Постановление суда № 68191129, 04.08.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

4 серпня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

судді-доповідачаВолкова О.Ф.,суддів:Гриціва М.І., Кривенди О.В., −

розглянувши заяву Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

(далі - Уповноважена особа Фонду, Фонд відповідно) на ліквідацію публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «БРОКБІЗНЕСБАНК» (далі - Банк) про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 квітня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Банку Куреного Олександра Вікторовича, третя особа - Фонд, про визнання неправомірними дій,

в с т а н о в и л а:

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 9 серпня 2016 року позов задовольнив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 23 листопада

2016 року скасував рішення суду першої інстанції, ухвалив нове - про відмову в позові.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 квітня 2017 року скасував рішення суду апеляційної інстанції, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 серпня 2016 року залишив в силі, з урахуванням мотивів, викладених в ухвалі суду касаційної інстанції.

26 липня 2017 року Уповноважена особа Фонду на ліквідацію Банку звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали суду касаційної інстанції від

26 квітня 2017 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Подана заява відповідає вимогам, встановленим статтями 239 та 239-1 КАС.

На обґрунтування заяви додано копії судових рішень Вищого господарського суду України від 16 березня 2017 року (справа № 914/1316/16), 7 вересня 2016 року

(справа № 911/3818/15), Вищого адміністративного суду України від 24 березня 2016 року (справа № 815/3519/15, К/800/50411/15), 7 березня 2017 року (справа № 805/1273/16, К/800/1081/17), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судами касаційної інстанції статей 37, 38, 48 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) та

статті 215 Цивільного кодексу України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Проте аналіз судових рішень судів касаційної інстанцій, не дає підстав для висновку про наявність неоднакового застосування судами норм матеріального права, оскільки прийняття різних за змістом судових рішень зумовлено різними фактичними обставинами, які були встановлені під час розгляду цих справ, перевірка правильності встановлення яких не входить до компетенції Верховного Суду України.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Так, у справі, постанову від 7 вересня 2016 року в якій, надано на підтвердження неоднакового правозастосування, Вищий господарський суд України, дійшов висновку, зокрема, про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 38 Закону № 4452-VI, оскільки суд апеляційної інстанції встановив, що за договором про розірвання договору іпотеки, укладеного з метою забезпечення кредитного договору, банк втратив своє право у разі неповернення кредитних коштів задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки, тобто, укладаючи вказаний правочин

ПАТ «Златобанк» фактично відмовилось від майнового права і доказів співрозмірної заміни наведеному майновому праву не надано, тому дотримуючись приписів

статті 38 Закону № 4452-VI, Уповноваженою особою Фонду на адресу відповідача направлено повідомлення про нікчемність зазначеного договору.

У справі, ухвалу від 24 березня 2016 року в якій, також надано заявником для порівняння, Вищий адміністративний суд України погодився з висновком суду першої інстанції про нікчемність спірного правочину, оскільки він був укладений під час дії заборони (на підставі постанови Національного банку України, якою банк було віднесено до проблемних) укладати депозитні договори з фізичними особами. При цьому, з урахуванням вказаних обставин, суд касаційної інстанції зазначив, що Уповноважена особа Фонду, повідомляючи позивача про ознаки нікчемності правочину, діяла в межах повноважень наданих їй Законом № 4452-VI в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних відносин.

У справі, ухвалу суду касаційної інстанції від 7 березня 2017 року в якій, надано на обґрунтування доводів заяви, спір виник щодо можливості повторно розглядати як актив банку, що підлягає продажу на відкритих торгах, суму заборгованості за кредитним договором, право вимоги за яким вже реалізовано Фондом шляхом звернення до суду в частині стягнутої суми.

Натомість, у справі, рішення в якій просить переглянути заявник, Вищий адміністративний суд України, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, виходив із того, що на час виникнення спірних відносин право Уповноваженої особи Фонду повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині 38 Закону № 4452-VI, про нікчемність цих договорів, виникає у тому разі, якщо такі повноваження їй делеговані Фондом. Проте наявність такої обставини суди не встановили, а відтак дії Уповноваженої особи Фонду щодо направлення позивачу повідомлення про нікчемність оспорюваного договору є протиправними. Крім цього, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що Уповноважена особа Фонду, вчиняючи дії щодо віднесення оспорюваного договору до нікчемних правочинів, діяла не в межах повноважень та не в порядку, передбаченому законом, оскільки такі дії вчинені без регламентованого чинним законодавством порядку виявлення ознак нікчемності правочинів.

До того ж, судове рішення Вищого господарського суду України від 16 березня

2017 року, на яке також посилається заявник на обґрунтування доводів заяви, не можна вважати таким, що дає підстави для допуску справи до провадження та перегляду її Верховним Судом України, з огляду на те, що цим судовим рішенням не розв'язано спір по суті, а скасовано рішення судів попередніх інстанцій та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції, в силу неповноти встановлення обставин у справі, а відтак, це рішення суду касаційної інстанції не містить висновку щодо правомірності застосування норм матеріального права.

За таких обставин колегія суддів не вбачає необхідності у відкритті провадження у цій справі для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 квітня 2017 року.

Враховуючи викладене та керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтями 235-240 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Відмовити у допуску до провадження справи за позовом ОСОБА_4 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «БРОКБІЗНЕСБАНК»

Куреного Олександра Вікторовича, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання неправомірними дій, за заявою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «БРОКБІЗНЕСБАНК» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 квітня 2017 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Ф. Волков Судді: М.І. Гриців О.В. Кривенда