Решение № 6764458, 13.10.2009, Хозяйственный суд Автономной Республики Крым

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 309

РІШЕННЯ

Іменем України

13.10.2009Справа №2-22/10337-2008 За позовом – Військового прокурора Сімферопольського гарнізону, м. Сімферополь, вул. Казанська, 27 в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ, проспект Повітрянофлотський, 6 до відповідачів – 1. ПП «Севторко», м. Севастополь, вул. Шостака, 9, кв. 44

2. «Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового)», м. Київ, вул. Івана Кудрі, 18/2

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – КЕВ м. Сімферополя, м. Сімферополь, вул. Павленко, 9

про визнання недійсним договору

Суддя Калініченко А.А.

представники:

від позивача – не з'явився

від відповідачів - не з’явились

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Куркчі Р.М., представник, дов від 11 листопада 2008 року

від військової прокуратури - Свіренко Р.О., помічник прокурора, посвідчення № 334

Обставини справи:

Військовий прокурор Сімферопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду АР Крим з позовною заявою до відповідачів - ПП «Севторко», «Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового)», просить суд визнати недійсним договір № 14/03-06/КСз2 від 20.03.2006 року, укладений між ПП «Севторко» та Міністерством оборони України, від імені якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління МО України «Укроборонбуд» Мельник В.Л., про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 40: АР Крим, м. Сімферополь, вул. Запорізька,4,6, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту пайової участі сторін; зобов'язати сторони повернути все отримане в натурі по зазначеному договору, мотивуючі позовні вимоги тим, що оспорюваний договір купівлі-продажу нежитлових будівель № 14/03-06/КСз2 від 20.03.2006 року укладений з грубим порушенням норм чинного законодавства України. Третя особа надала суду пояснення по справі, просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач – ПП «Севторко» заперечує проти позовних вимог з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, просить суд в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

17.02.2009 року сторони заявили клопотання про продовження строку вирішення даного спору, відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 17.02.2009 року строк вирішення даного спору продовжено за клопотанням сторін, відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

11.06.2009 року військовий прокурор надав суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить суд визнати недійсним інвестиційний договір № 14/03-06/1КСз2 від 20.03.2006 року про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 40: АР Крим, м. Сімферополь, вул. Запорізька,4,6, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту пайової участі сторін.

Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Позивач та відповідачі в судове засідання не з’явились, явку своїх представників в судове засідання не забезпечили, про причини відсутності суду не повідомили. Про дату розгляду справи повідомлені належним чином – рекомендованою кореспонденцією.

Розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши думку прокурора, пояснення представника третьої особи, суд –

встановив:

20 березня 2006 року між приватним підприємством «Севторко» та Міністерством оборони України, від імені якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління МО України «Укроборонбуд» Мельник В.Л., укладено інвестиційний договір № 14/03-06/1КСз2 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 40 (АР Крим, м. Сімферополь, вул. Запорізька, 4,6), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту пайової участі сторін.

29 березня 2006 року між тими ж сторонами укладено акт про припинення дії інвестиційного договору від 20 березня 2006 року № 14/03-06/1КСз та акт про передачу матеріального активу майна, військового містечка №40.

Але, військовий прокурор вважає, що укладений між сторонами спірний договір суперечить нормам чинного законодавства України та підлягає визнанню недійсним в судовому порядку, з огляду на те, що був підписаний директором філії Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України «Укроборонбуд» Мельником В.Л., який, в свою чергу, не уповноважений на такі дії органом управління державним майном - Міністерством оборони України.

Отже, суд вважає за необхідне зауважити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами 1-3 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Інвестиційний договір від 20.03.2006 № 14/03-06/1КСз2 від імені Міністерства оборони України був укладений представником з перевищенням наданих йому повноважень.

Як вбачається з тексту Договору, він був укладений від імені Міністерства оборони України директором філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України – «Укроборонбуд» Мельником В.Л., який діяв на підставі довіреності від 09.03.2006р., посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрованої в реєстрі за № 610.

Згідно з цією довіреністю Міністерство оборони України, в особі Міністра оборони України Гриценка А.С., уповноважило директора філії ЦСБУ МО України «Укроборонбуд» Мельника В.Л., серед іншого, укладати від імені Міністерства оборони України, на підставі рішення Міністра оборони України та за погодженням директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України за кошти суб'єктів господарювання правочини (договори, контракти) спільної діяльності, про пайову участь у будівництві житла, на виготовлення проектно-кошторисної документації, підряду на капітальне будівництво, врегулювання відносин, заміни сторони, купівлі-продажу житла (квартир).

Таким чином, довіреністю від 09.03.2006 було встановлено певні умови, лише за наявності яких вказана особа набувала повноважень вчиняти відповідні правочини від імені Міністерства оборони України.

Між тим, незважаючи на чітко окреслене коло своїх повноважень, Мельник В.Л. уклав від імені Міністерства оборони України спірний Договір, не отримавши рішення Міністра оборони України на його укладення та без погодження директором Департаменту будівництва Міністерства оборони України, тобто з перевищенням повноважень.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Але, під час розгляду даної справи суду не було надано доказів вчинення Міністерством оборони України дій, які б свідчили про схвалення укладеного правочину.

Крім того, довіреність від 09.03.06 № 610 надавала Мельнику В.Л. повноваження вчиняти від імені Міністерства оборони України лише певні види правочинів, вичерпний перелік яких наведено у довіреності.

З урахуванням цього суд дійшов висновку, що з повноважень, наданих директору філії ЦСБУ МО України «Укроборонбуд» Мельнику В.Л. довіреністю від 09.03.2006р. № 610, не вбачається повноважень укладати від імені Міністерства оборони України правочини (договори, контракти) про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України у договорах про спільну діяльність, на підставі яких відбувається відчуження паю Міністерства оборони України у договорі про спільне будівництво на користь іншої сторони у договорі.

Крім того, як вбачається зі змісту інвестиційного договору від 20.03.2006 № 14/03-06/1КСз2 про спільну діяльність шляхом будівництва об'єктів житлово-цивільного призначення, дію якого було припинено, будь-яких дій щодо виконання його умов жодна зі сторін не вжила.

Зазначене свідчить про відсутність у сторін дійсного наміру на створення правових наслідків, обумовлених цим договором, предметом якого є спільна діяльність по проектуванню та будівництву (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 40: АР Крим, м. Сімферополь, вул. Запорізька,4,6, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту пайової участі сторін.

Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює права та обов'язки для особи, яку він представляє, лише у разі подальшого схвалення правочину цією особою.

Під час розгляду справи суду не було надано належних доказів схвалення з боку Міністерства оборони України вчинення цього правочину.

Окрім того, договір про спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення від 17 березня 2006 року, припинений сторонами 29 березня 2006 року шляхом укладення договору №14/03-06/2КСМв16 про викуп паю Міністерства оборони України.

Предметом даного договору згідно з п. 2.5 є спільна діяльність сторін по проектуванню та будівництву (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначеного, підземним паркінгом та інженерними мережами площею 5,45 га.

Відповідно до ст.ст. 1133 та 1134 Цивільного кодексу України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно). Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

За умовами договору пайовим внеском Міноборони є нерухоме військове майно, розташоване на території військової частини А1719, 326 станції технічного забезпечення та Державного підприємства МО України «Кримвійськбуд».

Крім того, у разі передачі контрагенту за договором нерухоме військове майно разом з земельною ділянкою під забудову з оформленням відповідних правовстановлюючих документів на право користування нею, земля, яка є державною власністю та закріплена за КЕВ м. Сімферополя, може вибути з державної власності.

Вимогами ст. 77 Земельного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони» передбачено, що землями оборони визначаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України. Статтею 4 наведеного Закону визначений вичерпний перелік використання земель оборони в господарських цілях. Надання земель оборони в якості пайового внеску позивача у житлову забудову цією нормою не передбачено.

Ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України, встановлено, що зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про надання цих земель у користування.

Наслідками порушення порядку зміни цільового призначення земель, відповідно до п. б ст. 21 зазначеного Кодексу, є визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Безпідставна зміна цільового призначення зазначеної земельної ділянки також порушує вимоги ст. 6 Закону України «Про Збройні Сили України», у якій викладено, що передислокація військових частин, а також військових закладів, установ та організацій Збройних Сил України до рівня з'єднання, здійснюється за рішенням Міністерства оборони України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Не може бути об'єктом пайової участі Міноборони у договірних відносинах і нерухоме військове майно.

Так, статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» визначено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди тощо.

Відповідно до ст. 3 наведеного Закону військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління.

З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням.

У даному випадку зазначене відчуження нерухомого військового майна суперечить вимогам ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», відповідно до якого рішення про відчуження військового майна, цілісних майнових комплексів приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою від 28.12.2000 року № 1919 Кабінет Міністрів України затвердив Положення про порядок відчуження і реалізації військового майна Збройних Сил України, у якій зазначено, що рішення про відчуження військового майна приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна за відповідною формою.

Зокрема, згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна і використовується лише за своїм цільовим та функціональним призначенням.

Особливості статусу військового майна полягають також і в тому, що його облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та відчуження здійснюються в спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919 було затверджено Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил (далі - Положення).

Відповідно до пункту 2 Положення відчуження військового майна - це, серед іншого, вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації).

Згідно з пунктом 6 Положення рішення про порядок відчуження військового майна приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за погодженням з Мінекономіки переліку такого майна, а абзацом 2 пункту 12 Положення про порядок відчуження встановлено, що реалізація цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок, та іншого нерухомого військового майна здійснюється за процедурою торгів (тендерів), що визначаються Міноборони за погодженням з Мінекономіки та Мінфіном.

Таким чином, вказаними нормативно-правовими актами встановлено єдиний можливий порядок відчуження військового майна шляхом його реалізації через уповноважені підприємства (організації).

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 2 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 21.08.1997 № 888 (було чинним на момент укладання спірних правочинів) Міноборони України у своїй діяльності керується виключно Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також Положенням про Міністерство оборони України.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону на Міністерство оборони України як на центральний орган управління Збройних Сил України покладено завдання щодо управління військовим майном. При цьому завдання з управління військовим майном Міноборони зобов'язано здійснювати лише відповідно до закону.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

З наведеного вище вбачається, що при укладенні оспорюваного договору були порушені вимоги пунктів 1, 2, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання недійсним договору.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно з ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожен має право на захист своїх прав та інтересів, які відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України захищаються, зокрема, шляхом визнання недійсними правочинів.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, з урахуванням заяви військової прокуратури про уточнення предмету позову.

Згідно ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України оплата держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу підлягає покладанню на відповідача.

В судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 16 жовтня 2009 року.

На підставі викладеного, керуючись 82-84, 85 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив:

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати недійсним інвестиційний договір № 14/03-06/1КСз2 від 20.03.2006 року, укладений між Державною Україна в особі Міністерства оборони України (м. Київ. проспект Повітрянофлотський, 6, ЄДРПОУ 00034022) від імені якого діяло «Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункового)» (м. Київ, вул. Івана Кудрі, 18/2, ЄДРПОУ 32200555) та ПП «Севторко» (м. Севастополь, вул. Шостака, 9, кв. 44, банківські реквізити невідомі, ЄДРПОУ 24497956) про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 40: АР Крим, м. Сімферополь, вул. Запорізька,4,6, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту пайової участі сторін.

3.          Стягнути з ПП «Севторко» (м. Севастополь, вул. Шостака, 9, кв. 44, банківські реквізити невідомі, ЄДРПОУ 24497956) до Державного бюджету м. Сімферополя (рахунок № 31115095700002, МФО 824026, ЗКПО 34740405, код платежу: 22090200, в банку одержувача: ГУ ДКУ в АР Крим, м. Сімферополь, одержувач: державний бюджет м. Сімферополя) 85,00 грн. державного мита.

4.          Стягнути з ПП «Севторко» (м. Севастополь, вул. Шостака, 9, кв. 44, банківські реквізити невідомі, ЄДРПОУ 24497956) до Державного бюджету м. Сімферополя (одержувач: 22050000, державний бюджет м. Сімферополя, рахунок № 31218259700002 в УДК в м. Сімферополь ГУ ДКУ в АР Крим, ЗКПО 34740405, МФО 824026, призначення платежу: за інформаційне забезпечення розгляду справи в Господарському суді АР Крим) 236,00 грн. –витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

5.           Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Калініченко А.А.