Решение № 70284721, 10.11.2017, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 листопада 2017 рокуСправа № 921/521/17-г/13Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Стопник С.Г.

Розглянув справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", бульвар Т.Шевченка, 18, м.Київ, в особі Тернопільської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", вул. Чорновола, 1, м.Тернопіль

до відповідача - Управління соціальної політики Тернопільської міської ради, вул. Лисенка, 8, м. Тернопіль

про стягнення заборгованості в сумі 83 222,78 грн.

За участю представників сторін:

Позивача: ОСОБА_1, довіреність №1083 від 12.12.2016 року

Відповідача: ОСОБА_2, довіреність №1667/13/2 від 03.04.2017 року

Учасникам судового процесу розяснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ст.81-1 ГПК України не здійснювалося.

В судовому засіданні 10.11.2017 року відповідно до ст.85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть справи: 15.09.2017 року Публічне акціонерне товариство "Укртелеком", м. Київ, в особі Тернопільської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Управління соціальної політики Тернопільської міської ради, вул. Лисенка, 8, м. Тернопіль, про стягнення заборгованості в сумі 84 324,68 грн по витратах, понесених у січні 2017 року внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

Ухвалою суду від 15.09.2017 року порушено провадження у даній справі та призначено її розгляд в судовому засіданні на 27.09.2017 року на 10 год. 30 хв., який відповідно до ст.77 ГПК України відкладався на 13.10.2017 на 10 год. 00 хв., а також на 10.11.2017 року на 9 год. 30 хв. з підстав, викладених у відповідних ухвалах. В судовому засіданні 13.10.2017 року судом оголошувалась перерва до 03.11.2017 року до 10:00 для надання можливості сторонам (повторно) провести звірку взаємних розрахунків щодо заявленої до стягнення суми.

09.11.2017 року від позивача надійшла заява №10-09/222 від 07.11.2017 (вх.№20089 від 09.11.2017) про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої останній вказує про те, що враховуючи інформацію, що надійшла від відповідача, зокрема щодо абонентів, які втратили право на пільгу у звязку із смертю чи зняттям з обліку (вибули), на загальну суму 982,04 грн, а також про абонентів, по яких є незареєстровані пільги на загальну суму 182,27 грн, позивачем проведено перерахунок суми позову та зменшено її на 1101,90 грн (982,04+119,86). У звязку із наведеним, керуючись ст.22 ГПК України, позивач просить суд стягнути з відповідача 83222,78 грн заборгованості по витратах, понесених у січні 2017 року внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, та відшкодувати суму сплаченого судового збору.

Вказана заява підтримана уповноваженим представником позивача в судовому засіданні 10.11.2017 року.

Як роз'яснено у п.3.10 Постанови пленуму Вищого господарського суду України 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Розглянувши подану заяву про зменшення розміру позовних вимог №10-09/222 від 07.11.2017 (вх.№20089 від 09.11.2017), підписану уповноваженим представником позивача, суд приймає її як таку, що подана у відповідності до ст.22 ГПК України, у зв'язку з чим спір розглядається, виходячи з нової ціни позову про стягнення 83222,78 грн.

В судовому засіданні 10.11.2017 року суд перейшов до розгляду спору по суті.

Уповноважений представник позивача підтримала заявлені вимоги (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог (вх.№20089 від 09.11.2017) з підстав, викладених у позовній заяві та посилаючись на долучені до матеріалів справи документи. Додатково, в судовому засіданні 10.11.2017 року зазначила, що суми з від'ємними значеннями, які відповідач відобразив у долучених звітах, вже враховані позивачем при визначенні заявленої до стягнення заборгованості; щодо решти наведених відповідачем у звітах сум, з приводу яких останнім виявлено розбіжності (за винятком тих, щодо яких зменшено позовні вимоги), то вважає, що такі належним чином не підтверджені. При цьому, також просить суд врахувати, що коригування заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах (зокрема щодо абонентів, які вибули в іншу місцевість, чи зняті з обліку), могли бути здійснені і раніше, якби відповідач виконував свій обовязок щодо своєчасного проведення звірки розрахунків у відповідності до Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, оскільки у позивача актуальна інформація щодо пільговиків відсутня.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов (вх.№18588 від 13.10.2017) та листі (вх.№19628 від 01.11.2017). Зокрема, вказує на те, що Управлінням була проведена звірка розрахунків по фактично нарахованих та початково заявлених до стягнення витратах, за результатами якої були виявлені розбіжності в сумі 1427 грн. В підтвердження наведеного до відзиву долучено звіти від 04.10.2017 року. Поряд з цим, акту звірки взаємних розрахунків (двостороннього з позивачем) відповідачем на вимогу суду не подано. Водночас, Управління та його представник в судовому засіданні заперечують проти позову в повному обсязі, у звязку із наступним:

- згідно п.п.1, 2 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року №256 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського значення та у районних бюджетах на зазначені цілі;

- п.3 Порядку №256 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення;

- відповідно до вимог ч.1 ст.48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобовязання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами;

- згідно ч.4 ст.48 Бюджетного кодексу України визначено, що зобовязання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобовязаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до ч.6 цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобовязань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобовязань не здійснюються;

- відповідно до п.8 ч.1 ст.7 Бюджетного кодексу України передбачено, що бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;

- Законом України "Про Державний бюджет на 2017 рік" не передбачено субвенції з державного бюджету на надання пільг окремим категоріям громадян з оплати послуг звязку;

- на 2017 рік Управління не визначено як головного розпорядника коштів місцевого бюджету по відшкодуванню послуг звязку пільговим категоріям населення міста Тернополя. Власником та розпорядником місцевого бюджету міста Тернополя є Тернопільська міська рада, відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Бюджетного кодексу України;

- у звязку із невиділенням Управлінню, як головному розпоряднику коштів за рахунок субвенцій з Державного бюджету України і місцевого бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, а саме відшкодування послуг звязку пільговим категоріям населення міста Тернополя, а також у звязку із виявленням розбіжностей у сумі стягнення, відповідач вважає, що підстави для задоволення даного позову відсутні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд встановив:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Тернопільської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" є оператором телекомунікацій, який надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до вимог Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України "Про телекомунікації", Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012 (надалі - Правила), інших законодавчих актів України.

Відповідно до п. 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації", споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Пунктом 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012, визначено, що встановлені законом пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Статтею 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", встановлено, що пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Як свідчать матеріали справи, Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Тернопільської філії протягом січня 2017 року надавало телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам міста Тернопіль, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про жертви нацистських переслідувань", "Про охорону дитинства".

В вище перелічених законах закріплені норми, якими передбачено надання пільг певним категоріям громадян при оплаті за послуги зв'язку (телекомунікаційні послуги), і такі є нормами прямої дії: безумовний обовязок оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондується з безумовним обовязком держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Відповідно до ст.87 Бюджетного кодексу України, видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України. При цьому порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (ч.2 ст.97 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до ст.87, пп."б" п.4 ч.1 ст.89, ч.2 ст.97 та ст.102 Бюджетного кодексу України, видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України. При цьому, порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України. Видатки на відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з Державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З 01.01.2017 року внесені зміни до Бюджетного кодексу України, зокрема пунктом 20-4 ч.1 ст.91 Бюджетного кодексу України визначено, що до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на пільги з послуг зв'язку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. №256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - Порядок №256), яким встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Пунктом 2 вказаної Постанови (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до внесення змін згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №426 від 21.06.2017) визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Відповідно до п.3 Порядку №256 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

За змістом п.5 Порядку №256, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення).

Пунктом 1.1 Положення про управління соціальної політики Тернопільської міської ради, передбачено, що останнє є виконавчим органом Тернопільської міської ради, підконтрольне і підзвітне міській раді, підпорядковане її виконавчому комітету, міському голові.

Відповідно до п.7.1, 7.2 вказаного Положення, Управління є самостійною юридичною особою та виступає головним розпорядником бюджетних асигнувань, утримується за рахунок коштів міського бюджету.

Пунктами 5.1, 5.2 Положення передбачено, що Управління очолює начальник, який призначається і звільняється з посади міським головою відповідно до чинного законодавства, і який здійснює керівництво діяльністю управління, несе персональну відповідальність за виконання покладених на управління завдань.

Отже, розпорядником коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення - громадян міста Тернополя, є Управління соціальної політики Тернопільської міської ради, а тому, на підставі вищезазначених норм законодавства та положень Постанови і Порядку №256, саме на відповідача покладено обов'язок щодо здійснення розрахунків з позивачем за телекомунікаційні послуги (зв'язку), надані особам, які мають право на відповідні пільги.

При цьому, слід зазначити, що чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх бажання.

Відповідно до ч.3 ст.11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України, зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта.

Згідно приписів ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною першою ст.193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

При цьому, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч.2 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Як свідчать матеріали справи, в січні 2017 року Тернопільською філією Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" були надані телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам міста Тернопіль на загальну суму 84324,68 грн (згідно долученого до позовної заяви розрахунку), яку в подальшому позивачем, враховуючи інформацію відповідача, скориговано і заявлено до стягнення 83222,78 грн.

Факт надання телекомунікаційних послуг Тернопільською філією ПАТ "Укртелеком" вищепереліченим категоріям населення у вказаний період підтверджуються долученими позивачем до матеріалів справи Розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за січень 2017 року (окремо по кожній з категорій пільговиків).

Згідно з п.10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 №17, підприємства та організації, які надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою "2-пільга".

Відповідно до приписів п.3 Положення (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), Управління праці та соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, структурні підрозділи з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських рад (далі - уповноважені органи): організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної у пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для контролю за відомостями, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1-пільга", в якій використовується індивідуальний ідентифікаційний номер пільговика у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; вносять до Реєстру відповідні уточнення у разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги.

Підпунктом 1 п.11 Положення передбачено, що уповноважений орган щомісяця звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації

Матеріали справи свідчать про те, що на виконання вищезазначених вимог Положення, позивач направляв відповідачу для здійснення розрахунку за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям споживачів, звіт за формою "2-пільга" на загальну суму 84324,68 грн як в електронному вигляді, так і поштою (рекомендованим листом з описом вкладення) згідно супровідного листа №06/2-11-58 від 06.02.2017 року.

Проте відповідач, всупереч положенням чинного законодавства, не здійснив відшкодування понесених позивачем витрат внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах громадянам міста Тернополя у січні 2017 року, як і не надавав в період до подання позову зауважень, розбіжностей чи коригувань до розрахунків звітів форми "2-пільга" за січень 2017 року, що і стало підставою для звернення із даним позовом.

Додатково, в судовому засіданні 27.09.2017 року, представником позивача вручено представнику відповідача копію звіту форми "2-пільга" - розрахунок видатків на відшкодування витрат, повязаних з наданням пільг за телекомунікаційні послуги у січні 2017 року громадянам м. Тернополя, про що зазначено у відповідному протоколі судового засідання.

Вже в процесі розгляду даної справи, у поданому відзиві на позов відповідач вказав про виявлені розбіжності в заявленій до стягнення сумі заборгованості по відшкодуванню витрат, повязаних з наданням телекомунікаційних послуг звязку за січень 2017 року на пільгових умовах мешканцям м.Тернополя на суму 1427,64 грн, в підтвердження чого долучив відповідні звіти, зокрема:

- список пільговиків, по яких пільговик знятий з обліку (помер, вибув в інший район, втратив статус) на суму 982,04 грн (на вказану суму позивачем зменшено позовні вимоги);

-список пільговиків, по яких завантаження неможливе, в базі реєстру немає відповідного запису на суму 377,02 грн (дослідивши вказаний список, суд приходить до висновку, що він є арифметично невірним та необгрунтованим);

-список пільговиків, по яких дата нарахування не співпадає з терміном права на пільгу на суму 233,68 грн (у вказаному списку відображені нарахування за грудень 2016 року та зазначено, що такі пільговики на обліку з 02.12.2016 року, тоді як предметом позову є заборгованість за січень 2017 року);

-список пільговиків, по яких є незареєстровані пільги на суму 182,27 грн (інформацію по вказаних абонентах позивачем враховано, частково проведено перерахунок на суму 119,86 грн, та зменшено у цій частині позовні вимоги; в решті суми відповідачем не обгрунтовано безпідставність проведених нарахувань);

-список пільговиків, по яких неможливо провести перерахунок або не співпадають періоди на суму -96,02 грн та список пільговиків, по яких сума надана повторно -251,35 грн (як вказує представник позивача, суми з від'ємними значеннями, які відповідач відобразив у долучених звітах, вже враховані при визначенні заявленої до стягнення заборгованості).

Таким чином, позивачем частково враховано виявлені відповідачем розбіжності на суму 1101,90 грн (із 1427,64 грн) та зменшено на вказану суму заявлену до стягнення заборгованість.

Щодо решти виявлених розбіжностей на суму 325,74 грн, то, на думку суду, відповідач не обгрунтував безпідставності проведення таких нарахувань позивачем.

Стосовно посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування, то слід зазначити, що це не є підставою для звільнення його від відшкодування вказаних вище витрат, понесених позивачем, та не може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення такого зобов'язання шляхом примусового стягнення.

Зі змісту статті 617 Цивільного кодексу України вбачається, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається у відповідності до вимог Законів України.

У п.5 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/374/2013 від 18.02.2013 вказано, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Також, Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі "ОСОБА_1 ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005р. та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004р. зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду України від 15.05.2012 року у справі №11/446 та від 22.03.2017 року у справі №905/2358/16, які є обов'язковими для суду згідно ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України).

Телекомунікаційні послуги на пільгових умовах позивачем надавались не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, уповноважений на те державою орган - відповідач у справі, в силу закону, зобовязаний ці витрати позивачу відшкодувати за рахунок бюджетних коштів.

У звязку із наведеним, Управління соціальної політики Тернопільської міської ради відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитися в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

З врахуванням вищенаведеного, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Тернопільської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" до Управління соціальної політики Тернопільської міської ради про стягнення 83222,78 грн заборгованості підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Управління соціальної політики Тернопільської міської ради (вул. Лисенка, 8, м.Тернопіль, код 03195636) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Тернопільської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (вул. Чорновола, 1, м. Тернопіль, код 01188052) - 83222 грн 78 коп. заборгованості по витратах, понесених у січні 2017 року внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, та 1600 грн 00 коп. в повернення сплаченого судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня підписання повного тексту рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено та підписано "14" листопада 2017 року.

СуддяС.Г. Стопник