Решение № 72909847, 20.03.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

20 березня 2018 р. Справа № 802/79/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Жданкіної Наталії Володимирівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Коляденка Олександра Леонідовича,

представника позивачів: ОСОБА_1,

представника відповідача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішень,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулись ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачі зазначили, що звернувшись до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із заявами про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Сабарівської сільської рад Оратівського району Вінницької області (за межами населеного пункту), отримали відмову у наданні такого дозволу, яка оформлена листами від 03 листопада 2017 року за № Ж-19213/0-9702/6-17, №К-19203/0-9725/6-17, №О-19203/0-9727/6-17 та вмотивована тим, що формування земельної ділянки на підставі проекту землеустрою щодо відведення буде суперечити схемі землеустрою, що міститься у технічній документації із землеустрою щодо інвентаризації земель Сабарівської сільської ради.

На думку позивачів, така відмова суперечить статті 118 Земельного кодексу України, якою передбачено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Крім того, вказали, що подані до відповідача клопотання передбачали зміну цільового призначення, що передбачає звернення до відповідача саме із заявами про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Вважаючи відмову відповідача протиправною позивачі звернулись до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 30.01.2018 відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду.

Ухвалою від 05.03.2018 відкладено судовий розгляд справи та витребувано у відповідача додаткові докази, необхідні для належного розгляду даної адміністративної справи.

Представник позивачів в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав наведених у позовній заяві та наданих в судовому засіданні додаткових пояснень. Зокрема, додатково звернула увагу суду на те, що клопотання позивачів передбачали зміну цільового призначення земельної ділянки. Крім того, вказала, що положення ст. 79-1 ЗК України, в частині, що стосується необхідності виготовлення технічної документації, поширюються виключно на земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, водночас земельні ділянки на які претендують позивачі вказаному критерію не відповідають.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив щодо задоволення адміністративного позову, посилаючись на обставини викладенні у відзиві на позовну заяву (а.с. 65-69). Зокрема зазначив, що бажані позивачами земельні ділянки є частиною земельного масиву, який вже сформований та присвоєно кадастровий номер. Таким чином, в силу положень ст. 56, 79-1, 118 ЗК України, відведення земельної ділянки площею 2,000 га за рахунок уже сформованої земельної ділянки можливе лише після розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок у порядку, встановленому чинним законодавством України. Крім того, вказав на те, що згідно ст. 84 ЗК України, у державній власності перебувають усі землі України, водночас оформлення державної форми власності шляхом проведення державної реєстрації не здійснюється. З огляду на вищевикладене, Головне управління вважає відповіді від 03 листопада 2017 року за № Ж-19213/0-9702/6-17, №К-19203/0-9725/6-17, №О-19203/0-9727/6-17 законними та обґрунтованими і такими що не підлягають скасуванню.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що в жовтні 2017 року позивачі звернулись до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із заявами про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Сабарівської сільської рад Оратівського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

03 листопада 2017 року листами за № Ж-19213/0-9702/6-17, №К-19203/0-9725/6-17, №О-19203/0-9727/6-17, що є ідентичними за змістом, відповідач повідомив позивачів про те, що формування об’єкта на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, буде суперечити схемі землеустрою, що міститься у технічній документації із землеустрою щодо інвентаризації земель Сабарівської сільської рад Оратівського району Вінницької області, адже поділ земельної ділянки має здійснюватись за технічною документацією щодо поділу та об’єднання земельних ділянок.

Враховуючи викладене, відповідачем було відмовлено позивачам у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Не погоджуючись із такою відмовою позивачі звернулись до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст.14 Конституції України та ст.373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Так, частинами 1, 2, пункту "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно зі частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною 1 статті 117 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_6 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_6 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (пункт б частини 1 статті 121 Земельного кодексу України).

Згідно абзацу 1 частини 3 статті 123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Поряд із цим, із положень статті 79-1 ЗК України випливає, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється:

- у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

- шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок;

- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

- шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом;

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Таким чином, формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків, формування їх шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих ділянок, що в свою чергу здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Так, судом встановлено, що позивачі звертаючись до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з відповідними клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, просили надати дозвіл, саме на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 (два) га на території Сабарівської сільської ради Оратівського району Вінницької області (за межами населеного пункту), яка вже є сформованою, що підтверджується наявними в матеріалах справи витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Поряд із цим, представник позивачів в судовому засіданні наголосила, що позивачі звернулись до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотаннями про надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки саме для ведення особистого селянського господарства, водночас цільове призначення земельної ділянки, до складу якої входять земельні ділянки яки бажають отримати позивачі, є ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Суд критично оцінює посилання представника позивачів на те, що звернення позивачів із клопотаннями про надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, передбачає зміну цільового призначення земельної ділянки, з огляду на наступне.

Так, на підтвердження своєї позиції представником позивачів суду надано витяг з Державного земельну кадастру від 08.06.2017 за №НВ-0506536512017 зміст якого свідчить, що земельна ділянка, до складу якої входять земельні ділянки яки бажають отримати позивачі, перебувала у користуванні ПП "Агрофірма "Відродження", загальна площа якої становила 67,6252 га. Вказаній земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер 0523184700:02:004:0127. Також у вказаному витязі зазначено, що земельна ділянка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення, використовується для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 214-216).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної ОСОБА_6 Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення (ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України).

Відповідно, до п. "а" ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

При цьому, наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року №548 затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель (далі - КВЦПЗ).

Пунктом 1.2 Класифікації видів цільового призначення земель встановлено, що код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі.

КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів (п. 1.4 КВЦПЗ).

Як слідує із розділу ІІ КВЦПЗ, землі за своїм цільовим призначенням поділяються на землі сільськогосподарського призначення, які мають код КВЦПЗ – 01, на землі житлової та громадської забудови, які мають код КВЦПЗ – 02, на землі громадської забудови, які мають код КВЦПЗ – 03, тощо.

В свою чергу, землі сільськогосподарського призначення також мають поділ щодо мети використання, а саме: для ведення особистого селянського господарства (01.01); для ведення фермерського господарства (01.02); для ведення особистого селянського господарства (01.03), тощо.

Із наведеного слідує, що звернення позивачів із клопотаннями про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок орієнтовною площею 2 га, (рілля) для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земельних ділянок із цільовим призначенням за кодом КВЦПЗ 01.01 "для ведення товарного сільськогосподарського виробництва", не передбачало зміну коду Класифікації видів цільового призначення земель, а лише вносило зміни щодо мети її використання.

Також, з огляду на вищенаведені правові норми, суд зауважує, що низка витягів з Державного земельну кадастру, що були долучені за клопотання представника позивачів до матеріалів справи, не є належним доказом зміни цільового призначення земельних ділянок, отримати які бажають позивачі.

Отже, з огляду на встановлені в судовому засіданні обставини справи, що знайшли своє документальне підтвердження належними доказами, суд акцентує увагу на тому, що земельна ділянка є сформованою, зміни цільового призначення за клопотаннями позивачів не відбудеться, в свою чергу, її подальше формування здійснюється лише за технічною документацією, а не за проектом землеустрою, про що просить позивач.

За наведених обставин, враховуючи, що позивачі звернулись із клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо земельної ділянки, яка сформована, та її подальше формування (поділи чи об'єднання) здійснюється не на підставі проекту землеустрою, а за технічною документацією, суд дійшов висновку про правомірність відмов відповідача, що викладені у листах від 03 листопада 2017 року за № Ж-19213/0-9702/6-17, №К-19203/0-9725/6-17, №О-19203/0-9727/6-17.

Що ж до позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, суд зазначає, що вона є похідною від першої та також не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази надані позивачем, суд доходить висновку, що мотивація, на яку посилається останній, не дає суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували доводи відповідача, а відтак відсутні підстави для задоволення позову.

За приписами статті 139 КАС України, судовий збір з відповідача не стягується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

у х в а л и в :

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 22.03.2018

ОСОБА_3 (вул. І.Богуна, 18, с. Балабанівка, Оратівський район, Вінницька область).

ОСОБА_4 (вул. Варшавська, 5, с. Сабарівка, Оратівський район, Вінницька область).

ОСОБА_5 (вул. Лісова, 15, с. Сабарівка, Оратівський район, Вінницька область).

Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (21027, Вінницька область, м. Вінниця, вул. Келецька, 63).

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна