Решение № 72280308, 16.01.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 січня 2018 року № 826/2346/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.), до Головного управління Національної поліції в м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо не зарахування до вислуги років в календарному обчисленні пільговий стаж роботи в Головному управління Міністерства внутрішніх справ України з 01.08.2000 по 14.02.2014 та службу в Збройних Силах України з 19.06.1998 по 18.11.1999 в пільговому обчисленні один місяць за півтора місяця та видати відповідну довідку;

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у направленні документів позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві для призначення (перерахунку) пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» відповідно до порядку №3-1 від 30.01.2007, затвердженому Постановою правління Пенсійного фонду України для призначення пенсії за вислугу років;

- зобов'язати відповідача зарахувати до вислуги років в календарному обчисленні пільговий стаж роботи в Головному управління Міністерства внутрішніх справ України з 01.08.2000 по 14.02.2014 та службу в Збройних Силах України з 19.06.1998 по 18.11.1999 в пільговому обчисленні один місяць за півтора місяця та видати відповідну довідку;

- зобов'язати відповідача направити документи позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві для призначення (перерахунку) пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» відповідно до порядку №3-1 від 30.01.2007, затвердженому Постановою правління Пенсійного фонду України для призначення пенсії за вислугу років.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача, відповідач неправомірно не врахував пільговий стаж, визначений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 для призначення пенсії позивачу, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач подав заперечення на позов, у яких вказав на те, що положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» чітко встановлено, що пенсія призначається саме при досягнення календарного стажу, а не пільгового, як зазначає позивач. Вказав на те, що календарного стажу позивача недостатньо для призначення пенсії, відповідно до вказаного Закону, а тому йому було відмовлено у призначенні такої пенсії.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на момент постановлення ухвали), якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на момент постановлення ухвали), суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 проходив службу в Збройних Силах України з 19.06.1998 по 18.11.1999 та з 01.08.2000 по 14.02.2014 був прийнятий на службу в ГУМВС України в місті Києві. Відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнений з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) згідно з підпунктом «ж» пункту 64 був звільнений за власним бажанням наказом 77 о/с з 14.02.2014.

02.12.2016 позивач звернувся до Головного управління Національної поліції міста Києва з метою зарахувати до вислуги років в календарному обчисленні пільговий стаж роботи в ГУМВС України в місті Києві, видати відповідну довідку та направити документи до Головного управління Пенсійного фонду для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ.

В листі №04/125/38/03-2017 від 05.01.2017 відповідач зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 на наказу Міністерства внутрішніх справ України від 13.03.2012 №198, періоди служби позивача в полку міліції особливого призначення «Беркут» зараховано у пільговому обчисленні складають 21 рік 6 місяців 14 днів. Однак, вислуга у календарному обчисленні становить 14 років 11 місяців 12 днів, у зв'язку з чим відсутні підстави для призначення пенсії за вислугу років.

Вважаючи такі дії відповідача незаконними, позивач звернувся до суду.

Оцінивши за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту «д» статті 1-2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби громадяни інших держав із числа військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства цих держав, які постійно проживають в Україні, і відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, їх пенсійне забезпечення здійснюється згідно із законодавством держави на території якої вони проживають.

Також, статтею 17-1 вказаного Закону закріплено, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно статтею 17-2 зазначеного Закону (в редакції, чинній на момент звільнення позивача) перелік документів, що підтверджують окремі періоди військової служби, служби в органах внутрішніх справ, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, які підлягають зарахуванню до вислуги років у календарному обчисленні або на пільгових умовах, визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 затверджено «Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (далі - Постанова №393).

Відповідно до абзацу 9 підпункту «в» пункту 3 Постанови №393 до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяця у частинах і підрозділах спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств.

Як було зазначено, позивач проходив службу в Збройних Силах України з 19.06.1998 по 18.11.1999 та з 01.08.2000 по 14.02.2014 був прийнятий на службу в ГУМВС України в місті Києві, а тому, виходячи з вимог абзацу 9 підпункту «в» пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України №393 на нього поширюється дія вказаної постанови щодо обчислення вислуги років на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяця.

В своєму листі від 05.01.2017 №04/125/38/03-2017 відповідач підтвердив зарахування періоду служби позивача в полку міліції особливого призначення «Беркут» як пільгового стажу, відповідно до Постанови №393.

Таким чином, сторонами визнано те, що вислуга років позивача на день звільнення в у пільговому обчисленні становить 21 рік 6 місяців 14 днів, у календарному обчисленні становить 14 років 11 місяців 12 днів.

Відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1 - 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 01.10.2013 по 30.09.2014 і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше.

Суд дійшов висновку, що оскільки вислуга позивача на день звільнення у календарному обчисленні складає 14 років 11 місяців 12 днів, то, відповідач правомірно відмовив у призначення пенсії за вислугу років, зважаючи на відсутність у позивача календарної вислуги років, передбаченої пунктом «а» статті 12 Закону України Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Суд відхиляє доводи позивача щодо необхідності враховувати пільговий стаж, оскільки з аналізу вищенаведених правових норм слідує, що пільгова вислуга враховується саме при визначенні відсотку розміру пенсії позивача від його грошового забезпечення відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», за умови наявності права на призначення пенсії за вислугу років, а не для призначення такої пенсії.

Аналогічний правовий висновок висловлений у судових рішеннях Вищого адміністративного суду України від 13.06.2017 №К/800/9308/16, від 11.04.2017 №К/800/12047/17, від 24.04.2014 №К/800/22380/14, від 12.11.2015 №К/800/27140/15.

У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Є.В. Аблов