Постановление суда № 65582221, 22.03.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/3271/16

Категорія: 8.2.3 Головуючий в 1 інстанції: Свида Л. І.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: судді Домусчі С.Д.

суддів: Димерлія О.О., Коваля М.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Котовської обєднаної Державної податкової інспекції ГУ ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року по справі за адміністративним позовом Котовської обєднаної Державної податкової інспекції ГУ ДФС в Одеській області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по сплаті транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік, -

ВСТАНОВИВ:

Котовська обєднана Державна податкова інспекція ГУ ДФС в Одеській області подала апеляційну скаргу на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нову, якою задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Постановою від 27 жовтня 2016 року, ухваленою у відкритому судовому засіданні, Одеський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні адміністративного позову Котовської ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області до ОСОБА_1 про стягнення 25 000 грн. заборгованості по сплаті транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що позивач в порушення приписів ст.ст. 14, 16, 267 ПК України з 25.08.2015 року не сплачує добровільно податковий борг по транспортному податку з фізичних осіб за 2015 рік, який станом на 22.06.2016 року становить 25 000 грн., та який виник на підставі податкового повідомлення-рішення від 11.06.2015 року № 526-17. При цьому апелянт зазначає, що податкове повідомлення-рішення у встановленому законом порядку не оскаржено.

ОСОБА_1 письмових заперечень на апеляційну скаргу не надав.

Ухвалюючи постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції встановив, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії СХХ179576 ОСОБА_1 належав на праві власності автомобіль марки TOYOTA LAND CRUISER, 2010 року випуску, ВН 0099 ІІ, білого кольору, обємом двигуна 4461, дата первинної реєстрації транспортного засобу - 03.07.2012 року (а.с. 52).

На виконання вимог п.п. 267.6.1 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України Котовською ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 529-17 від 11.06.2015 року, яким позивачу нарахований транспортний податок з фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 25000 грн. (а.с. 14).

Також суд першої інстанції встановив, що 26.11.2015 року на адресу ОСОБА_1 направлено податкову вимогу № 1781-23, яка не вручена відповідачу та повернута до податкового органу із відміткою про причини не вручення «закінчення терміну зберігання» (а.с. 17).

Враховуючи, що відповідач у добровільному порядку не сплатив заборгованість по транспортному податку з фізичних осіб, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості у розмірі 25000 грн. в судовому порядку.

З посиланням на приписи ст. 67 Конституції України, ст. ст. 8, 10, 12, 267 ПК України, враховуючи, що транспортний податок за ставкою на календарний рік 25000 гривень за кожний легковий автомобіль, що є обєктом оподаткування, встановлений рішенням Котовської міської ради від 23 січня 2015 року №644-VI «Про встановлення місцевих податків», що унеможливлює застосування цього податку у 2015 році, суд першої інстанції дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення № 529-17 від 11.06.2015 року, яким позивачу визначена сума податкового зобовязання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000 грн. є протиправним та не може бути підставою для стягнення з відповідача податкової заборгованості у розмірі 25000 грн., яка утворилась за рахунок прийняття вказаного рішення.

Також, суд першої інстанції звернув увагу на те, що за даними Регіонального сервісного центру в Одеській області МВС України первинна реєстрація транспортного засобу марки TOYOTA LAND CRUISER, 2010 року випуску, ВН 0099 ІІ, відбулася 29.09.2010 року в РЕП УДАІ УМВС у Львівській області, що не давало позивачу права на нарахування транспортного податку за весь 2015 рік (а.с. 68).

Враховуючи встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку щодо протиправності нарахування відповідачу транспортного податку за 2015 рік, та відсутності, у звязку з цим, правових підстав для задоволення позовних вимог податкового органу про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік.

Сторони, належним чином повідомлені про час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не зявились, у звязку з чим, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена.

Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив та оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Апеляційний суд встановив, що з 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28.12.2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України введено новий місцевий податок - транспортний податок.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Положення пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Таким чином, ? легкового автомобіля, обєкта оподаткування ? податком, , податком 5 . , на час виникнення спірних правовідносин, ' Податковому к України ?, ? ?.

Відповідно до п.п. 14.1.251. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, транспортні засоби, що використовувалися, - транспортні засоби, на які уповноваженими державними органами, в тому числі іноземними, видані реєстраційні документи, що дають право експлуатувати такі транспортні засоби.

Підпунктом 14.1.124. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що новий транспортний засіб - транспортний засіб, що не має актів державної реєстрації уповноважених органів, у тому числі іноземних, які дають право на його експлуатацію.

Відповідно до п.п. 14.1.163. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, перша реєстрація транспортного засобу - реєстрація транспортного засобу, яка здійснюється уповноваженими державними органами України щодо цього транспортного засобу в Україні вперше.

Апеляційний суд зазначає, що фахівцями -? ? о- ресурсі (розміщене у підкатегорії 111.06 ОСОБА_2 знань, що знаходиться на сервісі «Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс» офіційного веб-порталу ДФС України за посиланням http://zir.sfs.gov.ua у розділі: «ЗАПИТАННЯ-ВІДПОВІДІ З ОСОБА_2», яке діяло до 01.01.2016 р.) зазначено, транспортні засоби , , , , . ( ) транспортних засобів, , , , транспортні засоби ? . транспортних засобів ? ? ? транспортного засобу (, , рік). У разі якщо календарну дату визначити неможливо, то такою датою слід вважати 1 січня року виготовлення, зазначеного в реєстраційних документах.

? апеляційний суд зазначає, що одатковий кодекс У 14.1.163 транспортного засобу , транспортного засобу . Проте ? ? ? податком апеляційний суд вважає им та зазначає щодо н?сті 14.1.251 .

Враховуючи викладене, да ? ? ? ?ї такого транспортного засобу , а з .

Таким чином, у спірних правовідносинах можливо визначити декілька підстав для встановлення дати початку використання транспортного засобу з метою оподаткування транспортним податком, а саме:

- дата першої реєстрації транспортного засобу в Україні або ж за кордоном;

- календарна дата виготовлення автомобіля у разі відсутності реєстраційних документів першої реєстрації транспортного засобу;

- 1 ? , ? ? - .

Відповідно до матеріалів справи обєктом оподаткування за податковим повідомленням-рішенням від 11.06.2015 року № 529-17 та за податковою вимогою від 26.11.2015 р. № 1781-23 є легковий автомобіль TOYOTA LAND CRUISER 2010 року випуску, який на праві власності належить позивачу з 12.07.2014 р., що підтверджено свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 40) та копією облікової картки (а.с. 38).

Реєстрація зазначеного автомобілю за позивачем не є першою реєстрацією в України, що підтверджено матеріалами справи, відповіддю Регіонального сервісного центру МВС України від 07.10.2016 року (а.с. 68), відповідно до якої першою реєстрацією в України є 29.09.2010 року.

Також відповідно до матеріалів справи 24.04.2015 року ОСОБА_3 продав легковий автомобіль TOYOTA LAND CRUISER 2010 року випуску (а.с. 43).

Враховуючи завдання адміністративного судочинства (ст. 2 КАС України), принцип змагальності сторін (ч. 1 ст. 11 КАС України), обовязок доказування субєктом владних повноважень правомірності своїх оскаржених рішень (ч. 2 ст. 71 КАС України), обовязок субєкта владних повноважень подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (ч. 4 ст. 71 КАС України), апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що податковий орган не мав повноважень на нарахування транспортного податку на легковий автомобіль TOYOTA LAND CRUISER 2010 року випуску за весь 2015 рік.

Доводи апеляційної скарги апеляційний суд вважає загальним посиланням апелянта на порушення норм права, які не вмотивовані конкретними обґрунтуваннями у чому саме полягає неправильність дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права. При цьому апеляційний суд зазначає, що апеляційна скарга (а.с. 109-11) майже в повному обсязі дублює адміністративний позов податкового органу.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 8.1. ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 ПК України). Відповідно до п. 9.4. ст. 9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп.10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п.7.1 ст. 7 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Так, відповідно до п. 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п.12.3 ст. 12 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Відповідно пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради за ПК України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок ( і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Тобто, виходячи з наведених вище норм Кодексу, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

У той же час пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року № 71-VIII, органам місцевого самоврядування рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для обєктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для обєктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації субєктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Також цим пунктом встановлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Так, рішенням Котовської міської ради №644-VI від 23.01.2015 року на території міста встановлений податок на майно в частині транспортного податку, згідно з Положенням - ставки податку на календарний рік складає 25000 грн. за кожен легковий автомобіль, що є обєктом оподаткування.

Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, апеляційний суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.

Апеляційний суд зазначає, що основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п.4.1 статті 4 ПК України).

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп. 4.1.9 п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

За наведених обставин та особливостей правового регулювання, апеляційний суд вважає, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Також по цій справі апеляційний суд, як і суд першої інстанції, застосує рішення Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06) та у справі «Серков проти України» (заява №39766/05), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

При цьому апеляційний суд зазначає, про те, що у справі «Щокін проти України» Європейський суд з прав людини, висловився що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів» (п.50). Також апеляційний суд погоджується і з висновком суду першої інстанції, що введення нового виду податку «транспортного податку» на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» №71-VІІІ від 28.12.2014 року та встановлення чітких правил його сплати, слід вважати «законним втручанням» держави у мирне володіння майном особи та узгоджується із практикою Європейський Суд з прав людини. Але апеляційний суд зазначає, що предметом спору у справі, яка переглядається апеляційним судом, не є правомірність встановлення безпосередньо нового податку.

Апеляційний суд зазначає, що рішеннями Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06) та «Серков проти України» (заява №39766/05), рішеннями встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Таким чином, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, апеляційний суд дійшов висновку про протиправність самого факту визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2015 рік.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у звязку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2, 11, 69-71, 195, п. 1 ч. 1 ст. 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 206, 211, 212, ч. 5 ст. 254 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Котовської обєднаної Державної податкової інспекції ГУ ДФС в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: суддя С.Д.Домусчі

суддя О.О.Димерлій

суддя М.П.Коваль