Постановление суда № 68991983, 19.09.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/7295/16-ц

У Х В А Л А

Іменем України

19 вересня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючої - Готра Т.Ю.,

суддів - Бисаги Т.Ю., Фазикош Г.В.,

при секретарі - Чучка Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 19 травня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-ї особа органу опіки та піклування Виноградівської районної державної адміністрації, про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька,-

в с т а н о в и л а :

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із указаним позовом, в якому зазначала, що з 20 лютого 2003 року по 25 лютого 2015 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, від якого у них народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вона має можливість виїжджати з дитиною за кордон на відпочинок та оздоровлення. Окрім того, під час навчання ОСОБА_3 має можливість виїжджати самостійно на екскурсії за кордон та брати участь в музичних конкурсах, так як навчається в музичній школі.

Позивачка посилаючись на те, що відповідач в добровільному порядку своєї згоди на виїзд дитини за кордон в її супроводі не надає, просила суд надати їй дозвіл на виїзд за межі України та на в'їзд до Угорської Республіки, Республіки Польщі, Словацької Республіки та інших країн Шенгенського простору, в тому числі Грецької Республіки, Республіки Болгарія, Арабської Республіки Єгипет, Турецької Республіки, Італійської Республіки, Королівства Бельгія, Французької Республіки сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, строком на 4 роки без згоди та супроводу батька.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 19 травня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 просить скасувати зазначене рішення, як постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити в повному обсязі.

У судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримали.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5 апеляційну скаргу не визнали, просили таку відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 20 лютого 2003 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2, який ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 25 лютого 2015 року, що набрала законної сили, якою визнано укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мирову угоду від 25.02.2015 року, - розірвано, а сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 залишено постійно проживати з матір'ю ОСОБА_1 (а.с.8-10).

Також судом встановлено, що малолітній ОСОБА_3 навчається в дитячій музичній школі ім. П. Чайковського №1. В процесі навчання діти беруть участь в музичних заходах, фестивалях, конкурсах, які проходять в Словаччині та Угорщині.

Позивачка посилаючись на те, що відповідач в добровільному порядку своєї згоди на виїзд дитини за кордон в її супроводі не надає, просила суд надати їй дозвіл на виїзд за межі України та на в'їзд до Угорської Республіки, Республіки Польщі, Словацької Республіки та інших країн Шенгенського простору, в тому числі Грецької Республіки, Республіки Болгарія, Арабської Республіки Єгипет, Турецької Республіки, Італійської Республіки, Королівства Бельгія, Французької Республіки сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, строком на 4 роки без згоди та супроводу батька.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не зазначено періоду конкретного одноразового виїзду, з визначенням його початку й закінчення, та країни виїзду неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 без згоди та супроводу батька ОСОБА_2

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки такого суд дійшов з додержанням вимог закону.

Частиною 2 ст. 313 ЦК України встановлено, що фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Відповідно до пункту 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», - виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків не перебуває у пункті пропуску через державний кордон.

Без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, зокрема, на підставі рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Чинним законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.

Надання судом дозволу на майбутнє на виїзд дитини за кордон без згоди одного з батьків, без визначення при цьому конкретного часу та місця перебування, суперечить положенням чинного законодавства.

Зважаючи на те, що багаторазове вивезення дитини за кордон без надання згоди батька чинним законодавством не передбачено, а також, що дозвіл суду на виїзд дитини за межі України без згоди батька не є абсолютний, і отримується кожен раз із зазначенням країни та строку перебування дитини, тому суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відмову ОСОБА_1 у позові.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції у відповідності до ст.308 ЦПК України підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга ОСОБА_1 відхиленню, оскільки суд першої інстанції рішення ухвалив з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 19 травня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку на протязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча:

Судді: