№ 65225521, 03.03.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2017 р. Справа № 804/1085/17 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н.В.,

судді Гончарової І.А.,

судді Єфанової О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відповідача 1: Національної поліції України, відповідача 2: Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, -

ВСТАНОВИВ:

10.02.2017 ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1А.) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача 1: Національної поліції України (далі відповідач 1), відповідача 2: Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (далі відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі третя особа), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 16.01.2017 № 7 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв'язку із скороченням або проведенням організаційних заходів);

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління внутрішньої безпеки в Дніпропетровській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України;

- стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу;

- прийняти постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління внутрішньої безпеки в Дніпропетровській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України та стягнення заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць, звернути до негайного виконання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію", визначає як одну з підстав звільнення зі служби в поліції звільнення "у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів", про що особа повинна бути попереджена про майбутнє звільнення за два місяці. При цьому діючим законодавством передбачено, що власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. Але, відповідач з 03.01.2017 до дати фактичного звільнення, не запропонував позивачу жодної відповідної посади у складі поліції. Також, на думку позивача, його повинні були залишити на службі в поліції з призначенням на посаду, рівнозначну раніше займаній посаді з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоровя, ставлення до виконання службових обовязків, кваліфікації та досягнень у службовій діяльності. Крім того, позивач зазначив, що його вже було звільнено та на виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.12.2016 у справі №804/1536/16 наказ Національної поліції України від 09.02.2016 №83 о/с у частині звільнення полковника поліції ОСОБА_1 (С-476555) заступника начальника управління внутрішньої безпеки в Дніпропетровській області Департаменту внутрішньої безпеки, з 11 лютого 2016 року зі служби в поліції за підпунктом 5 (через службову невідповідність) частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію скасовано та поновлено ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді заступника начальника управління внутрішньої безпеки в Дніпропетровській області Департаменту внутрішньої безпеки з 12 лютого 2016 року. З огляду на викладене, на думку позивача, повторне звільнення його з посади недопустиме та протиправне.

Представники відповідачів 1,2 не надали заперечення проти позову, у судове засідання не зявились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями, які містяться в матеріалах справи.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області надала до суду пояснення, в яких просить розгляд справи розглянути без участі представника останнього.

Позивач надав суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Згідно з частиною 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з 1992 року по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ, на час звільнення мав спеціальне звання полковник міліції.

Згідно з наказом Національної поліції України від 07.11.2015 №13 о/с «По особовому складу» відповідно до розділу ХІ Закону України «Про національну поліцію» з 07.11.2015 позивача було призначено заступником начальника управління внутрішньої безпеки поліції в Дніпропетровській області ДВБ Національної поліції України та присвоєно спеціальне звання полковник поліції.

Відповідно до наказу № 83 о/с від 09.02.2016 року позивача звільнено зі служби в поліції за ст. 77 ч. 1 п. 5 Закону України «Про Національну поліцію» (через службову невідповідність).

З матеріалів справи вбачається, що Дніпропетровським окружним адміністративним судом 07.12.2016 у справі № 804/1536/16 винесено постанову, якою скасовано наказ №83 від 09.02.2016 та поновлено позивача в поліції на посаді заступника начальника УВБ в Дніпропетровській області ДВБ Національної поліції України.

На підставі вказаної постанови був виданий наказ Національної поліції України №2 о/с від 03.01.2017, яким ОСОБА_1 поновлено на службі в поліції.

Проте, майже через два тижні після відновлення на посаді, позивач отримав лист Департамента внутрішньої безпеки Національної поліції України від 18.01.2017р. №522/42-02/04-17. Вказаним листом повідомлено, що позивача звільнено зі служби в поліції на підставі наказу ДВБ НПУ від 16.01.2017 №7 о/с, відповідно до пп. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

Вважаючи вказаний наказ протиправним та таким, що порушує його права та охоронювані законом інтереси, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Аналізуючи виниклі правовідносини суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду діяльності, реалізовує програми професійно - технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що позивач з 1992 року по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 07.11.2015 по 09.02.2016 проходив службу в поліції, що згідно положень п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України відноситься до публічної служби.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу не було запропоновано посаду рівнозначну раніше займаній з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоровя, ставлення до виконання службових обовязків, кваліфікації та досягнень у службовій діяльності. При цьому, відповідачі 1, 2 не надали суду доказів про те, що за два місяці позивача було повідомлено про скасування тимчасових штатів Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, про скорочення посад,в тому числі і посаду яку обіймав до звільнення позивач. Однак, в будь-якому випадку, в новому штатному розкладі повинні бути затверджені штати у визначеній кількості штатних одиниць робочих місць та відповідно замінені у кількості попередніх. Суду також не надано відповідачами жодного вказаного документу та доказу щодо скорочення посади позивача. Таким чином, посаду позивача, яку займав останній до звільнення, було збережено.

Крім того, відповідно до матеріалів справи на виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.12.2016 у справі №804/1536/16 наказ Національної поліції України від 09.02.2016 №83 о/с у частині звільнення полковника поліції ОСОБА_1 (С-476555) заступника начальника управління внутрішньої безпеки в Дніпропетровській області Департаменту внутрішньої безпеки, з 11 лютого 2016 року зі служби в поліції за підпунктом 5 (через службову невідповідність) частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію скасовано та поновлено ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді заступника начальника управління внутрішньої безпеки в Дніпропетровській області Департаменту внутрішньої безпеки з 12 лютого 2016 року. Отже, суд зазначає, що позивача вже було звільнено зі служби в поліції та наказ про звільнення було скасовано Дніпропетровським окружним адміністративним судом постановою від 07.12.2016 у справі №804/1536/16 та поновлено позивача на службі в поліції.

Звільнення позивача зі служби в поліції проведено відповідно до п. 4 ч. 1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію України».

Положенням спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про Національну поліцію» не врегульовано процедуру звільнення поліцейського, в звязку зі скороченням чисельності штату тощо, та дотримання трудових гарантій поліцейського, суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин окремі положення Кодексу Законів про працю (субсидіарне законодавство).

Таким чином, за загальним правилом, під час вирішення справ цієї категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Окрім цього, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у своїй постанові від 17.02.2015 року по справі №21-8а15. Суд звертає увагу, що Порядок (процедура) звільнення працівника через скорочення штатів не визначений спеціальним законом, тому суд до даних правовідносин застосовує загальні положення норм трудового законодавства.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статі 5-1 КЗпП правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За правилами пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При цьому суд звертає увагу, що зміна назви посади, не є зміною виробництва, реорганізацією, перепрофілюванням підприємства, установи, організації.

Звільнення з підстав, передбачених у п. 1,2 і 6 ст.40 КЗпП, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч.1 ст. 49-2 КЗпП, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.им чином, при вивільненні працівників у випадку змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством України.

Правова позиція Верховного Суду України, наведеної у постанові від 10 березня 2015 року (справа №21-52а15) свідчить, що власник або уповноважений ним орган (держава) одночасно з попередженням про звільнення у звязку із змінами в організації виробництва і праці зобовязаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, акцентується увага на необхідність запропонувати працівнику всіх наявних вакансій.

Суд вважає, що відповідачами 1,2 не було дотримано встановленого законодавством порядку звільнення працівника за скороченням штату. Під час розгляду справи відповідачі 1,2, як суб'єкти владних повноважень, на яких покладено обов'язок доказування, не надали: доказів попередження позивача про не пізніше ніж за два місяці про звільнення; доказів скорочення штатів Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України; доказів пропонування позивачу інших вакантних посад при попередженні про звільнення; доказів відмови позивача від подальшого проходження служби.

За таких обставин, при прийнятті оскаржуваного у даній справі наказу суб'єкт владних повноважень діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законами України, а тому повторне звільнення, на думку суду, є недопустимим.

Крім цього й сам факт пропонування конкретних посад позивачу останнім заперечувався, з його позову вбачається, що йому не надано пропозицій про подальше проходження служби.

У разі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший або при його перепрофілюванні звільнення з публічної служби, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями тощо.

Саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не може бути підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. Скорочення штату встановлюється шляхом порівняння штатних розписів цієї юридичної особи до і після її реорганізації.

Стаття 42 КЗпП України дає право адміністрації при скорочені чисельності штату працівників надавати переважне право на залишення на роботі працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Таке право отримало назву "переважного права" на залишення на роботі. Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Зазвичай роботодавець повинен приготувати довідку у довільній формі про результати порівняльного аналізу і навести дані, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. У процесі такого порівняльного аналізу можна враховувати такі обставини: наявність відповідної освіти, післядипломну освіту, документи про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи у роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної палати, тривалого перебування на лікарняних листках, відсутність зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних завдань, відсутність скарг, обсяги виконуваних робіт, дотримання строків доручених завдань тощо.

Крім того, Верховний Суд України у постановах від 17 жовтня 2011 року справа № 21-237а11 та від 28.10.2014 р. справа №21-484а14 висловив позицію, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Отже, відповідачами трудові гарантії позивача були порушені, у зв'язку із чим повинні бути відновлені шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 16.01.2017р. №7 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за ст. 77 ч. 1 п. 4 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку із скороченням або проведенням організаційних заходів), є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а позивач, з метою повного та всебічного захисту прав, підлягає поновленню на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Відповідно до ст.235 КЗпП, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Таким чином, оскільки позивача звільнено з займаної посади без законної підстави, останнього необхідно поновити на займаній посаді, а у випадку скорочення такої посади, позивач повинен бути поновлений на рівнозначній посаді, на якій перебував до звільнення.

Відповідно до п. 9 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за неповний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч.1 ст.256 КАС України негайно виконуються постанови про присудження виплат заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах стягнення за один місяць, а також поновлення на посаді.

Згідно із ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 43 Конституції кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі ст.24 Європейської соціальної хартії передбачено, що з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення сторони зобов'язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов'язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.256 КАС України постанови про поновлення на посаді у відносинах публічної служби; присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць виконуються негайно.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявленого позову в повному обсязі.

Керуючись статтями 11, 71, 94, 122, 128, 158-163, 167, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача 1: Національної поліції України, відповідача 2: Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 16.01.2017р. №7 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за ст. 77 ч. 1 п. 4 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку із скороченням або проведенням організаційних заходів).

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління внутрішньої безпеки в Дніпропетровській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України.

Стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 16 січня 2017 року по 03 березня 2017 року.

Стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за один місяць.

Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління внутрішньої безпеки в Дніпропетровській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України та стягнення середнього заробітку за один місяць підлягає негайному виконанню.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.254 КАС України та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, передбачені ст.186 КАС України.

Головуючий суддя (підпис) Суддя (підпис) Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили станом на 03.03.2017 р. Суддя З оригіналом згідно Помічник судді ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5 - Борисенко ОСОБА_6