ресурсів України від 14.01.2015 №6-28-0.22-215/2-15);

1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки (лист Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 №6-28-0.22-201/2-16);

3% - ставка земельного податку відповідно до рішення Київської міської ради № 242/5629 від 23.06.2011 зі змінами та доповненнями.

Разом з тим, з наведеного розрахунку вказано, що ним застосовано одразу два різні коефіцієнти індексації грошової оцінки, а саме - 1, 249 та 1, 433, що свідчить про помилковість розрахунку відповідача.

При цьому, відповідачем не надано доказів, які підтверджували необхідність встановлення ставки податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено саме у розмірі 3%, в той час як Положенням про сплату за землю в місті Києві до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 (та на яке посилається відповідач у розрахунку) встановлено, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у відсотках від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки зайняті житловим фондом - 0,03 %, а ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, які перебувають у постійному користуванні юридичних осіб (крім державної та комунальної форми власності), встановлюється в розмірі 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у пунктах 5.3 - 5.6 цього Положення.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, зважаючи на недоведеність та необґрунтованість застосування конкретних показників, а також помилковість розрахунків податкового органу щодо застосування коефіцієнтів грошової оцінки та ставки податку, суд приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 28.04.2016 № 200-1306 в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 77-78, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (03186, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 28.04.2016 № 200-1306 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» в сумі 31 879,56 грн.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (03186, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 551,21 грн. (п'ятсот п'ятдесят одна гривня 21 копійка) за рахунок бюджетних асигнувань державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві (03115, м. Київ, вул. Верховинна, буд. 9, код ЄДРПОУ 39513550).

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги).

Суддя Н.Г. Вєкуа