Постановление суда № 65748021, 05.04.2017, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі:

Головуючого судді: Гордійчук С.О.

суддів: Боймиструка С.В., Григоренка М.П.

секретар судового засідання:Демчук Ю.Ю.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівному апеляційну скаргу заступника прокурора Прокуратури Рівненської області на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 05 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, управління Державної казначейської служби в м. Кузнецовськ Рівненської області, Прокуратури Рівненської області, Кузнецовського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області про відшкодування моральної шкоди .

в с т а н о в и л а :

Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 05 вересня 2016 року позов ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, управління Державної казначейської служби в м. Кузнецовськ Рівненської області, Прокуратури Рівненської області, Кузнецовського міського відділу (з обслуговування м.Кузнецовськ та Володимирецького району) Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто із Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету, шляхом безпірного списання коштів державного бюджету на користь ОСОБА_2 95 000 грн. відшкодування морального шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування і прокуратури та 644,72 грн. судових витрат.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено за безпідставністю.

В поданій на рішення апеляційній скарзі заступник прокурора Прокуратури Рівненської області вказує на його незаконність, оскільки суд без будь-яких обґрунтувань та розрахунків визначив розмір морального відшкодування в розмірі 95 000 грн., що не відповідає роз'ясненням постанови Пленуму Верховного Суду №4 від 31.03.1995 року викладених п.п.9,14. Вважає, що сума відшкодування моральної шкоди має становити 25655 грн., оскільки позивач перебував під слідством 17 місяців 21 день, а мінімальний розмір заробітної плати на момент розгляду справи становив 1450 грн.

Крім того, судом не враховано, що позивач будь-яких доказів щодо необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв'язків і відновлення стосунків з оточуючими людьми, як і доказів втрати чи погіршення таких зв'язків суду не надав.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позов частково та визначаючи розмір морального відшкодування в сумі 95 000 грн. суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_2 незаконно перебував під слідством та судом протягом майже 17 місяців 21 дня, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків, негативно вплинуло на його стосунки з оточуючими людьми та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

На підтвердження такого висновку в рішенні наведенні відповідні мотиви та докази з якими погоджується і колегія суддів .

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що загальний строк перебування ОСОБА_2 під слідством та судом становить з 24.06.2014 року по 14.12.2015 року - 17 місяців та 21 день.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

За змістом ч.5 ст. 5 Конвенції кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.

Право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень встановлено ст. 56 Конституції України.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Згідно з п. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 цього Закону відшкодування шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Як роз'яснено в п.9 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 1450 гривень (на час розгляду справи судом першої інстанції).

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Виходячи зі сталої практики Європейського Суду з прав людини (напр. п.36 рішення від 10.02.1995р. у справі «ОСОБА де Рібемон проти Франції»), посягання на презумпцію невинуватості може виходити не лише від судді чи суду, але і від інших органів державної влади.

В свою чергу порушення прав людини та одного з основоположних принципів, що лежить в основі кримінального права презумпції невинуватості, призводить до того, що особа, яку держава обвинувачує у скоєнні злочину, стикається із значними соціальними та особистими наслідками, зокрема, потенційною можливістю позбавлення волі, соціальним засудженням, а також з іншими психологічними та економічними втратами.

Суд звертає увагу на те, що кримінальне переслідування, яке відбувалося з обвинувальним ухилом, не може не вносити коректив до звичайного життєвого укладу особи, які не завжди носять позитивний характер.

Зазначене суд оцінює як доказ однобокого, з явним обвинувальним ухилом досудового розслідування стосовно позивача, що в свою чергу мало вплив на її моральний стан в контексті уявлення особи про власну цінність у суспільстві та на відсутність реальної можливості в правовий спосіб довести свою невинуватість.

Страждання позивача були повязані з переоцінкою своєї соціальної значимості, що зумовило зміни у його ставленні до того життєвого устрою, в якому він існував раніше, і вплинуло на зміст правовідносин, в яких позивач брав участь.

Затримання та тримання особи під вартою, безумовно є тими факторами, які завдають важкого психологічного тиску на неї, наслідки чого в деяких випадках можуть мати занадто глибокий, а іноді незворотній вплив на особистість.

Окрім зазначеного суд вважає за необхідне керуватися положеннями ст.3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950р., яка відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Положеннями ст.3 названої Конвенції, зважаючи на межі даної справи, визначено, що ніхто не може бути підданий такому поводженню, яке принижує його гідність.

Дана норма гарантує захист від спричинення фізичного та/чи психічного страждання.

Практика Європейського Суду з прав людини виділила поводження, що принижує гідність, умовно кажучи, «найменш жорстоким» видом поводження, забороненого ст.3 Конвенції.

Згідно з позицією Європейського Суду з прав людини, яка була висловлена у рішенні від 18.01.1978р. у справі «Ireland v. United Kingdom», поводження, що принижують людську гідність, спричиняє у потерпілого почуття страху, болісні страждання й почуття неповноцінності, спроможні принизити його гідність і навіть зламати його фізичний і моральний опір. Це було підтверджено у рішенні від 26.10.2000р. у справі «Kudla v. Poland».

Стосовно розміру відшкодування, то суд правильно виходив з того, що в п. 6 вищезгаданої Постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995р. йдеться про те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У своїх численних рішеннях Європейський Суд з прав людини зазначає, що компенсація моральної шкоди має бути адекватною.

При цьому суд враховує, що моральну шкоду, зважаючи на її сутність, яка носить виключно субєктивний прояв психологічних процесів конкретної особи, не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

З огляду на це, суд не погоджується із запереченнями представника прокуратури Рівненської області про те, що відшкодування моральної шкоди, у випадках передбачених Законом, має здійснюватись виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, оскільки згідно з ч.2 ст.13 цього Закону, розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Отже, визначений судом першої інстанції розмір компенсації моральної шкоди у повній мірі відповідає засадам розумності, поміркованості та справедливості, враховуючи характер вимушених змін позивача у життєвих і виробничих стосунках, які він зазнав у зв'язку із тривалим кримінальним провадженням та необхідністю відновлення попереднього стану.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу заступника прокурора Прокуратури Рівненської області відхилити.

Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 05 вересня 2016 року залишити без зміни.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий :

Судді: