Решение № 72435220, 26.02.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 лютого 2018 року № 826/4782/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Кармазіна О.А., суддів: Катющенка В.П. та Скочок Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 до:Державної фіскальної служби України ОСОБА_2треті особи:Головне управління ДФС у Львівській області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 ОСОБА_6про:визнання протиправним та скасування наказу,-В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом, в якому, з урахуванням заяви від 08.11.2016 (а.с.92), просить суд визнати протиправним та скасувати наказ ДФС України № 2574-0 від 18.08.2015 «Про призначення ОСОБА_3.» в частині призначення в порядку переведення ОСОБА_3 на посаду начальника ГУ ДФС у Львівській області.

Відповідно до зазначеного наказу в порядку переведення ОСОБА_3 призначено на посаду начальника ГУ ДФС України у Львівській області із звільненням з посади першого заступника начальника ДПІ у Сихівському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області.

Позивач зазначає, що на початку вересня 2015 із засобів масової інформації йому стало відомо про видання вищезгаданого наказу. В процесі детального дослідження позивачу стало відомо, що 29.07.2015 ГУ ДФС у Львівській області на сайті оприлюднило інформацію про те, що станом на 28.07.2015 на вказану вище посаду претендувало близько 16 осіб. Позивач зазначає, що як вбачається з аналізу даного питання, 30.07.2015 відбулися громадські слухання.

Виходячи з приведеного у позові аналізу законодавства, позивач звертає увагу, що будь-яке призначення на посаду та у подальшому призначення, передбачає безумовне проходження відкритого конкурсного відбору, проведення відкритого конкурсу.

Виходячи з подетального аналізу викладеного у позовній заяві, позивач приходить до висновку, що при призначенні ОСОБА_3 на посаду мали місце ряд порушень чинного законодавства. Так, на думку позивача, не було забезпечено подання оголошення про конкурс, що вплинуло на значне зменшення ймовірних кандидатів, які могли бути залучені до проведення конкурсу. Крім того, як зазначає позивач, не було забезпечення проведення іспиту (тестування) та відбір кандидатів, що могло вплинути на з'ясування рівня знань у бажаючих зайняти вакантну посаду.

Зазначене, на думку позивача, є підставою для визнання протиправним та скасування наказу, який був прийнятий з порушенням законодавчих норм, ігноруючи положення про проведення відкритого конкурсу на зайняття вакантної посади Голови ГУ ДФС України у Львівській області.

З урахуванням викладеного у позові, позивач просив задовольнити позов. Позивач просив розглядати справу за його відсутності (а.с. 162).

ДФС України проти позову заперечила, зазначивши, що позивач має право звернутися до суду у разі, якщо рішенням порушено його права, позивач повинен довести факт застосування або можливості застосування до нього спірного акту. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було реальним. ДФС України вважає недоведеним наявність вказаних обставин, у зв'язку з чим просить відмовити у задоволенні позову. Окремо звертає увагу на те, що призначення було погоджено головою обласної державної адміністрації, Міністерством фінансів України та проведена у відповідності до вимог законодавства. Звертає також увагу, у зв'язку з цим, що п. 1 постанови КМ України від 17.06.1994 № 423 передбачено, що без конкурсного відбору та стажування можуть прийматися державні службовці на посади керівників, які призначаються міністрами, керівниками інших центральних органів державної виконавчої влади за погодженням з керівниками місцевих органів державної виконавчої влади.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.03.2016 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено судовий розгляд.

На підставі розпорядження керівника апарату суду про повторний автоматичний розподіл судових справ від 10.10.2017 №6386 та відповідно до пункту 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду справу повторно автоматично розподілено на суддю Окружного адміністративного суду м. Києва Кармазіна О.А.

Ухвалою судді Кармазіна О.А. від 10.11.2017 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду по суті на 19.12.2017 у складі колегії суддів.

Копія ухвали надіслана позивача за адресом, наявним у матеріалах справи: 79066, АДРЕСА_1. Однак, поштове відправлення повернуто поштою з довідкою від 22.11.2017 про повернення у зв'язку закінченням терміну зберігання, тобто з незалежних від суду причин. У той же час, виходячи з положень абзацу другого ч. 4 ст. 167, ч. 11 ст. 35, ч. 4 ст. 33 КАС України (в редакції до 15.12.2017) копія ухвали в силу закону вважається належним чином врученою позивачу, а позивач - належним чином повідомленим про розгляд справи, про призначене засідання. Від третіх осіб у листопаді 2017 також повернуто поштові відправлення з тих самих причин, у зв'язку з чим та в силу наведених вище положень вони також вважаються повідомленими належним чином. Копія ухвали своєчасно отримана ГУ ДФС України у Львівській області, ДФС України, у т.ч. на ім'я керівника. При цьому, відповідно, відомості щодо розгляду справи розміщені на сайті Судової влади.

Враховуючи те, що 15.12.2017 набрала чинності нова редакція КАС України, слід заначити, що відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України (в редакції з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

19.12.2017 на підставі ч. 9 ст. 205 КАС України (в редакції з 15.12.2017) та враховуючи заяву позивача (а.с. 162), ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження. Таким чином, справа розглядається з урахуванням положень пункту 10 ч. 1 ст. 4, ч. 5 ст. 250 КАС України.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, враховуючи пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Так, сторонами не заперечується факт видання оскаржуваного наказу, відсутнє різне розуміння його змісту, суті та призначення.

У взаємозв'язку з наведеним, суд зазначає, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За приписами пунктів першого і сьомого частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до пункту восьмого частини першої статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відтак завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.

Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

<...> поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства чи певного акту впливають на їх правове становище.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Між тим, позов не містить обґрунтованих доводів, підтверджених належними та допустимими доказами, які б могли бути визнані судом як такі, що підтверджують існування реального негативного впливу на його конкретні права чи інтереси в зв'язку з прийняттям оскаржуваного акту, а судом не встановлено порушення його прав, свобод та законних інтересів у зв'язку з прийняттям оскаржуваного акту.

Через світоглядні переконання позивач може виражати свої думки до такого факту як прийняття оскаржуваного акту, однак, з урахуванням вищенаведених висновків суду, цього явно недостатньо щоб вимагати в судовому порядку його скасування.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

За правилами ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, колегія суддів вважає, що оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії з кадрового питання, який вичерпав свою дію у зв'язку з його реалізацією, а тому його прийняття не зачіпає конкретних прав позивача.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для висновку про порушення прав, свобод та інтересів позивача у зв'язку з прийняттям оскаржуваного наказу.

Оскільки права позивач не підлягають захисту, то у задоволені позовних вимог слід відмовити.

За правилами ст. 139 КАС понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання цього позову відшкодуванню не підлягають.

На підставі вищевикладеного та керуючись положеннями статтями ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, ст. ст. 241 - 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 292, 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням особливостей, передбачених п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Головуючий суддя О.А. Кармазін

Судді: В.П. Катющенко

Т.О. Скочок