Решение № 72251821, 13.02.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" лютого 2018 р.м. Одеса Справа № 916/3028/17

Господарський суд Одеської області у складі судді Степанової Л.В.

при секретарі судового засідання Курко Д.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю (приймала участь у судовому засіданні в режимі відео конференції);

від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "АГРОРІТЕТ" до відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Торговий дім-Таврійські млинарі" про стягнення 350067,29грн.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "АГРОРІТЕТ" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Торговий дім-Таврійські млинарі" про стягнення 350097,80грн. у тому числі 319490,12грн. основного боргу, 10287,58грн. інфляційних витрат, 2127,02грн. 3% річних, 18193,08грн. пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами договору поставки №2106-НЛ від 21.06.2016р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.12.2017р. було порушено провадження у справі №916/3028/17 та справу призначено до розгляду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.12.2017р. розгляд справи було відкладено на 19.12.2017р., однак у зв’язку із перебуванням судді Степанової Л.В. на лікарняному з 19.12.2017р. засідання суду не відбулося.

12.12.2017р. за вх.суду№2-6587/17 позивач звернувся до суду з клопотанням про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції та просить доручити проведення відеоконференції Господарському суду Дніпропетровської області.

15.12.2017р. набрав чинності Закон України від 03.10.2017р. №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений у новій редакції.

При цьому, згідно з пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарський процесуальний кодекс України в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2147VІІІ, чинної з 15.12.2017р., справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.12.2017р. було ухвалено справу №916/3028/17 розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.12.2017р. було задоволено клопотання позивача про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.

02.01.2018р. за вх.суду№51/18 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву.

22.01.2018р. за вх.суду№1273/18 позивач надав до суду відповідь на відзив.

24.01.2018р. за вх.суду№1946/18 відповідач звернувся до суду з клопотанням про залучення додаткових документів до справи.

30.01.2018р. за вх.суду№2-588/18 позивач, в режимі електронної пошти та 05.02.2018р. поштою звернувся до суду з заявою про зменшення розміру позовних вимог в якій просить стягнути з відповідача 350067,29грн. у тому числі 319490,12грн. основного боргу, 10287,58грн. інфляційних витрат, 2127,02грн. 3% річних, 18162,57грн. пені.

В судовому засіданні від 13.02.2018р., що відбулося в режимі відеоконференції представники сторін звернулися до суду з клопотанням про надання згоди про закриття підготовчого провадження та переходу до розгляду справи по суті.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.02.2018р. було ухвалено про закриття підготовчого провадження у справі №916/3028/17 та перехід до розгляду справи №916/3028/17 по суті.

В судовому засіданні від 13.02.2018р. було оголошено вступну та резолютивну частину рішення по справі №916/3028/17.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Як зазначає позивач, 21.06.2016р. між ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "АГРОРІТЕТ" (позивач, Постачальник, ТОВ "АГРОРІТЕТ") та ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Торговий дім-Таврійські млинарі" (відповідач, Покупець, ТОВ "Торговий дім-Таврійські млинарі") було укладено договір поставки №2106-НЛ (далі договір) відповідно до умов якого Постачальник зобов’язується передати у власність Покупця насіння льону урожаю 2015р., а Покупець зобов’язується прийняти та оплатити товар на умовах договору (п.1.1. договору).

Відповідно до п.2.2. договору оплата за товар здійснюється Покупцем у вигляді 100% вартості товару через 21 день по факту поставки товару.

Пунктом 4.1. договору сторони встановили, що строки поставки товару (партії товару), а також конкретні умови поставки визначаються згідно Специфікації або додатках до договору.

Постачальник зобов’язаний передати Покупцю товар в кількості, якості, за ціною та в строки, передбачені договором, надати Покупцю всі необхідні документи в тому числі документи, які підтверджували б якість та відповідність товару державним стандартам, оформити та підписати видаткові та товарно-транспортні накладні, необхідні для передачі товару Покупцю. Покупець зобов’язаний прийняти товар на умовах визначених договором та здійснити оплату вартості поставленого товару на умовах, визначених договором (п.п. 5.3.. 5.4. договору).

Відповідно до п.9.1. договору договір набуває чинності в момент підписання його обома сторонами та діє до 31.12.2016р., але в будь-якому разі до моменту повного виконання сторонами прийнятих на себе за цим договором зобов’язань.

21.06.2016р. між сторонами був підписаний додаток №1 (Специфікація) до договору.

22.06.2016р. сторони уклали додаткову угоду до договору якою виклали п.1.2. договору в наступній редакції: "п.1.2. Характеристика товару, його кількість, ціна та інші умови поставки, зазначаються у додатках – специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору. Загальною вартістю договору є загальна вартість поставленого товару за видатковими накладними.", виклали п.2.2. договору в наступній редакції "п.2.2. Оплата за товар здійснюється Покупцем на умовах відстрочення платежу до 01.09.2017р. на поточний рахунок Постачальника визначеного у п.11 договору до 01.09.2017р. За надання відстрочення в оплаті товару Покупець зобов’язаний сплатити Постачальнику проценти у розмірі 21,6% річних, що нараховуються на загальну вартість договору, починаючи з дня, що настає за днем фактичної передачі товару і закінчуючи датою фактичної оплати Покупцем вартості товару за договором. Вказані відсотки не є штрафною санкцією. Відсотки нараховуються одноразово за весь період в день здійснення остаточного розрахунку загальної вартості поставленого товару за договором шляхом виставлення акту розрахунку нарахованих відсотків. Сплата відсотків проводиться на протязі п’яти банківських днів після виставлення акту розрахунку нарахованих відсотків". Крім того сторони доповнили договір п.6.4. "п.6.4. У випадку порушення строків оплати товару у строк, зазначений у п.2.2. договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення, за кожний день прострочення".

Як вказує позивач, на виконання умов договору та додаткової угоди, на підставі видаткових накладних №№55,58 від 22.06.2016р. та №59 від 24.06.2016р., позивач поставив відповідачу товар в загальній кількості 34683,17кг на суму 329490,12грн. З урахуванням умов додаткової угоди від 22.06.2016р., а саме відстрочення платежу до 01.09.2016р. останнім днем оплати за поставлений товар є 31.08.2016р. Відповідач в порушення умов договору та додаткової угоди за поставлений товар розрахувався частково у сумі 10000,00грн. та з порушенням строків для здійснення оплат, а саме 12.10.2016р., що підтверджується наданою до позовної заяви копією платіжного доручення №728 від 12.10.2016р. у зв’язку з чим станом на день розгляду справи за відповідачем рахується заборгованість у сумі 319490,12грн.

За неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором та додатковою угодою, позивач нарахував відповідачу 10287,58грн. інфляційних витрат, 2127,02грн. 3% річних, 18193,08грн. пені.

Враховуючи викладене, позивач просить задовольнити позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог та стягнути з відповідача 319490,12грн. основного боргу, 10287,58грн. інфляційних витрат, 2127,02грн. 3% річних, 18162,57грн. пені.

Відповідач суму основного боргу у розмірі 319490,12грн. та витрати від інфляції у сумі 10287,58грн. визнає у повному обсязі та заперечує проти наданого позивачем розрахунку пені у сумі 18193,08грн. пені та 3% річних у сумі 2127,02грн.

Відповідач в обґрунтування своїх заперечень надав до суду свій розрахунок пені та 3% річних з якого вбачається, що сума пені становить 17488,80грн. за період з 01.09.2017р. по 20.11.2017р., а сума 3% річних становить 2100,76грн. за період з 01.09.2017р. по 20.11.2017р.

Враховуючи викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог в частині часткового стягнення пені та 3% річних.

Під час розгляду справи, з урахуванням заперечень відповідача, позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог в якій було здійснено перерахунок суми пені, інші розрахунки залишені без змін.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст.ст. 173, 175 Господарського кодексу України цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, визнається майново-господарським зобов'язанням. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З матеріалів справи вбачається, що 21.06.2016р. між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки №2106-НЛ відповідно до умов якого позивач зобов’язався передати у власність відповідача насіння льону урожаю 2015р., а відповідач зобов’язався прийняти та оплатити товар на умовах договору.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що на виконання умов договору та додаткової угоди, на підставі видаткових накладних №№55,58 від 22.06.2016р. та №59 від 24.06.2016р., позивач поставив відповідачу товар в загальній кількості 34683,17кг на суму 329490,12грн.

Відповідно до п.2.2. договору в редакції додаткової угоди №1 від 21.06.2016р., а саме відстрочення платежу до 01.09.2016р. останнім днем оплати за поставлений товар є 31.08.2016р.

Відповідач в порушення умов договору та додаткової угоди за поставлений товар розрахувався частково у сумі 10000,00грн. та з порушенням строків для здійснення оплат, а саме 12.10.2016р., що підтверджується наданою до позовної заяви копією платіжного доручення №728 від 12.10.2016р. у зв’язку з чим станом на день розгляду справи за відповідачем рахується заборгованість у сумі 319490,12грн.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст. 525 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського Кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Суму заборгованість за поставлений товар відповідач визнав у повному обсязі однак враховуючи відсутність станом на день розгляду справи доказів оплати поставленого товару з боку відповідача, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу у сумі 319490,12грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у сумі 18162,57грн. за період з 01.09.2017р. по 20.11.2017р. слід зазначити наступне.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, виходячи з матеріалів справи, відповідач виконав свої зобов’язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). За приписами ст. 612 цього ж Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського Кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

За приписами ст. 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання штрафні (господарські) санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня). Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд, перевіривши наданий позивачем та відповідачем розрахунки пені та здійснивши власний розрахунок за допомогою програми "Законодавство", зазначає, що стягненню з відповідача підлягає пеня у сумі 18162,57грн. за період з 01.09.2017р. по 20.11.2017р.

Щодо стягнення з відповідача 10287,58грн. інфляційних витрат та 2127,02грн. 3% річних за період з 01.09.2017р. по 20.11.2017р. слід зазначити наступне.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат у сумі 10287,58грн. за період з 01.09.2017р. по 20.11.2017р. вважає його правильним та зазначає, що стягненню з відповідача підлягають інфляційні витрати у сумі 10287,58грн. за період з 01.09.2017р. по 20.11.2017р.

Суд, перевіривши наданий позивачем та відповідачем розрахунки 3% річних та здійснивши власний розрахунок за допомогою програми "Законодавство", зазначає, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних у сумі 2127,02грн. за період з 01.09.2017р. по 20.11.2017р.

Відповідно до ст.3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, а також оцінюючи надані документальні докази в їх сукупності, позовні вимоги ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "АГРОРІТЕТ" про стягнення з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Торговий дім-Таврійські млинарі" 350067,29грн. у тому числі 319490,12грн. основного боргу, 10287,58грн. інфляційних витрат, 2127,02грн. 3% річних, 18162,57грн. пені, обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати по сплаті судового збору у сумі 5251,00грн. покласти на відповідача згідно ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 86, 129, ст.ст. 232-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "АГРОРІТЕТ" про стягнення з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Торговий дім-Таврійські млинарі" 350067,29грн. у тому числі 319490,12грн. основного боргу, 10287,58грн. інфляційних витрат, 2127,02грн. 3% річних, 18162,57грн. пені – задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Торговий дім-Таврійські млинарі" (65003, м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 103, офіс 303, код ЄДРПОУ 36553354) на користь ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "АГРОРІТЕТ" (52005, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт. Слобожанське (Ювілейне), вул. Нижньодніпровська, 1, код ЄДРПОУ 25008221) 319490/триста дев’ятнадцять тисяч чотириста дев’яносто/грн. 12коп. основного боргу, 10287/десять тисяч двісті вісімдесят сім/грн. 58коп. інфляційних витрат, 2127/дві тисячі сто двадцять сім/грн. 02коп. 3% річних, 18162/вісімнадцять тисяч сто шістдесят дві/грн. 57коп. пені, 5251/п’ять тисяч двісті п’ятдесят одна/грн. 00коп. судового збору.

Наказ видати згідно зі ст. 327 ГПК України.

Повне рішення складено 19 лютого 2018р.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Степанова Л.В.