№ 67659721, 05.07.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2017 року Справа № 917/126/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А.суддівШвеця В.О., Данилової М.В. розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 06.03.2017 у справі № 917/126/16 Господарського суду Полтавської області за позовомКомунального виробничого підприємства "Теплоенерго" доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 простягнення коштів

в судовому засіданні взяли участь представники :- позивачаРубан Н.В.- відповідачаОСОБА_6

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року Комунальне виробниче підприємство "Теплоенерго" звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, в якій просило суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за теплову енергію в сумі 29223,11 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договором №802 про постачання теплової енергії в гарячій воді від 22.09.2009 щодо своєчасної оплати отриманих послуг за вказаним договором.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 22.03.2016 (суддя Бунякіна Г.І.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.03.2017 (головуючий Сіверін В.І., судді: Терещенко О.І., Слободін М.М.), позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 16135,70 грн. - заборгованість за спожиту теплову енергію за період з січня 2013 року по грудень 2015 року за умовами Договору № 802 про постачання теплової енергії в гарячій воді від 22.09.2009, 4427,08 грн. - пені за порушення термінів розрахунків за відпущену теплову енергію у вигляді гарячої води за умовами договору, 731,09 грн. - 3 % річних, 9929,24 грн. - інфляційні втрат.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами попередніх інстанцій, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Комунальне виробниче підприємство "Теплоенерго" не скористалося правом, наданим статтею 1112 ГПК України, не надіслало свій відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що між Комунальним виробничим підприємством "Комсомольськтеплоенерго" та Приватним підприємцем ОСОБА_4 22.09.2009 укладено Договір № 802 на постачання теплової енергії в гарячій воді (а.с. 9-10), за умовами якого теплопостачальна організація взяла на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язувався оплачувати одержану теплову енергію щомісячно за встановленими нормами і тарифами, затвердженими виконавчим комітетом Комсомольської міської ради № 204 від 26.05.2009 року з розрахунку на 1 кв. метр опалювальної площі і 1 куб. метр гарячої води або за показаннями засобів обліку води і теплової енергії, встановленими на воді, в терміни, передбачені цим договором (пункт 1 Договору).

Відповідно до пункту 1 додатку № 1 до Договору, оплата за спожиту теплову енергію здійснюється у розмірі 12,49 грн. з ПДВ за 1 м2 загальної площі, та 571,98 грн. з ПДВ за 1 Гкал згідно рішення виконавчого комітету Комсомольської міської ради від 26.05.2009 р. № 204 .

Згідно з пунктом 6.1, 6.2 Договору, розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів, додаток № 1 до цього договору, та виставлених рахунків. Розрахунковим періодом є календарний місяць.

Пунктом 7.2.3 Договору сторони узгодили, що споживач несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію - пеня в розмірі 0,5 % належної до сплати суми за кожен день прострочення, але не більше ставки, встановленої законодавством.

Відповідно до пунктів 10.1, 10.4 Договору - даний Договір укладений на період опалення з 22.09.2009 по 31.12.2010. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення.

Відповідач скористався правом на розірвання договору згідно пунктом 10.4 Договору та направив позивачеві лист від 27.11.2012 про небажання пролонгації та про припинення дії договору на постачання теплової енергії в гарячій воді на наступний рік (2013).

У відповідь на вказане звернення відповідача КВП "Комсомольськтеплоенерго" відреагувало листом № 3452 від 07.12.2012, у якому повідомило, що договір не може бути припиненим з наступних підстав: приміщення загальною площею 35,2 м2, яке знаходиться на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_2, користується тепловою енергією (послугами централізованого опалення) через централізовану систему опалення будинку. Оскільки ПП ОСОБА_4 є власником приміщення (спільна сумісна власність), то згідно статті 382 Цивільного кодексу України володіє і користується спільно з іншими власниками. Тобто, система централізованого опалення будинку теж є спільною сумісною власністю. Отже, підстави для припинення дії договору № 802 від 22.09.2009 року на постачання теплової енергії в гарячій воді відсутні. (а.с. 15) Вказаний лист відповідачу вручено 09.01.2013, проте будь-якого реагування на нього не надходило.

Господарські суди попередніх інстанцій правомірно та обґрунтовано дійшли висновку про задоволення позову, оскільки, відсутність опалення у нежитловому приміщенні через демонтаж систем опалення, так як встановленими обставинами справи не підтверджується відключення нежитлового приміщення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води або переобладнання його систем опалення у встановленому законом порядку.

Аналогічні висновки про те, що самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання викладено у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-1192цс15.

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів погоджується із висновками місцевого та апеляційного господарських судів про те, що на даний час договір укладений між позивачем та відповідачем є чинним.

Стосовно задоволення позову в чатині позовних вимог про стягнення 16135,70 грн. - основної заборгованості за спожиту теплову енергію за період з січня 2013 року по грудень 2015 року за умовами Договору № 802 про постачання теплової енергії в гарячій воді від 22.09.2009, колегія зазначає наступне.

Відповідно до статті 655 Цивільного Кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач не розрахувався за постачання теплової енергії за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 1635,70 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач належним чином виконував зобов'язання за вищезазначеним Договором щодо постачання відповідачу теплової енергії. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним Договором та приписів статті 692 Цивільного кодексу України за отриману теплову енергію вчасно не розрахувався. Дана обставина відповідачем не спростовується.

Крім того, відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується з висновками проведеної перевірки правильності розрахунку 3 % річних у розмірі 731,09 грн. та інфляційних втрат у розмірі 9929,24 грн., вважає їх обгрунтованими, арифметично правильними та вважає вірним задоволення позовних вимог у цій частині.

Стосовно вимог в частині стягнення з відповідача 4427,08 грн. - пені, судова колегія зазначає наступне.

Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 199 Господарського кодексу України є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 6 статті 231 Господарського кодексу України унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 7.2.3 Договору № 802 на постачання теплової енергії в гарячій воді від 22.09.2009 сторони передбачили, що споживач несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію - пеня в розмірі 0,5 % належної до сплати суми за кожен день прострочення, але не більше ставки, встановленої законодавством.

Згідно статті 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Колегія суддів погоджується з висновками проведеної перевірки правильності розрахунку пені у розмірі 4427,08 грн., вважає їх обгрунтованими, арифметично правильними та вважає вірним задоволення позовних вимог у цій частині.

Стосовно доводів скаржника щодо неправомірності неприйняття додаткових доказів, які відповідачем подавались до суду апеляційної інстанції, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як на підставу ненадання вказаних доказів суду першої інстанції відповідач вказує, що не була обізнана щодо розгляду справи.

Проте, відповідно до матеріалів справи, місцевий господарський суд повідомляв відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, процесуальні документи, які направлялися за вказаною у позовній заяві адресою, повернулися до суду першої інстанції з відмітками поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача є адреса: 39800, АДРЕСА_1.

Крім того, до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (пункт 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" від 13.08.2008 № 01-8/482 (із змінами і доповненнями).

Також, відповідно до частини 1 статті 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Колегія вважає зазначені висновки достатньо обґрунтованими та такими, що зроблені у відповідності до вимог діючого законодавства.

Інші доводи викладені в касаційній скарзі також не можуть бути підставою для скасування судових актів у справі, оскільки не спростовують установленого судами та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до приписів статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.03.2017 у справі № 917/126/16 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і В. О. Швець

М.В. Данилова