Постановление суда № 72637191, 05.03.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/244/18 Справа № 697/2584/16-к Категорія: ч.2 ст.185 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2018 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5з участю прокурораОСОБА_6,

обвинуваченої в режимі

відеоконференції з МЮУ ДУ

Черкаський слідчий ізолятор ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси матеріали кримінального провадження № 12016250100000719 за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_7 на вирок Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 12 грудня 2017 року, яким

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка м. Умань Черкаської області, проживаюча ІНФОРМАЦІЯ_2, українка, громадянка України, раніше судима:

- 01.11.2013 року Уманським міськрайонним судом Черкаської області за ч.2 ст. 307, ч.2 ст.309, ч.1 ст.321 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі, з конфіскацією 1/2 частини всього належного їй майна; 14.01.2016 звільнена умовно - достроково на 1 рік 5 місяців 7 днів, -

засуджена за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, на 1 рік позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 01.11.2013 та остаточно визначено до відбуття ОСОБА_7 покарання у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк попереднього ув’язнення, з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі, з 26.04.2017 по 20.06.2017 року.

Вирішена доля речових доказів відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

в с т а н о в и л а :

Вироком Канівського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_7 визнана винуватою та засуджена за те, що вона, 05.11.2016 близько 13:10 год., перебуваючи у квартирі АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_8, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, переслідуючи мету таємного викрадення чужого майна, шляхом вільного доступу, скориставшись відсутністю останньої у кімнаті, таємно викрала грошові кошти у сумі 2 000 грн, які знаходилися на ліжку, загорнуті в ковдру, чим завдала потерпілій майнової шкоди на вказану суму.

В апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_7, не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікації її дії, вважає вирок суду незаконним в частині призначення покарання, просить пом’якшити призначене їй покарання, посилаючись на те, що судом першої інстанції не в повній мірі було враховано те, що вона, як в ході досудового розслідування, так і в ході судового розгляду, вину визнавала повністю, щиро розкаялась, а також не враховано стан її здоров’я.

Заслухавши доповідь судді, думку обвинуваченої ОСОБА_7 в підтримку поданої апеляційної скарги; думку прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого; дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченої не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обгрунтованим і вмотивованим, ухваленим згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України.

Вказаним вимогам закону вирок районного суду відповідає.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке вона засуджена, відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на доказах, досліджених судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України, та ніким не оспорюється.

При призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_7 міськрайонний суд достатньо виконав вимоги ст.ст. 50,65,66,67 КК України та правових позицій, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», врахувавши ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченої, яка по місцю проживання характеризується негативно, кримінальне правопорушення вчинила в період умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, з врахуванням обставин, що пом’якшують покарання: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та за відсутності обтяжуючих покарання обставин, обґрунтовано призначив ОСОБА_7 покарання в межах санкції ч.2 ст. 185 КК України у виді 1 року позбавлення волі та частково приєднав відповідно до ст. 71 КК України невідбуту частину покарання за попереднім вироком суду.

Частиною 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання встановлених Кримінальним кодексом України і дійшов правильного висновку про призначення ОСОБА_7 остаточного покарання у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі, яке відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а тому не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги останньої і призначення їй більш м’якого покарання, оскільки обвинувачена раніше неодноразово судима, судимості в установленому законом порядку не зняті та не погашені, вчинила нове умисне кримінальне правопорушення в період умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, що свідчить про її небажання стати на шлях виправлення. Крім того, відповідно до ч.4 ст. 71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком суду. Вказані вимоги закону міськрайонним судом були дотримані.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 вчинила нове кримінальне правопорушення під час умовно-дострокового звільнення від відбування покарання за вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 01.11.2013. 14.01.2016, на підставі ухвали Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06.01.2016 ОСОБА_7 була звільнена умовно-достроково на невідбутий строк – 1 рік 5 місяців 07 днів. Призначаючи остаточне покарання ОСОБА_7 в даному кримінальному провадженні, на підставі ст. 71 КК України, міськрайонний суд фактично визначив його в мінімально можливому розмірі - 1 рік 6 місяців позбавлення волі, яке є більшим на 23 дні від невідбутої частини покарання за попереднім вироком суду.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції в частині визначення виду і розміру призначеного ОСОБА_7 покарання відповідає принципам індивідуалізації та справедливості. Підстав вважати таке покарання несправедливим внаслідок суворості суд не вбачає.

Доводи обвинуваченої ОСОБА_7 щодо неврахування в повній мірі судом першої інстанції при призначенні покарання - щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину - є необгрунтованими, оскільки судом першої інстанції зазначене було в повному обсязі враховано при призначенні покарання обвинуваченій.

Крім того, матеріали кримінального провадження не містять даних про те, що обвинувачена ОСОБА_7 за станом здоров’я не може відбувати покарання у виді позбавлення волі.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час розгляду кримінального провадження районним судом, які б слугували підставою для скасування чи зміни вироку суду, не встановлено.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлений щодо ОСОБА_7 вирок є законним і обґрунтованим, а підстави для пом’якшення призначеного їй покарання - відсутні.

Керуючись ст. 404, ч.1 п.1 ст. 407, ст. 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати, -

у х в а л и л а :

Вирок Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 12 грудня 2017 року відносно ОСОБА_7 – залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_7 - без задоволення.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженою, яка тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення їй копії судового рішення.

Головуючий :

Судді :