Решение № 70642421, 23.11.2017, Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 213/2616/17

Номер провадження 2/213/1231/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2017 року, Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу у Дніпропетровській області у складі:

головуючого судді Попова В.В.

при секретарі Малініній А.М.,

за участю:

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, у м. Кривому Розі, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" про відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом та просить суд стягнути з відповідача на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої йому професійним захворюванням в розмірі – 50 000, 00 гривень без утримання податку на доходи фізичних осіб.

В обґрунтування вказаних вимог позивач зазначив, що він пропрацював у відповідача більше 20 років слюсарем черговим та з ремонту устаткування в РЗФ-2 в період з 02.10.1995 по 08.07.2016 року. З 08.07.2016 року через отримання професійного захворювання та встановлення 3-ї групи інвалідності переведений гардеробником до фізкультурно-оздоровчого комплексу ПАТ ПГЗК.

Тривала праця в умовах впливу шкідливих факторів викликала у нього виникнення професійного захворювання: радикулопатія шийна (С6, С7) та поперекова-крижова (L5, S1) переважно зліва, рецидивуючий перебіг на фоні спондилоартрозу шийного відділу хребта з вираженим статико-динамічним порушенням, стійким больовим та м’язово-тонічним синдромами, гіпотрофією м’язів плечового поясу.

За результатами огляду МСЕК від 05.07.2016 року (первинно) та за результатами переогляду, згідно довідки МСЕК від 01.06.2017 року йому встановлено ступінь стійкої втрати професійної працездатності у розмірі 30 відсотків та третя група інвалідності.

Відповідно до п. 17 ОСОБА_3 розслідування причин виникнення професійного захворювання від 22.03.2016 року причиною виникнення у позивача професійного захворювання було визнано факт його тривалої роботи в тому числі і на підприємстві Відповідача в умовах впливу шкідливих факторів, рівень яких перевищував нормативні показники, а саме виконання робіт, пов’язаних з впливом фізичного навантаження, яке перевищувало нормативні показники.

Внаслідок професійного захворювання йому було завдано моральної шкоди, яка полягає у наступному: у зв’язку з професійним захворюванням позивач у значній мірі втратив здоров’я, згідно з довідками МСЕК він змушений систематично проводити курси медикаментозного лікування, на що витрачаю багато свого вільного часу, який раніше витрачав на свої власні справи та на свою сім’ю.

Загальний стан його здоров’я обмежує його можливості у реалізації професійних знань та здібностей, що негативно позначилось на його матеріальному стані, оскільки він, маючи таку хворобу, змушений працювати гардеробником та отримувати мінімальну заробітну плату.

Отримане ним професійне захворювання обмежує його також і у побуті, зокрема він не має можливості виконувати домашню роботу, яку мають робити за нього його члени сім’ї. Внаслідок таких обмежень, він відчуває себе тягарем для своїх близьких, що завдає йому додаткові моральні страждання. Стан його здоров’я змусив його корінним чином змінити свій уклад життя, оскільки він тепер може пересуватися лише на невеликі відстані, оскільки під час ходьби відчуває фізичний біль у попереку та у шийному відділі.

Через встановлення у нього третьої групи інвалідності відповідно до індивідуальної програми реабілітації інваліда він змушений регулярно звертатись до лікарняних установ для медичної реабілітації, лікуватись, проходити обстеження, але не зважаючи на тривале лікування покращення його здоров’я не відбувається.

Крім того, негативні наслідки професійного захворювання посилюються при зміні погодних умов, в нічний час тощо, що завдає йому додаткових моральних страждань. Відчуття того, що він ніколи не буде здоровою людиною постійно переслідують його, внаслідок чого він постійно перебуває в стані психічного напруження.

В судовому засіданні позивач підтримав позов повністю, просив його задовольнити та пояснив, що у зв’язку з профзахворюванням він не може допомагати своїй сім’ї, у зв’язку з чим у сім’ї з’явились скандали. Крім того, він постійно проходить медичне лікування, на що йому потрібно багато грошей. Лікарі йому кажуть, що виздоровлення вже не можливе. В подальшому позивач до суду не з’явився, надав письмову заяву про розгляд справи у його відсутність, позов підтримує повністю.

Відповідач надав письмові заперечення на позовну заяву з додатками (а.с. 40-51). В судовому засіданні представник відповідача, підтримуючи обґрунтування, викладені в запереченні у повному обсязі, просив відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши думку сторін, вивчивши матеріали справи у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач з 02.10.1995 по 08.07.2016 року працював у відповідача слюсарем з ремонту устаткування рудозбагачувальної фабрики № 2 (а.с. 16, 45).

ОСОБА_3 розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, затвердженого в.о. головного державного санітарного лікаря м. Кривого Рогу, Криворізького та Широківського районів ОСОБА_4 22 березня 2016 року (далі – ОСОБА_3) має загальний стаж - 28 років 07 місяців, стаж за професією – 22 роки 1 місяць, стаж у цеху – 20 років 5 місяців, стаж в умовах впливу шкідливих факторів – 22 роки 1 місяць (а.с. 5).

ОСОБА_3 позивачу був встановлений наступний діагноз - радикулопатія шийна (С6, С7) та поперекова-крижова (L5, S1) переважно зліва, рецидивуючий перебіг на фоні спондилоартрозу шийного відділу хребта з вираженим статико-динамічним порушенням, стійким больовим та м’язово-тонічним синдромами, гіпотрофією м’язів плечового поясу. Професійне захворювання виникло за таких обставин - працюючи слюсарем черговим та з ремонту устаткування РЗФ-2 з 02.10.1995 року по теперішній час в ВАТ «ПівдГЗК» ( з 20.01.2014 ПАТ «ПІВДГЗК») позивач внаслідок недосконалості робочого місця, виконував роботи пов’язані з впливом фізичного навантаження, яке перевищувало нормативні показники (ОСОБА_3 на а.с. 4-7).

За результатами огляду МСЕК від 05.07.2016 року (первинно) та за результатами переогляду, згідно довідки МСЕК від 01.06.2017 року йому встановлено ступінь стійкої втрати професійної працездатності у розмірі 30 відсотків та третя група інвалідності, причина інвалідності – професійне захворювання; потреба у медичній та соціальній допомозі – забезпечення лікувальними засобами, ВМП, санаторно-курортне лікування, протипоказана важка праця, вимушена поза, довга хода, переохолодження; дата чергового переогляду – 01.06.2019 року (а.с. 10-12).

ОСОБА_3 з ВИПИСКАМИ з медичних карт стаціонарного хворого, позивач знаходився на стаціонарному лікуванні в наступні періоди: 04.05.11 – 20.05.11 р.р.; 26.02.13 – 13.03.13 р.р.; 24.07.2014 – 05.08.2014 р.р.; 18.08.2015 – 04.09.2015 р.р.; 20.02.2017 – 06.03.2017 р.р. – виписаний з незначним терапевтичним ефектом; Лікувальні і трудові рекомендації: «Д» спостереження та лікування у лікарів: невропатолога, ортопеда, терапевта за м/мешкання, не переохолоджуватись, оздоровлення в профілакторії, санаторно-курортне лікування в теплий період року (Приморськ, Слав’янськ, Бердянськ, Хмільник), приймати у вигляді курсів медикаменти групи НПЗП (моваліс, діклоберл), хондропротекктори (мукосат, терафлекс), вазоактивні препарати (серміон, енелбін, актовегін), полівітаміни групи В та препарати, що поліпшують трофіку (нейровітан, енелбін, актовегін), реабілітаційне лікування в н/в клініки НДІ 2 рази на рік (а.с. 19-24).

Позивач, звертаючись до суду з цим позовом, зазначив, що у зв’язку із отриманим професійним захворюванням та встановленням ступеню втрати професійної працездатності, йому спричинено моральну шкоду, яку має компенсувати відповідач, як такий, що не забезпечив йому безпечних та нешкідливих умов праці, у зв’язку з чим він отримав професійне захворювання та став інвалідом невиліковно.

У свою чергу, відповідач, який не визнав позов повністю, в своїх запереченнях навів обставини, за якими позов не підлягає задоволенню:

- позивач довгий час працював в умовах впливу шкідливих факторів на різних підприємствах, що підтверджується Санітарно-гігієнічною характеристикою умов праці № 2/2-11-3/2182, затвердженої 29.05.2015 року в.о. головного державного лікаря м. Кривого Рогу, Криворізького та Широківського районів ОСОБА_4, у зв’язку з чим не можливо встановити наявність причинного зв’язку між отриманням ушкодження здоров’я позивача та його працею саме на ПАТ «ПІВДГЗК»;

- саме безвідповідальне ставлення позивача до свого здоров’я у результаті призвело до встановлення йому професійного захворювання, прогресування його хвороби, погіршення самопочуття та встановлення 30 % втрати працездатності;

- тривалий стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів став причиною виникнення у нього профзахворювання, а відповідач в свою чергу, згідно санітарно-гігієнічної характеристики умов праці позивача, забезпечував останнього засобами колективного та індивідуального захисту, відповідно до галузевих норм.

Виходячи з встановлених фактичних обставин та аналізу норм діючого законодавства, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Статтею 153 КЗпП України та статтею 13 Закону України «Про охорону праці» передбачений обов’язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

ОСОБА_3 ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Частиною першої ст.237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема: виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Статтею 153 КЗпП України, передбачено обов’язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судам слід мати на увазі, що у разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них.

При заподіянні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

Як вже було зазначено вище, позивач, працюючи з 02.10.1995 року у відповідача в умовах впливу шкідливих факторів на протязі 22 років 1 місяця отримав професійне захворювання внаслідок недосконалості робочого місця, виконуючи роботи, пов’язані з впливом фізичного навантаження, яке перевищувало нормативні показники.

З причини професійного захворювання позивачу встановлена 3-тя група інвалідності, а також встановлено ступінь стійкої втрати професійної працездатності у розмірі 30 відсотків, рекомендовано «Д» спостереження та лікування у лікарів: невропатолога, ортопеда, терапевта, рекомендовано, оздоровлення в профілакторії, санаторно-курортне лікування в теплий період року в таких місцях, як Приморськ, Слав’янськ, Бердянськ, Хмільник, рекомендовано у вигляді курсів приймання медикаментів, вазоактивних препаратів, полівітамінів групи В та препаратів, що поліпшують трофіку, рекомендовано реабілітаційне лікування в н/в клініки НДІ 2 рази на рік, протипоказана важка праця, вимушена поза, довга хода, переохолодження.

За таких обставин, враховуючи роз’яснення п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», враховуючи характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, враховуючи характер і тривалість страждань та стан здоров’я позивача, характер отриманого ним професійного захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, а саме – не можливість працювати за своєю професією, необхідності проходити періодично медичні обстеження та лікування, враховуючи відсоток втрати професійної працездатності позивача, який згідно висновку МСЕК первинно і при повторному огляді становить 30 % (дата чергового переогляду – 01.06.2019 року), враховуючи отримання позивачем внаслідок професійного захворювання третьої групи інвалідності, що свідчить про безповоротність процесу втрати здоров’я, суд вважає, що розмір моральної шкоди повинен складати 25 000 (двадцять п’ять тисяч) грн.

В іншій частині позовних вимог слід відмовити, у зв’язку з необґрунтованістю.

При цьому суд, виходячи з викладеного вище, доводи відповідача, зазначені в письмовому запереченні до уваги не приймає, оскільки обов’язок створити безпечні умови праці законодавством покладено саме на роботодавця – відповідача по справі. Між іншим, всі доводи відповідача спростовуються ОСОБА_3 розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, аналіз щодо якого судом зазначено вище, та сукупністю зазначених медичних довідок позивача. Щодо наданої відповідачем ОСОБА_5 характеристики умов праці суд знаходить, що її зміст не спростовує фактичних обставин, які були встановлені ОСОБА_3 розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання і не є доказом невинуватості відповідача у нестворені безпечних умов праці, що призвело до спричинення шкоди здоров’ю позивача. Факт заподіяння такої шкоди, як зазначено вище, є встановлений, також встановлена тривалість лікування та перенесений фізичний біль позивача. Як раніше, так і на цей час позивач змушений проходити стаціонарний курс медикаментозного лікування, переносить фізичні страждання, в нього встановлений стійкий больовий синдром, що позбавляє його вільно рухатися, позбавляє нормальних життєвих зв’язків, що вимагає додаткових зусиль для організації свого життя.

У свою чергу, з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави в розмірі 640 грн., оскільки ця сума щодо немайнових позовних вимог не залежить від розміру стягнення.

Керуючись ст. 13 Закону України «Про охорону праці», ст.ст. 1167, 1172 ЦК України, ст.ст. 153, 173, 237-1 КЗпП, ст.ст. 10, 11, 15, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" про відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі – 25 000 (двадцять п’ять тисяч) грн. без утримання податку на доходи фізичних осіб.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь держави судовий збір в розмірі 640 грн.

В задоволенні іншої частини позову – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлений 28 листопада 2017 року.

Суддя В.В.Попов.