Постановление суда № 67775127, 13.07.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

13 липня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Сімоненко В.М.,

Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І.,

розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» про визнання недійсним окремого положення договору,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 квітня 2016 року позов задоволено. Визнано недійсним пункту 3.9 кредитного договору від 21 грудня 2007 року, укладеного між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством «Родовід банк» (далі - ПАТ «Родовід банк»).

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 7 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року рішення апеляційного суду скасовано, залишено в силі рішення суду першої інстанції.

22 червня 2017 року ПАТ «Родовід банк» звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ПАТ «Родовід банк» посилається на постанови Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року (справа № 6-1341цс15), 3 лютого 2016 року (справа № 6-75цс15), 16 листопада 2016 року (справа № 6-2469цс16), 22 лютого 2017 року (справа № 6-17цс17), в яких, на його думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, суд касаційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції про визнання недійсним пункту 3.9 кредитного договору з огляду на те, що процентна ставка, зазначена в цьому пункті, перевищує розумну межу плати за послугу, яка встановлена законом і яка у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливою умовою зазначеного договору, що є підставою для визнання цього пункту кредитного договору недійсним. Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що початок перебігу позовної давності не пов'язаний з моментом укладення правочину, оскільки за правилами статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Суд також зазначив, що в зобов'язальних правовідносинах, у яких визначено строк виконання зобов'язання перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання потрібно було виконати.

Натомість у наданих для порівняння постановах Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року та 16 листопада 2016 року міститься висновок про те, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

У постанові Верховного Суду України від 3 лютого 2016 року міститься висновок про те, що частиною першою статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальним правилом, визначеним у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину. Положення частини п'ятої цієї застосовуються до вимог про зобов'язання сторін (щодо виконання правочину), а не до вимог про недійсність правочину.

У постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року міститься висновок про те, що за змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Цей закон застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, що передує укладенню договору.

Отже, відсутні підстави вважати, що рішення суду касаційної інстанції не відповідає викладеним у зазначених постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм статей 261, 267 ЦК України та статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

За таких обставин вважати заяву ПАТ «Родовід банк» обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» про визнання недійсним окремого положення договору за заявою Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.М. Сімоненко

В.І. Гуменюк

Л.І. Охрімчук