№ 73019388, 22.03.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 552/2526/16-ц Номер провадження 22-ц/786/493/18Головуючий у 1-й інстанції Турченко Т. В. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2018 року м. Полтава

Апеляційний суд Полтавської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - судді Пилипчук Л.І.,

суддів Дряниці Ю.В., Чумак О.В.,

секретар Радько О.М.,

з участю відповідача ОСОБА_2, його представника - ОСОБА_3, правонаступників позивачки ОСОБА_4 - ОСОБА_5, ОСОБА_6, третьої особи - ОСОБА_7,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на заочне рішення Київського районного суду м.Полтави від 20 липня 2016 року, ухваленого в м.Полтаві суддею Київського районного суду м.Полтави Турченко Т.В.,

по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про розірвання договору дарування,-

в с т а н о в и в :

17.05.2016 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом, який змінила заявою від 11.07.2016 року. Просила розірвати договір дарування ? частини квартири АДРЕСА_1, укладений як договір довічного утримання між нею та відповідачем ОСОБА_2, посвідчений 06.09.2004 року державним нотаріусом Другої Полтавської державної нотаріальної контори по р.№2-1919.

Посилалася на те, що при укладенні зазначеного договору вважала, що передає відповідачу частину квартири у власність та отримає від останнього право довічного проживання у цій квартирі та щомісячну матеріальну допомогу, як того передбачають умови договору довічного утримання. Укладаючи мирову угоду від 14.11.2010 року, визнану ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 16.11.2010 року, відповідач зобов'язався не перешкоджати їй проживати у квартирі до її смерті, надавати допомогу в утриманні квартири в межах санітарно-технічних норм, матеріальну і моральну допомогу у випадках її хворобливого стану. Вказане підтверджує, що відповідач фактично визнав , що нотаріально посвідчений договір дарування квартири за змістом та правовими наслідками є договором довічного отримання.

Оскільки відповідач свої обов'язки, передбачені мировою угодою, не виконує, не надає допомогу в оплаті за комунальні послуги та допомогу в утриманні, тому на підставі п.1 ч.1 ст.755 ЦК України просила розірвати вказаний договір.

Заочним рішенням Київського районного суду м.Полтави від 20.07.2016 року позов задоволено.

Розірвано договір дарування ? частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений як договір довічного утримання між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений 06.09.2004 року державним нотаріусом Другої полтавської державної нотаріальної контори Фастовець І.В. , зареєстрований в реєстрі №2-1919.

Додатковим рішенням Київського районного суду м.Полтави від 08.02.2018 року стягнуто із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 551,20грн.

Ухвалою Київського районного суду м.Полтави від 27.12.2017 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення - залишено без задоволення.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Зазначає, що не отримував від районного суду ухвалу про відкриття провадження у справі та інших процесуальних документів, судових повісток та копію заочного рішення до 22.11.2017 року, тому вважає порушеним порядок ухвалення заочного рішення.

Оскільки не був обізнаний про дату та час судового розгляду справи відносно нього, не мав об'єктивної можливості подати до суду першої інстанції заперечення та зробити заяву про застосування позовної давності, тому просить застосувати її в апеляційному суді.

Вказує на прийняття судом взаємовиключних підстав для задоволення позову, оскільки ст.ст.203,229 ЦК України врегульовують порядок та правові наслідки визнання договору недійсним, а ст.ст.755, 756 ЦУК України- порядок припинення договору шляхом його розірвання. Не може бути розірваний договір, який є недійсним.

Вказує на помилкове тлумачення районним судом змісту ухвали апеляційного суду від 16.11.2010 року про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, як укладення договору довічного утримання.

Залучені до участі у справі, як правонаступники померлої 14 травня 2017 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відповідно до ухвали апеляційного суду від 06 березня 2018 року, подали відзиви на вказану апеляційну скаргу.

ОСОБА_5 у своєму відзиві доводи апеляційної скарги визнала та підтримала.

ОСОБА_6 доводи апеляційної скарги заперечує. Вважає, що після затвердження апеляційним судом Полтавської області мирової угоди по справі №22ц-13942/10 угода, укладена між покійною ОСОБА_4 та ОСОБА_2 набула ознак договору довічного утримання. Зазначає, що строк позовної давності не підлягає застосуванню, оскільки порушення умов довічного утримання позивачки відповідачем мали постійний характер. Крім того, клопотання про застосування строку позовної давності може бути заявлено лише в суді першої інстанції.

Відповідач ОСОБА_2 подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу. Заперечує доводи ОСОБА_6, що договір дарування від 06.09.2004 р. після затвердження апеляційним судом мирової угоди в іншій справі набув ознак договору довічного утримання. Також не погоджується з доводами щодо неможливості застосування строку позовної давності, наполягаючи на його застосуванні, враховуючи, що для розірвання договору дарування встановлено річний строк позовної давності.

В апеляційному суді відповідач та його представник ОСОБА_3 підтримали доводи апеляційної скарги, а правонаступники позивачки підтримали викладені у своїх відзивах на апеляційну скаргу доводи.

Третя особа ОСОБА_9 при вирішення справи покладалася на суд. Пояснила, що про вчинення покійною ОСОБА_4 договору дарування їй було відомо від останньої з часу укладення договору.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про її часткове задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч.1,2, 3 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Викладеним вимогам закону рішення районного суду не відповідає.

Як убачається з матеріалів справи, 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 належала ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 17.08.1995 року Відділом приватизації житла./а.с.39 т.1/

Згідно договору дарування від 06.09.2004 року, посвідченого державним нотаріусом Другої полтавської державної нотаріальної контори Фастовець І.В. по р.№2-1919 ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_2 1/2 частину вказаної квартири./а.с.11 т.1/

Рішенням Київського районного суду м.Києва від 22.09.2010 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування - відмовлено. Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 16.11.2010 року визнано мирову угоду, укладену 14 листопада 2010 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_2, за умовами якої ОСОБА_4 припиняє судову справу за її позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування ? частини квартири АДРЕСА_1, укладеного 06.09.2004 року. Відповідач ОСОБА_2 у зв'язку з цим бере на себе зобов'язання не перешкоджати ОСОБА_4 проживати в даній квартирі до її смерті, надавати їй допомогу в утриманні квартири в межах санітарних норм; добровільно надавати матеріальну і моральну допомогу. У разі подальшого продажу квартири ОСОБА_2 останній передає ОСОБА_10 (племіннику позивача) 15 000 грн. Провадження у справі про визнання недійсним договору дарування - закрито./а.с.228 т.1/

Заочним рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 19 червня 2012 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про спонукання до виконання мирової угоди та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 2550грн. витрат на утримання квартири і лікування. /а.с.229 т.1/

Заочним рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 05 лютого 2013 року про спонукання до виконання мирової угоди та стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 2114 грн. на утримання, ремонт квартири та лікування.

14 травня 2017 року ОСОБА_4 померла./а.с.29 т.2/ Заяви про прийняття спадщини подали: 29.05.2017 року - ОСОБА_5 (за законом як племінниця), 31.07.2017 - ОСОБА_6 ( згідно заповіту від 14.06.2016 р.). /а.с.31,52 т.2/.

Задовольняючи позов та розриваючи договір дарування, укладений як договір довічного утримання, місцевий суд виходив з того, що, укладаючи мирову угоду та погоджуючись з її умовами, відповідач фактично визнав, що нотаріально посвідчений договір дарування квартири від 06.09.2004 року є за змістом та правовими наслідками договором довічного утримання. Оскільки відповідач свої обов'язки, передбачені мировою угодою від 14.11.2010 року не виконує, договір відповідно до п.1 ч.1 ст.755 ЦК України підлягає розірванню.

Апеляційний суд не погоджується з такими висновками районного суду, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та грунтуються на неправильно застосованих нормах матеріального і процесуального права.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.(ч.3 ст.3 ЦПК України).

Відповідно до п.3 ч.3 ст.276 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду ( у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обгрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Відповідач ОСОБА_2 одним із доводів апеляційної скарги зазначає про порушення судом першої інстанції порядку ухвалення заочного рішення, оскільки не був обізнаний про місце, дату та час судового розгляду справи відносно нього, а також не одержував будь-яких процесуальних документів, у тому числі, копії заочного рішення у передбачений законом термін.

Апеляційний суд визнає такі доводи обгрунтованими. Районний суд, ухвалюючи заочне рішення, порушив вимоги процесуального закону, який діяв на час ухвалення рішення, зокрема, положень ч.4 ст.169, ч.1 ст.224 ЦПК України, що передбачають умови проведення заочного розгляду справи: у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними.

Матеріали цивільної справи не містять підтвердження належного повідомлення відповідача про час та місце судового розгляду, про вручення йому копії заочного рішення. /а.с.5, 119, 145,250,264 т.1/.

Отже, недотримання судом першої інстанції вимог щодо належного повідомлення учасника справи про дату, час і місце засідання суду є обов'язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Також апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позову про розірвання договору дарування квартири, визнаючи, що цей договір укладений як договір довічного утримання. Такий висновок є хибним та не відповідає нормам цивільного права.

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа , яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України). Відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ст.717 ЦК України).

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартир4у або їх частину. Інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (ст.744 ЦК України).

Укладаючи 06 вересня 2004 року договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, сторони договору - дарувальник ОСОБА_4 та обдаровуваний ОСОБА_2 підтвердили, що цей договір не носить характер фіктивного та удаваного правочину, укладено ними не під впливом помилки, обману, насильства або тяжких обставин./а.с.11 т.1/

Доказів протилежного сторонами не надано, тому за змістом вказаний договір є саме договором дарування.

Доводи позивачки, з якими помилково погодився суд першої інстанції, про те, що вказаний договір дарування укладено як договір довічного утримання, посилаючись при цьому на ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 16.11.2010 року, якою визнано мирову угоду між сторонами та закрито провадження за її позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним - не грунтуються на законі та не заслуговують на увагу, враховуючи наступне.

За змістом положень ст. 717 ЦК України, яка дає поняття договору дарування, та ст.744 ЦК України - поняття договору довічного утримання (догляду) вказані договори є окремими видами договірних зобов'язань із різними істотними умовами та різним правовим регулюванням цих зобов'язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета спору. Тобто, це угода сторін, в якій вони викладають прийнятний для них варіант вирішення судової справи, розподіляють спірні права та обов'язки, або відмовляються від таких шляхом досягнення компромісу.

Умови мирової угоди, визнаної апеляційний судом Полтавської області ухвалою від 16.11.2010 року, не створюють інших, ніж передбачених угодою, юридичних наслідків, оскільки мирова угода стала підставою для закриття провадження у цивільній справі про визнання договору дарування недійсним, а ухвала суду за своїм змістом є процесуальним рішенням за наслідками визнання мирової угоди та з цих підстав - закриття провадження у справі.

Оскільки апеляційний суд прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог, тому не аналізує доводи відповідача щодо пропуску строку позовної давності та відмовляє в позові за безпідставністю. Таким чином апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Апеляційний суд відхиляє доводи правонаступника позивачки - ОСОБА_6, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, які зводяться до заперечення останньої та грунтуються на хибній оцінці встановлених судом фактичних обставин і довільному тлумаченні норми цивільного права, що регулює поняття договору довічного утримання.

Керуючись ст.ст.367,368, 374, п.п.3,4 ч.1 ст.376, ст.ст.381-384, 390-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити - частково.

Заочне рішення Київського районного суду м.Полтави від 20 липня 2016 року та додаткове рішення Київського районного суду м.Полтави від 08.02.2018 року - скасувати.

Ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про розірвання договору дарування ? частини квартири АДРЕСА_1, посвідченого Другою полтавською державною нотаріальною конторою 06.09.2004 року по р.№2-1919, укладеного як договір довічного утримання - відмовити за безпідставністю.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 27.03.2017 року.

Головуючий - суддя Л.І.Пилипчук

Судді /підписи/ Ю.В.Дряниця

О.В.Чумак

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО:

Суддя апеляційного суду

Полтавської області Л.І. Пилипчук