Решение № 6974708, 23.11.2009, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.11.09 Справа № 22/46/06-27/313/09

За позовом: закритого акціонерного товариства “Пологівський олійноекстракційний завод”, м. Пологи Запорізької області

до приватного підприємця ОСОБА_1, м. Гуляйполе Запорізької області

про стягнення 108 000 грн. 00 коп.

Суддя Дроздова С.С.

Представники сторін:

Від позивача: Сьомак О.В., дов. № 364-7/04 від 02.11.09 р.

Від відповідача: не зявився

На підставі статті 85 ГПК України 23 листопада 2009 року прийнято рішення та оголошено суддею у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

Закрите акціонерне товариство “Пологівський олійноекстракційний завод”, м. Пологи Запорізької області звернулось до господарського суду з позовною заявою про стягнення з приватного підприємця ОСОБА_1, м. Гуляйполе Запорізької області 108 000 грн. 00 коп.

Розпорядженням виконуючого обовязки голови господарського суду Запорізької області № 980 від 14.09.2009 р., у звязку зі скасуванням Вищим господарським судом України ухвалу господарського суду Запорізької області від 27.03.2006 р. та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 01.06.06 р., справа № 22/46/06 передана на новий розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою господарського суду від 14.09.2009 р. справу № 22/46/06 прийнято до провадження суддею Дроздовою С.С., присвоєно їй №22/46/06-27/313/09 та призначено судове засідання на 04.11.2009 р.

Ухвалою виконуючого обовязки голови господарського суду від 04.11.2009 р., з причини неможливістю надання сторонами необхідних доказів, неявкою представника відповідача в судове засідання та враховуючи закінчення строку розгляду спору, строк вирішення спору продовжено на один місяць, до 04.12.2009 р.

Ухвалою суду від 04.11.09 р. засідання суду призначено на 23.11.09 р.

23.11.09 р. продовжено судовий розгляд справи № 22/46/06-27/313/09.

23.11.2009 р. до початку розгляду справи представник позивача заявив письмове клопотання щодо відмови від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та розяснено представнику позивача, який прибув в судове засідання, його права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

У судовому засіданні 23.11.2009 р. позивач підтримав позовні вимоги, на підставах викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судові засідання, відкриті 04.11.09 р. та 23.11.09 р. не зявився. Письмового відзиву не надав. Про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином. Поважні причини своєї неявки суду не повідомив. Клопотань про розгляд справи за відсутності представника відповідача або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.

Згідно ст. 22 ГПК України, сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

У відповідності із ст. 33 ГПК України, обовязок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Неявка приватного підприємця ОСОБА_1 в судове засідання не звільняє відповідача від виконання вимог суду, викладених в ухвалах суду і направлення суду витребуваних матеріалів.

Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами, якщо їх достатньо для вирішення спору по суті. Відповідач свої зобовязання не виконав, не скористався належним чином без поважних причин правом на захист своїх інтересів.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

03 січня 2005 року між закритим акціонерним товариством «Пологівський олійноекстракційний завод»та приватним підприємцем ОСОБА_1 укладено договір № 45/02-2005 на перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Згідно пункту 1.1 договору відповідач зобов'язався у встановлені договором строки приймати та доставляти автомобільним транспортом ввірений йому позивачем вантаж до пункту призначення, а також видавати його вантажоодержувачу, а позивач зобов'язався передавати вантаж до перевезення в узгодженому сторонами об'ємі.

Відповідно до пункту 1.2 договору найменування вантажу, його кількість, вартість вантажу, строки і місце завантаження, розвантаження, строки доставки, плата за перевезення (провізна плата), а також маршрут, вказуються позивачем в заявці на перевезення вантажу, яка оформлюється як Додаток № 1 до договору і є невідємною частиною договору. Заявки оформлюються на кожну перевозку та підписуються комерційним директором вантажовідправника або особою, яка його замінює.

Згідно пункту 1.2 договору, позивач 09 червня 2005 року направив ПП ОСОБА_1 заявку № 17 на перевезення вантажу.

Відповідно до пункту 6.2.1 договору ПП ОСОБА_1 зобов'язаний не пізніше одного робочого дня до дати відвантаження письмово підтвердити приймання заявки позивача до виконання.

09 червня 2005 року ПП ОСОБА_1 підтвердив прийняття заявки до виконання, засвідчивши цей факт своїм підписом та печаткою у заявці.

Відповідно до статі 51 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 27 червня 1969 року № 401, прийняття вантажу до перевезення від вантажовідправника посвідчується підписами водія - експедитора в усіх екземплярах товарно-транспортної накладної.

Згідно із заявкою від 10 червня 2005 року ПП ОСОБА_1 прийняв від позивача до перевезення олію соняшникову нерафіновану фасовану в ПЕТ - пляшках, ємністю 1 літр, в кількості 21 600 пляшок.

Прийняття вантажу до перевезення підтверджується підписом водія ПП ОСОБА_1 у товарно-транспортній накладній серії 02ААШ № 617731 від 10 червня 2005 року.

Відповідно до товарно-транспортної накладної та наказу позивача про відпуск продукції № 45/1 н/кс від 10 червня 2005 року загальна вартість вантажу, прийнятого ПП ОСОБА_1 до перевезення, складала 108000 грн. 00 коп.

Відповідно до п. 6.2.10 договору перевізник зобовязаний доставити вантаж в місце та строки, зазначені у заявці.

Перевізник зобовязаний доставити вантаж в збереженні, без пошкоджень та в кількості, зазначеній у товарно-транспортній накладній (п. 6.2.11 договору).

Пунктом 6.2.13 договору передбачено, що перевізник зобовязаний передати доставлений вантаж у строки и місце, зазначені у заявці вантажовідправника.

Відповідно до заявки № 17 від 09.06.05 р. відповідач повинен був доставити вантаж в м. Хмельницький в строк до 13.06.05 р.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Правовідносини сторін врегульовано договором перевезення вантажу.

Відповідно до ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною(відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідач не виконав свої зобовязання за договором, оскільки в строк до 13.06.05 р. вантаж до пункту призначення (м. Хмельницький) не доставив, вантажоодержувачу ТОВ «Гермес»його не видавав.

Згідно пункту 140 Статуту вантажовідправник має право вважати вантаж втраченим і вимагати відшкодування за його втрату, якщо цей вантаж не було видано вантажоодержувачу протягом 30 днів після закінчення строку доставки.

Вантаж ані протягом 30 днів після закінчення строку його доставки, ані пізніше вантажоодержувачу не видавався.

Таким чином, вантаж є втраченим, а позивач має право вимагати від ПП ОСОБА_1 відшкодування за його втрату.

Відповідно до ст. 924 ЦК України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Відповідно до ч. 3 ст. 314 ГКУ за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Пунктом 8.2.1 договору передбачено, що за шкоду спричинену при перевезенні вантажу перевізник відповідає: в разі втрати, нестачі вантажу в розмірі втраченого або не доставленого вантажу (зазначеної в заявці та товарно - транспортній накладній).

Відповідно до товарно-транспортної накладної № 02ААШ № 617731 від 10 червня 2005 року вартість втраченого вантажу складає 108000 грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 315 ГК України, до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії.

Відповідно до п. 10.2 договору, у випадку відсутності прийнятого для сторін рішення спір підлягає вирішенню в претензійному порядку у відповідності до ст. 315 ГК України, п.п. 160-160 Статут автомобільного транспорту Української РСР.

23.06.05 р. позивач направив відповідачу претензію № 1191/04 про відшкодування заподіяної втратою вантажу шкоди в розмірі 108000 грн. 00 коп.

На день звернення позивача з позовом до суду, відповідач претензію відхилив, направивши про це 27.01.06 р. позивачу відповідного листа.

Відповідно до ч. 4 ст. 315 ГК України, якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку. Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України п орушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У звязку з невиконання відповідачем умов договору, відповідач повинен відшкодувати позивачу заподіяну втратою вантажу шкоду в розмірі 108000 грн. 00 коп.

Відповідно до ч. 5 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими, не забороненими законом засобами, захищати свої права від порушень.

Враховуючи це, а також положення статті 19 Конституції України, власник вправі звернутись за захистом своїх прав у будь-який спосіб, не заборонений законом.

Закрите акціонерне товариство “Пологівський олійноекстракційний завод” правомірно звернулося до господарського суду, позовні вимоги є такими, що підтверджуються фактами, встановленими судом, та відповідають нормам діючого законодавства України.

Враховуючи вищевикладене, пояснення представника позивача, наявні матеріали справи, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судові витрати: державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача, оскільки спір до суду доведений з його вини.

Керуючись ст.ст. 22, 49, 82 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код ДРФО НОМЕР_1 р/р НОМЕР_2 в ЗОД АППБ «Аваль»МФО 31382) на користь закритого акціонерного товариства “Пологівський олійноекстракційний завод” (70601 Запорізька область м. Пологи вул. Ломоносова, 36, ЄДРПОУ 00384147 р/р 26002001300765 в АКБ «Райффайзенбанк Україна»в м. Києві МФО 300528) 108000 (сто вісім тисяч) грн. 00 коп. шкоди заподіяної втратою вантажу, 1081 (одна тисяча вісімдесят одна) грн. 00 коп. державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

Суддя С.С. Дроздова

(Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 ГПК України та підписано 23.11.2009р.)

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.