Постановление суда № 70356520, 16.11.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська 2а

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого - Семенюк Т.А.

Суддів - Прокопчук Н.О., Саліхова В.В.,

при секретарі - Сербін Т.І.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 5 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Леончук Ірина Аркадіївна про визнання договору дарування удаваним,-

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 5 вересня 2017 року заяву про забезпечення позову залишено без задоволення..

Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу в якій просить ухвалу скасувати та постановити нову про задоволення заяви, вважаючи, що судом порушено норми процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судом встановлено, що у серпні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання договору дарування удаваним та переведення прав і обов'язків покупця та просив суд визнати договір дарування між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 19/100 частини квартири АДРЕСА_1 удаваним із застосуванням до договору дарування правил, що регулюють договір купівлі-продажу, перевести на позивача права та обов'язки покупця за фактично укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 договору купівлі-продажу 19/100 частини вищезазначеної квартири, стягнути з позивача на користь ОСОБА_9 визначену сторонами у п. 2 спірного договору вартість 19/100 частини квартири АДРЕСА_1 грошову суму у розмірі 7700 грн.

7 вересня 2017 року позивач подав заяву про забезпечення позову та просив суд накласти арешт на спірну частину квартири, заборонити ОСОБА_6 вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження належної частини квартири, а також передавати спірне майно в іпотеку чи закладати під заставу, посилаючись на те, що не вжиття таких заходів в подальшому може утруднити виконання рішення суду. Крім того зазначив, що власник 19/100 частини квартири АДРЕСА_1 здійснює дії направлені на відчуження спірного нерухомого майна, зокрема вивезла меблі, холодильник та інші речі з кімнати, дане нерухоме майно час від часу оглядають треті особи, які є ймовірними покупцями, а оголошення про продаж кімнати в квартирі розміщено в інтернеті на сайті продажу нерухомого майна.

21 серпня 2017 року позивач знову звернувся до суду із заявою про забезпечення позову з тих самих підстав.

5 вересня 2017 року, ОСОБА_3 втретє звернувся до суду із аналогічною завою.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 19 серпня 2017 року відкрито провадження по даній справі.

Ухвалами Дніпровського районного суду м. Києва від 19 серпня 2017 року та від 21 серпня 2017 року заяви позивача про забезпечення позову залишено без задоволення.

Згідно із ч. 3 ст. 151 ЦПК України, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Частиною 3 ст. 152 ЦПК України встановлено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що на момент звернення до суду ОСОБА_6 є власником 19/100 частини спірної квартири.

Проте з таким висновком суду першої інстанції повною мірою погодитися не можна з огляду на наступне.

Згідно висновків Постанови Пленуму ВССУ № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просив суд накласти арешт саме на те майно, з приводу якого ним заявлено позовні вимоги, оскільки у разі його відчуження в подальшому виконання рішення суду може бути утрудненим або неможливим.

Крім того, позивач в обґрунтування необхідності забезпечення позову, посилався на те, що відповідачка здійснює дії направлені на відчуження спірного нерухомого майна, зокрема вивезла меблі, холодильник та інші речі з кімнати, дане нерухоме майно час від часу оглядають треті особи, які є ймовірними покупцями, а оголошення про продаж кімнати в квартирі розміщено в Інтернеті на сайті продажу нерухомого майна.

При постановленні ухвали про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції на вищезазначене уваги не звернув, що призвело до передчасного висновку.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала суду, як така, що постановлена з порушенням норм процесуального права, підлягає скасуванню з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303,307, 312, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 5 вересня 2017 року скасувати з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий

Судді