Решение № 65582897, 27.03.2017, Шаргородський районний суд Вінницької області

Справа № 152/291/17

2/152/136/17

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27 березня 2017 року Шаргородський районний суд Вінницької області

в складі:

головуючого судді Славінської Н.Л.,

з участю:

секретаря судового засідання Бабиної І.Д.,

прокурора Жмеринської

місцевої прокуратури ОСОБА_1,

представника позивача

ОСОБА_2 ЦРЛ ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Шаргороді Вінницької області в залі суду цивільну справу за позовом першого заступника керівника Жмеринської місцевої прокуратури ОСОБА_5 в інтересах держави в особі ОСОБА_2 центральної районної лікарні до ОСОБА_4 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину,

встановив:

20.02.2017 року перший заступник керівника Жмеринської місцевої прокуратури ОСОБА_5 звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_4 в інтересах держави в особі ОСОБА_2 центральної районної лікарні про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину.

Мотивуючи позовні вимоги, прокурор зазначив, що в провадженні Шаргородського районного суду знаходилася кримінальна справа по обвинуваченню відповідача ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, що мав місце 24.12.2015 року. Вироком Шаргородського районного суду від 04.07.2016 року ОСОБА_4 засуджено за ч.2 ст.286 КК України.

В результаті ДТП, вчиненої ОСОБА_4, пішохід ОСОБА_6, відповідно до висновку експерта за №73 від 25.12.2015 року-26.01.2016 року отримала тілесні ушкодження у вигляді сполучної травми тіла, які стоять у причинному звязку із смертю.

Крім того, потерпілий ОСОБА_7 в результаті злочину, вчиненого ОСОБА_4, що передбачений ч.2 ст.286 КК України, отримав тілесні ушкодження, які, відповідно до висновку експерта, відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню важкості, та перебував на стаціонарному лікуванні у травматологічному відділенні ОСОБА_2 ЦРЛ з 25.12.2015 року по 26.12.2015 року та з 29.12.2015 року по 12.01.2016 року, і у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії ОСОБА_2 ЦРЛ з 26.12.2015 року по 29.12.2015 року.

Згідно з листом головного лікаря ОСОБА_2 ЦРЛ від 17.01.2017 року, вартість одного ліжко-дня у травматологічному відділенні ЦРЛ становить 127,78 грн., а у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії 281,72 грн., вартість перебування потерпілого у травматологічному відділенні становить 1916,70 грн., а у відділенні АІТ 845,16 грн., загальна вартість перебування ОСОБА_7 у ОСОБА_2 ЦРЛ становить 2761,86 грн.

Вказана шкода відповідачем ОСОБА_2 центральній районній лікарні не відшкодована.

Просить стягнути з відповідача на користь держави в особі ОСОБА_2 центральної районної лікарні 2761,86 грн. в рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілого ОСОБА_7

Представник позивача ОСОБА_2 центральної районної лікарні ОСОБА_3 та прокурор Жмеринської місцевої прокуратури ОСОБА_1 підтримали позовні вимоги, зсилаючись на ті самі обставини. Суду пояснили, що відповідач ОСОБА_4 вчинив злочин, передбачений ч.2 ст.286 КК України, за що засуджений вироком Шаргородського районного суду від 04.07.2016 року. Проте, відповідачем не відшкодовано витрати, понесені державою, зокрема, закладом охорони здоровя ОСОБА_2 центральною районною лікарнею на лікування потерпілого від вчиненого злочину ОСОБА_7, який перебував на стаціонарному лікуванні: з 25.12.2015 року по 26.12.2015 року у травматологічному відділенні; з 26.12.2015 року по 29.12.2015 року у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії; з 29.12.2015 року по 12.01.2016 року у травматологічному відділенні. Загальна вартість перебування потерпілого ОСОБА_7 в закладі охорони здоровя, в тому числі і витрати на лікування, відповідно до позову, становить 2761,86 грн. Витрати закладу охорони здоровя на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_7 відповідачем ОСОБА_4 добровільно не відшкодовані. ОСОБА_2 ЦРЛ, фінансування якої здійснюється за рахунок районного бюджету, також не зверталася з відповідним позовом до суду, у звязку із чим наявні підстави для представництва органами прокуратури інтересів держави і звернення з відповідним позовом до суду. Просять позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4, який приймає участь у розгляді справи шляхом відеоконференції, позовні вимоги визнав у повному обсязі, не має заперечень щодо задоволення позову.

Вирішуючи спір, суд встановив факт понесення позивачем ОСОБА_2 центральною районною лікарнею витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину ОСОБА_7

Означений факт підтверджений в судовому засіданні вироком Шаргородського районного суду від 04.07.2016 року, який набрав законної сили, у кримінальній справі за №152/292/16-к, з якого вбачається, що відповідач ОСОБА_4 засуджений за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, а саме за те, що 24.12.2015 року приблизно о 23 годині 40 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного спяніння, керуючи технічно справним автомобілем «ВАЗ-2104» з державним номерним знаком 928-85 ВІ, що на підставі реєстраційного свідоцтва ВІС №363559 належить ОСОБА_8, їдучи в с. Клекотина Шаргородського району Вінницької області по автодорозі сполученням Тиврів-Шаргород, в напряму до м. Шаргород Вінницької області, виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив наїзд на пішоходів ОСОБА_6 та ОСОБА_7, котрі рухалися в зустрічному для водія напрямку, в результаті чого ОСОБА_6 загинула на місці ДТП, а ОСОБА_7 тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості належать до середнього ступеню тяжкості, оскільки потягли тривалий (понад 21 добу) розлад здоровя (а.с.6-18).

З довідки ОСОБА_2 центральної районної лікарні за №96 від 17.01.2017 року вбачається, що потерпілий ОСОБА_7 перебував на стаціонарному лікуванні з 25.12.2015 року по 26.12.2015 року у травматологічному відділенні; з 26.12.2015 року по 29.12.2015 року у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії; з 29.12.2015 року по 12.01.2016 року у травматологічному відділенні (а.с.20).

Вартість одного ліжко-дня у травматологічному відділенні ОСОБА_2 ЦРЛ становить 127,78 грн.; у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії ОСОБА_2 ЦРЛ становить 281,72 грн. Загальна вартість лікування ОСОБА_7 з 25.12.2015 року по 12.01.2016 року (18 л/д) у травматологічному відділенні та відділенні анестезіології та інтенсивної терапії становить 2761,86 грн. (а.с.20).

Відповідно до п.2 «Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоровя на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання», затвердженого постановою КМУ України за №545 від 16.07.1993 року, сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоровя, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі, та вартості витрат на його лікування в день. Кількість ліжко-днів визначається на підставі медичної картки стаціонарного хворого або інших документів, які підтверджують дату госпіталізації та виписки хворого із стаціонара лікувального закладу.

Згідно з абзацом 2 п.2 Порядку, визначення суми витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день провадиться виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних витрат за місяць (в якому проводилося лікування) на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентаря та обладнання.

Як вбачається з довідки закладу охорони здоровя, загальна вартість лікування ОСОБА_7 з 25.12.2015 року по 12.01.2016 року (18 л/д) у травматологічному відділенні та відділенні анестезіології та інтенсивної терапії ОСОБА_2 ЦРЛ становить 2761,86 грн.

Із матеріалів цивільної справи також вбачається, що на час розгляду справи в суді ОСОБА_4 не відшкодував витрат, понесених ОСОБА_2 центральною районною лікарнею на лікування потерпілого від злочину ОСОБА_7

З повідомлення державної установи «Вінницька установа виконання покарань №1» вбачається, що ОСОБА_4 12.01.2017 року вибув до Кагарлицької ВК (№115) Київської області (а.с.22).

Аналіз перевірених і оцінених в судовому засіданні доказів переконує суд, що шкода у вигляді витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину ОСОБА_7, заподіяна державі в особі ОСОБА_2 центральної районної лікарні, підлягає відшкодуванню відповідачем ОСОБА_4, який вчинив злочин, передбачений ч.2 ст.286 КК України.

Вказані, встановлені в судовому засіданні факти, не спростовані та не заперечуються відповідачем.

Судом встановлено, що прокурор та позивач не предявляли цивільний позов в кримінальній справі №152/292/16-к, тому, в силу вимог ч.3 ст.128 КПК України, мають право предявити його в порядку цивільного судочинства.

Суд констатує той факт, що відповідачем ОСОБА_4 не надано суду належних та допустимих доказів «поза розумним сумнівом» на спростування позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі ОСОБА_2 ЦРЛ до нього про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експерта (ч.ч.1, 2 ст.57 ЦПК України).

Цивільним процесуальним законодавством України встановлено, що докази у справі повинні бути належними та допустимими.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.ч.1, 2, 3 ст. 58 ЦПК України).

Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.

Обєктом оцінки судом при ухваленні рішення є як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять (показання свідків, висновки експертів, тощо).

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обовязок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні досліджено кожний доказ, наданий стороною, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року №2 «Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»), при цьому жодна із сторін не була поставлена судом у менш сприятливе становище, порівняно з іншою стороною, на чому наголошується у практиці Європейського суду з прав людини, оскільки відповідач ОСОБА_4 викликався до суду, йому було запропоновано судом подати заперечення проти позову, якщо такі є, проте, відповідач заперечень щодо позову не подав, під час судового розгляду позовні вимоги визнав у повному обсязі.

Зокрема, у п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та в п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України №2» наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.

Оскільки відповідачем ОСОБА_4 не представлено належних та допустимих доказів на підтвердження відшкодування державі в особі ОСОБА_2 ЦРЛ витрат на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_7, то право позивача порушено і підлягає судовому захисту.

Встановленим судом фактам відповідають цивільні правовідносини, що виникають із відшкодування шкоди і регулюються Конституції України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ЦК України.

Згідно із ст.55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обовязків (...) має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (абзац 2 ч.2 ст.45 ЦПК України).

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту субєктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Відповідно до ст.16 ЦК України встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, в тому числі, шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків та інші способи відшкодування шкоди.

За загальними правилами майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч.1 ст.1166 ЦК України).

Частиною 1 ст.22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

При цьому, відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року за №6 (з наступними змінами та доповненнями) «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок, та є вина зазначеної особи.

Особа, яка вчинила злочин, зобовязана відшкодувати витрати закладові охорони здоровя на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого (ч.1 ст.1206 ЦК України).

Якщо лікування проводилося закладом охорони здоровя, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету (ч.3 ст.1206 ЦК України).

Відповідно до розяснень, що містяться в п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат» від 07.07.1995 року за №11, відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину можливе лише тоді, коли є причинний зв'язок між злочинними діями чи бездіяльністю винної особи та перебуванням потерпілого на такому лікуванні.

Таким чином, закон у вказаних правовідносинах ставить можливість стягнення з відповідача витрат на стаціонарне лікування потерпілого за заподіяну шкоду в залежність від наявності вини відповідача, тобто заподіювача шкоди.

Під час розгляду вказаного цивільного спору судом встановлено, що наявні всі елементи складу цивільного правопорушення, тобто дії ОСОБА_4 є неправомірними, між його діями та перебуванням потерпілого ОСОБА_7 на стаціонарному лікуванні є безпосередній причинний зв'язок та вина відповідача, що є підставою для цивільно-правової відповідальності останнього.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 3 ст.128 КПК України, особа, яка не предявила цивільного позову в кримінальній справі, має право предявити його в порядку цивільного судочинства… Цивільний позов в інтересах держави предявляється прокурором…

Позивачем надано суду належні та допустимі докази про заподіяння шкоди ОСОБА_2 центральній районній лікарні у виді понесення витрат на лікування ОСОБА_7 потерпілого від вчиненого відповідачем ОСОБА_4 злочину, а відтак позов підлягає задоволенню на суму 2761,86 грн.

При цьому, до вказаного висновку суд прийшов, виходячи не тільки із вимог національного законодавства України, а і з висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 року, в пункті 45 якого зазначено, що «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (…). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (…)».

Відповідно до вимог ч.ч.1, 3 ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Таким чином, підлягає стягненню з ОСОБА_4 судовий збір в дохід держави в сумі 640 грн.

Керуючись ст.ст.3, 6, 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, на підставі ст.55 Конституції України, ст.ст.16, 1166, 1206 ЦК України, ст.128 КПК України, суд

вирішив:

Позов першого заступника керівника Жмеринської місцевої прокуратури ОСОБА_5 в інтересах держави в особі ОСОБА_2 центральної районної лікарні до ОСОБА_4 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, задовольнити. Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави в особі ОСОБА_2 центральної районної лікарні (р/р №35418089046816, МФО 802015, код ЄДРПОУ 33868196) 2761 (дві тисячі сімсот шістдесят одну) гривню 86 копійок в рахунок відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину.

Стягнути з ОСОБА_4 судовий збір в сумі 640 (шістсот сорок) гривень в дохід держави (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві; код банку отримувача: 820019; рахунок отримувача: 31215256700001; код класифікації доходів бюджету: 22030106).

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Апеляційного суду Вінницької області через Шаргородський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: