Решение № 70227422, 30.10.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ольшанченка В.І.

при секретарі судового засідання Черновій В.О.

розглянувши справу

за участю :

прокурора - прокурора відділу прокуратури Харківської області ОСОБА_1 (службове посвідчення №036152, видане 29.10.2015 р.),

представника відповідача (ХМР) - головного спеціаліста - юрисконсульта сектору судової роботи відділу з питань земельних відносин Юридичного департаменту Харківської міської ради ОСОБА_2 (довіреність №08-11/91/2-17 від 10.01.2017 р.),

представника відповідача (ОК "ЖБК "Сан-Марино") - ОСОБА_3 (довіреність від 16.11.2016 р.),

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 р. керівник Харківської місцевої прокуратури №1 Харківської області (надалі - прокурор) подав до господарського суду Харківської області позовну заяву до Харківської міської ради та ОК "ЖБК "Сан-Марино" (надалі - відповідачі), в якій просить:

- визнати незаконним та скасувати пункт 11 додатку 1 до рішення 8 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) об'єктів" від 06.07.2011 р. №330/11, яким передано ОК "ЖБК "Сан-Марино" у власність земельну ділянку (кадастровий номер 6310136300:16:003:0035), площею 3,000 га для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови по вул. Дерев'янка, 19 у м. Харкові;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №159254 на земельну ділянку, площею 3,000 га, розташовану у м. Харкові по вул. Дерев'янка, 19, з кадастровим номером 6310136300:16:003:0035.

Позовні вимоги обґрунтовані прокурором тим, що спірна земельна ділянка, яка передана за оскаржуваним рішенням Харківської міської ради від 06.07.2011 р. у власність ОК "ЖБК "Сан-Марино", розташована у 25 – метровій зоні прибережної смуги струмка Саржинка (Саржин), що підтверджується листом Харківського регіонального управління водних ресурсів від 17.08.2016 р. №16/363, а відповідно до норм Водного кодексу України та статей 59, 83, 84 Земельного кодексу України надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі суперечить закону та свідчить про незаконність оспорюваного рішення міської ради та виданого на його виконання державного акта на землю.

Харківська міська рада у заяві від 08.11.2016 р. просила суд залишити позов без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України, вказуючи на те, що прокурором безпідставно не було визначено орган держави, за захистом охоронюваних прав і інтересів якого подано даний позов, в той час, як таким органом є Харківська міська рада, яка ухвалою господарського суду Харківської області від 17.11.2016 р. залишена без задоволення.

У відзиві на позовну заяву Харківська міська рада, заперечуючи проти задоволення позову, вказувала на необґрунтованість позовних вимог з посиланням на те, що застосовуючи судову практику в позові про позбавлення ОК "ЖБК "Сан-Марино" права власності на набуте майно з огляду на наявність імовірних порушень при передачі земельної ділянки у власність з боку органу місцевого самоврядування не враховано, що за практикою Європейського суду з прав людини, самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання недійсними рішень про передачу земельних ділянок, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки осіб, яким земельні ділянки були передані у власність.

Відповідач (ХМР) вказував на недоведеність прокурором належними доказами порушення прав та наявність правових підстав для задоволення позову про визнання незаконним та скасування рішення Харківської міської ради та визнання недійсним державного акта на право власності на землю.

Харківська міська рада також у відзиві на позовну заяву на підставі статей 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України заявила клопотання про застосування позовної давності, вказуючи на те, що постановою Вищого господарського суду України від 31.08.2016 р. залишено без змін судові рішення у справі №922/4114/15, якими було відмовлено прокурору у визнанні незаконним та скасуванні рішення Харківської міської ради №330/11 від 06.07.2011 р. та державного акта на право власності на землю, виданого ОК "ЖБК "Сан-Марино" на підставі вказаного рішення, саме внаслідок застосування строку позовної давності.

У заяві від 24.11.2016 р. Харківська міська рада просила застосувати позовну давність до заявлених прокурором вимог (том 1 а.с. 123-124).

ОК "ЖБК "Сан-Марино" у відзиві на позовну заяву просив відмовити у її задоволенні, вказуючи на недоведеність прокурором наявності підстав для визнання недійсним та скасування спірного рішення Харківської міської ради, недоведеність порушення порядку передачі землі, а також наявність струмка "Саржинка" на цій земельній ділянці, як й не доведено прокурором порушення прав.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.12.2016 р. (суддя Пономаренко Т.О.) в позові відмовлено повністю.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 р. (судді: Істоміна О.А., Могилєвкін Ю.О., Пушай В.І.) рішення господарського суду Харківської області від 13.12.2016 р. у справі №922/3359/16 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.07.2017 р. постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 р. та рішення господарського суду Харківської області від 13.12.2016 р. у справі №922/3359/16 скасовано, а справу №922/3359/16 передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Відповідно до протоколу від 28.08.2017 р. автоматизованого розподілу судової справи між суддями господарського суду Харківської області, справу №922/3359/16 призначено судді-доповідачу ОСОБА_4

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30.08.2017 р. була призначена справа до розгляду у судовому засіданні на 13.09.2017 р. о 11:00 год.

13.09.2017 р. розгляд справи був відкладений на 18.09.2017 р. о 11:30 год., та 18.09.2017 р. розгляд справи був відкладений на 02.10.2017 р. о 14:00 год. і з 02.10.2017 р. - на 19.10.2017 р. о 14:00 год.

Прокурор надав письмові пояснення по справі з питань надання представником ОК "ЖБК "Сан-Марино" письмових пояснень щодо позову прокурора, а саме щодо тверджень відповідача, що прокурором не доведено, що частина вказаної земельної ділянки, яка передана у власність ОК "ЖБК "Сан-Марино", відноситься до земель водного фонду. оскільки включає землі, зайняті водним об'єктом.

Прокурор не надав витребувані судом документи.

Відповідач (ХМР) не надав витребувані судом документи.

Відповідач (ОК "ЖБК "Сан-Марино") надав додаткові письмові пояснення від 02.10.2017 р. та від 19.10.2017 р. щодо відсутності водного об'єкта на спірній земельній ділянці та щодо безпідставності тверджень прокуратури про порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення землі.

Відповідач (ОК "ЖБК "Сан-Марино") не надав витребувані судом документи.

19.10.2017 р. розгляд справи був відкладений на 30.10.2017 р. о 15:00 год.

Прокурор не надав витребувані судом документи.

Відповідач (ХМР) не надав витребувані судом документи.

Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд встановив наступне.

Згідно пункту 11 додатку 1 до рішення 8 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) об'єктів" від 06 липня 2011 року №330/11, передано Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Сан-Марино" функції замовника на будівництво об'єкта зі зміною його функціонального призначення під житлову забудову по вул. Дерев'янка, 19; надано Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Сан-Марино" у власність земельну ділянку кадастровий номер 6310136300:16:003:0035, за рахунок земель житлової та громадської забудови, загальною площею 3,000 га, в межах акту встановлення меж земельної ділянки на місцевості від 22.02.2008 р. №349/08 для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови по вул. Дерев'янка, 19. Будівництво виконати до 31.12.2013 р.

У подальшому, на підставі зазначеного рішення Харківської міської ради Управлінням Державного земельного агентства у місті Харкові видано Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Сан-Марино" державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136300:16:003:0035 серії ЯК №159254, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 02 грудня 2011 року за №631010002000111.

Пунктом 34 статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” встановлено, що виключно на пленарних засіданнях ради вирішуються, відповідно до Закону, питання регулювання земельних відносин.

Статтею 122 Земельного кодексу України визначено що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до статті 21 ЗК України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, тощо.

За положеннями частини першої статті 3 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

Частина друга статті 3 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) визначає, що до водного фонду України належать: поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Як випливає зі змісту статті 59 ЗК України, чинним законодавством встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду. Так, хоча й у частині 1 статті 59 ЗК України передбачено, що такі землі можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, разом з тим стаття 59 ЗК України у частинах 2-4 закріплює обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 83 ЗК України та частини 4 статті 84 ЗК України землі водного фонду, які перебувають у державній або комунальній власності взагалі не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків передбачених законодавством.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерела; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60 - 62 ЗК України та статтями 1, 88 - 90 ВК України. Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг. Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин).

Відповідно до ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації (частина 3 статті 60 ЗК України).

Згідно із пунктом 2.9. Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року №434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року №486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50 - 54 Законом України «Про землеустрій».

Таким чином, землі зайняті поверхневими водами: природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами і іншими водними об'єктами та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на яких знаходиться водний фонд України та на який розповсюджується окремий порядок надання та використання.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України).

Відтак, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року №486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них». Тобто сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги, а відтак надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі суперечить нормам статей 59, 83, 84 ЗК України.

Аналогічну правову позицію зазначено в постановах Верховного суду України від 22.04.2015 р. по справі № 6-52цс15, від 01.07.2015 р. по справі № 6-184цс15.

Проте, прокурор не надав суду належних та допустимих доказів існування на земельній ділянці площею 3,000 га, розташованій у м. Харкові по вул. Дерев'янка, 19, з кадастровим номером 6310136300:16:003:0035, на час прийняття Харківською міською радою спірного рішення №330/11 від 06.07.2011 р. струмка «Саржинка».

Як вбачається з технічної документації із землеустрою на земельну ділянку по вул. Дерев'янка, 19, загальною площею 3,000 га за кадастровим номером 6310136300:16:003:0035 (а.с. 107-122 том 1), ділянка відноситься до земель житлової забудови.

В наявних матеріалах справи технічній документації на земельну ділянку, в фрагменті схеми Генерального плану міста Харкова, затвердженого рішенням Харківської міської ради №89/04 від 23.06.2004 р., в кількох планах меж земельної ділянки та висновку Управління Держкомзему у м. Харкові взагалі відсутні будь-які посилання про наявність на спірній земельній ділянці такого водного об’єкту як струмок «Саржинка».

Відповідно до частини 1 статті 53 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів складаються на основі затверджених у встановленому законодавством порядку генеральних планів населених пунктів або можуть розроблятись окремою їх частиною.

Стаття 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлює, що Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Наданий до суду фрагмент Генерального плану м. Харкова підтверджує той факт, що на час передання спірної земельної ділянки у власність ЖБК «Сан-Марино» вона не відносилася до земель водного фонду, єдиним водним об’єктом по вулиці Дерев’янка є озеро Комсомольське, інших водних об’єктів в тому числі будь-яких струмків на спірній землі не існує.

Крім цього, факт відсутності струмка на час винесення оскаржуваного рішення Харківської міської ради №330/11 від 06.07.2011 р. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами:

1. висновком щодо вибору (відведення) земельної ділянки під забудову №736 від 31.10.2007 р., наданим Харківською обласною санітарно-епідеміологічною станцією;

2. архітектурним завданням на розробку містобудівного обґрунтування розташування об’єкту на 2007 рік, затвердженого головним архітектором м. Харкова;

3. обліковою карткою земельної ділянки відповідно до даних Державного земельного кадастру міста Харкова (арк. 9 Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі);

4. листом Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Харківській області №6-22-152 від 06.07.2011 р.;

5. висновком Управління Держкомзему у м. Харкові №6802/08 від 16.11.2011 р.;

6. актом обстеження спірної земельної ділянки від 04.07.2011 р.;

7. висновком Управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації №08-20/5066 від 20.11.2007 р.;

8. листом Харківського регіонального Управління водних ресурсів №16/415 від 11.10.2017 р. (т. 3 а.с. 33-37) про відсутність струмка «Саржинка» в реєстрі водних об’єктів Харківської області станом на 1999 рік;

9. формою 6 зем.

Також, в матеріалах справи міститься постанова Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.08.2010 р. у справі №2-а-2434/10 (т. 1 а.с. 209-212) за позовом ТОВ “Градмарш” до Управління Держкомзему у м. Харків, Управління містобудування та архітектури, Харківської міської ради, в якій суд встановив, що земельна ділянка відноситься до земель житлової та громадської забудови.

Наданий до суду прокуратурою лист Харківського регіонального управління водних ресурсів №16/363 від 17.08.2016 р. не може вважатися належним та допустимим доказом незаконності рішення Харківської міської ради №330/11 від 06.07.2011 р., оскільки взагалі не зазначає чи зареєстровано у реєстрі водних об’єктів та з якого часу струмок "Саржинка”, а також з якого часу він нібито наявний на спірній земельній ділянці, який має характер (постійний чи сезонний), та на підставі чого, чи є паспорт даного водного об’єкта.

Крім цього, навіть у зазначеному вище листі зазначено, що в межах населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Однак, відповідно до наданої містобудівної документації, а саме фрагменту Генерального плану міста Харкова, на спірній земельній ділянці відсутній струмок та/або інший водний об’єкт.

Надані прокурором роз’яснення фахівців факультету геології, географії, рекреації та туризму Харківського національного університету імені ОСОБА_5, не є належним доказом наявності струмка на земельній ділянці, з огляду на такі його формулювання: “...межі ділянки не позначено на Публічній кадастровій карті, однак за кадастровим номером та обрисами сусідніх ділянок, можна припускати, що земельна ділянка частково входить до прибережної захисної слуги річки Саржинка’’, оскільки: по-перше, докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях, по-друге, у роз’ясненні мова йде уже не про струмок Саржинка, а річку Саржинка.

Відповідно до ст. 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води. Наразі ж, на спірній земельній ділянці взагалі відсутній водний об’єкт, що робить неможливим встановлення прибережної захисної смуги навколо нього.

Прокурор не надав суду: докази виділення відповідачу (ОК "ЖБК "Сан-Марино") спірної земельної ділянки та будівництва ним об'єкта у межах захисної прибережної смуги; докази віднесення струмка "Саржинка" до водних об'єктів, а також спірної земельної ділянки до об'єктів водного фонду та знаходження її в межах захисної смуги; докази включення струмка «Саржинка» до реєстру водних об’єктів; паспорту водного об’єкту – струмка «Саржинка»; копію рішення Харківської міської ради про встановлення розміру прибережних захисних смуг у м. Харкові; копію проекту землеустрою із встановлення прибережної захисної смуги.

Стосовно посилання прокуратури на незаконність спірного рішення Харківської міської ради через порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення землі суд приходить до наступних висновків.

Частина 1 статті 20 ЗК України визначає, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень, зокрема, органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Цільове призначення земельних ділянок встановлюється цими ж органами під час затвердження проекту землеустрою щодо їх відведення або інших проектів землеустрою.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про землеустрій” цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку;

Стаття 50 Закону України “Про землеустрій” встановлює, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Таким чином, порядок встановлення та/або зміни цільового призначення або категорії землі передбачає обов’язкове розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та подальше його погодження органом місцевого самоврядування шляхом винесення відповідного рішення. Саме рішення органу місцевого самоврядування про погодження проекту землеустрою про відведення земельної ділянки, в розумінні статті 20 ЗК України, є підставою до віднесення землі до тієї чи іншої категорії.

Оскаржуваним рішенням Харківської міської ради №330/11 від 06.07.2011 р. не було затверджено проекту землеустрою про відведення спірної земельної ділянки, не встановлювалось цільове призначення та категорія землі.

Як вбачається з матеріалів справи цільове призначення та відповідна категорія спірної земельної ділянки розташованої у м. Харкові по вул. Дерев’янка, 19, були встановлені під час первинного формування землі, як об’єкта прав рішенням Харківської міської ради №239/07 від 21.11.2007 р. (п. 46). Даним рішенням було погоджено проект відведення земельної ділянки та надано в оренду земельну ділянку ТОВ “ГРАДМАШ” за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва спортивно-оздоровчого комплексу.

Спірним рішенням було лише передано ЖБК “Сан-Марино” функції замовника на будівництво об’єкта зі зміною функціонального призначення об’єкта будівництва та подальша передача землі у власність.

Отже, оскаржуване рішення Харківської міської ради №330/11 від 06.07.2011 р. не встановлювало та не змінювало цільове призначення спірної земельної ділянки, оскільки земля вже була визначена як громадська та житлова забудова, що виключає можливість визнання даного рішення незаконним на підставі ст. 20 ЗК України.

З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що прокурор не надав суду докази на підтвердження своїх позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункту 11 додатку 1 до рішення 8 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) об'єктів" від 06.07.2011 р. №330/11, яким передано ОК "ЖБК "Сан-Марино" у власність земельну ділянку (кадастровий номер 6310136300:16:003:0035), площею 3,000 га для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови по вул. Дерев'янка, 19 у м. Харкові, суд вважає позовні вимоги прокурора в цій частині необґрунтованими та не підлягаючими задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 159254, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 155 ЗК України визначено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Таким чином, державні акти на право власності чи постійне користування земельними ділянками є документами, що посвідчують право власності чи постійного користування земельними ділянками й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

В пункті 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" роз'яснено, що державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, ОСОБА_6 Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Разом з тим господарським судам слід враховувати, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому з огляду на приписи частини першої статті 16 ЦК України та статті 152 ЗК України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.

Крім того, стаття 140 ЗК України не передбачає таких підстав, як вказує прокурор, для припинення права власності на земельну ділянку.

З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що прокурором не було надано до суду будь-яких доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин, правові підстави для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 159254 є необґрунтованими та не підлягаючими задоволенню в цій частині.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що постановою Вищого господарського суду України від 31.08.2016 р. залишена без змін постанова Харківського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 р., якою, в свою чергу було залишено без змін рішення господарського суду Харківської області від 21.09.2015 р. у справі №922/4114/15 за позовом прокурора Дзержинського району м. Харкова до Харківської міської ради та ОК "ЖБК "Сан – Марино" про скасування рішення Харківської міської ради від 06.07.2011 р. №330/11 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) об'єктів".

Судами у справі №922/4114/15 були встановлені наступні обставини:

- 10.03.2009 р. загальними зборами засновників ОК "ЖБК "Сан-Марино" (протокол №1) вирішено створити ОК "ЖБК "Сан-Марино" та затвердити список членів кооперативу у наступному складі: ОСОБА_7В, ОСОБА_8, ОСОБА_6; затверджено та підписано Статут кооперативу; обрано головою кооперативу ОСОБА_9 з моменту державної реєстрації кооперативу. Пунктом 1.5. Статуту кооперативу визначено, що засновниками кооперативу є ОСОБА_7В, ОСОБА_8, ОСОБА_6

- Статут ОК "ЖБК "Сан-Марино" та матеріали справи не містять відомостей, що його засновники потребували поліпшення житлових умов та перебували на квартирному обліку;

- ОК "ЖБК "Сан-Марино" створено всупереч вимогам статей 133-135, 137 Житлового кодексу УРСР, пункту 3 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, які по відношенню до Законів України "Про кооперацію" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" є спеціальними нормативно-правовими актами та підлягають застосуванню до правовідносин сторін у даній справі;

- ОК "ЖБК "Сан-Марино" не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог глави 5 Житлового кодексу та ст. 41 Земельного кодексу України, оскільки мета його створення, порядок створення, організації та діяльності не відповідає вимогам створення житлово-будівельного кооперативу.

Виходячи із вказаних встановлених обставин, суди першої та апеляційної інстанції, рішення яких залишені без змін постановою Вищого господарського суду України від 31.08.2016 р. у справі №922/4114/15, було встановлено, що рішення Харківської міської ради від 06.07.2011 р. №330/11 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) об'єктів" щодо безоплатної передачі ОК "ЖБК "Сан-Марино" у власність земельної ділянки є незаконним, проте, було відмовлено у задоволенні позовних вимог з підстав застосування позовної давності.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Проте, як вбачається зі змісту судових рішень у даній справі, здійснюючи судовий розгляд справи та відмовляючи у задоволенні позовних вимог з посиланням на те, що спірне рішення №330/11 від 06.07.2011 р. Харківською міською радою прийнято з додержанням вимог чинного на той час законодавства у межах компетенції органу, який його прийняв, судами першої та апеляційної інстанції, в порушення приписів статті 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини щодо незаконності цього рішення Харківської міської ради № 330/11 були встановлені судовим рішення у справі №922/4114/15, на наявність яких Харківська міська рада звертала увагу у відзиві на позовну заяву (т. 1 а.с. 98-103).

Разом з цим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора у справі №922/4114/15, встановивши обставини щодо незаконності оскаржуваного рішення Харківської міської ради від 06.07.2011 р. №330/11, суди дійшли висновку, що перебіг позовної давності щодо оскарження прокурором рішення органу місцевого самоврядування починається саме з дати прийняття цього рішення, оскільки, як було встановлено господарськими судами рішення міською радою №330/11 від 06.07.2011 р. приймалось за участю прокурора міста Харкова, який був присутній на даному засіданні, у зв'язку з чим, судами за заявою ОК "ЖБК "Сан-Марино", у задоволенні позову прокурора було відмовлено внаслідок пропуску останнім позовної давності.

Відповідно до ч.ч. 3 - 5 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідачем (ХМР) було заявлено про застосування строку позовної давності до позовних вимог прокурора.

Строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи – носія порушеного права (інтересу) ЦК визначено як позовна давність (ст. 256 ЦК).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК), перебіг якої, відповідно до частини першої статті 261 ЦК, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Тому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється однаково – з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із позовом про захист інтересів держави, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається до суду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України, зокрема: від 27 травня 2014 року у справі №3-23гс14, від 25 березня 2015 року у справі №3-21гс15, від 22 березня 2017 року у справі №3-1486гс16.

Крім того, статтею 92 ЦК України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.

Відтак, для юридичної особи як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Наведений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі №5013/492/12 та від 13 січня 2016 року у справі №922/5094/14.

Правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання.

Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд відмовляє в позові не через пропущення позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги (пункт 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

За таких обставин, суд вважає за необхідне відхилити заяву відповідача (Харківської міської ради) про застосування строку позовної давності.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає за необхідне відмовити прокурору в позові у повному обсязі саме по суті позовних вимог, а не у зв'язку з пропуском позовної давності.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на прокурора.

Керуючись ст.ст. 16, 92, 256, 257, 261, 267 ЦК України, ст.ст. 19, 20, 21, 58 – 62, 83, 84, 122, 140, 152, 155 ЗК України, ст.ст. 4,13, 88 – 90 ВК України, ст.ст. 1, 50 – 54 Закону України «Про землеустрій», ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 33-35, 43, 49, 82-85 ГПК України,

ВИРІШИВ:

В позові прокурора до Харківської міської ради (м. Харків) та Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Сан-Марино" (м. Харків) відмовити повністю.

Повне рішення складено 06.11.2017 р.