Решение № 72358026, 19.02.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 лютого 2018 року 10:28 № 826/16713/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі Мині І.І., за участю представника відповідача-1 Зайкіної К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_2доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києвіпровизнання протиправною та скасування податкової вимоги,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_2 (далі - позивач/ ОСОБА_2) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач-1/ ГУ ДФС у м. Києві), державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач-2/ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві), в якій просить суд визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 09.11.2017 №Ф-3210-17.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що ОСОБА_2 перебуває на службі в Збройних силах України, відтак, є звільненим від сплати єдиного внеску.

Відповідач-1 проти позовних вимог заперечував, вказавши, що підставою для звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є подання заяви особою протягом 10 днів після демобілізації, чого позивачем зроблено не було, відтак відповідач правомірно нарахував суму єдиного внеску та виставив вимогу про його сплату у встановленому законом порядку.

Відповідач-2 явку уповноваженої особи в судове засідання не забезпечив, відзиву на позовну заяву до суду не надходило.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві, відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів , прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2017 №Ф-3210-17, відповідно до якої ОСОБА_2 визначено до недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 25300,08 грн.

Вважаючи вказану вимогу такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI) .

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Пунктом 2 статті 6 Закону №2464-VI встановлено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок зокрема, та визначено інші обов'язки платника.

Поряд з цим, 08.06.2014 набрав чинності Закон України від 20.05.2014 №1275-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" (далі - Закон№1275-VII), яким розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" доповнено пунктом 9-2, відповідно до якого під час особливого періоду, визначеного Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених пунктом 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", якщо вони не є роботодавцями.

Підставою для такого звільнення є заява фізичної особи - підприємця та копія військового квитка або копія іншого документа, виданого відповідним державним органом, із зазначенням даних про призов такої особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які подаються до органу доходів і зборів фізичною особою - підприємцем протягом 10 днів після її демобілізації. Якщо демобілізована фізична особа - підприємець перебуває на лікуванні (реабілітації) у зв'язку з виконанням обов'язків під час мобілізації, заява і копія військового квитка або копія іншого документа, виданого відповідним державним органом, подаються протягом 10 днів після закінчення її лікування (реабілітації).

Законом №1275-VII встановлено, що цей пункт застосовується з першого дня мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 17 березня 2014 №303 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію", та протягом усього особливого періоду.

Аналогічні норми містяться і в Інструкції Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженій наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449.

Зокрема, пунктом 7 розділу ІV вказаної Інструкції визначено, що протягом особливого періоду, визначеного Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", платники, визначені підпунктами 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов'язків, якщо вони не є роботодавцями.

При цьому зазначені платники звільняються від виконання обов'язків платника єдиного внеску, якщо вони не є роботодавцями, з першого календарного дня місяця призову на військову службу під час мобілізації платника до останнього календарного дня місяця, в якому платника було демобілізовано або завершено його лікування (реабілітацію).

Таким чином, за змістом пункту 9-2 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464-VI (із змінами внесеними Законом України від 20.05.2014 №1275-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації") та пункту 7 Інструкції Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування передбачено, що підставою для звільнення від виконання обов'язків, визначених пунктом 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", є:

- призов на військову службу під час мобілізації;

- або залучення до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу.

Отже, за змістом пункту 9-2 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" для настання передбачуваних наслідків, а саме: звільнення від виконання обов'язків, визначених пунктом 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", визначальним є те, що особа призвана на військову службу під час мобілізації або ж залучена до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, при цьому не є роботодавцем.

Як вбачається з пояснень позивача та відповідно до посвідчення офіцера НОМЕР_1, ОСОБА_2 перебуває на військовій службі в Збройних Силах України, призначений наказом командира Військової частини В0565 від 25.07.2015 №156.

У ході судового розгляду суду не надано доказів про те, що позивач є роботодавцем у розумінні пункту 9-2 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", що і не стверджувалось позивачем або представником відповідача у суді.

Таким чином, факт перебування позивача у лавах Збройних Сил України по мобілізації по теперішній час підтверджується наявними у справі доказами, а отже доведено правомірність підстав звільнення позивача від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з моменту мобілізації.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36 від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Отже, вирішення даної справи залежить від доведеності відповідачем правомірності прийняття оспорюваної вимоги.

Ухвалою про відкриття провадження у справі від 20.12.2017р.у відповідача було витребувано докази щодо підстав здійснення нарахувань - рішення про визначення зобов'язань, або звітність, докази надіслання таких рішень позивачу.

Відповідачем надано лише роздруківку облікової картки позивача, та не було надано жодних доказів наявності у позивача статусу платника внесків, реєстрації його в якості платника, подання позивачем звітності, прийняття рішень про донарахування внесків.

Отже, матеріали справи не містять жодних доказів правомірності донарахування позивачу сум внеску, з аналізу яких можна було б дійти висновків про виникнення у позивача обов'язку зі сплати, часу виникнення такого обов'язку, моменту прострочення зобов'язань.

За таких обставин суд дійшов висновку, що спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) за єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 09.11.2017 №Ф-3210-17 винесена передчасно та підлягає скасуванню.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов ОСОБА_2 задовольнити повністю.

2.Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 9 листопада 2017 року № Ф-3210-17 Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя С.К. Каракашьян