Постановление суда № 71390213, 13.11.2017, Якимівський районний суд Запорізької області

УХВАЛА

iменем України

Справа № 330/2177/16-ц

2-з/330/7/2017

"13" листопада 2017 р. смт. Якимівка

Суддя Якимівкого районного суду Запорізької області Куценко О.О., розглянувши заяву представника АТ «ОСОБА_1 Аваль» ОСОБА_2 про забезпечення позову,

в с т а н о в и в :

До Якимівського районного суду Запорізької області надійшов позов ПАТ «ОСОБА_1 Аваль» до ОСОБА_3 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором.

13 листопада 2017 року до суду надійшла заява представника АТ «ОСОБА_1 Аваль» ОСОБА_2 про забезпечення позову.

У поданій до суду заяві просить в порядку забезпечення позову накласти арешт на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1; квартиру АДРЕСА_2/ Кірова,40 м. Запоріжжя; квартиру АДРЕСА_3/ Кірова,40 м. Запоріжжя; квартиру АДРЕСА_4/ Кірова,40 в м. Запоріжжя.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим кодексом, заходи забезпечення позову.

Відповідно до ст. 152 ЦПК України позов може бути забезпечено шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

В поданій заяві відсутнє будь-яке посилання на докази, на основі яких заявник дійшов висновку про те, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, прийнятого по справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. ст. 151, 153 ЦПК України обов'язок доказування необхідності забезпечення позову покладається на заявника.

Таким чином, заява про забезпечення позову грунтується лише на особистих припущеннях заявника, оскільки в ній не зазначено мотивів та не надано належних доказів, на підставі яких можливо дійти до висновку про існування ризику утруднення чи неможливості виконання рішення суду щодо певного майна.

Факт звернення позивача з заявою про вчинений відповідачем злочин передбачений ст.ст. 190, 388 КК України не є належним доказом, щодо існування ризику утруднення чи неможливості виконання рішення суду щодо певного майна.

За таких обставин заява представника АТ «ОСОБА_1 Аваль» ОСОБА_2 про забезпечення позову є необґрунтованою.

Керуючись ст. ст. 151-153 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволені заяви представника АТ «ОСОБА_1 Аваль» ОСОБА_2 про забезпечення позову, про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ПАТ «ОСОБА_1 Аваль» до ОСОБА_3 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором –відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя :