Постановление суда № 69922698, 25.10.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

25 жовтня 2017 року м. Київ № 826/13453/17

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Маруліна Л.О., ознайомившись з позовною заявою

за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду міста Києва про зобов'язання вчинити дії,В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Апеляційного суду міста Києва про зобов'язання вчинити дії.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтею 106 цього Кодексу.

Ознайомившись із позовною заявою, суд встановив її невідповідність вимогам статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на наступне.

Згідно із частиною третьою статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати.

Проте, позивачем не надано жодного доказу сплати судового збору. Водночас в адміністративній позовній заяві позивачем зазначено, що ОСОБА_1 звільнено від оплати судового збору, а оскільки обставина встановлена в судовому рішенні, яке набрало законної сили (ухвала КААС від 13.07.2017 р. у справі №826/6097/17), то її звільнено від доведення цієї обставини в силу положень ч. 2 ст. 72 КАС України. Позивач також вказує, що особа жодним чином не повинна доводити цю обставину, у тому числі надавати докази у вигляді судового рішення, адже у протилежному випадку повністю нівелюється зміст названої норми законодавства. Повідомляє, що копія ухвали розміщена в ЄДРСР за №67745923.

Щодо даної позиції позивача суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом.

Статтею 5 Закону України від 08 липня 2011 року №3674-VI "Про судовий збір" (із змінами і доповненнями) передбачено пільги щодо сплати судового збору та частиною першою цієї статті визначено коло осіб і за подачу яких позовів, звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

З аналізу діючого законодавства, суд приходить до висновку, що позивачем має бути підтверджено, що вона користується пільгами щодо сплати судового збору, встановленими статтею 5 Закону України від 08 липня 2011 року №3674-VI "Про судовий збір" (із змінами і доповненнями) . А саме, надати суду відповідний доказ.

Частиною другою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, на яку посилається позивач, встановлено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

Отже, ту обставину, яку встановлено в судовому рішенні щодо звільнення позивача від оплати судового збору, позивач вважає визнаною судом загальновідомою та яка не потребує доказування.

Проте, в зв'язку з цим суд зазначає, що загальновідомими є обставини, які відомі широкому колу осіб, в тому числі і складу суду. Вони не потребують доказування тому, що об'єктивність їх існування очевидна. Це в основному не дії, а події. Не можуть вважати загальновідомими обставинами не факти, а їх оцінки, позиції державних та громадських органів, відомості про окремих фізичних осіб, а також обставини, які хоч і відомі широкому колу осіб, але які не мають об'єктивного існування. Загальновідомі обставини не потребують доказування незалежно від згоди сторін, оскільки вони достеменно відомі суду.

Загальновідомі обставини поділяються на всесвітньо відомі (наприклад столиці держав, географічні назви), відомі на території певної держави (наприклад, національні свята, історичні події, прізвища керівників держави) та локальні, тобто відомі на обмеженій території (наприклад, місцезнаходження органів місцевого самоврядування, назви вулиць).

Загальновідомість конкретних обставин суд повинен визнати. Для того щоб суд це питання розглянув, зацікавлена особа, та, на яку покладається тягар доказування цієї обставини, повинна подати клопотання про визнання певної обставини загальновідомою. Клопотання вирішується ухвалою суду про визнання обставини загальновідомою.

Отже, у суду відсутні підстави дійти висновку, що дана обставина визнана судом загальновідомою.

Крім того, на думку суду, посилання позивача на існування відповідного судового рішення з зазначенням номеру розміщення в Єдиному державному реєстрі судових рішень, не звільняє позивача в даному випадку від надання суду підтвердження про наявність пільг щодо сплати судового збору в розумінні статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року №3674-VI "Про судовий збір" (із змінами і доповненнями) з наступних причин.

Відповідно до пункту 1 Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2006 р. N 740 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2009 р. N 1007), цей Порядок визначає процедуру формування та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - Реєстр). Пунктом 19 даного Порядку адміністратор Реєстру перед оприлюдненням тексту судового рішення для загального доступу опрацьовує в порядку черговості надходження текст електронної копії судового рішення з метою запобігання ідентифікації фізичної особи і розголошенню відомостей, що не можуть бути відкриті для загального доступу. Літерне або цифрове позначення таких відомостей здійснюється окремо за кожною з таких відомостей із застосуванням кодифікатора, затвердженого держателем Реєстру. Літерне або цифрове позначення відповідає літерному або цифровому позначенню певної відомості в усіх частинах судового рішення.

Таким чином, судові рішення в Реєстрі публікуються без зазначення даних, з яких можливо ідентифікувати фізичну особу, тому встановити, що в зазначеному за реєстраційним номером знаходження в ЄДРСР судовому рішенні мова йде саме про позивача не є можливим.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що позивачу необхідно надати підтвердження про наявність пільг щодо сплати судового збору в розумінні статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року №3674-VI "Про судовий збір" (із змінами і доповненнями) або доказ сплати судового збору.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано: фізичною особою складає 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" установлено, що в 2017 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2017 року становить 1600 гривень.

Суд встановив, що позивачем в адміністративному позові заявлено одну вимогу немайнового характеру, отже позивачеві за позовну вимогу немайнового характеру необхідно сплатити судовий збір в сумі 640,00 грн. (1600,00 грн. х 0,4).

Одночасно, суд звертає увагу, що позивачем заявлено позовну вимогу в межах статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України - визнати невідповідним НПА вищої юридичної сили (закону) і нечинним з моменту прийняття Графік прийому громадян в Апеляційному суді м. Києва, затверджений Наказом від 13.07.2015 року №147-ОД в частині слів:

1. "до 12:30" (після тексту "понеділок з 09:00");

2. "до 12:30" (після тексту "вівторок з 09:00");

3. "до 12:30" (після тексту "середа з 09:00");

4. "до 12:30" (після тексту "четвер з 09:00");

5. "до 12:30" (після тексту "п'ятниця з 09:00");

6. "до 17:00" (після тексту "понеділок з 09:00 до 12:30 з 14:00");

7. "до 17:00" (після тексту "вівторок к з 09:00 до 12:30 з 14:00");

8. "до 17:00" (після тексту "середа з 09:00 до 12:30 з 14:00");

9. "до 17:00" (після тексту "четвер з 09:00 до 12:30 з 14:00");

10. "до 16:00" (після тексту "п'ятниця з 09:00 до 12:30 з 14:00").

Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.

Юридична наука визначає, що нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування.

Другу групу актів за критерієм юридичної природи складають індивідуальні акти. Останні стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.

Частиною восьмою цієї статті встановлено, що суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.

З викладу позовної вимоги, суд пропонує позивачеві уточнити її в частині саме якого нормативно-правового акта її заявлено та надати нормативно-правове обґрунтування щодо віднесення оскаржуваного рішення відповідача до нормативно-правових актів.

Отже, позивачем не дотримано вимоги частини третьої статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з ч. 1 ст. 108 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст. 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків.

Таким чином, суд вважає за належне вказати, що зазначені вище недоліки позовної заяви повинно бути усунено позивачем шляхом подання до суду із посиланням на реквізити даної ухвали, зокрема:

- оригіналу документа про сплату судового збору у розмірі 640,00 грн., із відміткою банку про зарахування судового збору до бюджету на наступні реквізити: отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва; код отримувача - (код за ЄДРПОУ) 38004897; банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві; код банку отримувача - 820019; рахунок отримувача - 31218206784007; код класифікації доходів бюджету - 22030001; призначення платежу: "Судовий збір, за позовом ___ (П.І.Б. чи назва установи, організації позивача), Окружний адміністративний суд міста Києва, код ЄДРПОУ 34414689" або належного доказу звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до Закону України "Про судовий збір";

- уточнити адміністративний позов в частині саме якого нормативно-правового акта заявлено вимогу та надати нормативно-правове обґрунтування щодо віднесення оскаржуваного рішення відповідача до нормативно-правових актів.

Керуючись статтями 106, 108, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва

УХВАЛИВ:

1. Залишити позовну заяву ОСОБА_1 без руху.

2. Встановити позивачу строк до 15.11.2017 для усунення недоліків позовної заяви.

3. Попередити позивача про те, що у випадку не усунення недоліків позовної заяви позовна заява буде повернута йому відповідно до пункту 1 частини третьої статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України.

4. Копію ухвали невідкладно надіслати особі, що звернулась із позовною заявою.

Ухвала набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.254 КАС України та може бути оскаржена у порядку і строки, встановлені ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Л.О. Маруліна