№ 65088872, 28.02.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2017 р. Справа№ 910/19631/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Чорногуза М.Г.

При секретарі судового засідання: Степанці О.В.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_2 (довіреність № 994 від 19.11.2015 року);

від відповідача - Яблонська С.Г. (довіреність № б/н від 10.01.2017 року);

ОСОБА_4 (довіреність №б/н від 09.02.2017 року);

ОСОБА_5 (довіреність № б/н від 09.02.2017 року);

вільний слухач - ОСОБА_6 (паспорт серія НОМЕР_2);

розглядає апеляційну скаргу

Приватного підприємства "Кондитерський магазин"

на рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2017 року

у справі №910/19631/16 (суддя Маринченко Я.В.)

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7

до Приватного підприємства "Кондитерський магазин"

про стягнення 372000,00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_7 подала до господарського суду міста Києва позов до Приватного підприємства "Кондитерський магазин" про стягнення безпідставно набутих коштів 372000,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.01.2017 року у справі №910/19631/16 позов задоволено. Присуджено до стягнення з приватного підприємства "Кондитерський магазин" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 372000,00 грн. безпідставно набутих коштів та 5580,00 грн. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з урахуванням факту отримання відповідачем спірної грошової суми за договором, який в подальшому визнано судом неукладеним, за відсутності доказів існування між сторонами фактичних відносин щодо користування майном, що було предметом договору №2 позовні вимоги про стягнення з відповідача 372 000, 00 грн. безпідставно набутих коштів є законними, обґрунтованими.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне підприємство "Кондитерський магазин" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2017 року у справі №910/19631/16 повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним і неповним дослідженням доказів, порушенням судом норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Зокрема скаржник вказує, що наявне рішення по справі №910/28383/15 між тими ж сторонами з тим же предметом спору, що і в даній справі, а тому суд першої інстанції безпідставно розглянув справу та задовольнив позовні вимоги. Також, апелянт зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, а саме первинні бухгалтерські документи, які б підтверджували отримання коштів ПП «Кондитерський магазин» від ФОП ОСОБА_8

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2017 року апеляційну скаргу Приватного підприємства "Кондитерський магазин" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2017 року у справі №910/19631/16 прийнято до провадження у складі: Агрикової О.В. (головуючий), Чорногуз М.Г., Баранець О.М. та призначено її розгляд на 21.02.2017 року.

20.02.2017 року через відділ канцелярії Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення до апеляційної скарги в яких останній просив задовольнити апеляційну скаргу. (а.с. 93-135). Також, в обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції безпідставно застосовано до спірних правовідносин положення ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки одержані від позивача орендні платежі за фактичне користування майном не є безпідставно набутими відповідачем, підстава їх набуття згодом не відпала, а висновок суду про протилежне, обгрунтований визнанням в судовому порядку відповідного договору оренди неукладеним, не свідчить про наявність правових підстав для їх повернення позивачу.

У зв'язку з перебуванням судді Баранця О.М., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, на лікарняному, відповідно до пп. 2.3.25, 2.3.49 п. 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 5.1, Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Київському апеляційному господарському суді, затверджених рішенням зборів суддів від 03.02.2016 року, автоматизованою системою здійснено заміну судді Баранця О.М. у складі визначеної колегії для розгляду вказаної вище справи, про що сформовано протокол.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів апеляційну скаргу Приватного підприємства "Кондитерський магазин" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2017 року у справі №910/19631/16 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: Агрикової О.В. (головуючий), судді: Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 року апеляційну скаргу Приватного підприємства "Кондитерський магазин" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2017 року у справі №910/19631/16 прийнято до провадження у складі: Агрикової О.В. (головуючий), Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 року розгляд справи відкладено на 28.02.2017 року, зобов`язано сторін надати додаткові докази по справі.

24.02.2017 року через відділ канцелярії Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи на вимогу суду.

Також, 24.02.2017 року через відділ канцелярії Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про припинення провадження у справі.

27.02.2017 року через відділ канцелярії Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній долучив додаткові докази до матеріалів справи та просив залишити рішення суду першої інстанції в силі.

В судовому засіданні 28.02.2017 року представники сторін надали усні пояснення по суті спору, відповіли на запитання суду. Відповідач підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив відмовити у її задоволенні.

Крім цього, в судовому засіданні 28.02.2017 представник відповідача підтримав своє клопотання про припинення провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України. В обґрунтування вказаного клопотання відповідач зазначає, що на його думку провадження у справі №910/19631/16 має бути припинено оскільки у справі №910/28383/15 вже існує рішення суду про вирішення аналогічного спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Позивач в судовому засіданні заперечив проти задоволення клопотання про припинення провадження у справі, просив його відхилити як необґрунтоване.

Колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання відповідач про припинення провадження у справі виходячи з наступного.

Так, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

У справі №910/28383/15 Фізична особа-підприємець ОСОБА_7 звернулась з позовом до Приватного підприємства "Кондитерський магазин" про стягнення 497 000, 00 грн. Позовні вимоги у справі №910/28383/15 ґрунтуються на договорі оренди від 07.09.2012 року № 1, за умовами якого позивач є орендарем, а відповідач - орендодавцем.

У справі №910/19631/16 підстави позову ґрунтуються на договорі №2 від 07.09.2012 року.

Відтак, колегія суддів зазначає, що твердження відповідача у клопотанні про припинення провадження у справі є безпідставними та такими, що не відповідають вимогам ст. 80 ГПК України, оскільки позовні вимоги у справі №910/28383/15, заявлені з інших, ніж у даному позові, підстав, а тому клопотання відповідача про припинення провадження у справі колегією суддів розцінюється, як безпідставне, необґрунтоване та яке задоволенню не підлягає.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасуванню з наступних підстав.

Між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 (орендар за договором) та Приватним підприємством "Кондитерський магазин" (орендодавець за договором) було укладено договір оренди нерухомого майна від 07.09.2012 № 1.(а.с.150-153).

Відповідно п.1.1. укладеного договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно, а саме: нежилі приміщення - кафе загальною площею 143,7 м2, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 (далі - об'єкт оренди).

Згідно з п. 1.2 договору власником об'єкта оренди є ПП "КОНДИТЕРСЬКИЙ МАГАЗИН" на підставі договору купівлі-продажу від 18.01.2006 № 1101.

Як вбачається з п. 2.1 договору, орендар вступає у строкове платне користування об'єктом оренди у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору та акта приймання-передачі майна.

Сторонами у п. 3.1 договору встановлено, що місячна орендна плата складає 7000,00 грн.

07.09.2012 сторонами договору було укладено додаткову угоду № 1, якою останні погодили ремонтні, дизайнерські роботи та використання рекламних засобів в порядку, передбаченому п.5.2 та п. 5.3 договору.

Крім цього, матеріали справи містять договір оренди № 2 від 07.09.2012 року укладений між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 (орендар за договором) та Приватним підприємством "Кондитерський магазин" (орендодавець за договором). (а.с. 154-156).

Зі змісту п. 1.1 договору оренди № 2 вбачається, що відповідач передав, а позивач прийняв у строкове, платне користування нежилі приміщення - кафе, загальною площею 143,7 кв.м. яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3. Пунктом 3.1. договору оренди № 2 визначено вартість оренди приміщення у розмірі 40000,00 (сорок тисяч) грн. на місяць. Згідно п. 11.1. договору № 2 строк оренди становить 5 (п 'ять) років.

Як вбачається із матеріалів справи, орендодавцем (відповідачем) передано, а орендарем (позивачем) прийнято у тимчасове користування об'єкт оренди, що підтверджується актом приймання-передачі від 07.10.2012, підписаним сторонами договору та скріпленим відбитками їх печаток. (а.с. 182).

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що у вищезазначеному акті приймання - передачі не зазначено по якому саме договору оренди № 1 чи № 2 підписаний даний акт. Беручи до уваги той факт, що по вищезазначеним договорам предмет оренди є тотожним (кафе, загальною площею 143,7 кв.м. яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3), колегія суддів вважає, що акт приймання-передачі від 07.10.2012 року стосується обох договорів оренди.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в особі генерального директора ОСОБА_6 отримав від позивача в особі ОСОБА_7 кошти у розмірі 80000,00 грн. за перший та останній місяць оренди приміщення за адресою: АДРЕСА_3 згідно договору оренди № 2 від 07.09.12 р., що підтверджується розпискою від 17.09.12 р. ( а.с. 23), яка власноручно підписана генеральним директором відповідача - ОСОБА_6 та є беззаперечним фактом отримання відповідачем відповідної суми коштів.

Актом розрахунків з оренди згідно договору № 2 (а.с.22) підтверджується, що відповідач отримав від позивача, в особі ОСОБА_7 суму коштів 292 000,00 грн. Колегія суддів звертає увагу, що даний акт складено саме про отримання відповідачем від позивача орендної плати за договором №2. Зазначений акт розрахунків, хоча і не є первинним обліковим документом та сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, про те він відображає загальну суму заборгованості та фіксує стан розрахунків між сторонами.

Спір у справі виник, як вважає позивач, внаслідок отримання відповідачем від позивача грошових коштів в сумі 372000 грн. без достатніх правових підстав, оскільки договір оренди № 2 від 07.09.2012 року Постановою Вищого господарського суду від 15.06.2016р. у справі № 910/29486/15 визнано неукладеним.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, дійшов висновку, що положення ст. 1212 Цивільного кодексу України застосовуються до спірних правовідносин, оскільки визнання в судовому порядку юридичного факту неукладеності договору виключає правові підстави для отримання відповідачем будь-яких перерахованих на його виконання коштів.

Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком місцевого суду, з огляду на його необґрунтованість, зумовлену неправильним застосуванням норм матеріального права, якими врегульовано наслідки безпідставного отримання майна, з наступних підстав.

Так, згідно з ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов'язання з безпідставного набуття або збереження майна є одним з видів позадоговірних зобов'язань, обов`язковою умовою виникнення яких є відсутність правової підстави для набуття або збереження майна однією особою за рахунок іншої особи. Відсутність правової підстави означає, що майно набуте чи збережене особою поза підставою (юридичним фактом), передбаченою законом, іншим правовим актом чи правочином.

Як свідчать матеріали справи, грошові кошти в сумі 372000 грн. були сплачені позивачем по договору № 2 за період фактичного користування майном з жовтня 2012 року по липень 2013 року, що не заперечується сторонами та встановлено в інших судових рішеннях по справах № 910/28383/15 та 910/29486/15.

В подальшому, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 15.06.2016 року у справі № 910/29486/15 вказав на неукладеність договору №2. Таким чином, наведеним судовим актом встановлено, що договір оренди № 2 від 07.09.2012 року є неукладеним. Проте, судовими рішеннями у вищенаведених справах також було встановлено, що договір оренди № 2 виконувався сторонами, а саме, сплачувалася орендна плата, і зазначені факти не потребують доведення в силу ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, на момент сплати позивачем на користь відповідача 372000 грн. договір оренди № 2 від 07.09.2012р. виконувався сторонами - відповідач передав позивачу в оренду приміщення кафе, загальною площею 143,7 кв.м. яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3, а позивач користувався ним та сплачував за це відповідачу узгоджену сторонами орендну плату.

До відзиву на апеляційну скаргу позивачем додані листі відповідача без номеру від 06.07.2015р. (а.с.184) та від 07.09.2015р. (а.с.185) про відмову від продовження дії договору оренди № 1 та прохання повернути орендоване приміщення, що, на думку позивача, свідчить про відсутність правовідносин між сторонами по договору оренди № 2 від 07.09.2012р. Зазначені доводи позивача спростовуються матеріалами справи, які містять беззаперечні докази сплати коштів відповідачеві в рахунок орендної плати саме за договором № 2 та фактичного користування майном.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що між сторонами склались правовідносини, які за своєю правовою природою є правовідносинами договору найму (оренди).

Відповідно ч. 1 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 ГК України).

Частиною першою ст. 286 ГК України визначено, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Статтею 759 ЦУ України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві у користування за плату на певний строк.

З огляду на приписи ст. 283 Господарського кодексу України та ст. 759 Цивільного кодексу України відносини, що виникли між позивачем та відповідачем, є відносинами майнового найму, які характеризуються, зокрема тим, що одна особа за плату користується майном іншої особи.

Статтею 762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства, за фактичне користуванням майном сплачується орендна плата.

За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків

Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої, другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, дійшла висновку, що кошти було сплачені позивачем за фактичне користування позивачем приміщенням кафе, що підтверджується наданими до матеріалів справи актом приймання-передачі від 07.10.2012р., підписанням якого позивач підтвердив отримання від відповідача послуг з оренди кафе, загальною площею 143,7 кв.м. яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3.

Враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення сума коштів 372 000 грн. була перерахована за наявності достатньої підстави - договору оренди, який на момент сплати діяв і не був визнаний недійсним в установленому законом порядку та неукладеним, що спростовує доводи позивача про безпідставність набуття спірних коштів відповідачем.

Крім того, колегія суддів зазначає, що положення ст. 1212 ЦК України застосовуються до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином, у даному випадку договір визнано неукладеним, а недійсний договір (як передбачає ця стаття) та неукладений договір (що має місце у даному випадку) не є тотожними поняттями. Наслідком неукладеності договору оренди не є повернення сторонами отриманого за цим правочином, оскільки останній виконувався, позивач орендував майно і повинен був платити орендну плату. Тобто, визнання договору оренди неукладеним не свідчить про те, що між сторонами були відсутні правовідносини щодо найму майна та права і обов'язки сторін, які виникають з цих відносин.

Колегія суддів виходить із того, що починаючи з 07.09.2012 року, сторони виконували взяті на себе зобов'язання за договорами оренди нерухомого майна №1 та №2 (орендодавець згідно з договором передав орендареві приміщення, а орендар сплачував орендодавцеві орендну плату, що не заперечуються сторонами), що виключає підстави витребувати перераховані орендарем як орендну плату грошові кошти у сумі 372000 грн., керуючись статті 1212 ЦК України

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, щодо відмови у задоволенні позову про стягнення 372000 грн., сплаченої позивачем за договорами оренди № 2 орендної плати, на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає вимоги позивача необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила під час апеляційного провадження у справі, що висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, зроблені з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому апеляційна скарга Приватного підприємства "Кондитерський магазин" підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Кондитерський магазин" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2017 року у справі №910/19631/16 задовольнити повністю.

2.Рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2017 року у справі №910/19631/16 - скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 відмовити повністю.

3.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 (73000, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "Кондитерський магазин" (02225, АДРЕСА_2; ідентифікаційний код 31571400) 6 138 (шість тисяч сто тридцять вісім) грн. 00 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

4.Доручити господарському суду міста Києва видати наказ.

5. Матеріали справи № 910/19631/16 повернути до суду першої інстанції.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

М.Г. Чорногуз