Решение № 72795736, 10.01.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2018 року Справа № 804/6145/17 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді при секретарі судового засідання ОСОБА_1 ОСОБА_2 розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" ОСОБА_4, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

22.09.2017р. ОСОБА_3 звернувся з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства “Банк Михайлівський” ОСОБА_4, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та просить:

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" ОСОБА_4, щодо не включення позивача до переліку вкладників ПАТ "Банк Михайлівський", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" ОСОБА_4 включити позивача із сумою 100000,00грн. до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Банк Михайлівський" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про позивача для внесення даних позивача до Загального реєстру вкладників ПАТ "Банк Михайлівський", які отримують кошти в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 02.07.2015р. між позивачем та Банком був укладений договір банківського рахунку «Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)» №980-027-000001839, за яким позивачу у Банку був відкритий рахунок №26206520717502, а 29.12.2015р. між сторонами був укладений ще один договір №980-027-000169153 та в цей же день позивачем за квитанцією №05562501 через касу Банку було здійснено переказ коштів у сумі 100000 грн. 12.07.2016р. було прийнято рішення Національного банку України №124-рш про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Банку, а отже, вважає, що позивач як вкладник Банку набув право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у відповідності до вимог ст.ст. 2, 4, 12, 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Проте, за зверненням позивача, останній не був включений до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування коштів по вкладам через те, що договір від 25.12.2015р. між позивачем та ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» укладений без участі Банку як повіреного, а тому вказаний договір не відповідає Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичними особами через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг», а тому відсутні підстави для включення позивача до відповідного Переліку вкладників банку, про що зазначено у листі №ЗГ/20772 від 14.06.2017р. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною щодо не включення його до Переліку вкладників банку з підстав того, що грошові кошти знаходяться на рахунку позивача, а тому він має право бути включеним до списків вкладників банку. Окрім того, позивач посилається і на те, що перевірка правочинів на їх нікчемність повинна була бути проведена у межах процедури введення тимчасової адміністрації банку, а не у період його ліквідації, а тому обмеження виплати коштів за депозитним договором позивача у період ліквідації банку суперечить вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а уповноважена особа, допускаючи таке обмеження, діяв з перевищенням наданих йому повноважень.

29.12.2017р. позивачем засобами поштового зв’язку на адресу суду була надіслана уточнена позовна заява позивача, яка ухвалою суду від 10.01.2018р. повернута позивачеві на підставі п.7 ст.47 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач в судове засідання не з’явився, причину неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином 12.12.2017р., що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням (а.с. 100).

Відповідач в судове засідання не з’явився, причину неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином 11.12.2017р., що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням (а.с. 98).

Разом з тим, 23.10.2017р. відповідач надіслав на адресу суду заперечення на позов, у яких просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що 29.12.2015р. між позивачем та ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» був укладений договір позики №980-027-000169153 на суму 100000 грн. 19.05.2016р. на рахунок позивача ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» повернуті кошти в сумі 100000 грн. та 308,28 грн. оплата процентів за наведеним договором. Отже, вказані грошові кошти отримані позивачем на підставі договору позики, а не депозиту, а тому гарантії Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон №4452) не поширюється на ситуацію з позивачем. Відповідно до п.15 Перехідних положень Закону №4452 (в редакції від 15.11.2016р.) до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступав повіреним за відповідним договором, проте договір позики №980-027-000169153 від 29.12.2015р. є двостороннім, укладеним між позивачем та ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» без участі Банку як повіреного, а кошти, що вносились за таким договором не є вкладом згідно Закону №4452. У відповідності до ч.2 ст.38 Закону №4452 уповноваженою особою Фонду було створено комісію по перевірці правочинів на предмет їх виявлення нікчемними та висновки комісії затверджені наказом №42/2 від 01.06.2016р. та за висновками перевірки було виявлено, що Банк уклав з ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» договір про відступлення права вимоги №1805 від 18.05.2016р. та договір відступлення права вимоги №1 від 19.05.2016р., на виконання яких були здійснені внутрішні проводки в балансі шляхом збільшення залишку коштів за рахунком ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр», що значно перевищувало наявний вільний ліміт кредитування у зв’язку з чим Банком порушено обмеження, встановлені постановою №917, а тому вказані договори є нікчемними у відповідності до вимог п.п.2, 7, 8, 9 ч.3 ст.38 Закону №4452. В подальшому за рахунок коштів, відображених на рахунках ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» внаслідок проведення вищевказаних нікчемних правочинів були проведені операції з перерахування коштів на поточні рахунки фізичних осіб, у тому числі і позивача, як повернення коштів за раніше укладеними договорами позики. Проте, фактично перерахування коштів на рахунки фізичних осіб не відбувалося – операції проводились шляхом здійснення відповідних проводок в балансі Банку, за відсутності грошових коштів в такій кількості на рахунку Банку. Наказом №42/2 від 01.06.2016р. затверджені результати проведеної перевірки правочинів нікчемними за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакцій) з виконання 19.05.2016р. платіжних документів ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» про перерахування коштів фізичних осіб у відповідності до положень п.п. 7-9 ч.3 ст. 38 Закону №4452. А враховуючи, що кошти отримувались позивачем на підставі договору позики, що не є вкладом або коштами прирівняними до вкладу у розумінні чинного законодавства, а також кошти, які обліковуються на рахунку позивача відображені на такому рахунку внаслідок вчинення нікчемного правочину, у відповідача були відсутні підстави для включення позивача до переліку рахунків вкладників з огляду на положення ст. 27 Закону №4452, зокрема, і за умови чинності наказу відповідача про нікчемність правочину, що підтверджується і позицією Вищого адміністративного суду України та Київського апеляційного адміністративного суду, відображеною в позові.

Третя особа (Фонд гарантування вкладів фізичних осіб) в судове засідання не з’явилися, причину неявки не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належно 12.12.2017р., що підтверджується наявними у справі поштовими повідомленнями (а.с. 99).

Водночас, 24.10.2017р. представник третьої особи засобами електронного зв’язку надіслав на адресу суду письмові пояснення у яких просив розглянути справу без участі представника Фонду у зв’язку з неможливістю забезпечити участь представника через щільний графік судових засідань та просив у задоволенні даного позову відмовити повністю посилаючись на те, що у Фонду відсутні будь-які первинні документи по вкладах позивача і тому при складанні Загального реєстру використовується виключно інформація, що наявна в переданому уповноваженою особою Фонду Переліку вкладників. Оскільки позивача не було включено уповноваженою особою до Переліку, Фонд гарантування не мав правових підстав здійснювати відповідні процедури по включенню його до Загального реєстру і виплаті відшкодування. Таким чином, відповідно до приписів Закону №4452 у Фонду гарантування ще не виникло обов’язку перед позивачем щодо відшкодування йому коштів, і тому права позивача не могли бути порушеними Фондом гарантування, отже позовні вимоги позивача вважає передчасними по відношенню до Фонду (а.с.65-70).

Згідно ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника), належним чином повідомленого про судове засідання, без поважних причин або без повідомлення причин неявки, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

Частиною 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, неявку учасників справи в судове засідання, з урахуванням надісланого представником третьої особи клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, належне повідомлення позивача та відповідача про дату, час і місце розгляду справи відповідно до ст. 126 Кодексу адміністративного судочинства України, строки розгляду справи, встановлені ст. 193 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглядати дану справу за відсутності представників позивача, відповідача та третьої особи у письмовому провадженні відповідно до вимог п. 1 ч. 3, ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

02.07.2015р. між ОСОБА_3 та ПАТ “Банк Михайлівський” було укладено договір №980-027-000001839 банківського рахунку для обслуговування строкового вкладу (депозиту) за яким позивачеві у Банку було відкрито на його ім’я поточний рахунок для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касового обслуговування за №26206520717502, що підтверджується копією відповідного договору (а.с. 13).

Також, 29.12.2015р. між ОСОБА_3 (сторона-1) та ТОВ “Інвестиційно-розрахунковий центр” (сторона-2) був укладений договір №980-027-000169153 за умовами якого Сторона-1 передає кошти Стороні-2 у власність у розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а Сторона-2 зобов’язується повернути кошти Стороні -1 та виплатити проценти у порядку та на умовах, встановлених цим договором, а саме: у розмірі 100 000,00 грн. зі строком до 28.06.2016р. про що свідчить копія вищенаведеного договору (а.с. 14).

Того ж дня, 29.12.2015р. ОСОБА_3 за квитанцією №QS562501 було внесено на вищевказаний рахунок грошові кошти у сумі 100 000,00 грн., що підтверджується копією відповідної квитанції (а.с. 15).

19.05.2016р. на рахунок позивача №26206520717502, відкритий у ПАТ “Банк Михайлівський”, ТОВ “Інвестиційно-розрахунковий центр” було повернуто кошти згідно з договором №980-027-000169153 від 29.12.2015р. у сумі 100 000,00 грн. та проценти за вказаним договором у сумі 308,28 грн., що підтверджується випискою по особовим рахункам позивача (ф.281) з 19.05.2016р. по 31.10.2016р., копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 32-33).

23.05.2016р. згідно постанови НБУ №14/БТ ПАТ “Банк Михайлівський” було віднесено до категорії неплатоспроможних та рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів було прийнято рішення за №812 про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ “Банк Михайлівський”.

12.07.2016р. за постановою правління НБУ №124-рш було відкликано банківську ліцензію та прийнято рішення про ліквідацію ПАТ “Банк Михайлівський”, відповідно, на виконання вказаного рішення НБУ, Виконавчою дирекцією Фону гарантування вкладів було прийнято рішення №1213 про початок процедури ліквідацію ПАТ “Банк Михайлівський” з 13.07.2016р. по 12.07.2018р.

14.06.2017р. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ “Банк Михайлівський” на адресу позивача було надіслано лист за №3Г/20772, у якому повідомлялося про не включення позивача до Переліку вкладників банку, що мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб через те, що договір №980-027-000169153 від 29.12.2015р. було укладено безпосередньо з ТОВ “Інвестиційно-розрахунковий центр”, без участі ПАТ “Банк Михайлівський” як повіреного, а тому вказаний договір не відповідає вимогам Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг» за своїм суб’єктним складом (а.с. 16).

Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо не включення його до Переліку вкладників банку протиправною та такою, що суперечить нормам ст.ст. 26, 27, 38, 39 Закону №4452, оскільки грошові кошти було перераховано на рахунок, відкритий у Банку, а отже, позивач вважає, що він є вкладником цього Банку, а тому просить зобов’язати відповідача включити позивача до відповідного Переліку вкладників Банку та надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про позивача для внесення даних позивача до Загального реєстру вкладників Банку, які отримують кошти в межах граничної суми відшкодування за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Дослідивши матеріали справи, з’ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд находить підстави достатніми для часткового задоволення даного адміністративного позову в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не включення позивача до Переліку вкладників Банку та зобов’язання відповідача внести доповнення до Переліку рахунків вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, виходячи з наступного.

Правові, фінансові та організаційні зади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України, повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків, визначаються Законом України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” від 23.02.2012р. №4452-УІ (далі – Закон №4452) та Положенням про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду №14 від 09.08.2012р. ( далі – Положення №14).

Згідно із положеннями ст. 2 Закону №4452 вклад – це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.

Вкладником є фізична особа (крім фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №4452 Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 грн. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, визначений ст.27 Закону №4452.

Так, Уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку (ч.1 ст.27 Закону №4452 у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує, зокрема, перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 цього Закону; перелік рахунків вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 цього Закону. Кошти за такими вкладами виплачуються Фондом після проведення аналізу ознак, визначених статтею 38 цього Закону, у тому числі шляхом надіслання запитів клієнтам банку, у порядку та строки, встановлені Фондом, а також підтвердження відсутності таких ознак (ч. 2 ст. 27 Закону №4452 у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Згідно ч. 3 ст. 27 Закону №4452 виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду.

Інформація про вкладника в Переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства ( ч.4 ст. 27 Закону №4452).

Відповідно до п. 5 розділу ІІ Положення №14 Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує та надає до Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку, зокрема, перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, згідно з додатком 2 до цього Положення.

Переліки, зазначені у цьому пункті, надаються до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом. У супровідному листі зазначаються назви переліків, кількість інформаційних рядків та підсумкові значення сум.

Переліки на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) складаються в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та засвідчуються підписами уповноваженої особи Фонду, головного бухгалтера банку та відбитком печатки банку (за наявності), в електронному вигляді - у csv-файлах. Дані на паперових носіях та в електронному вигляді повинні бути ідентичними.

Інформація про вкладника в переліках має забезпечувати можливість його ідентифікації відповідно до законодавства.

Протягом дії тимчасової адміністрації та ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та доповнення до переліків.

Як передбачено у пунктах 2,3 розділу ІУ Положення №14, Фонд складає на підставі Переліку реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат за формою, наведеною у додатку 5 до цього Положення (далі - Загальний реєстр), що затверджується виконавчою дирекцією Фонду. Загальний реєстр складається на паперових носіях та в електронному вигляді.

Фонд складає зміни та доповнення до Загального реєстру, що затверджуються виконавчою дирекцією Фонду на підставі змін та доповнень до Переліку, прийнятих Фондом.

Згідно до п.5 розділу ІV Положення № 14, Фонд здійснює відшкодування коштів за вкладами відповідно до Загального реєстру за частинами Загального реєстру.

Таким чином процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає такі послідовні етапи: складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; складання Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального Реєстру; затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру вкладників. При цьому, Уповноважена особа Фонду наділена правом надавати зміни та доповнення до відповідних Переліків рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.

Крім того, згідно п. 4 ч. 2 ст. 37 Закону №4452 уповноважена особа Фонду має право, зокрема: повідомляти сторони за договорами, зазначеними у ч.2 ст.38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Також і відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону №4452 протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов’язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Згідно ч. 3 ст. 38 Закону №4452 правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без встановлення обов’язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов’язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов’язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов’язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; банк прийняв на себе зобов’язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов’язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов’язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Відповідно до п. 1 ч.4 ст.38 Закону №4452 Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

При цьому, за приписами ст.37 Закону №4452 визначено, що уповноважена особа Фонду діє від імені банку та в межах повноважень, делегованих їй Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що Уповноважена особа Фонду наділена правом та повноваженнями перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних.

Разом з тим, за змістом наведених норм, дане право не є абсолютним, а кореспондується з обов’язком Уповноваженої особи Фонду встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов’язує нікчемність правочину, тобто самого по собі твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно (твердження), у даному випадку, нівелюється протилежним твердженням вкладника про дійсність вкладу.

Таким чином, у розпорядчому рішенні (наказі, розпорядженні, повідомленні) належить вказувати передбачені Законом підстави визнання правочину нікчемним.

Проте, як свідчить зміст наказу Уповноваженої особи Фонду № 42/2 від 01.06.2016р. “Про затвердження висновків Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними”, на який відповідач посилається у своїх запереченнях, вбачається, що Уповноваженою особою Фонду було визнано нікчемними всі транзакції та правочини(договори) згідно Додатку №1 до акту №2, який додається до акту №2 за положеннями ст. 38 Закону №4452 та у якому зазначено перелік фізичних осіб на рахунки яких 19.05.2016р. були здійснені перерахування коштів з рахунку ТОВ “Інвестиційно-розрахунковий центр”, у тому числі і визнано нікчемним перерахування коштів на рахунок позивача №26206520717502 від 19.05.2016р. згідно з витягу від 18.10.2017р. (а.с. 34, 35, 37).

В той же час, слід зазначити, що визнання нікчемним правочину позивача з вищенаведених підстав є таким, що не відповідає ч. 3 ст. 38 Закону №4452, оскільки вказана норма не містить такої підстави для визнання правочину нікчемним як перерахунок коштів з рахунку юридичної особи на рахунки фізичних осіб з огляду на те, що як встановлено судом вказаним Товариством були саме повернуті кошти фізичним особам, які були внесені раніше саме позивачем, зокрема вказаним Товариством було повернуто позивачеві 100 000,00 грн. на його рахунок відкритий у Банку, що не суперечить ні нормам Цивільного кодексу України, ні ст. 38 Закону №4452 з огляду на те, що самі норми ст. 38 вказаного Закону не визначають зазначених обставин в якості підстав для визнання правочинів нікчемними.

Також, слід зазначити, що перерахування коштів юридичною особою на користь іншої фізичної особи не є безумовною підставою для визнання правочинів нікчемними за ч. 3 ст. 38 Закону №4452 з урахуванням того, що згідно п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону №4452 вкладом є кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту) банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотка на такі кошти.

Окрім того, згідно з ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановленому договором.

Аналізуючи зміст наведених законодавчих норм, слід дійти висновку, що чинне законодавство прямо передбачає, що грошові кошти на депозитний рахунок можуть бути внесені як безпосередньо вкладником, так і іншою особою для вкладника.

З огляду на наведене, посилання відповідача на нікчемність правочину позивача та перерахування ТОВ “Інвестиційно-розрахунковий центр” 19.05.2016р. з підстав того, що перерахунок коштів на рахунок позивача відбувся від ТОВ “Інвестиційно-розрахунковий центр”, а не самим вкладником є неспроможними та такими, що суперечать вищенаведеним нормам п.1 ч.1 ст.2 Закону №4452 та ч.1 ст.1058 ЦК України з урахуванням того, що внесення грошових коштів відбулося саме вкладником на рахунок у Банку позивача згідно квитанції №QS562501 від 29.12.2015р. (а.с.15).

При цьому, при прийнятті рішення у даній справі судом враховується і те, що відповідач не заперечує наявності надходження вказаних коштів на рахунок позивача саме від позивача, що також і підтверджено виписками по рахунку позивача, які були надані самим відповідачем та які наявні у матеріалах справи (а.с. 32-33).

Отже, наявність на рахунку позивача у ПАТ “Банк Михайлівський” №26206520717502 грошових коштів 100000 грн. та 308,28 грн. процентів по договору №980-027-000169153 від 29.12.2015р. (що підтверджується випискою Банку по особовому рахунку), які надійшли від ТОВ “Інвестиційно-розрахунковий центр” на вказаний рахунок позивача 19.05.2016р. уже не може свідчити про нікчемність правочину, а тому наказ №42/2 від 01.06.2016р. в частині визнання нікчемним правочину позивача є необґрунтованим та таким, що не відповідає вищенаведеним нормам чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач в судове засідання не з’явився без поважних причин, жодних доказів та підстав, які б свідчили про правомірність бездіяльності відповідача, яка полягає у не включенні відповідачем даних про рахунок позивача до Переліку рахунків вкладників банку, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з урахуванням встановлених обставин та наведених вище норм чинного законодавства.

Твердження Уповноваженої особи Фонду про нікчемність транзакції по перерахуванню коштів на рахунок позивача №26206520717502 від 19.05.2016р. є припущенням, яке не доведено жодними належними доказами у встановленому законом порядку.

За таких обставин не доведено відповідачем і наявності законних правових підстав для не включення рахунку позивача до Переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як вкладника відповідно до вищенаведеного договору банківського вкладу, а тому така бездіяльність уповноваженої особи суперечить приписам Закону №4452 та є протиправною.

Судом також критично надається оцінка доводам відповідача про визнання транзакцій по перерахуванню коштів у сумі 100308,28 грн. рахунку ТОВ “Інвестиційно-розрахунковий центр” на рахунок позивача №26206520717502 за договором від 29.12.2015р. №980-027-000169153 нікчемними та невідповідність вказаного договору Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичними особами через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг» за своїм суб’єктним складом, з огляду на те, що 19.11.2016р. набрав чинності п.15 Прикінцевих положень Закону №4452, внесені Законом України від 15.11.2016р. №1736-VІІІ, за якими передбачено, що до вкладу прирівнюються кошти залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичними особами через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг» віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було проінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій , передбачених цим законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника.

Отже, суд приходить до висновку, що кошти позивача у сумі 100000 грн. внесені позивачем за договором від 29.12.2015р. №980-027-000169153 укладеним між позивачем та небанківською фінансовою установою через банк, що виступив повіреним за відповідним договором згідно вказаного закону прирівнюється до вкладу, а фізична особа визнається вкладником такого банку.

Доводи відповідача у запереченнях про те, що Банк не виступав повіреним при укладенні вказаного договору судом не приймаються до уваги та суперечать обставинам про те, що вказаний договір саме був укладений із залученням ПАТ «Банк Михайлівський» як повіреного, оскільки саме ПАТ «Банк Михайлівський» для позивача, з метою перерахування вказаних коштів, був відкритий відповідний рахунок за №26206520717502.

Є неспроможними доводи представника відповідача у його запереченнях і щодо того, що позивач не є вкладником Банку Михайлівський у розумінні Закону №4452 та на позивача не може розповсюджуватися п.15 Перехідних положень Закону №4452, який вступив у силу 19.11.2016р. так як між позивачем та ТОВ “Інвестиційно-розрахунковий центр” був укладений договір позики без участі Банку як повіреного, а тому за своєю природою договір позики не є вкладом згідно Закону України «Про банки і банківську діяльність», і тому гарантії Закону №4452 не поширюються на позивача, з огляду на те, що вказане не відповідає дійсності та спростовується наявними в матеріалах справи доказами, так як 02.07.2015р. між позивачем та Банком був укладений договір банківського вкладу (депозиту), що підтверджується його копією наявною у справі (а.с.13).

Окрім того, слід зазначити, що 19.11.2016р. набрав чинності п.15 Прикінцевих положень Закону №4452, внесені Законом України від 15.11.2016р. №1736-УІІІ, за яким передбачено, що до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг” віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим Законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника.

Враховуючи наведене, а також те, що відповідачем не надано доказів інформування позивача під розпис про непоширення на його кошти, розміщені у Банку гарантій, передбачених Законом №1736, позивач, як за договором позики №980-027-000169153 від 29.12.2015р., так і за договором банківського вкладу (депозиту) №980-027-000001839 від 02.07.2015р. прирівнюється та є вкладником ПАТ “Банк Михайлівський” та на нього поширюються гарантії, визначені Законом №4452.

Також судом не можуть бути прийняті до уваги та покладені в основу даного судового рішення посилання відповідача у його запереченнях на рішення Вищого адміністративного Суду України та постанови Київського апеляційного адміністративного суду у різних справах, з огляду на те, що наведені у письмових запереченнях судові рішення не стосуються прав і обов’язків позивача у даній справі, а тому вказані судові рішення не можуть бути підставами для звільнення від доказування обставин у даній справі у розумінні ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з тим, судом не може бути прийнято до уваги та покладено в основу даного рішення посилання позивача на те, що перевірка правочинів на предмет їх нікчемності повинна була бути проведена протягом дії тимчасової адміністрації у банку, а не на стадії ліквідації, оскільки відповідно до п.1 ч.4 ст.38 Закону №4452 Фонд в особі уповноваженої особи наділений повноваженнями протягом дії тимчасової адміністрації, а також і протягом ліквідації банку повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши дії (бездіяльність) відповідача, суд приходить до висновку, що відповідач не включивши позивача до Переліку вкладників банку, що мають право на відшкодування коштів за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вчинив протиправну бездіяльність у порушення вимог Конституції та законів України у зв’язку з чим позовні вимоги позивача про визнання такої бездіяльності відповідача протиправною підлягають задоволенню.

При цьому, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, слід задовольнити і позовні вимоги позивача про зобов’язання відповідача внести доповнення та включити банківський рахунок ОСОБА_3 №26206520717502, відкритий за договором №980-027-000001839 від 02.07.2015р. до Переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, вийшовши у даному випадку за межі позовних вимог згідно до вимог ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України та з урахуванням того, що у Закон №4452 у період з 2016р. по 2017р. були внесені зміни та на момент розгляду справи до повноважень відповідача віднесено не включення фізичних осіб до Переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, а повноваження щодо складання та внесення доповнення до Переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Також, застосовуючи норми ст.ст. 5, 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, слід вийти за межі позовних вимог позивача та визнати і протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи №42/2 від 01.06.2016р. в частині визнання нікчемними транзакцій (операцій з переведення коштів) по перерахуванню на рахунок №26206520717502 коштів 19.05.2016р. ТОВ “Інвестиційно-розрахунковий центр”, що належить позивачеві, оскільки із наданих суду документів було встановлено протиправність прийняття такого наказу №42/2 у наведеній частині та саме визнання протиправним і скасування цього наказу є належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача.

Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача стосовно зобов’язання відповідача надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про позивача до Загального реєстру вкладників ПАТ «Банк Михайлівський», які отримують кошти в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду з огляду на те, що вказані позовні вимоги направленні на захист прав на майбутнє, що суперечить ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено право на звернення до суду за захистом уже порушених прав, свобод та інтересів.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення даного адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 90, 132, 139, 193, 194, 205, 241-246, 250, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства “Банк Михайлівський” ОСОБА_4, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" ОСОБА_4, щодо не включення позивача до переліку вкладників ПАТ "Банк Михайлівський", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Михайлівський» №42/2 від 01.06.2016р. в частині визнання нікчемними транзакцій (операцій з переведення коштів) по перерахуванню коштів 19.05.2016р. ТОВ “Інвестиційно-розрахунковий центр” в сумі 100 000,00 грн. з призначенням платежу “Повернення коштів згідно з договором №980-027-000169153 від 29.12.2015р. та в сумі 308,28 грн. з призначенням платежу “Оплата процентів по договору 980-027-000169153 від 29.12.2015р.” на рахунок №26206520717502, що належить ОСОБА_5.

Зобов’язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» ОСОБА_4 внести доповнення та включити банківський рахунок ОСОБА_3 №26206520717502 відкритий за договором №980-027-000001839 від 02.07.2015р. до Переліку рахунків вкладників банку, які мають право на відшкодування коштів за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

В іншій частині позову – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи в порядку письмового провадження) відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п. 15.1 п. 15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя ОСОБА_1