Решение № 69983124, 01.11.2017, Приморський районний суд Запорізької області

Копія Справа № 326/1336/17 р.

Провадження № 2/326/460/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2017 року м. Приморськ

Приморський районний суд Запорізької області в складі:

головуючого судді Каряки Д.О.,

при секретарі Кузякіної К.М.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Приморське лісове господарство» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки заробітної плати за період з 16.02.2017 по 03.08.2017 в сумі 21 769,44 грн., компенсацію втрати частини доходів від інфляції за період з 16.02.2017 по 01.08.2017 в сумі 1 952,84 грн., та судові витрати в сумі 960 грн.

В судовому засіданні позивач підтримав вимоги позову, просив задовольнити їх за викладеними обставинами. Пояснив, що в день звільнення з ДП «Приморське лісове господарство» йому не була виплачена заробітна плата, судовим наказом Приморського районного суду Запорізької області від 02.03.2017 на його користь стягнуто заборгованість, але заборгованість виплачена йому лише 03.08.2017.

Представник відповідача ОСОБА_2 заперечила проти позову тим, що з дня звільнення позивача до дня виплати йому заборгованості по зарплаті кількість робочих днів на підприємстві складає 97 днів. Постановами Приморського РВ ДВС ГТУЮ у Запорізькій області від 20.03.2017 та 19.07.2017 накладено арешт на грошові кошти на всіх рахунках відповідача, в тому числі і на рахунок відкритий підприємством для виплати заробітної плати та рахунок для виплат матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам, що призвело до порушення прав робітників підприємства. Вважає наданий позивачем розрахунок розміру індексації заробітної плати не відповідає вимогам Постанови КМУ № 159 від 21.02.2001. А також вважає позивачем пропущений тримісячний строк звернення до суду із даним позовом.

Заслухавши сторони та вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Згідно з довідкою ДП «Приморське лісове господарство» станом на 15.02.2017 заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 складає 33 669,69 грн. (а.с.7), середньоденна заробітна плата складає – 190,96 грн. (а.с.8,18,31), середня заробітна плата складає – 3 741,08 грн. (а.с.9). У трудовій книжці ОСОБА_1 міститься запис про його звільнення з ДП «Приморське лісове господарство» 15.02.2017 за ч. 3 ст. 38 КЗпП (а.с.10). У розрахунковому листі за лютий 2017 року ведучого інженера ОСОБА_1 заборгованість складає 33 669,69 грн. (а.с.11). Судовим наказом Приморського районного суду Запорізької області від 02.03.2017 стягнуто з ДП «Приморське лісове господарство» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 33 669, 69 грн. (а.с.12). Згідно листа Приморського районного відділу державної виконавчої служби від 16.08.2017 заборгованість по заробітній платі за судовим наказом № 2-н/326/14/2017 від 27.04.2017 повністю погашена (а.с.13). Згідно з довідкою голови комісії з зупинення діяльності ДП «Приморське лісове господарство» ОСОБА_3, ОСОБА_1 з 05.05.2016 працював провідним інженером та був звільнений 15.02.2017, його середньоденна заробітна плата за два останніх місяця перед звільненням складає: 190,96 грн. (а.с.18). Згідно наказу № 30 т.в.о. головного лісничого ДП «Приморське лісове господарство» ОСОБА_4 від 07.02.2017 в зв`язку з погіршенням фінансового стану, відсутністю обігових коштів на підприємстві з 07 квітня 2017 року строком на 7 місяців встановлено режим неповного робочого тижня з робочими днями понеділок, вівторок, середа, четвер з оплатою згідно відпрацьованого часу зі збереженням повної сплачуваної відпустки для працівників з ненормованим робочим днем (а.с.28). Наказом № 28 т.в.о. головного лісничого ДП «Приморське лісове господарство» ОСОБА_4 від 14.02.2017 ОСОБА_1 звільнено з 15.02.2017 за ч. 3 ст. 38 КЗпП України (а.с.29). Згідно з довідкою голови комісії з зупинення діяльності ДП «Приморське лісове господарство» ОСОБА_3, ОСОБА_1 у відпустці або на лікарняному в період за 2 місяці перед звільненням не перебував (а.с.32). Постановами державного виконавця Приморського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_5 від 20.03.2017, 19.07.2017 накладено арешт на рахунки та кошти Державного підприємства «Приморське лісове господарство» (а.с.40-49). Постановами державного виконавця Приморського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_5 від 09.08.2017 знято арешт з рахунків Державного підприємства «Приморське лісове господарство» (а.с.50-57).

Відповідно до ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Відповідно до ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплати всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нарахування суми, належної працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012 вирішено, що в аспекті конституційного звернення положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст. 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Здійснення розрахунку середньої заробітної плати визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні, а середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2012 року та від 11 червня 2014 року.

Судом встановлено, що позивача було звільнено 15.02.2017, остаточний розрахунок із ним було проведено лише 03.08.2017. З врахуванням того, що наказом по підприємству з 07.04.2017 встановлено чотири робочих днів за тиждень, розмір компенсації середнього заробітку за час затримки заробітної плати, термін прострочення виплати якої складає 97 робочих днів без урахування святкових та вихідних днів (з 16.02.2017 до 03.08.2017), і розмір компенсації становить: 190,96 грн. х 97 робочих днів = 18 523,12 грн. Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню ця сума.

В зв’язку з викладеними нормами закону та правовою позицією викладеною в рішенні Конституційного Суду України та Пленуму Верховного Суду України заперечення відповідача щодо пропущення позивачем тримісячного строку на звернення до суду є безпідставними.

Однією із законодавчих встановлених гарантій майнових прав на оплату праці працівників від несвоєчасної її виплати є механізм виплати компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.

Механізм нарахування сум компенсації визначено Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050 та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159. Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) та стосувалася усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно із ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Оскільки індексація є складовою частиною заробітної плати, є додатковою заробітною платою, то у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно даних Держкомстату індекс споживчих цін (індекс інфляції) по Україні (до попереднього місяця) за 2017 рік становить: березень – 101.8% , квітень -100.9 %, травень - 101.3 %, червень - 101.6%, липень - 100.2%.

Як слідує з наведеного, що нарахований, але не виплачений позивачу при звільненні дохід відповідачем складає 33 669,69 гри., розмір індексації споживчих цін за березень, квітень, травень, червень, липень 2017року складає 1.8+0.9 +1.3 + 1.6 + 0.2 = 5.8 та розмір індексації заробітної плати складає 33 669.69 : 100 х 5.8 = 1952, 84 грн.

Таким чином, у судовому засіданні знайшло підтвердження ствердження позивача щодо не проведення з ним розрахунку відповідачем під час його звільнення, а тому позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню згідно ст. 43 Конституції України, ст. ст. 47, 116, 117 КЗпП України, виходячи із розрахунку середнього заробітку, заявлених позовних вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Відповідно, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню:

- сума середнього заробітку за час затримки заробітної плати за період з 16.02.2017 по 03.08.2017 в розмірі 18 523,12 грн.;

- компенсація втрати частини доходів від інфляції за період з 16.02.2017 по 01.08.2017 в розмірі 1 952,84 грн.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Таким чином з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в сумі 820 грн.

Керуючись ст. ст. 47, 115, 116, 117 КЗпП України, ст. 625 ЦК України, ст. ст. 7, 8, 10, 60, 88, 209, 210, 214, 215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Приморське лісове господарство» на користь ОСОБА_1, середній заробіток за час затримки заробітної плати за період з 16.02.2017 по 03.08.2017 в сумі 18 523,12 грн., компенсацію втрати частини доходів від інфляції за період з 16.02.2017 по 01.08.2017 в сумі 1 952,84 грн., та судові витрати в сумі 820 грн.

В іншій частині позову – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області протягом 10 днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено – 03.11.2017.

Суддя: Д.О. Каряка

Копія вірна: суддя Д.О. Каряка

01.11.17