Решение № 65123741, 02.03.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/1387/16-ц

Провадження № 22-ц/779/232/2017

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Мелещенко Л. В.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Бойчука І.В.,

суддів Горейко М.Д., Ясеновенко Л.В.,

секретарів Возняк В.Д., Шемрай Н.Б.,

з участю сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 16 грудня 2016 року

в с т а н о в и л а :

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 16 грудня 2016 року задоволено позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 25 жовтня 2006 року станом на 31 грудня 2015 року на загальну суму 36 980,75 грн. (тридцять шість тисяч девятсот вісімдесят грн. 75 коп.), що складається з заборгованості за кредитом у сумі 6 006,50 грн. (шість тисяч шість грн. 50 коп.), заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 25 838,07 грн. (двадцять пять тисяч вісімсот тридцять вісім грн. 07 коп.), заборгованості за пенею та комісією у сумі 2 899,00 грн. (дві тисячі вісімсот девяносто девять грн. 00 коп.), штраф (фіксована частина) у сумі 500,00 грн. (пятсот грн. 00 коп.), штраф (процентна складова) у сумі 1 737,17 грн. (одна тисяча сімсот тридцять сім грн. 17 коп.).

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» судовий збір у сумі 1378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім грн. 00 коп.).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, апелянтка подала апеляційну скаргу в якій зазначає, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухвалене внаслідок неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Апелянтка зазначає, що ніякого кредитного договору з позивачем не укладала. Не було укладення кредитного договору ні шляхом вчинення правочину (безпосередньо договору), ні шляхом вчинення правочину визнання умов публічної оферти (договору приєднання), ні шляхом подання заяви-анкети про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг. Позивач не надав суду договору, який підписаний сторонами - ОСОБА_2 та «Приватбанк» з підтвердженням її повноважень і які б відповідали вимогам закону для кредитних договорів.

Однак, незважаючи на відсутність кредитного договору, суд прийняв до уваги доводи позивача, який стверджував, що заяву на відкриття карткового рахунку від 2006 року слід розглядати як підтвердження договору приєднання.

Однак, суд не надав належної оцінки правовідносинам, що виникли між Позивачем та Відповідачем, не врахував правову природу договорів приєднання, а саме, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах.

Представник позивача не зміг надати суду належних і допустимих доказів, що ОСОБА_2 отримала і скористалася коштами, на які в подальшому Позивачем нараховані відсотки та штрафні санкції.

Апелянтка зазначає, що між нею та банком не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору, в тому числі щодо грошових коштів, які банк повинен за договором надати споживачу, тобто порушуючи закон банк в односторонньому порядку встановив суму кредитного ліміту без її згоди. Ніякий кредитний договір у будь-якій формі вона не підписувала.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у позові ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити в повному обсязі.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 та представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги банку, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 своїми діями (бездіяльністю) порушила вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, допустила розголошення конфіденційної інформації, належним чином не виконувала зобовязання за укладеним кредитним договором, що спричинило його істотне порушення, тому визначений позивачем розмір кредитної заборгованості є доведеним і підлягає до задоволення.

Колегія суддів вважає, що до такого висновку суд першої інстанції прийшов передчасно, без належного дослідження дійсних обставин справи та з порушенням вимог матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору.

Судом встановлено, що 25 жовтня 2006 року ОСОБА_2 була підписана Заява, у якій зазначається, що вона ознайомилася і погоджується з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, що були надані для ознайомлення у письмовій формі (а.с. 7-13, 100-101), тобто між сторонами укладено кредитний договір відповідно до якого ОСОБА_2 отримала картку із встановленням кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Памяткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг.

При укладанні договору сторони керувались частиною першою статті 634 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони, до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № б/н від 25 жовтня 2006 року, станом на 31 грудня 2015 року заборгованість становить на загальну суму 36 980,75 грн., що складається з заборгованості за кредитом 6 006,50 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом 25 838,07 грн., заборгованості за пенею та комісією 2 899,00 грн., штраф (фіксована частина) - 500,00 грн., штраф (процентна складова) 1 737,18 грн. (а.с. 4-6).

Заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_2 в поясненнях зазначала, що 28 листопада 2012 року та 29 листопада 2012 року з її карткового рахунку були здійснені перекази коштів, що нею було виявлено випадково, оскільки з невідомих причин було заблоковано її мобільний номер телефону.

Про виявлену нею відсутність коштів остання повідомила відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» у м. Івано-Франківську та у відділ міліції, який 29.11.2012 року вніс відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

З виписки по карті ОСОБА_2 вбачається, що 28 листопада 2012 року та 29 листопада 2012 року з карткового рахунку були здійснені перекази коштів (а.с. 78-83, 108-114, 132-137, 142-145).

Згідно листа слідчого СВ Івано-Франківського МВ УМВС України в Івано-Франківській області, досудове розслідування у кримінальному провадженні №12012090010000244 від 29 листопада 2012 року триває та особа, на рахунок якої була перерахована сума коштів у розмірі 10 000,00 грн. з кредитної картки ОСОБА_2, встановлена (а.с. 97-98).

З відповіді позивача слідує, що Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» кошти у розмірі 4 160,00 грн. було повернуто на картковий рахунок відповідача 22 березня 2013 року згідно Наказу банку від 01 березня 2013 року (а.с. 129, 138-141).

При цьому представник банку у засіданні апеляційного суду не зміг пояснити причину повернення банком саме цієї частини коштів, а не всієї суми.

Відповідно до листа слідчого відділу Івано-Франківського МВ УМВС України в Івано-Франківській області від 13 грудня 2016 року, у кримінальному провадженні з приводу заволодіння невідомою особою шахрайським способом з карткового рахунку ОСОБА_2 грошових коштів досудове розслідування триває, проводяться необхідні слідчі та розшукові дії з метою встановлення місцезнаходження особи, якій на картковий рахунок надійшли кошти (а.с. 150).

Згідно листа Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», за кредитним договором № б/н, оформленим на ОСОБА_2, було видано картку № 4149605334358645, дата відкриття: 26.10.2006, термін дії: 07/13 (а.с. 71, 107).

13 грудня 2011 року відповідачем підписана Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с. 72-73, 102-103).

Відповідачу видана картка Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (а.с. 74, 106).

19 березня 2013 року ОСОБА_2 написала пояснювальну записку директору Південно-Західного РУ Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (а.с. 75-76, 104-105).

Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із пунктом 37.2 статті 37 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов'язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення N 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.

Вищезазначені доводи знайшли своє підтвердження у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15, висновки якого є обовязковими для всіх судів.

Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про вину ОСОБА_2 як підставу цивільно-правової відповідальності.

Висновок суду першої інстанції про те, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_2З спірної суми сталися в результаті її винних дій, а саме, що вона допустила розголошення конфіденційної інформації, є помилковими, оскільки такі висновки суду не доведені позивачем та не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості з відповідачки на користь банку не підлягають до задоволення, оскільки вказана заборгованість не є доведеною наявними у справі доказами.

Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк».

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 16 грудня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення. У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: І.В. Бойчук

ОСОБА_3

ОСОБА_4