Решение № 71392291, 28.12.2017, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

28 грудня 2017 р. Справа № 802/2365/17-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Чернюк Алли Юріївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Павліченко Аліни Володимирівни

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

представник відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька міська будівельна компанія"

до: Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області, Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області

про: стягнення сум бюджетного відшкодування

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Вінницька будівельна кампанія» (далі - позивач) звернулось з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі - відповідач 1) та Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області (далі - відповідач 2) про стягнення з Державного бюджету України суми бюджетного відшкодування з ПДВ за квітень 2014 року в розмірі 5199112 грн. та пені за несвоєчасне повернення бюджетного відшкодування в розмірі 5025342 грн.

Позов мотивовано наступним.

Позивач в податковій декларації з податку на додану вартість за квітень 2014 року заявив бюджетне відшкодування в розмірі 5199112 грн.

Вінницькою ОДПІ було проведено позапланову виїзну документальну перевірку Позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за період квітень 2014 року, результати якої оформлені актом від 18.07.2014 року №1970/1501/37085210. Перевіркою було встановлено завищення суми бюджетного відшкодування на 5199112 грн.

На підставі даного акту Вінницькою ОДПІ надіслане позивачу податкове повідомлення-рішення від 29.07.2014 року №0018661502 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 5199112 грн. та нарахування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 1299778 грн.

Позивачем зазначене податкове повідомлення-рішення було оскаржене в судовому порядку.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.02.2015 року, залишеною без змін ухвалами Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24.03.2015 року та Вищого адміністративного суду України від 06.04.2016 року, по справі №802/3636/14-а, зазначене податкове повідомлення-рішення визнане протиправним і скасоване.

Таким чином, правомірність заявлення позивачем суми бюджетного відшкодування в розмірі 5199112 грн. підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили.

Проте, відповідачі всупереч вимог пунктів 200.13 та 200.15 статті 200 Податкового кодексу України виплату даної суми бюджетного відшкодування не здійснили.

Також позивач зазначає, що згідно пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України на суму заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

А тому вважає, що з дня набрання законної сили постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 12.02.2015 року по справі №802/3636/14-а відповідачі повинні були здійснити бюджетне відшкодування. З врахуванням строків, передбачених статтею 200 ПК України, кінцевим терміном відшкодування було 07.04.2015 року. А тому, з 08.04.2015 року розпочалось нарахування пені на цю суму бюджетного відшкодування.

Постановою Правління Національного Банку України від 02.03.2015 року №154 з 04.03.2015 року затверджено облікову ставку в розмірі 30% річних, а тому ставка пені згідно пункту 200.23 статті 200 ПК України становить 36% річних. З врахуванням строку порушення термінів бюджетного відшкодування розмір пені, на думку позивача, має становити 5025342 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав повністю і просив його задовольнити.

Відповідач 1 надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив в позові відмовити, посилаючись на наступне.

Відповідач вважає, що позивачем був пропущений строк звернення до адміністративного суду, встановлений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції станом на день звернення з позовом), а саме шість місяців з дня, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Також вважає, що спосіб реалізації свого права, обраний позивачем, шляхом стягнення суми бюджетного відшкодування з Державного бюджету України суперечить вимогам абзацу 2 пункту 200.15 статті 200 ПК України, яким передбачено включення заяв про бюджетне відшкодування до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Також відповідач 1 вважає, що на сьогоднішній день відсутній законодавчо встановлений механізм нарахування, обліку та сплати пені за порушення строків бюджетного відшкодування.

Крім того, на його думку, відлік обрахунку пені необхідно розпочинати, виходячи з дати постановлення судового рішення судом касаційної, а не апеляційної, інстанції по справі №802/3636/14-а, оскільки касаційний розгляд адміністративної справи є самостійним етапом адміністративного процесу, а право касаційного оскарження судових рішень гарантовано статтею 129 Конституції України та статтями 2, 13, 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні також проти позову заперечив, посилаючись на те, що згідно норм статті 200 ПК України та Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 року № 26, орган казначейства здійснює виплату бюджетного відшкодування лише після включення відповідної суми до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування органом ДФС.

Сума бюджетного відшкодування, про стягнення якої просить позивач, до реєстру не включена, а отже і не могла бути відшкодована відповідачем.

А тому відповідач своєї вини не вбачає і вважає, що позовні вимоги заявлені до нього безпідставно.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини у сфері бюджетного відшкодування податку на додану вартість врегульовані Податковим кодексом України.

Згідно підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції станом на час виникнення правовідносин) (далі - ПК України) бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно пункту 200.7 статті 200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Згідно пункту 200.10 статті 200 ПК України протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

Згідно пункту 200.11 статті 200 ПК України за наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, контролюючий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки.

Згідно підпункту «б» пункту 200.14 статті 200 ПК України якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування.

Згідно абзацу 2 пункту 200.15 статті 200 ПК України після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження контролюючий орган протягом п'яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Згідно пункту 200.13 статті 200 ПК України на підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п’яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.

Як встановлено судом, позивач в складі податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2014 року подав заяву про бюджетне відшкодування в розмірі 5199112 грн.

Вінницькою об’єднаною державної податковою інспекцією було проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за період квітень 2014 року. За наслідками перевірки був складений акт від 18.07.2014 року №1970/1501/37085210. Згідно даного акту податковим органом було встановлено завищення суми бюджетного відшкодування на 5199112 грн.

На підставі даного акту Вінницькою ОДПІ було надіслане позивачу податкове повідомлення-рішення від 29.07.2014 року №0018661502 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 5199112 грн. та нарахування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 1299778 грн.

Позивач не погодився з даним рішенням податкового органу і оскаржив його в судовому порядку.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.02.2015 року по адміністративній справі №802/3636/14-а адміністративний позов ТОВ «Вінницька будівельна кампанія був задоволений повністю, податкове повідомлення-рішення Вінницької ОДПІ визнане протиправним і скасоване.

Вінницькою ОДПІ було подано апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції, проте ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24.03.2015 року апеляційна скарга податкового органу була залишена без задоволення, а постанова Вінницького окружного адміністративного суду – без змін.

В подальшому Вінницька ОДПІ оскаржила в касаційному порядку судові рішення у справі, проте ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.04.2016 року касаційну скаргу Вінницької ОДПІ залишено без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12.02.2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24.03.2015 року – без змін.

Відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції станом на час ухвалення судових рішень у справі №802/3636/14-а) постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Відповідно до частини 3 цієї статті Кодексу у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Згідно частини 5 цієї статті Кодексу постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Таким чином, постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 12.02.2015 року по адміністративній справі №802/3636/14-а набрала законної сили 24.03.2015 року.

Наслідки набрання законної сили судовим рішення в адміністративній справі на час ухвалення судових рішень у справі №802/3636/14-а визначались статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, згідно частини 1 цієї статті постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Згідно частини 2 цієї статті обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Крім того, згідно частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції станом на день розгляду даної справи) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.02.2015 року по адміністративній справі №802/3636/14-а було визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Вінницької ОДПІ від 29.07.2014 року №0018661502, і тим самим підтверджено правомірність заявленого позивачем бюджетного відшкодування за квітень 2014 року.

Зазначена обставина є встановленою і не підлягає новому доказуванню в цій справі.

Наслідком набрання законної сили судовим рішенням про скасування рішення податкового органу, яким було зменшено суму бюджетного відшкодування, відповідно до абзацу 2 пункту 200.15 статті 200 ПК України (в редакції станом на час виникнення правовідносин) мало б бути подання податковим органом органу казначейства висновку про відшкодування позивачу зазначеної суми бюджетного відшкодування та перерахунок цієї суми на рахунок платника податків органом казначейства.

Проте, як встановлено судом, відповідачами після набрання законної сили постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.02.2015 року по адміністративній справі №802/3636/14-а було допущено протиправну бездіяльність і не проведено виплату позивачу суми бюджетного відшкодування.

А тому судом встановлене порушення законного права позивача на отримання бюджетного відшкодування з боку суб’єктів владних повноважень, яке підлягає захисту в судовому порядку.

Визначаючись щодо способу захисту права позивача на отримання належного йому бюджетного відшкодування, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно частини 1 статті 5 Кодексу кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно частини 2 цієї статті Кодексу захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно пункту 10 частини 2 статті 245 Кодексу у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб (ніж передбачено іншими пунктами цієї норми Кодексу) захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Таким чином, закон зобов’язує суд, виходячи із завдання адміністративного судочинства, обрати такий спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, який би був найбільш ефективним та не суперечив закону.

При цьому наведені норми Кодексу адміністративного судочинства України не обмежують суд у виборі певного способу захисту, а, навпаки, дозволяють суду з усіх можливих законних способів захисту обрати найбільш ефективний на думку суду, виходячи з суті порушеного права, обставин, що склались, та характеру правовідносин.

В своїй постанові від 24.02.2009 року по справі за позовом ЗАТ “Авангард” до Тисменицької МДПІ Івано-Франківської області, Головного управління Державного казначейства в Івано-Франківській області Верховний Суд України зазначив, що у разі невідшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, згідно з пунктом 23 якого стягувач, на користь якого прийняті судові рішення про бюджетне відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку, подає документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцем реєстрації стягувача в органі державної податкової служби.

Таким чином, наведеним підзаконним нормативно-правовим актом безпосередньо передбачено можливість ухвалення на користь особи судового рішення про стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку, і встановлено особливості процедури такого стягнення; у рамках цієї процедури особа зобов'язана подати до казначейства документи, наведені у пункті 6 зазначеного Порядку, якими є, зокрема, відповідна заява, судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суд зважає й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Згідно частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Частиною 2 статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. В силу частини 5 цієї ж статті Конституції кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

З огляду на гарантоване статтею 55 Конституції України право особи захищати свої права будь-яким, не забороненим законодавством способом, з урахуванням наявності у чинному законодавстві механізму стягнення коштів з державного бюджету на підставі судового рішення, вимог статті 13 Конвенції щодо ефективності правового захисту, практики Європейського суду з прав людини, суд вважає, що позивач правомірно звернувся з позовом про стягнення суми бюджетного відшкодування та нарахованої на неї пені.

Обрання іншого способу захисту, зокрема, шляхом зобов’язання відповідачів – суб’єктів владних повноважень вчинити певні дії, ухвалити певні рішення не гарантує беззаперечного відновлення прав позивача в майбутньому, оскільки такі дії, рішення суб’єкти владних повноважень повинні були вчинити (прийняти) і без постановлення судового рішення, в силу вимог закону, але вчинені (прийняті) не були.

Питання нарахування пені на бюджетну заборгованість з відшкодування податку на додану вартість врегульовано пунктом 200.23 статті 200 ПК України.

Згідно даної норми Кодексу суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Зазначена норма Кодексу гарантує право платника податків на отримання матеріальної компенсації у зв’язку з невчасним проведенням бюджетного відшкодування суб’єктами владних повноважень, заявленого відповідно до закону.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо неможливості практичного застосування пункту 200.23 статті 200 ПК України через відсутність законодавчо встановленого механізму нарахування, обліку та сплати пені за порушення строків бюджетного відшкодування.

Пункт 200.23 статті 200 ПК України містить усі необхідні складові для розрахунку розміру пені та його відшкодування. Зокрема, зазначено час початку і час закінчення її нарахування, її розмір, особу, на користь якої проводиться виплата, і джерело виплати.

Зазначена норма Кодексу не містить будь-яких посилань щодо необхідності прийняття органами державної влади підзаконних нормативно-правових актів, спрямованих на її реалізацію, а отже ця норма Кодексу є нормою прямої дії, обов’язковою для виконання суб’єктами владних повноважень.

Зазначене підтверджується постановою Верховного Суду України від 03.06.2014 року по справі №21-131а14, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.09.2017 року по справі №820/7647/14.

Також наявий і законодавчо встановлений механізм стягнення цієї пені, а саме, Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845.

Щодо дати початку перебігу строку нарахування пені суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 200.7 статті 200 ПК України (в редакції на момент виникнення правовідносин) платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

За приписами пункту 200.14 статті 200 ПК України якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки орган державної податкової служби виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган, зокрема, у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною органом державної податкової служби за результатами перевірок надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування.

Пунктом 200.15 статті 200 ПК України передбачено, що у разі, якщо за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування платник податку або орган державної податкової служби розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, орган державної податкової служби не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов'язаний повідомити про це орган Державного казначейства України. Орган Державного казначейства України тимчасово припиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до набрання законної сили судовим рішенням. Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження орган державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний надати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Податкове повідомлення-рішення податкового органу, яким позивачу було зменшено суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, скасовано судовим рішенням, що набрало законної сили. Тобто, встановлено відсутність з боку позивача порушень норм податкового законодавства, правильність формування ним сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, відсутність підстав для зменшення сум бюджетного відшкодування, що згідно з положеннями статті 78 КАС України є обставиною для звільнення від доказування.

В той же час, Податковий кодекс України визначає загальні принципи узгодження грошових зобов'язань, визначених контролюючим органом.

Так, відповідно до пункту 56.18 статті 56 ПК України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. Відповідно до підпункту 60.1.4 пункту 60.1 статті 60 Кодексу податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо рішенням суду, що набрало законної сили, скасовуються повідомлення-рішення органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

Отже, вказані норми права пов'язують виникнення тих чи інших юридично значимих фактів з набранням судовим рішенням законної сили. При цьому, рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.

Таким чином, сума, заявлена до бюджетного відшкодування, набуває статусу бюджетної заборгованості саме з моменту набрання судовим рішенням про скасування податкового повідомлення-рішення законної сили.

Судове рішення, яким скасоване податкове повідомлення-рішення по пов'язаній справі, набрало законної сили 24.03.2015 року.

А отже, виходячи саме з цієї події слід обчислювати строки проведення бюджетного відшкодування та обрахунку пені за їх порушення.

У відзиві на позовну заяву відповідач, посилаючись на статтю 129 Конституції України, статті 2, 13, 328 КАС України, зазначає, що процедура судового оскарження після рішення суду апеляційної інстанції закінчена не була та, відповідно, за цей період пеня не повинна нараховуватись.

Проте з такою позицією податкового органу погодитись не можна, оскільки посилаючись на згадані норми Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, податковий орган бере до уваги лише норми, якими забезпечено право апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, проте не зважає на інші норми Конституції та Кодексу, якими встановлено обов'язковість рішень суду.

Згідно абзацу 2 пункту 200.15 статті 200 ПК України (в редакції на момент виникнення правовідносин) після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження контролюючий орган протягом п'яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Згідно пункту 200.13 цієї статті Кодексу на підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п’яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.

Після набрання законної сили постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.02.2015 року по адміністративній справі №802/3636/14-а (24.03.2015 року) податковий орган зобов’язаний був протягом п’яти робочих днів (з 25.03.2015 року по 31.03.2015 року) направити органу казначейства висновок про бюджетне відшкодування, а орган казначейства протягом п’яти робочих днів (з 01.04.2015 року по 07.04.2015 року) зобов’язаний був перерахувати дану суму бюджетного відшкодування позивачу.

Таким чином, початок нарахування пені на суму бюджетного відшкодування припадає на 08.04.2015 року.

Відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України на суму бюджетної заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Постановою Правління Національного банку України від 02.03.2015 року №154 затверджено облікову ставку в розмірі 30% річних з 04.03.2015 року.

А тому ставка пені становить: 30 х 120% = 36% річних.

Позивачем заявлена вимога про стягнення пені порушення термінів бюджетного відшкодування на 980 календарних днів, з 08.04.2015 року по 12.12.2017 року, в розмірі 5025342 грн.

Судом встановлено, що розмір пені за порушення термінів бюджетного відшкодування на 980 календарних днів становить: 5199112 грн. х 36% : 365 х 980 = 5025342 грн.

Суд відхиляє доводи відповідача про пропуск позивачем строків звернення до адміністративного суду, встановлені статтею статті 99 КАС України (в попередній редакції станом на день звернення до суду).

Згідно частини 1 цієї статті Кодексу адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно абзацу 1 частини 2 цієї статті для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно частини 3 цієї статті для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, Кодексом адміністративного судочинства України прямо передбачено, що у разі встановлення іншими законами інших строків звернення до суду, слід застосовувати саме ці строки.

Питання бюджетного відшкодування та пені за порушення строків його виплати регулюються Податковим кодексом України.

Згідно пункту 102.5 статті 102 ПК України заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Позивач реалізував своє право та подав заяву про бюджетне відшкодування цієї суми в декларації з податку на додану вартість за квітень 2014 року. Зазначене встановлене судовими рішеннями, які набрали законної сили, по справі №802/3636/14-а.

Після набрання законної сили судовим рішення про скасування податкового повідомлення-рішення податкового органу про зменшення суми бюджетного відшкодування Податковим кодексом України встановлені лише строки для податкових органів та органів казначейства для проведення бюджетного відшкодування, які повинні провести зазначене відшкодування добровільно, без необхідності нового звернення платника податків до суду за стягненням цієї суми.

Зазначене підтверджує і норма пункту 200.23 статті 200 ПК України, згідно якої пеня за порушення термінів бюджетного відшкодування нараховується за весь період існування заборгованості, включаючи день погашення.

Таким чином, Податковий кодексу України зазначає, що після узгодження в адміністративному та/або судовому порядку суми бюджетного відшкодування зазначена сума має бути відшкодована платнику податків в будь-якому випадку без обмеження за термінами. Податковий кодекс України не передбачає погашення бюджетного відшкодування іншими способами, окрім фактичної виплати або шляхом погашення податкових зобов’язань та/або податкового боргу. Погашення заборгованості бюджету за строками давності Податковий кодекс не передбачає.

Вказане підтверджується і позицією Вищого адміністративного суду України, висловленою в листі від 10.02.2011 року №203/11/13-11.

Також слід зазначити, що з моменту порушення відповідачами термінів бюджетного відшкодування після набрання законної сили постановою суду по справі №802/3636/14-а строк, встановлений пунктом 102.5 статті 102 ПК України (1095 днів), на день звернення позивача до суду з цим позовом не збіг.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень, дій та бездіяльності і докази, надані сторонами, суд приходить до переконання про наявність підстав для задоволення адміністративного позову повністю.

Питання про розподіл судових витрат у справі вирішується судом відповідно до вимог статті 139 КАС України.

Згідно частини 1 цієї статті Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно частини 3 цієї статті при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що судом під час розгляду справу встановлено, що порушення прав позивача відбулось через протиправну бездіяльність податкових органів, суд приходить до висновку про необхідність стягнути розмір сплаченого позивачем судового збору при поданні адміністративного позову в розмірі 153366,87 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька будівельна кампанія" (п/р №26007590298 в АТ «ОСОБА_4 АВАЛЬ», МФО 380805) суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2014 року в розмірі 5199112 (п'ять мільйонів сто дев'яносто дев'ять тисяч сто дванадцять) грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька будівельна кампанія" (п/р №26007590298 в АТ «ОСОБА_4 АВАЛЬ», МФО 380805) пені за несвоєчасне повернення бюджетного відшкодування в розмірі 5025342 (п'ять мільйонів двадцять п'ять тисяч триста сорок дві) грн.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька будівельна кампанія" (п/р №26007590298 в АТ «ОСОБА_4 АВАЛЬ», МФО 380805) судовий збір в розмірі 153367 (сто п'ятдесят три тисячі триста шістдесят сім) грн.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницька міська будівельна компанія" (місцезнаходження: 21000, м. Вінниця, вул. Магістратська, 11; ідентифікаційний код 37085210), Головне управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (місцезнаходження: 21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7; ідентифікаційний код 39402165), Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області (місцезнаходження: 21018, м. Вінниця, вул. Пирогова, 29; ідентифікаційний код 37979858).

Суддя Чернюк Алла Юріївна