№ 70997485, 13.11.2017, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

13 листопада 2017 р.Р і в н е 817/985/17

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д.Є. за участю секретаря судового засідання Холод Т.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: ОСОБА_1 представник ОСОБА_2

відповідачів: представники ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

третьої особи відповідача: представник ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доКомунального підприємства "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" Рівненського регіонального центру надання адміністративних послуг Приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області ОСОБА_7 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_8 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_9 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_10 про визнання протиправними та скасування записів про реєстрацію права власності, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1, Позивач), звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Комунального підприємства «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» (далі БТІ), Рівненського регіонального центру надання адміністративних послуг (далі ЦНАП), приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області ОСОБА_7 (далі Нотаріус, ОСОБА_7С.), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання протиправними та скасування записів про державну реєстрацію права власності:

1.вчинений Комунальним підприємством «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» за № 84-258 в книзі: 2 про реєстрацію права власності від 01 березня 2011 року на магазин ритуальних послуг загальною площею 334,9 квадратних метра, який знаходиться на вулиці Гагаріна, будинок 8-Б в місті Рівне (реєстраційний номер майна 33028115) за ОСОБА_10 (ідентифікаційний код НОМЕР_1);

2.вчинений Комунальним підприємством «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» за № 44-195 в книзі: 2 про реєстрацію права власності від 16 червня 2011 року на виробниче приміщення (літ. «А-1» загальною площею 559,1 квадратних метра, що знаходиться на вулиці Курчатова, будинок 36 в місті Рівне (реєстраційний номер майна 24773572) за ОСОБА_9 (ідентифікаційний код НОМЕР_2);

3.вчинений Державним реєстратором - приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області ОСОБА_7 за № 15292111 від 07 липня 2016 року про право власності на виробниче приміщення (літ. «А-1» загальною площею 559,1 квадратних метра, що знаходиться на вулиці Курчатова, будинок 36 в місті Рівне (реєстраційний номер майна 24773572) за ОСОБА_9 (ідентифікаційний код НОМЕР_2);

4.вчинений Державним реєстратором - приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області ОСОБА_7 за № 15400321 від 14 липня 2016 року про право власності на виробниче приміщення (літ. «А-1» загальною площею 559,1 квадратних метра, що знаходиться на вулиці Курчатова, будинок 36 в місті Рівне (реєстраційний номер обєкта нерухомого майна 965989756101) за ОСОБА_8 (ідентифікаційний код НОМЕР_3).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11 квітня 2010 року слідчим СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області було винесено постанову про порушення кримінальної справи за № 1/474-10 відносно ОСОБА_11 (далі ОСОБА_11О.), за фактом заволодіння чужим майном або правом на майно шляхом зловживання довіри (шахрайства), що завдало шкоди потерпілому ОСОБА_1 у великому розмірі, за ознаками злочину передбаченого частиною 4 статті 190 Кримінального кодексу України. Постановою слідчого від 12 травня 2010 року Позивач визнаний потерпілим в даній кримінальній справі. В подальшому, ОСОБА_1 подав цивільний позов до ОСОБА_11 про відшкодування завданої майнової шкоди на суму 1 913 960 гривень 00 копійок та понесеної моральної шкоди в розмірі 200 000 гривень 00 копійок. З метою забезпечення цивільного позову та виконання вироку в частині можливої конфіскації майна, постановою слідчого від 18 грудня 2010 року на все рухоме та нерухоме майно обвинуваченої ОСОБА_11 накладено арешт. Вказане обтяження зареєстроване в Єдиному реєстрі заборон відчуження майна 03 лютого 2011 року запис за № 10791432. Вироком від 25 червня 2013 року у справі за № 1-550/11 ОСОБА_11 була засуджена до покарання у вигляді позбавлення волі на строк пять років з конфіскацією майна, яке є її власністю. Цим же вироком частково задоволено цивільний позов Позивача та стягнуто з ОСОБА_11 892 723 гривні 00 копійок матеріальної шкоди та 50 000 гривень 00 копійок моральної шкоди. При цьому Позивач зазначає, що арешти не були скасовані, а отже вважає всі реєстраційні дії вчинені відповідачами в цій справі про перехід права власності на вищевказані обєкти нерухомого майна до третіх осіб протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Представник Позивача та Позивач просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених в адміністративному позові.

Представник Відповідача 1 БТІ, проти позову заперечував, просив в його задоволенні відмовити, посилаючись на той факт, що до БТІ було подано повний пакет документів, необхідний для здійснення дій по реєстрації права власності та який відповідав вимогам Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». А тому підстави для відмови у такій реєстрації були відсутні. Представник відповідача 1 БТІ просив в позові відмовити.

Представник Відповідача 2 ЦНАП, з приводу позовних вимог пояснив суду, що жодних реєстраційних дій по реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна на користь третіх осіб не вчиняв, але станом на дату розгляду цієї адміністративної справи являється субєктом надання адміністративних послуг.

Представник Відповідача 3 Нотаріуса адміністративний позов не визнала, просила відмовити в його задоволенні з тих підстав, що ОСОБА_7 діяла в межах чинного законодавства та згідно чинного законодавства. При вчиненні реєстраційних дій по реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна на користь третіх осіб існував лише арешт, накладений постановою слідчого СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області від 21 вересня 2011 року в межах кримінальної справи за № 1/911-11. Проте рішенням Рівненського міського суду від 16 травня 2016 року у справі за № 569/2742/16-ц зазначений арешт знято.

Представник третьої особи ОСОБА_8 пояснив суду, що з позовними вимогами не погоджується, так як право власності на обєкт нерухомого майна набуто законно. В позові ОСОБА_1 просив відмовити.

Вирішуючи питання щодо підсудності даного спору суд бере до уваги наступне. За правилами статті 1 КАС цей Кодекс визначає юрисдикцію, повноваження адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ, порядок звернення до адміністративних судів та порядок здійснення адміністративного судочинства. Справа адміністративної юрисдикції переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 статті 3 КАС).

Позовні вимоги позивача ґрунтуються на протиправності дій відповідачів як субєктів, наділених владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, у звязку з недотриманням ними вимог порядку, внаслідок чого вирок як в частині конфіскації майна засудженої так і про відшкодування шкоди за цивільним позовом потерпілого, безпідставно не виконується.

Тобто, у цій справі спір про право відсутній, а дослідженню в межах справи адміністративної юрисдикції підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії Комунального підприємства «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації», приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області ОСОБА_7 які у межах спірних правовідносин діяли як субєкти владних повноважень, а також Рівненського регіонального центру надання адміністративних послуг до якого перейшли повноваження по реєстрації обєктів нерухомого майна, реєстрації обтяжень та реєстрації припинення таких обтяжень.

Суд бере до уваги правову позицію Верховного суду України в аналогічній справі де Верховний Суд, зокрема вказав, що якщо спір про право відсутній і оскаржуються владні, управлінські рішення та дії державного реєстратора, то такій спір підлягає розгляду адміністративним судом (ВСУ від 24 травня 2017р, № 6-843цс17).

Заслухавши сторін та їх представників, повно та всебічно зясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства України, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов підлягає до задоволення повністю з огляду на наступне.

11 квітня 2010 року згідно постанови слідчого СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області відносно ОСОБА_11 було порушено кримінальну справу за № 1/474-10 за вчинення особливо тяжкого злочину, передбаченого частиною 4 статті 190 Кримінального кодексу України, а саме заволодіння чужим майном або правом на майно шляхом зловживання довіри (шахрайства).

Постановою слідчого від 12 травня 2010 року Позивач визнаний потерпілим в даній кримінальній справі. В звязку з тим, що ОСОБА_1 злочинними діями ОСОБА_11 завдано шкоди у великому розмірі, перший подав до останньої цивільний позов про відшкодування завданої майнової шкоди на суму 1 913 960 гривень 00 копійок та понесеної моральної шкоди в розмірі 200 000 гривень 00 копійок.

18 жовтня 2010 року Відповідач 1 - БТІ на запит старшого слідчого СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області ОСОБА_12 від 24 вересня 2010 року за № 50/6-20804 надало відповідь зі змісту якої слідувало, що за ОСОБА_11 зареєстровано право власності на наступні обєкти нерухомого майна:

1.приміщення салону-магазину ритуальних послуг, що знаходиться за адресою: місто Рівне, вулиця Г.Полуботка, будинок 8, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане 10 серпня 2004 року виконавчим комітетом Рівненської міської ради, на підставі розпорядження міського голови від 09 серпня 2004 року за № 1796-р;

2.виробниче приміщення, що знаходиться за адресою: місто Рівне, вулиця Курчатова, будинок 36 на підставі ухвали Рівненського міського суду від 29 травня 1998 року;

3.пральня спецодягу, що знаходиться за адресою: місто Рівне, вулиця І.Сірка, будинок 11-В на підставі Договору купівлі-продажу від 04 вересня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_13, реєстраційний № 4508;

4.приміщення магазину, який знаходиться за адресою: місто Рівне, вулиця Гагаріна, будинок 8-Б, на підставі Договору купівлі-продажу від 24 січня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_14, реєстраційний № 193.

З метою забезпечення цивільного позову ти виконання вироку в частині можливої конфіскації майна, постановою старшого слідчого СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області ОСОБА_12 від 18 грудня 2010 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, яке належить обвинуваченій ОСОБА_11

ОСОБА_15 про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за № 30205534 на підставі постанови старшого слідчого СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області ОСОБА_12 від 18 грудня 2010 року 03 лютого 2011 року зареєстровано арешт рухомого майна, яке належить ОСОБА_11 (відомості про обмеження відчуження: заборонено відчужувати)

Одночасно з цим, 03 лютого 2011 року згідно ОСОБА_15 про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна за № 30205736 на підставі постанови від 18 грудня 2010 року старшого слідчого СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області ОСОБА_12 03 лютого 2011 року зареєстровано арешт нерухомого майна, яке належить ОСОБА_11

Крім того, як встановлено судом, 19 серпня 2011 року слідчим СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області винесено постанову про порушення кримінальної справи за № 1/911-11 відносно ОСОБА_11 за вчинення злочину, передбаченого частиною 1 статті 388 Кримінального кодексу України.

21 серпня 2011 року слідчий СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області ОСОБА_16, з метою забезпечення у кримінальній справі заявленого цивільного позову, належного зберігання речових доказів, а також для недопущення в подальшому незаконного відчуження речових доказів, які є обєктом злочину, виніс постанову про накладення арешту на наступне майно:

1.виробниче приміщення, яке знаходиться за адресою: місто Рівне, вулиця Курчатова, будинок 36;

2.офісне приміщення розташоване за адресою: місто Рівне, вулиця Гагаріна, будинок 8-Б;

3.офісне приміщення з земельною ділянкою за адресою: місто Рівне, вулиця І.Сірка, будинок 11-В;

4.приміщення магазину, розташоване за адресою: місто Рівне, вулиця Полуботка, будинок 8.

30 вересня 2011 року Першою державною Рівненською нотаріальною конторою було внесено відомості до Реєстру прав нерухомого майна щодо заборони відчуження за №11673168 на виробниче приміщення за № 36 по вулиці Курчатова у місті Рівне.

25 червня 2013 року Вироком Рівненського міського суду у справі за № 1-550/11 ОСОБА_11 визнано винною у скоєнні злочину, передбаченого частиною 4 статті 190 Кримінального кодексу України, та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 (пять) років з конфіскацією майна.

Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_11 про стягнення шкоди задоволити частково. Стягнуто з ОСОБА_11 на користь Позивача матеріальну шкоду в сумі 892 723 (вісімсот девяносто дві тисячі сімсот двадцять три) гривні 00 копійок та 50 000 (пятдесят тисяч) гривень 00 копійок моральної шкоди.

Таким чином судом встановлено, що відповідно до постанови старшого слідчого СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області ОСОБА_12 від 18 грудня 2010 року та постанови слідчого СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області ОСОБА_16 від 21 серпня 2011 року застосовано обтяження у вигляді арешту всього рухомого та нерухомого майна, яке належить ОСОБА_11

В ході судового розгляду даної справи ні БТІ, ні ЦНАП, ні Нотаріус, ні треті особи не надали суду доказів того, що застосовані вищевказаними постановами слідчих арешти всього рухомого і нерухомого майна, яке належить ОСОБА_11, було знято чи скасовано.

До тверджень представника Нотаріуса про те, що на момент вчинення відповідних записів про державну реєстрацію права власності Нотаріусом ОСОБА_7 арешт було знято Рішенням Рівненського міського суду від 16 травня 2016 року у справі за № 569/2742/16-ц суд ставиться критично. Дана обставина спростовується наданою стороною Позивача ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року у справі за № 569/2742/16-ц.

Зі змісту згадуваної вище ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ слідує, що ОСОБА_1 не погодившись з рішенням Рівненського міського суду від 16 травня 2016 року у справі за № 569/2742/16-ц оскаржив його в апеляційному порядку.

22 червня 2016 року апеляційний суд Рівненської області виніс ухвалу, якою закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 16 травня 2016 року у справі за № 569/2742/16-ц.

04 жовтня 2017 року за результатом розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 22 червня 2016 року виніс ухвалу, якою скасував її, а судову справу передав до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 16 травня 2016 року у справі за № 569/2742/16-ц.

Тому, в розумінні частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України рішення Рівненського міського суду від 16 травня 2016 року у справі за № 569/2742/16-ц законної сили не набрало, а отже арешт накладений на належне ОСОБА_11 майно не знятий.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що рішенням Рівненського міського суду від 16 травня 2016 року у справі за № 569/2742/16-ц вирішувалось питання зняття арешту, накладеного лише постановою слідчого СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області ОСОБА_16 від 21 серпня 2011 року. При цьому дія арешту, накладеного постановою старшого слідчого СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області ОСОБА_12 від 18 грудня 2010 року залишалась чинною.

Таким чином суд дійшов висновку, що Нотаріусом, як державним реєстратором в розумінні статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», при вчиненні державної реєстрації права власності на виробниче приміщення, що знаходиться за адресою: місто Рівне, вулиця Курчатова, будинок 36, за ОСОБА_9 07 липня 2016 року та за ОСОБА_8 14 липня 2016 року не виконано вимоги частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, яка діяла на момент вчинення Нотаріусом державної реєстрації 07 липня 2016 року та 14 липня 2016 року права власності на виробниче приміщення, що знаходиться за адресою: місто Рівне, вулиця Курчатова, будинок 36 за ОСОБА_9 та ОСОБА_8 відповідно), а саме не забезпечено в повній мірі зясування наявності арешту, накладеного на все рухоме і нерухоме майно, яке належить ОСОБА_11

Більше того, на питання суду чи існує ймовірність того, що відомості про накладення арешту можуть зникнути з державних реєстрів, представником Відповідача 2 ЦНАП надано категоричну відповідь «НІ!».

Проте, як свідчать фактичні обставини справи 12 жовтня 2010 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_10 був укладений письмовий договір дарування без нотаріального посвідчення, відповідно до якого перша подарувала, а остання прийняла в дар магазин ритуальних послуг, який знаходиться в будинку за № 8-Б по вулиці Гагаріна в місті Рівному.

Відповідно до частини 2 статті 719 Цивільного кодексу України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

ОСОБА_15 статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Разом з тим, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Саме тому керуючись частиною 2 статті 220 Цивільного кодексу України ОСОБА_10 звернулась до Рівненського міського суду з позовною заявою до ОСОБА_11 про визнання укладеного між ними договору дарування від 12 жовтня 2010 року дійсним.

В результаті 08 лютого 2011 року Рівненський міський суд ухвалив рішення у справі за № 2-2005/2011, яким визнав дійсним договір дарування приміщення магазину від 12 жовтня 2010 року укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_10, а також визнав право власності за ОСОБА_10 на приміщення магазину ритуальних послуг, який знаходиться за адресою: місто Рівно, вулиця Гагаріна, будинок за № 8-Б.

12 жовтня 2010 року, одночасно з вищеописаним, між ОСОБА_11 та ОСОБА_9 було укладено в простій письмовій формі без нотаріального засвідчення договір купівлі-продажу виробничого приміщення (літ. «А-1») загальною площею 559,1 квадратних метра, що знаходиться за адресою: місто Рівне, вулиця Курчатова, будинок 36.

Оскільки положеннями статті 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, ОСОБА_9 подав до Рівненського міського суду цивільний позов до ОСОБА_11 про визнання укладеного між ними договору купівлі-продажу від 12 жовтня 2010 року дійсним та визнання за ним права власності на виробниче приміщення, що знаходиться за адресою: місто Рівне, вулиця Курчатова, будинок 36.

За результатом розгляду Рівненським міським судом вищевказаної позовної заяви ОСОБА_9 до ОСОБА_11 було прийнято рішення від 11 квітня 2011 року у справі за № 2-3385/11, яким на підставі частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України визнано дійсним договір купівлі-продажу від 12 жовтня 2010 року та визнано право власності ОСОБА_9 на виробниче приміщення (літ. «А-1») загальною площею 559,1 квадратних метра, що знаходиться за адресою: місто Рівне, вулиця Курчатова, будинок 36.

Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Водночас, частиною 3 статті 27 Цивільного кодексу України на осіб, які беруть участь у справі, зобовязані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обовязки.

Також, вироком Рівненського міського суду в кримінальній справі за № 1-550/11 від 25 червня 2013 року, яким ОСОБА_11 була засуджена до покарання у вигляді позбавлення волі на строк пять років з конфіскацією майна, яке є її власністю, встановлено, що під час судового слідства, постановою про накладення арешту на майно від 18грудня 2010 року винесеною старшим слідчим СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області ОСОБА_12, з метою забезпечення виконання цивільного позову, виконання вироку в частині можливої конфіскації майна накладено арешт на цінності та інше майно обвинуваченої ОСОБА_11, де б воно не знаходилось. 22 грудня 2010 року дана постанова вручена обвинуваченій ОСОБА_11

Як вбачається з витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна від 05травня 2011 року, в ньому наявний запис № 9, з якого вбачається, що запис про арешт майна на підставі постанови слідчого від 18 грудня 2010 року внесений до реєстру 03 лютого 2011 року.

За змістом вироку Рівненського міського суду в кримінальній справі за № 1-550/11 від 25 червня 2013 року, вказано, що ОСОБА_11 в судову засіданні по епізоду відчуження арештованого майна дала показання, що вона не вчиняла жодних дій направлених на реалізацію арештованого майна. Свою участь під час розгляду Рівненським міським судом справ за № 2-2005/2011 і за № 2-3385/11 забезпечувала через свого представника ОСОБА_17, який діяв на підставі нотаріально завіреної довіреності від 23 грудня 2010 року.

Таким чином суд дійшов висновку, що на момент прийняття рішень Рівненським міським судом від 08 лютого 2011 року у справі за № 2-2005/2011 і від 11 квітня 2011 року справі за № 2-3385/11 ОСОБА_11 було відомо про накладений арешт постановою старшого слідчого СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області ОСОБА_12 від 18 грудня 2010 року на належне їй майно та мала змогу повідомити про даний факт свого представника ОСОБА_17 А це означає, що при розгляді Рівненським міським судом справ за № 2-2005/2011 і за № 2-3385/11 стороною відповідача ОСОБА_11 неналежним чином було виконано вимоги статті 27 Цивільного процесуального кодексу України в частині не повідомлення суду факту наявності арешту.

Крім того, станом на дату розгляду Рівненським окружним адміністративним судом цієї справи існує арешт, накладений постановою слідчого СВ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області ОСОБА_16 від 21 серпня 2011 року.

Стосовно державної реєстрації права власності за ОСОБА_10 на магазин ритуальних послуг загальною площею 334,9 квадратних метра, який знаходиться на вулиці Гагаріна, будинок 8-Б в місті Рівне (реєстраційний номер майна 33028115) та права власності за ОСОБА_9 на виробниче приміщення (літ. «А-1») загальною площею 559,1 квадратних метра, що знаходиться на вулиці Курчатова, будинок 36 в місті Рівне (реєстраційний номер майна 24773572) суд зазначає наступне.

Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, яка дія на момент здійснення БТІ державної реєстрації права власності за ОСОБА_10 на магазин ритуальних послуг і ОСОБА_9 на виробниче приміщення) дано визначення поняттю державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Пунктом 1 наказу Міністерства юстиції «Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно» від 07 лютого 2002 року за № 7/5, який Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445 установлено, що до 01 січня 2012 року державна реєстрація права власності та права користування (сервітут) на обєкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках; права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; права власності на обєкти незавершеного будівництва, а також облік безхазяйного нерухомого майна, довірче управління нерухомим майном проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації.

Пунктом 2.1. розділу 2 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно (в редакції, яка дія на момент здійснення БТІ державної реєстрації права власності за ОСОБА_10 на магазин ритуальних послуг і ОСОБА_9 на виробниче приміщення) встановлено, що для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший право набувач (право набувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав за формою, визначеною у додатку 1.

ОСОБА_15 абзацу 2 пункту 2.2. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно (в редакції, яка діяла на момент здійснення БТІ державної реєстрації права власності за ОСОБА_10 на магазин ритуальних послуг і ОСОБА_9 на виробниче приміщення) до заяви про державну реєстрацію прав додаються право встановлювальні документи (додаток 2), їх нотаріально засвідчені копії, документи, що підтверджують оплату за проведення державної реєстрації прав та видачу витягу про державну реєстрацію прав, а також інші документи, визначені Положенням.

Пунктом 10 додатку 2 до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно зазначено, що підставою для проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду про визнання права власності на обєкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на обєкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності.

У відповідності до пункту 5частини 1 статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили.

Пунктом 3.1. розділу 3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно на державного реєстратора БТІ покладається обовязок з моменту прийняття заяви про державну реєстрацію прав встановити відповідність даних про наявність (або відсутність) інформації та/або відповідних документів, що свідчать про накладення (зняття) заборони (арешту) або інших обтяжень, що перешкоджають проведенню державної реєстрації прав, у тому числі відсутність встановлених законом заборон на відчуження нерухомого майна;

ОСОБА_15 пункту 5 частини 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо про державну реєстрацію прав, повязаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна

Підпунктом 3.5.7. пункту 3.5. розділу 3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно реєстратор БТІ відмовляє у проведенні державної реєстрації прав, якщо право власності та інші речові права на нерухоме майно виникли на підставі правочинів за наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна відомостей про накладення заборони та/або арешту нерухомого майна, що підтверджується відповідним витягом.

Таким чином БТІ, при здійсненні державної реєстрації права власності за ОСОБА_10 на магазин ритуальних послуг загальною площею 334,9 квадратних метра, який знаходиться на вулиці Гагаріна, будинок 8-Б в місті Рівне (реєстраційний номер майна 33028115) та права власності за ОСОБА_9 на виробниче приміщення (літ. «А-1») загальною площею 559,1 квадратних метра, що знаходиться на вулиці Курчатова, будинок 36 в місті Рівне (реєстраційний номер майна 24773572), не виконало обовязок по встановленню факту наявності арешту на згадувані вище обєкти нерухомого майна, і як наслідок не відмовило в такій реєстрації. В результаті такими діями БТІ було порушено вимоги пункту 5 частини 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, яка дія на момент здійснення БТІ державної реєстрації права власності за ОСОБА_10 на магазин ритуальних послуг і ОСОБА_9 на виробниче приміщення) і пункту 3.1. розділу 3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно (в редакції, яка дія на момент здійснення БТІ державної реєстрації права власності за ОСОБА_10 на магазин ритуальних послуг і ОСОБА_9 на виробниче приміщення).

Поряд з тим, як вбачається з досліджених в судовому засіданні інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна, оспорюваними рішеннями про реєстрацію прав за іншими особами реєструвались право власності на вище перелічені обєкти нерухомості зареєстровані за ОСОБА_11, при тому, що на дату прийняття спірних рішень заявлені права третіх осіб вступали в суперечності з попередньо зареєстрованими публічними обтяженнями на це нерухоме майно, а саме постановами органів досудового слідства про накладення арешту на майно обвинуваченої ОСОБА_11О, яке підлягає конфіскації на підставі вироку суду який набрав законної сили. Суд розцінює такі дії відповідачів як протиправні та такі, що сприяли ухиленню обвинуваченої, а в подальшому засудженій за вчинення особливо тяжкого корисного злочину ОСОБА_11 від додаткового покарання у вигляді конфіскації майна. Водночас, суд в межах адміністративної справи не наділений компетенцією надавати правову оцінку діянням всіх субєктів задіяних в протиправних діях, оскільки як вбачається з матеріалів справи, незаконна реєстрація права власності всупереч постанов слідчого про арешт майна відбувалась під виглядом виконання рішення судів в цивільних справах про визнання договорів укладеними. Тому суд не погоджується з клопотанням позивача щодо винесення окремої ухвали в порядку статті 166 КАС України. Так, відповідно до статті 166 КАС України суд як орган судової влади наділено певними контрольно-наглядовими функціями в межах іншої влади, що необхідно для її злагодженого і правомірного функціонування, окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому. Скасовуючи протиправну реєстрацію права власності як рішення субєкта владних повноважень суд зауважує що позивач вправі самостійно звернутись з відповідними заявами про вчинення кримінальних правопорушень групою осіб, в тому числі й тих які не є учасниками даного адміністративного процесу.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує норми Основного Закону.

Стаття 124 Конституції України вказує, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод.

Конституційним Судом України в Рішенні №6-зп від 25.11.1997 сформульовано правову позицію, за якою удосконалення законодавства в контексті статті 55 Конституції України має бути поступовою тенденцією, спрямованою на розширення судового захисту прав і свобод людини, зокрема судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Ця правова позиція кореспондується з положеннями статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо ефективного засобу юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Водночас саме завданням адміністративного судочинства, згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Поряд з цим, спеціальним законом, що регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно є Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" №1952-IV від 01.07.2004.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В свою чергу, відповідно до частини першої статті 6 Закону, організаційну систему державної реєстрації прав становлять:

1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи;

2) суб'єкти державної реєстрації прав:

виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації;

акредитовані суб'єкти;

3) державні реєстратори прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини пятої статті 3 Закону, державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться незалежно від місцезнаходження нерухомого майна в межах Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя.

ОСОБА_15 з частиною другою статті 3 Закону, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Вказані положення Закону в повній мірі кореспондуються з положеннями статті 182 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Разом з тим, не дивлячись на те, що з моменту вчинення реєстраційної дії у особи виникає право власності на відповідний обєкт нерухомого майна чи земельну ділянку, дії державного реєстратора під час проведення державної реєстрації підпадають під юрисдикцію адміністративних судів, у випадку предявлення відповідного адміністративного позову. При цьому, адміністративним судом перевіряється виключно дотримання відповідним субєктом владних повноважень процедури проведення державної реєстрації прав, без жодного вирішення спорів про речові, чи інші цивільні права.

Порядок державної реєстрації прав регламентується розділом IV Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень №1952-IV від 01.07.2004, за правилами частини першої статті 18 якого, державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:

1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав;7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Частиною другою цієї статті передбачено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 15.12.2015 і діє в редакції постанови Кабінету Міністрів України №553 від 23.08.2016.

За правилами статті 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень №1952-IV від 01.07.2004, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3)подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників.

Оскільки подані документи не давали змоги реєстратору встановити факт відсутності наявних зареєстрованих обтяжень на нерухоме майно, у державного реєстратора були всі підстави для прийняття рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Прийнявши ж протилежні рішення, реєстратори, тим самим, порушили вимоги Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень №1952-IV від 01.07.2004.

Як вже зазначалось, наявне зареєстроване обтяження на нерухоме майно є безумовною підставою для прийняття рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Також суд зауважує, що відповідно до статті 41 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено, що публічне обтяження припиняється на підставі рішення уповноваженого органу з дня набрання ним законної сили. Публічне обтяження також припиняється внаслідок реалізації прав, що випливають із змісту публічного обтяження. Відомості про припинення публічного обтяження підлягають реєстрації протягом п'яти днів із дня його припинення. Обов'язок щодо здійснення реєстрації відомостей про припинення публічного обтяження покладається на уповноважений орган або на уповноважену ним особу. Уповноважений орган несе відповідальність у встановленому законом порядку за порушення обов'язку щодо реєстрації відомостей про припинення публічного обтяження.

З досліджених судом матеріалів адміністративної справи, зокрема з інформаційних витягів з реєстру речових прав суд встановив відсутність реєстрації припинення обтяжень нерухомого майна обвинуваченої ОСОБА_11, раніше застосованих постановами слідчих, тому відповідачі неправомірно здійснювали реєстраційні дії щодо такого майна, внаслідок чого майно, яке підлягало конфіскації протиправно перереєстроване на інших осіб.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на Україну, неодноразово звертав увагу, на наявність численних аналогічних порушень Конвенції у звязку з невиконанням або надмірною тривалістю виконання в Україні остаточних рішень національних судів про відшкодування та у звязку з відсутністю ефективних національних засобів юридичного захисту щодо таких порушень, були винесенні численні рішення в подібних справах проти України.

Тривале невиконання судових рішень в цілому на території України призвело до ухвалення пілотного рішення у справі ОСОБА_18 проти України (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04. Де ЄСПЛ зазначив, що ця справа стосується існуючої проблеми, яка постійно нагадує про себе, породжуючи порушення Конвенції, які найчастіше виявляє Суд у справах проти України; більше ніж половина рішень, винесених Судом у справах проти України, стосуються питання тривалого невиконання остаточних судових рішень, відповідальність за які несуть органи влади України. У пунктах 46, 48, 51, 53, 54 вказаного рішення від 15 жовтня 2009 року Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади. Предметним в даній ситуації є також рішення по справі Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, де у п. 40 ЄСПЛ зазначається, що …право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обовязкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 6 частини 1 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно. Відповідно до частини 2 статті 24 вказаного Закону - за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Тому, наявність в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте.

Аналогічна правова позиція неодноразово відображалась і в постановах Верховного суду України. Зокрема в постанові від 19.05.2015 у справі №21-121а15; постанові від 11.11.2014 у справі №21-357а14.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди зобов'язані перевірити чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на яке спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Невідповідність рішення субєкта владних повноважень хоча б одному із наведених вище критеріїв правомірності є підставою для його скасування.

ОСОБА_15 зі ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, не виконали покладений на них обов'язок щодо доказування і не довели правомірності винесених рішень. Відповідно до цього вказані рішення підлягають визнанню протиправними і скасуванню, а позовні вимоги задоволенню повністю.

Скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є правовою підставою для скасування запису у Державному реєстрі прав.

Враховуючи, що відповідачі при здійсненні державної реєстрації діяли як суб'єкти владних повноважень, суд відповідно до ч.1 ст.94 КАС України присуджує судовий збір позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати запис про державну реєстрацію права власності вчинений Комунальним підприємством «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» за № 84 - 258 в книзі №2 про реєстрацію права власності від 01.03.2011 року на магазин ритуальних послуг загальною площею 334,9 кв.м., який знаходиться на вулиці Гагаріна, буд.8-Б в місті Рівному (реєстраційний номер майна 33028115) за ОСОБА_10 (РНОКПП НОМЕР_4).

Визнати протиправним та скасувати запис про державну реєстрацію власності вчинений Комунальним підприємством «Рівненське міське бюро технічноїї інвентаризації» за № 44-195 в книзі №2 про реєстрацію права власності від 16.06.2011 року на виробниче приміщення (літ. «А-1») загальною площею 59,1 кв.м, що знаходиться на вул. Курчатова, 36 в місті м. Рівному реєстраційний номер майна 24773572) за ОСОБА_9 РНОКПП НОМЕР_2).

Визнати протиправним та скасувати запис про державну реєстрацію права власності вчиненийдержавнимреєстраторомза №15292111 від 07.07.2016 року про право власності на виробниче приміщення (літ. «А-1») загальною площею 559,1 кв.м, що знаходиться на вул. Курчатова, 36 в місті м. Рівному (реєстраційний номер майна 24773572) за ОСОБА_9 (РНОКПП НОМЕР_2).

Визнати протиправним та скасувати запис про державну реєстрацію права власності вчиненийдержавнимреєстратором приватнимнотаріусом Рівненського міськогонотаріальногоокругу Рівненськоїобласті ОСОБА_7 за №15400321 від 14.07.2016 року про правовласності на виробниче приміщення (літ. «А-1») загальною площею 559,1 кв.м, що знаходиться на вул. Курчатова, 36в місті. Рівному(РПВН 24773572, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 965989756101) за ОСОБА_8 (РНОКПП НОМЕР_3).

Присудити на користь позивача ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів субєктів владних повноважень судовий збір 2560 грн. (дві тисячі пятсот шістдесят гривень).

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Махаринець Д.Є.