Решение № 69973421, 24.10.2017, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/12846/16-ц

провадження № 2/753/1011/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

"24" жовтня 2017 р.Дарницький районний суд міста Києва

в складі: головуючого судді ЛЕОНТЮК Л.К.

за участю секретаря ЯБЛОНСЬКОЇ І.К.

сторін:

представника позивача ОСОБА_2

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві

цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА " УКРСОЦБАНК", третя особа: Служба у справах дітей про визнання недійсним Іпотечного договору № MRTG -000000014414/S від 05 вересня 2008 року та припинення договору поруки № MRTG -000000014414/Р від 05 вересня 2008 року, суд

в с т а н о в и в :

У липні 2016 року ОСОБА_3, в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, та відповідно до уточненої позовної заяви від 15 лютого 2017 року ОСОБА_4 звернулися до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства " Укрсоцбанк ", третя особа: Служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації про визнання недійсним іпотечного договору та припинення договору поруки, свої вимоги мотивувавши тим, що 05 вересня 2008 року ОСОБА_4 ( в 2013 році прізвище змінено на ОСОБА_4 ) уклав договір про іпотечний кредит № MRTG - 000000014414 з Товариством з обмеженою відповідальністю « УніКредит Банк » в особі Мизовець Тетяни Володимирівни, код ЄДРПОУ 21753123, ліцензія НБУ № 176 від 31 жовтня 2001 року.

17 листопада 2014 року в Єдиний державний реєстр було внесено запис про припинення ПАТ « Унікредит Банк » за рішенням засновника, правонаступником є Публічне акціонерне товариство « УКРСОЦБАНК », витяг з ЄДР отримано позивачем 19 листопада 2015 року.

Сума позики за цим договором склала 166 331 доларів США, еквівалент у гривні 839974, 6 грн., які були використані для придбання квартири АДРЕСА_1. Вартість квартири за даними оцінки банку та договору купівлі - продажу становила 101 9695, 33 грн.. Частину вартості квартири було сплачено власними коштами в розмірі 179 723, 7 грн..

Підпунктом 1. 5 договору про іпотечний кредит № MRTG - 000000014414 від 05 вересня 2008 року було передбачено отримання Позичальником нотаріально посвідченої згоди дружини на передачу нерухомого майна в іпотеку Банку.

Проте такої згоди позивач не надавала ні в якому вигляді.

Як з'ясувалося пізніше, 05 вересня 2008 року чоловіком позивача було підписано іпотечний договір № MRTG - 000000014414 / S про надання придбаної нами квартири в іпотеку Банку.

На момент оформлення іпотечного кредиту позивач мала, 1.3 місячну дитину, положення договору про іпотечний кредит не вичитувала, підпис на погодження кредиту поставила механічно. Про укладення договору іпотеки позивачу було не відомо.

На момент укладання іпотечного договору ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі, мали неповнолітню доньку ІНФОРМАЦІЯ_1, зазначена квартира була єдиним житлом, яке придбало подружжя.

Після цього в сім'ї народилося ще двоє дітей - донька ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 та син ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3.

Договір іпотеки не був погоджений у встановленому порядку Органом опіки та піклування, завданням якого є захист прав неповнолітніх та малолітніх дітей при вирішенні питання розпорядження майном, яким вони володіють чи користуються.

Згідно з розрахунку, наданого ПАТ «Укрсоцбанк» до позовної заяви, прострочення зобов'язання почалося з січня 2014 року, а остаточно припинилося виконання зобов'язання в січні 2015 року.

ПАТ « Укрсоцбанк » звернувся до суду з вимогами до позивача, як поручителя, наприкінці червня 2015 року, тобто більше ніж через шість місяців після виникнення прострочення виконання зобов'язання.

Копія вимоги про усунення порушень зобов'язань без вихідного номера, датована

08 червня 2015 року, по - перше, не була надіслана і я її не отримувала; по - друге, вона містить недостовірні дані, тому що в ній зазначено, що договір був укладений з ПАТ « Укрсоцбанк » тоді як договір укладався з ТзОВ « Унікредит Банк ».

Протягом шести місяців від прострочення виконання основного зобов'язання за кредитним договором, тобто у строк до 05 червня 2014 року, банк не пред'явив вимог до поручителів, а тому дія договору поруки припинена.

На момент укладання договору поруки розмір основного зобов'язання складав 839 971, 6 грн. ( сума кредиту 166 331 долари США х 5, 05 ( офіційний курс долара на момент отримання кредиту ). Станом на момент звернення до суду розмір основного зобов'язання згідно позовної заяви становить 3 309 582, 66 грн. ( за тілом кредиту ), а всього 3 801 834, 34 грн.

Єдиним платіжним засобом в Україні є гривня, збільшення зобов'язань поручителя в чотири рази відбулося внаслідок причин, від нього не залежних та без його згоди , що унеможливило саме виконання зобов'язань за договором.

Згідно з розрахунку Банку, прикладеного до позовної заяви, починаючи з 09 січня 2014 року проценти за кредитом в зв'язку з виниклою про строчкою платежів розраховувалися за підвищеною ставкою - 19 % ( основна ставка за кредитом - 13 % ) у відповідності до п. 2. 5. 3 Договору про іпотечний кредит. Разом з тим підпунктом 4. 3 Договору передбачено повідомлення позичальника письмово про застосування підвищеної ставки. Проте ніякого повідомлення ні Позичальнику, ні позивачу як поручителю, не надходило.

Застосування підвищеної процентної ставки за кредитом також призвело до збільшення зобов'язань Поручителя за договором поруки без погодження з ним, що призводить до недійсності договору поруки.

У зв"язку з вищевикладеним позивач просить визнати недійсним Іпотечний договір № MRTG - 000000014414 / S від 05 вересня 2008 року, укладений з ОСОБА_4 ( в 2013 році прізвище змінено на ОСОБА_4 ) з Товариством з обмеженою відповідальністю « УніКредит Банк » в особі Мизовець Т. В. ( правонаступник ПАТ « Укрсоцбанк » ), який укладений без ( дружини ) нотаріальної згоди та який батьки не можуть вчиняти без дозволу органів опіки та піклування відповідно до ст. 177 Сімейного кодексу України.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3, що діє на підставі довіреності від 23 жовтня 2015 року ( а. с. 62 ) ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити з підстав викладених у позовних= вимогах.

Відповідач ПАТ " Укрсоцбанк " в судове засідання не з"явився, про дату час та місце розгляду справи, повідомлений належним чином.

Третя особа Служба у справах дітей Дарницької в місті Києві державної адміністрації в судове засідання не з"явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

05 липня 2017 року за вх. № 32182 до загальної канцелярії суду за підписом заступника керівника служби О. Кожнова направлено лист про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника.

Згідно ст. 158 ЦПК України особа яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Суд враховуючи згоду позивача, ухвалює провести заочний розгляд справи, відповідно до норм ст. ст. 224 - 233 ЦПК України.

Заслухавши пояснення представника позивачки ОСОБА_2, яка діє за довіреністю НАО 146454 від 23.10. 2015 року ( а.с. 62), вивчивши матеріали справи у їх сукупності , приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Ст. 212 ЦПК України, передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об"єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачка з 23 вересня 2006 року перебуває у шлюбі з позивачем -2 ОСОБА_4 ( а.с. 44). Отже, На момент укладання іпотечного договору ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі, мали неповнолітню доньку ІНФОРМАЦІЯ_1.

Після цього в сім'ї народилося ще двоє дітей - донька ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 та син ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3.

Позивач -2 ОСОБА_4 з 19 лютого 2009 року зареєстрований та проживає в належній на праві власності йому ( а.с. 81) у квартирі АДРЕСА_1 і передана останнім в іпотеку відповідачу ПАТ «Укрсоцбанк» на підставі договору іпотеки від 05 вересня 2008 року ( а.с. 13 -16), укладеного в забезпечення зобов'язань перед відповідачем ПАТ «Укрсоцбанк» за кредитним договором № MRTG -000000014414 від 05 вересня 2008 року ( а.с. 6-12) за погодженням своєї дружини ОСОБА_3 ( змінене прізвище на ОСОБА_3) .

Відповідно до форми № 3 виданої Комунальним концерном "Центр комунального сервісу" № 394 від 13.02. 2017 року ( а.с. 82) у спірній квартирі з 2010 року зареєстрована спільна донька позивачів ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, з 2013 року позивачка ОСОБА_3 та старша донька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, а з 2015 року ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 20 січня 2016 року розглянув справу № 6-2940цс15, предметом якої був спір про визнання недійсним договору іпотеки.

При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого норма ст. 177 СК України, ст. 16 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», яка передбачає необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямована на захист майнових прав дітей, відтак підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом його батьків є не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору, а порушення в результаті його укладення майнових прав дитини.

Аналогічна правова позиція висловлена у справі № 6-806цс16 від 11 травня 2016 року.

Згідно зі статтями 177 СК України та 17 Закону України «Про охорону

охорону дитинства» та ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», яка передбачає необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямована на захист майнових прав дітей, відтак підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом його батьків є не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору, а порушення в результаті його укладення майнових прав дитини.

Аналогічна правова позиція висловлена у справі № 6-806цс16 від 11 травня 2016 року.

Згідно зі статтями 177 СК України та 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

При укладені договорів іпотеки щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають малолітні діти, обов'язково вимагається дозвіл органів опіки та піклування.

Відповідно до статті 29 ЦК України місце проживання дитини визначається за місцем проживання батьків.

Місцем проживання неповнолітньої малолітньої особи є фактичне місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона фактично проживає. Однак місце проживання дитини за фактичним місцем проживання батьків не вважається безумовним, якщо суд буде установить інше постійне місце проживання дитини.

Якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.

Неправдиве повідомлення батьками, які водночас є законними представниками неповнолітньої, малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїм правом законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбачені законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 177 СК України батьки малолітньої дитини не мають без дозволу органу опіки і піклування поміж іншого вчиняти такі правочині щодо її майнових прав,як укладення договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири.

Відповідно до частини другої та третьої ст. 18 "Про охорону дитинства" діти члена сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчужені жилих приміщень та купівлі нового житла.

Норми статті 177 СК України, статей 16, 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства» та статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», які передбачають необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, на яке має право дитина, спрямовані на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, на яке має право дитина, за позовом її батьків не може бути сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення такого договору, а лише порушення внаслідок його укладення майнових прав дитини.

Аналогічні вимоги містяться і в п.40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства України №20/5 від 03.03.2004 року.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-2976цс15, яка в силу ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися судами. Підстав для відступлення від такої правової позиції суд не вбачає.

Аналогічна правова позиція висловлена у справі № 6-384цс15 від 30 вересня 2015 року.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 6 ст. 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Так, відповідно до умов п. 1.7 іпотечного кредиту № MRTG -000000014414 від 05 вересня 2008 року позичальник свідчить,що його дружина згодна з укладанням цього договору та з отриманням кредиту, який отримується позичальником. На підтвердження цього дружина надала Банку письмову заяву про таку згоду.

Разом з тим, відповідно до умов п.2.1 іпотечного договору № MRTG -000000014414/S від 05 вересня 2008 року іпотекодавець до укладення цього договору свідчить іпотеко держателю, щодо майна, яке є предметом цього договору, квартира АДРЕСА_1 є його власністю, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири, посвідченим 05 вересня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М.Є. за реєстровим № 3349 та передається в іпотеку ( а.с. 13).

Згідно п. 3.1. оспорюваного договору, іпотекодавець гарантує, що він несе відповідальність перед іпотеко держателем щодо виконання іпотекодавцем кожного і всіх зобов"язань за кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитному договорі, з усіма змінами і доповненнями до нього.

Згідно п. п. 4.1-4.11 . іпотечного договору, іпотекодавець засвідчує та гарантує, що на момент укладення цього договору предмет іпотеки у володінні та користуванні малолітніх та неповнолітніх дітей не знаходиться і ніхто із них не зареєстрований.

Наведене свідчить про те, що неповнолітні діти позивачів не мають і не мали права власності на спірну квартиру.

Під час укладення іпотечного договору батьками, як законні представники, не визнали право своєї старшої доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, на проживання в спірній квартирі.

Водночас, як з"ясовано у судовому засіданні, що при укладенні іпотечного договору права неповнолітніх дітей порушені не були, а також не встановлено порушень діючого законодавства при укладанні оспорюваного договору, а відтак відсутні підстави для визнання його недійсним.

За положеннями статей 626 - 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови ( пункти ), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін і погоджених ними умов, у яких закріплюються їхні права та обов'язки, що складають зміст договірного зобов'язання.

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Статтею 554 ЦК України встановлено, що в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Так, за своєю юридичною природою порука є договірним зобов'язанням, адже виникає на підставі договору.

При розгляді справи було встановлено, що договір іпотечного кредиту було укладено у письмовій формі та підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору (а.с. 6-12).

05 вересня 2008 року між Банком та позивачкою -1 ОСОБА_3 укладено договір поруки № MRTG -000000014414/Р , за умовами якого остання взяла на себе зобов'язання за неналежне виконання умов кредитного договору позивача-2 ОСОБА_4 ( а.с. 17-18)

Дослідивши надані докази судом встановлено, що оскаржувані договори були підписані сторонами, отже вони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позичальник на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору, не відмовився від його укладання та в подальшому протягом тривалого часу виконував його умови.

Крім того, позивачі посилаються на те, що відповідачем неправомірно було надано кредит в іноземній валюті.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року « Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин », суд не може прийняти до уваги твердження щодо неправомірності видачі Банком кредиту в іноземній валюті, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку ( статті 19, 47 Закону України « Про банки і банківську діяльність » ) банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024 - VI « Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків » є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті ( пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання ).

Щодо вимог підпункту «в» пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.

Оскільки, у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави ( підпункт « г » пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання ) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України « Про Національний банк України » в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 ( зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429 / 10028 ). Згідно з пунктом 1. 5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк ( ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024 - VI « Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків » генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій ).

Отже надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

На підставі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з вимогами ст.ст.10, 60 ЦПК України, розгляд і вирішення цивільних справ у судах проводиться на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов»язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Солідарну відповідальність перед кредитором несуть і боржник, і поручитель, якщо інше не встановлено договором поруки ( ч. 1 ст. 554 ЦК України).

На підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Посилання позивачки -1 ОСОБА_3 на те, що Банком безпідставно було збільшено розмір процентної ставки, є неспроможними й спростовуються поясненнями представника позивача у судовому засіданні, що в липні 2015 року ПАТ "Укрсоцбанк" звернувся до суду з позовом про стягнення залишку кредиту у повному обсязі, позивачка-1 ОСОБА_3 була залучена як солідарний боржник за договором поруки. Рішення набрало законної сили та виконується.

Твердження представника позивачки-1 про те, що при розгляді вищезазначеної справи не з'ясовувалася правова природа її зобов'язань як поручителя та наявність чи відсутність визначених законодавством підстав для припинення поруки, отже правильність висновків у вищезгаданому рішенні не спростовують, прийнявши рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителя, суд зробив висновок про дію поруки і про наявність у поручителя обов"язку солідарно з боржником виконати зобов"язання по погашенню заборгованості. В силу положень процесуального законодавства, сторони є рівними в правах щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Таким чином, позивачка ОСОБА_3 за наявності підстав вважати свою поруку припиненою, мала процесуальне право доводити вказану обставину перед судом при вирішенні спору про стягнення боргу, а також шляхом оскарження вказаного судового рішення, проте, розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, відповідних дій не вчинила та в розпорядження суду не надала зазначені процесуальні рішення для об"єктивного розгляду справи.

За таких обставин, вимоги позивачів про визнання договору поруки припиненим не ґрунтуються на законі й не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 10, 14, 30, 60, 62, 88, 212 - 214, 218 ЦПК України, ст. ст. 203, 215, 526, 543, 553, 554, 559, 626-628, 1054 ЦК України, ст. ст. 29, 65, 177 СК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА " УКРСОЦБАНК", третя особа: Служба у справах дітей про визнання недійсним Іпотечного договору № MRTG -000000014414/S від 05 вересня 2008 року та припинення договору поруки № MRTG -000000014414/Р від 05 вересня 2008 року, відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто Дарницьким районним судом м. Києва за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення . Особи, які брали участь у

справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст заочного рішення виготовлено 28 жовтня 2017 року.

СУДДЯ Л.К. ЛЕОНТЮК