Постановление суда № 65579486, 27.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

27 березня 2017 року м. Київ К/800/5180/17

Суддя Вищого адміністративного суду України Пасічник С.С., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, третя особа Державна судова адміністрація України про визнання дій неправомірними, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату заробітної плати,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_1 звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з вказаним адміністративним позовом й зазначала, що відповідач повинен був виплачувати їй заробітну плату з 26 жовтня по 31 грудня 2014 року, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного відповідно до абзацу другого частини першої статті 144 Закону України від 07.07.2010p. №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 14.10.2014p. №1697-VII «Про прокуратуру», проте, у вказаних розмір заробітна плата їй не виплачувалась, а тому, посилаючи на те, що така бездіяльність порушує її права, просила: визнати неправомірними дії ТУ ДСА в Миколаївській області щодо ненарахування та невиплати їй заробітної плати за період з 26.10.2014р. по 31.12.2014р. в розмірі, передбаченому ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції з 26.10.2014р.); зобов'язати ТУ ДСА в Миколаївській області здійснити перерахунок і виплату їй заробітної плати за період з 26.10.2014р. по 31.12.2014р. в розмірі, передбаченому ст.144 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції з 26.10.2014р.).

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року позов задоволено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просила його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 24 лютого 2017 року касаційна скарга, з врахуванням приписів статтей 213, 214 Кодексу адміністративного судочинства України, залишалася без руху в зв'язку з встановленням її недоліків із наданням строку для їх усунення.

У встановлений судом строк позивач виконала вимоги ухвали суду.

Разом з тим, дослідивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, у відкритті провадження за касаційною скаргою необхідно відмовити з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначав, що заробітна плата позивача у період з 26.10.2014 року по 31.12.2014 року повинна була обраховуватися та, відповідно, виплачуватися, у розмірах, визначених абз. 2 ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру», а тому, зважаю на те, що остання виплачувалася у меншому розмір, ніж встановлений законом, дії відповідача є неправомірними.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону України «Про оплату праці»).

За правилами статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції до 28 березня 2015 року) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (стаття 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року №268 «Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та її виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів», зокрема Додатком 47, який залишався незмінним до 9 вересня 2015 року. Отже, Кабінет Міністрів України покладені на нього абзацом другим підпункту 1 пункту 13 розділу XIII Закону України «Про прокуратуру» обов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цим законом у тримісячний строк не виконав

Оскільки з 26 жовтня 2014 року по 31 грудня 2014 року Кабінетом Міністрів України зміни до постанови №268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачено, ТУ ДСА як головний розпорядник бюджетних коштів не мала правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Аналогічний висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права міститься і в постановах Верховного Суду України від 12 липня 2016 у справі №21-1726а16, від 13 липня 2016 року у справах №21-1888а16, №21-1488а16 та від 20 вересня 2016 року у справі №825/2609/15.

Відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, зокрема, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на помилкове та/або неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні справи та/або порушення судами норм процесуального права (а у разі оскарження судового рішення по суті - пояснення, яким чином такі порушення вплинули на правильність вирішення справи).

Виходячи із змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, дана касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки не містить належних доводів в підтвердження незаконності прийнятого судом апеляційної інстанції рішення, а тому, з врахуванням наведених приписів пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України, не викликає необхідності перевірки судом касаційної інстанції матеріалів справи, що в свою чергу, є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 211, 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и л а :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, третя особа Державна судова адміністрація України про визнання дій неправомірними, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату заробітної плати.

Додані до касаційної скарги матеріали повернути позивачу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя

Вищого адміністративного суду України С.С. Пасічник