Постановление суда № 72091925, 08.02.2018, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

"08" лютого 2018 р. м. Ужгород Справа № 907/162/17

Суддя господарського суду Йосипчук О.С., розглянувши заяву позивача - публічного акціонерного товариства «Закарпатгаз» про відвід судді Васьковського Олега Вікторовича у справі №907/162/17,

за позовом публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз", м. Ужгород

до Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Ужгород

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача фізичної особи - підприємця Ратушняка Сергія Миколайовича, м. Ужгород

про визнання недійсними та скасування п. 2 та п. 3 рішення адміністративної колегії Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 28-р/к від 20.12.2016 року у справі № 03.1-28/2016

ВСТАНОВИВ:

Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз", м. Ужгород заявлено позов до Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Ужгород про визнання недійсними та скасування п. 2 та п. 3 рішення адміністративної колегії Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 28-р/к від 20.12.2016 року у справі № 03.1-28/2016.

Позивачем у цій справі 01.02.18 було подано заяву про відвід судді - члена колегії суддів Васьковського О.В. від участі у розгляді даної справи, яка згідно Ухвали Господарського суду Закарпатської області від 06.02.2018р. залишена без задоволення.

У зв'язку з цим, згадана вище заява позивача про відвід судді, відповідно до ст.39 ГПК України, автоматизованою системою документообігу передана на розгляд судді Йосипчук О.С.

Як вбачається із наявних у справі матеріалів, подана позивачем заява про відвід судді Васьковського О.В. обґрунтована посиланням на те, суддя не може брати участь у розгляді справи в силу вимог ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, оскільки він брав участь у розгляді справи №907/1204/15, у межах якої, як стверджує заявник, судом здійснювалося дослідження обставин та правомірності проведення ПАТ "Закарпатгаз" перерахунку обсягів спожитого газу ФОП Ратушняк С.М. внаслідок виявлення недоліків, що впливають на результати вимірювання об'єму спожитого природного газу.

Заявник вказує, що при винесенні рішення у справі №907/1204/15 колегією суддів у складі колегії: головуючий суддя - Пригара Л.І., суддів - Васьковського О.В., Андрейчука Л.В. було надано оцінку правомірності застосування положення п.12.10 Правил обліку природного газу для юридичних осіб №1181 від 13.09.12, при виявленні несанкціонованого підключення газовикористовуючого обладнання, внаслідок чого сукупна потужність неопломбованого обладнання перевищує типорозмір лічильника газу. Таким чином обставини, які досліджуються судом у межах справи №907/162/17 про визнання недійсним рішення територіального відділення АМК, стосуються тих самих господарських відносин позивача та третьої особи, внаслідок яких виник спір, що вирішувався судом у вищенаведеній справі, зокрема, і правомірність застосування цих же норм і є предметом дослідження даної справи.

На думку позивача як підстава для відводу судді є те, що за результатами оцінки доказів у справі №907/1204/15, яка здійснювалась колегією суддів за участю судді Васьковського О.В.- члена колегії, відмовлено у задоволенні позову публічному акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз", у зв'язку з чим існують обґрунтовані сумніви в неупередженості судді Васьковського О.В при судовому розгляді справи №907/162/17 та є обґрунтовані підстави вважати, що позиція колегії суддів у даній справі заздалегідь сформована і упереджена.

В якості довідки, позивач зазначає про те, що з аналогічних підстав 20.02.17 у даній справі заявлено самовідвід суддею Ушак І.Г., яка у складі колегії суддів також розглядала справу №907/1204/15, оцінювала докази та винесла рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.

Поряд з цим, проаналізувавши матеріали заяви про відвід судді Васьковському О.В., суд доходить висновку про те, що наведені доводи щодо відводу судді Васьковського О.В. у цій справі, фактично зводяться до незгоди сторони із процесуальним рішенням колегії суддів (публічно висловленою позицією судді з приводу аналізу норм матеріального права, які застосовані у спірних правовідносинах), до складу якої входив суддя Васьковський О.В. у іншій справі №907/1204/15.

Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 35 ГПК України, незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Наведені позивачем у заяві про відвід судді доводи не свідчать про наявність підстав, передбачених статтями 35, 36 Господарського процесуального кодексу України, для відводу судді від розгляду справи №907/162/17, а також не підтверджують упередженість судді при розгляді даної справи, а тому не можуть бути прийняті судом до уваги.

Суд зазначає, що право подавати заяву про відвід судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об'єктивності та неупередженості розгляду справи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. 673, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 р. N 475/97-ВР 674), закріплені основні процесуальні гарантії, якими може скористатися особа при розгляді її цивільного позову в національному суді, серед яких - розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Бочан проти України" (Заява N 7577/02) від 3 травня 2007 року 675 суд нагадує, що "безсторонність", в сенсі п. 1 статті 6, має визначатися відповідно до суб'єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об'єктивного критерію - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви з цього приводу. Відповідно до об'єктивного критерію має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судів.

У цьому зв'язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі.

При цьому, в рішенні у справі "Білуха проти України" (Заява N 33949/02) від 9 листопада 2006 року сказано: стосовно суб'єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного.

Відвід - це процесуальний інститут, що містить умови, за яких особа не може брати участі у конкретній справі.

Відвід судді в господарському процесі як правова категорія - це висловлена в письмовій формі недовіра судді (колегії) господарського суду в будь-якій інстанції на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді (колегії) у конкретній справі внаслідок виявлення будь-якої особистої прихильності чи упередженості, заявлена позивачем, відповідачем, прокурором, якщо останній є учасником розгляду конкретної справи, та третіми особами. А підстави відводу судді - це обставини, за наявності яких суддя не може брати участі в розгляді конкретної справи.

Ці обставини можуть бути суб'єктивного характеру і стосуватися особистих зв'язків судді з особами, які беруть участь у справі, або його особистої поведінки щодо розгляду справи, чи об'єктивного характеру, або стосуватися порушення порядку визначення судді для розгляду справи або процесуального статусу судді у справі, яка розглядалася раніше.

У рішенні у справі "Романова проти України" (Заява N 33089/02) від 13 грудня 2007 року 680 Європейський суд з прав людини з посиланням на свою прецедентну практику наголосив, що суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участь у її новому розгляді після повернення справи судом вищої інстанції.

Ця стаття демонструє мету національного законодавства усунути всі розумні сумніви щодо безсторонності такого суду (див. "Пфайфер та Планкл проти Австрії", рішення від 25 лютого 1992 року, Серія A, N 227, п. 36). Відповідно недотримання цієї норми означає, що апеляційна скарга заявниці розглядалась судом, чию безсторонність навіть з позиції національного законодавства можна піддати сумніву ("Обершлік проти Австрії", N 1, рішення від 23 травня 1991 року, Серія A, N 204, п. 49).

Аналіз наведеного вище дає підстави для висновку про те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, не може бути підставою для відводу участь судді в іншій справі, в якій беруть участь ті самі особи, а також його участь в іншій аналогічній справі, у якій прийнято судовий акт, в якому висловлено правову позицію судді.

Вимога щодо забезпечення неупередженості судді та об'єктивності вирішення спору виключає лише участь судді у розгляді конкретної справи, яку він раніше розглядав одноособово чи в колегіальному складі.

Саме тому, правило ст.35 та ст.36 ГПК України у контексті обставин відводу, що розглядається, застосовується лише коли суддя, який брав участь у розгляді справи, не може брати участі в новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, винесеної за його участі, а також у перегляді справи за нововиявленими обставинами та у інших випадках, чітко регламентованими наведеними вище нормами процесуального закону. Ці правила є чіткими, і застосовується незалежно від того, в якій інстанції суддя розглядає справу і не може бути піддане вільному трактуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону "Про судоустрій України" всім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону. Реалізації цих гарантій слугує запровадження в національному законодавстві процедур, що забезпечують безсторонність судового розгляду.

Слід зауважити і на застереження про те, що, як свідчить судова практика, матеріали справ та інформація, які надходять до Вищих судових інстанцій, свідчать, що в діяльності деяких учасників судового процесу набула поширення практика заявлення численних необґрунтованих відводів суддям господарських судів, спрямована виключно на штучне затягування судового процесу у власних цілях.

Подібна практика суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. У зв'язку з цим суд нагадує, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

У випадку якщо на порушення приписів останньої з наведених норм ГПК України учасник судового процесу вдається до відвертого зловживання своїми правами шляхом заявлення численних відводів судді (суддям), явно спрямованих на свідоме затягування судового процесу, господарський суд вправі вдатися до превентивних заходів, передбачених процесуальними нормами ГПК.

Із урахуванням вищеприведеного, суд стверджує, що твердження заявника про те, що суддя Васьковський О.В. може діяти упереджено в силу названих обставин, є некорисним та недоречним, оскільки носить суб'єктивний (необ'єктивний) характер, в той час як питання, які розглядались у обох наведених заявником справах судом у ході провадження, були публічними і скерованими на встановлення об'єктивної істини по справі.

Саме тому, використання заявником Глави 3 ГПК України, в якості аргумента заперечення проти дій судді, описаних у відводі обставин, вказує на намір вийти за межі унормованого процесу вирішення спору та для створення додаткових переваг перед іншими учасниками спору. Таке явно не відповідає принципам об'єктивної істини, рівенству учасників процесу та змагальності. Обраний спосіб захисту не є адекватним процесу банкрутства і направлений на затягування процесу.

Таким чином, зазначені у заяві про відвід обставини не можуть бути підставами для відводу у розумінні правил Глави 3 ГПК України.

Зважаючи на таке, позаяк у даному випадку наявність будь-яких обставин, які згідно з вищенаведеними процесуально-правовими нормами можуть розглядатись, як підстава для задоволення заяви про відвід судді, заявником не доведено, суд не знаходить правових підстав для задоволення цього відводу.

Керуючись ст. ст. 32-40, ст.234 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні заяви позивача від 01.02.2018р. про відвід судді Васьковському Олегу Вікторовичу у справі №907/162/17 відмовити.

Ухвала набирає законної сили в момент її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя О.С. Йосипчук