Постановление суда № 65046367, 01.03.2017, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючої судді - Гордійчук С.О.,

суддів: Боймиструка С.В.,Ковальчук Н.М.

секретар судового засідання: Демчук Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 28 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання довіреності недійсною,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Зарічненського районного суду Рівненської області від 28 грудня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання довіреності недійсною відмовлено.

В поданій на рішення апеляційній скарзі позивач вказує на його незаконність, оскільки висновок суду не відповідає дійсним обставинам справи та вимогам закону. Суд не врахував, що при укладені доручення у нього не було вільного волевиявлення та він не бажав втрати власності. Крім того, суд не дав належної оцінки наданим доказам.

Просить рішення скасувати та постановити нове про задоволення позову.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що при укладенні оспорюваного одностороннього правочину (довіреність) волевиявлення позивача було вільним і відповідало його внутрішній волі, оскільки зібрані у справі докази не свідчать про те, що в цей момент він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.

Такий висновок суду є правильним та ґрунтується на доказах, що подані сторонами і знаходяться в матеріалах справи.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач обґрунтовуючи свої позовні вимоги покликався на те, що в момент укладення довіреності перебував у стресі та стані алкогольного сп'яніння. А тому не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати, а усвідомивши свої дії, наступного дня повідомив про це довірену особу.

Відповідно до ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Із змісту зазначеної норми права вбачається, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених ч. 1 цієї статті лише в тому разі, коли особа абсолютно не розуміла значення своїх дій та ( або) не могла керувати ними.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Відповідно до ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Так, для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі (ст. 143 ЦПК України).

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання ч.4 ст.10 ЦПК України суд першої інстанції роз'яснив позивачу право заявляти клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи та наслідки не вчинення таких процесуальних дій, проте ОСОБА_1 від проведення такої експертизи відмовився.

Інших належних та достатніх доказів проте, що позивач під час укладення довіреності був у стані, в якому він не міг усвідомлювати значення своїх дій та ( або) керувати ними позивач суду не надав і судом їх не здобуто.

Відсутні докази і щодо скасування довіреності.

Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

Таким чином, судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а :

Апеляційну ОСОБА_1 скаргу відхилити.

Рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 28 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий : Судді :