№ 70724708, 07.11.2017, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Справа № 428/9858/17

Провадження №2-а/428/415/2017

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2017 року м. Сєвєродонецьк

Суддя Сєвєродонецького міського суду Луганської області Журавель Т.С., одноособово розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Сєвєродонецького міського суду Луганської області із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганської області про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати пенсії за вислугу років згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ» позивачу з 01 січня 2017 року та зобов’язання відповідача з 01 січня 2017 року відновити нарахування та виплату пенсії, сплативши заборгованість на рахунок № 26257000243772 в уповноваженому банку - АТ «Ощадбанк».

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 15.09.2017 року було поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в частині вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати пенсії та зобов’язання відновити нарахування і виплату пенсії за період часу з 01.01.2017 року по 28.02.2017 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебуває на обліку в ГУПФУ в Луганській області та отримує пенсію за вислугу років згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ». Остання виплата пенсійних коштів на рахунок була здійснена відповідачем 27.12.2016 року та починаючи з січня 2017 року перерахування пенсійних коштів було припинено без поважних причин. Позивач вважає дії відповідача щодо припинення виплати пенсії протиправними та такими, що порушують його конституційні права, а тому позивач звернувся з даним позовом до суду.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з’явилися. Позивач в своєму позові зазначив прохання розглянути справу без його участі.

Від відповідача надійшли письмові заперечення проти позову у яких зазначено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області як отримувач пенсії відповідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Пенсійні виплати нараховані по січень 2017 року включно були виплачені позивачу у грудні 2016 року. Призупинення пенсійних виплат відбулося з лютого 2017 року у зв’язку з не підтвердженням його фактичного місця проживання. За даними листа Управління соціального захисту населення Кремінської районної державної адміністрації від 12.10.2017 року №4290 12.08.2016 було здійснено перевірку фактичного місця проживання/перебування громадянина ОСОБА_1 за вказаною ним адресою у заяві про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. За результатами перевірки складено акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, в якому зазначено, що громадянин ОСОБА_1 не проживає за вказаною ним адресою, що підтвердила і власниця будинку. Даний акт був переданий на комісію з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, яка утворена розпорядженням голови Кремінської районної державної адміністрації. 31.08.2016 року комісією розглянуто питання щодо призначення (відновлення) соціальних виплат позивачу та прийнято рішення не призначати соціальні виплати, у зв'язку з не підтвердженням його фактичного місця проживання. Дане рішення відповідачем отримало 12.09.2016 року, тому пенсійні виплати позивачу були призупинені. З огляду на вищенаведене вважає, позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у задоволені позовних вимог.

У відповідності до ч. 4 ст. 122КАС України, справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області та отримує пенсію за вислугу років згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ», що підтверджується копією пенсійного посвідчення №2525, виданого 27.02.1998 року.

З довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 915013724 від 14.01.2016 року вбачається, що ОСОБА_1 взятий на облік та перебуває за адресою: Луганська область, м. Кремінна, вул. Оборонная, 20 А.

У відповідності до виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 безготівкове зарахування у грудні 2016 року відбулося двічі, а саме військова пенсія в сумі 2115,50 грн. за грудень 2016 року перерахована 05.12.2016 року та за січень 2017 року перерахована 27.12.2016 року.

Таким чином, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області виплата пенсії позивачу була призупинена з 01.02.2017 року.

Позивач вважає дії щодо припинення виплати пенсії протиправними та такими, що порушують його конституційні права.

Вирішуючи спір по суті, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до положень статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Статтею 1-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ» законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Статтею 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Аналізуючи викладене вбачається, що припинення виплати пенсій можлива лише з підстав визначених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тоді як ані вказаним Законом України, ані іншими законами з питань пенсійного забезпечення не передбачено будь-яких підстав призупинення виплати пенсій.

Суд звертає увагу на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», на яку посилається відповідач, є підзаконним нормативно-правовим актом, який не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено законами - тобто нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, перевірка за місцем фактичного проживання, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду тощо.

У відповідності до ст. 8 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Крім того, згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, зазначив право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на викладене, суд вбачає в діях відповідача ознаки дискримінації по відношенню до позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно діючого законодавства.

Щодо посилання відповідача на рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО, суд зазначає наступне.

Як вбачається з Витягу з протоколу засідання Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщених осіб № 8 від 31.08.2016 року позивачу вирішено не призначати соціальні виплати згідно Постанови КМУ № 365 від 08.06.2016 року.

У листі Управління соціального захисту населення Кремінської районної державної адміністрації № 4290 від 12.10.2017 року вказано, що 12 серпня 2016 року було здійснено перевірку фактичного місця проживання/перебування - громадянина ОСОБА_1 за вказаною ним адресою в заяві про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. За результатами перевірки складено акт обстеження матеріально - побутових умов сім'ї, в якому зазначено, що громадянин ОСОБА_1 не проживає за вказаною ним адресою, що підтвердила власниця будинку. Даний акт був переданий на комісію з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, яка утворена розпорядженням голови Кремінської районної державної адміністрації. 31 серпня 2016 року комісією розглянуто питання щодо призначення (відновлення) соціальних виплат громадянину ОСОБА_1 та прийнято рішення не призначати соціальні виплати, у зв’язку з не підтвердженням фактичного проживання даного громадянина. Відповідно до постанови КМУ №365 від 08.06.2016 року рішення щодо скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи громадянина ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, не приймалося.

Суд звертає увагу на відсутність у матеріалах справи акту обстеження матеріально - побутових умов сім'ї, який є начебто доказом відсутності позивача за фактичним місцем проживання та підставою для прийняття рішення щодо не призначення соціальних виплат.

Крім того, суд зазначає, що вищевказаний протокол не відповідає нормам діючого законодавства щодо його складання, оскільки, в ньому відсутнє відмітка про саме голосування колегіального органу, не вказано, які члени комісії проголосували «за», які «проти».

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про порушення комісією порядку прийняття рішення (протоколу), не дотримано умов Порядку та Порядку № 365, а тому протокол № 8 засідання Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 31.08.2016 року є неправомірним.

При цьому суд зазначає, що відповідно до п. 9 Порядку № 365 за наявності підстав для скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, визначених статтею 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, що підтверджується письмовою інформацією Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Національної поліції, ДМС, Мінфіну, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань, волонтерських, благодійних організацій, інших юридичних і фізичних осіб, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам, керівник структурного підрозділу з питань соціального захисту населення приймає рішення про скасування такої довідки. У день прийняття рішення про скасування довідки керівник структурного підрозділу з питань соціального захисту населення припиняє призначені структурним підрозділом з питань соціального захисту населення соціальні виплати такій особі та інформує про прийняте рішення органи, що здійснюють соціальні виплати, які припиняють соціальні виплати такій особі до прийняття остаточного рішення комісією.

В матеріалах справи відсутні докази щодо скасування довідки позивача про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та щодо факту інформування позивача про прийняття Комісією рішення, який надає можливість позивачу на його оскарження.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

В рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року зазначається, що, виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов’язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов’язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Таким чином, суд доходить висновку, що на час припинення виплати пенсії – 01.02.2017 року були відсутні, встановлені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підстави для такого припинення. На зазначений час не існувало підстав, передбачених чинним законодавством для відмови у виплаті пенсії, тому дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу є протиправними, доказів щодо правомірності своїх дій стосовно невиплати пенсії позивачу відповідачем не доведено.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, вбачається, що, заперечуючи проти позову, відповідач не довів правомірність припинення пенсійних виплат позивачу.

Згідно з ч. 1 ст. 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Керуючись ст.ст. 71, 122, 158-163,167, 256КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ» з 01.02.2017 року.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області відновити ОСОБА_1 з 01.02.2017 року нарахування і виплату пенсії, сплативши йому виниклу заборгованість.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Постанову звернути до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 КАС України.

Суддя Т. С. Журавель