Приговор № 64902741, 31.01.2017, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/7316/15-к

Провадження № 1-кп/727/61/17

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2017 року Шевченківський районний суд міста Чернівці в складі:

Головуючого, судді: Слободян Г.М.

при секретарі судових засідань: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

за участю учасників судового кримінального провадження: сторони обвинувачення: прокурора: Соловей О.В., Базна Р.О., Ротар С.Б.; - потерпілої ОСОБА_8

сторони захисту: захисників ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 в інтересах обвинувачених і обвинувачених ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 3 приміщення Шевченківського райсуду м. Чернівці кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12015260040001853 від 15.06. 2015р. по обвинуваченню: ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, офіційно не працюючого, не одруженого, зареєстрованого 10.04. 2013 року за адресою м. Чернівці вул. Барбюса, 6, терміном на 6 місяців; проживаючого за останньою відомою адресою - м. Чернівці вул. Лазурна, дачний кооператив «Кірпічний», раніше неодноразово судимого за останніми вироками: - від 22.10.2007 року Шевченківського районного суду м. Чернівці за ст.186 ч.2 КК України до 4 років позбавлення волі; 30.11.2009 року умовно-достроково звільнений з не відбутою частиною покарання 8 місяці 4 днів; - від 09.10.2012 року Шевченківського районного суду м. Чернівці за ст.395 КК України до 2 місяців арешту,

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч. 3 КК України,

ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, офіційно не працюючого, не одруженого, зареєстрованого і проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, раніше неодноразово судимого за останнім вирокам: - від 23.06.2008 Шевченківського районного суду м. Чернівці за ст.355 ч.3 КК України до 4 років позбавлення волі; 24.06.2010 умовно-достроково звільнений із не відбутою частиною покарання 1 рік 2 місяці 7 днів

- у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 190 ч.2, 186 ч.3КК України, ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженцю ІНФОРМАЦІЯ_7, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не працюючого, не одруженого, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_8; раніше судимого за вироками: - від 19.06.2009 року Першотравневого районного суду м. Чернівці за ст. 27 ч.4, ст.366 ч.1, ст.358 ч.3 КК України до обмеження волі на строк 2 роки, на підставі ст.75 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком 2 роки; - від 20.09.2010 року Садгірського районного суду м. Чернівці за ст.358 ч.3 КК України до обмеження волі на строк 2 роки, на підставі ст.75 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком 2 роки; - від 08.01.2014 року Першотравневого районного суду м. Чернівці за ст.185 ч.1 КК України до 120 годин громадських робіт; - від 30.06.2015 року Шевченківського районного суду м. Чернівці за ч. 2 ст. 190 КК України до штрафу у розмірі 100 н.м.д.г. (1700 грн.); - у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 ч.2 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

14 червня 2015 року, приблизно о 22.30 год. разом обвинувачений ОСОБА_13 з обвинуваченим ОСОБА_12 діючи умисно, за попередньою змовою між собою, підготувавшись до вчинення кримінального правопорушення, а саме будучи одягненими у відповідний одяг чорного кольору, в масках на обличчі і рукавицях, переслідуючи корисливу мету, направлену на відкрите викрадення чужого майна, шляхом застосування насильства, яке не є небезпечним для життя і здоровя потерпілої, прийшли до будинку №23, що по вул. Іванківській в м. Чернівці і підійшли до вхідних дверей вказаного будинку, постукали, повідомивши потерпілій ОСОБА_8, що принесли борг і під приводом повернення боргу, остання відчинила вхідні двері, після чого, реалізовуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_13 однією рукою схопив ОСОБА_8 за руку, а іншою за шию і силоміць завів останню до кімнати де повалив спиною на підлогу, і приставивши коліно до шиї, почав удушувати та утримувати, вимагаючи при цьому повідомити про місце зберігання грошових коштів і цінностей. В той же час, ОСОБА_12 з ціллю відшукування грошових коштів почав обшукувати кімнату, де внаслідок огляду жіночої сумки, що лежала біля столу на підлозі, в ній віднайшов грошові кошти в сумі 3200 гривень, якими відкрито заволодів, після чого, не припиняючи свої злочинні дії, обвинувачені повідомили ОСОБА_8, щоб остання самостійно зняла з свого тіла золоті прикраси, внаслідок чого, потерпіла побоюючись за своє життя і здоров'я, виконала вимогу і надала їм золоті сережки, вартістю 3000 грн., вагою біля 8 гр., золоту обручку, вартістю 1500 грн., біля 4 гр., після чого, ОСОБА_13 із ОСОБА_12А з місця вчинення кримінального правопорушення скрилися, розпорядившись викраденим на власний розсуд, чим своїми умисними діями завдали потерпілій ОСОБА_8 матеріальної шкоди на загальну суму 7700 грн.

Будучи допитаним в порядку вимог ст. 351 КПК України обвинувачений ОСОБА_13 свою вину у пред»явленому йому обвинуваченні за ч. 3 ст. 186 КК України визнав в повному обсязі фактичні обставини справи, перелік і вартість викраденого майна, кваліфікацію злочину не оспорюваві надав покази про те, що 14 червня 2015 року він увечері зустрівся з ОСОБА_12 та при розмові між ними щодо відсутності в нього грошових коштів на придбання ліків внаслідок знаходження на той час його матері в лікарні, спільно в них виникла ідея вчинити злочин, і ОСОБА_12 пригадав, що є жінка у якої можуть бути гроші і він знає адресу по вул. Іванківській в м. Чернівці. До зупинки, розташованої неподалік будинку в якому проживала потерпіла ОСОБА_8 їх підвіз на таксі ОСОБА_14 після чого, він з ОСОБА_12 прийшли до вхідних дверей будинку ОСОБА_8, щось їй сказали, точно що саме не пам»ятав, і остання відчинила двері; в подальшому відбулися обставини, які описані в пред»явленому йому обвинуваченні, які ним в засіданні в повному обсязі визнано, пояснивши, що йому за свій вчинок соромно, так як він здійсненний відносно жінки похилого віку. Не заперечував в показах, що 14 червня 2015 року коли з ОСОБА_12 прийшов до потерпілої ОСОБА_8 був одягнений в одяг чорного кольору, однак при яких обставинах в них виявилися маски і рукавиці, пояснити не зміг, як і не зміг пояснити яким чином він розпорядився викраденими золотими виробами, належними потерпілій. Разом, з цим в показаннях вказував, що саме з метою відшкодувати потерпілій ОСОБА_8 завдані злочином матеріальні збитки, він 20.06. 2015 року приїздив до останньої додому на автомобілі під керуванням ОСОБА_14 і намагався ОСОБА_8 повернути грошові кошти, однак вона відмовилася і викликала працівників міліції, внаслідок чого його було повторно затримано, а згодом і обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Запевнив суд, що обов»язково в майбутньому відшкодує матеріальну і моральну шкоду завдану потерпілій ОСОБА_8; цивільний позов заявлений до нього останньою визнав в повному обсязі; в скоєному щиро розкаявся, в залі суду вибачився перед потерпілою ОСОБА_8 та запевнив останню про відшкодування їй завданих злочином збитків; також просив при призначенні йому покарання врахувати вказані вище обставини як пом»якшуючи, застосувати до нього вимоги ст. 69, 75 КК України, зарахувати в строк відбування покарання термін його попереднього ув»язнення.

В судовому засіданні, обвинувачений ОСОБА_12, в порядку вимог ст. 351 КПК України, суду надав показання про те, що разом з ОСОБА_13 вчинив злочин проти особи похилого віку потерпілої ОСОБА_8 за обставинами викладеними у пред»явленому йому обвинуваченні; пояснив, що 14 червня 2015 року він зустрівся з ОСОБА_13 приблизно з 22 до 23 години вечора, точно не пам»ятає і в розмові між собою, ОСОБА_13 йому повідомив, що його мати в лікарні і необхідні кошти на ліки; вказував, що ніхто заздалегідь не планував вчинення кримінального правопорушення відносно ОСОБА_8, все вийшло раптово, він згадав, що в останньої за місцем її проживання ІНФОРМАЦІЯ_9 купував самогон і не один раз приходив до неї додому; фактично план виник сам по собі, так як його ОСОБА_8 добре знала; до того ж він знав, що до будинку потерпілої ведуть дві хвіртки - одна від дороги, інша ближче до будинку і вікна будинку розташовані так, що потерпіла могла бачити хто наближається до вхідних дверей з другої хвіртки. Пояснив, що вхідні двері їм відчинила сама потерпіла, однак хто йому дав маску і рукавиці, пояснити не зміг, як і не пам»ятав своїх дій відносно золотих виробів потерпілої ОСОБА_8, які йому віддав ОСОБА_13 Цивільний позов потерпілої визнав в повному обсязі, запевнив суд, що відшкодує ОСОБА_8 шкоду. Просив, при призначенні йому покарання врахувати обставини, що пом»якшують його покарання, застосувати вимоги ст. 69 КК України і суворо його не карати.

Окрім, повного визнання вини обвинуваченими ОСОБА_12, ОСОБА_13, суд вважає, що їх вина у вчиненні вищенаведеного діяння доведена й іншими доказами по справі, зокрема, показами потерпілої, свідків, письмовими доказами.

Так, потерпіла ОСОБА_8, будучи допитаною в порядку вимог ст. 353 КПК України, в залі суду під присягою пояснила, що проживає в ІНФОРМАЦІЯ_10 та в неділю, 14 чи 15 числа, точно не пам»ятає, червні місяці 2015 року вечірній час, йшов на вулиці дощ, вона лягла спати, коли почула стук у вікно. Підійшовши до вікна побачила ОСОБА_12, який спочатку просив в неї 100 грн., а потім їй сказав, що приніс борг 15 грн. Знаючи, що дійсно ОСОБА_12, який приходив раніше до неї по самогон, винен їй гроші 15 грн., вона відчинила йому двері повернувши ключ в замку і несподівано для неї, в хату увірвалися двоє чоловіків в масках, рукавицях, її заштовхали в кімнату, як пізніше їй стало відомо, це були ОСОБА_12 і ОСОБА_13; останній схопив її рукою за горло і стискуючи запитав де гроші; в цей час ОСОБА_12 почав шукати в кімнаті гроші, викидаючи з шафи речі; не знайшовши нічого підійшов до неї, коли вона лежала на підлозі, куди її повалив ОСОБА_13, який притискував її своїм коліном, запитав ще раз де гроші і побачив у неї на пальці кільце обручальне і сережки у вухах. ОСОБА_13 продовжував її утримувати, а ОСОБА_12 схопив за ніс, їй було наказано зняти з себе золоті вироби і коли вона знімала, обручальне кільце і одну сережку не могла зняти, на що ОСОБА_12 сказав:.. «бери ніж і відрубай палець, рубай вухо…», після чого, вона таки зняла з себе золоті речі і віддала їх ОСОБА_13 золоту обручку, вагою приблизно 3 гр. та золоті сережки, вагою 6 7 гр.; в той час, ОСОБА_12 розбив стілець і під столом побачив сумку, де були грошові кошти - пенсія в сумі 3000 грн., забрав гроші і розбив стаціонарний телефон, після чого ОСОБА_13 підняв її і посадив на стілець; обоє вийшли з будинку і пішли хвірткою з двору на вулицю. Зазначила, що через хвилин 10 коли прийшла до себе, вона пішла до сусідки ОСОБА_15 і попросила її передзвонити до родичів в місто щоб приїхали до неї і останній розповіла про те, що в неї трапилося, а після того, як приїхали невістка ОСОБА_16 з онукою ОСОБА_17 і зятем, останні викликали працівників міліції, якими було оглянуто, за її згодою приміщення будинку, усе описувалося в її присутності, при цьому була як понятою ОСОБА_15, її чоловік не був , бо не ходячий. Крім наведеного пояснила, що після скоєного на неї нападу, днів через 4-5 до подвір»я її господарства під»їхала машина таксі марка ОСОБА_18, водієм якої був ОСОБА_14, і не знайомий їй на той час чоловік підійшов до сусідки, щось запитав, після чого направився до неї. В розмові з чоловіком, вона впізнала голос одного з нападників, як пізніше їй стало відомо це був ОСОБА_13, який просив її забрати з міліції заяву, говорив, що в нього померла мати і пропонував їй відшкодувати гроші в сумі 10000 грн. говорячи, що продасть батьківську хату; вона не погодилася; ОСОБА_13 уїхав та через деякий час повернувся з її невісткою і онукою та повторно просив у неї, стоячи на колінах, забрати з міліції заяву; онука викликала працівників міліції, по приїзду яких, ОСОБА_13 було затримано. Чому було написано в міліцію заяву про погрози їй з боку ОСОБА_13 в день його приїзду 20.06.2015р. пояснити не змогла; вказуючи, що її викликали в Шевченківський відділ міліції на допит до слідчого, прізвище якого не пам»ятала, вона надавала пояснення і їй слідчий повідомив, що з належних їй золотих виробів одні були здані до ломбарду, інші віддані таксисту замість грошей та ще через деякий час, до її будинку працівники міліції привозили ОСОБА_12 для проведення слідчого експерименту, де останній, показував самостійно яким чином він з ОСОБА_13 вчинили відносно неї злочин. Підтримавши в судовому засіданні заявлений цивільний позов, зазначала, що їй ні грошові кошти, ні золоті вироби повернуто не було; наполягала на відшкодуванні їй усієї суми грошових коштів матеріальної і моральної школи оціненої в 10000 грн. разом, або поверненні золотих виробів, заперечуючи при цьому відшкодування частково завданих збитків обвинуваченими; пояснила, що простить ОСОБА_13 і ОСОБА_12 лише у разі відшкодування їй шкоди 10.000 грн. всієї суми одразу, а відносно покарання обвинувачених, ці питання вказала, що її не стосуються, їх слід вирішити по закону, на розсуд суду.

З показів наданих під присягою в судовому засіданні свідка ОСОБА_16 вбачається, що в червні 2015 року до неї зателефонувала сусідка ОСОБА_8 і повідомила, що будинок останньої пограбували, а свекруху побили. Коли вона з дочкою і зятем приїхали на вул. Іванківську, де проживала ОСОБА_8, то побачила що в кімнаті все було розкидане, обличчя, ніс останньої були червоним, синців на обличчі у ОСОБА_8 не було, а сама вона їй розповіла що до неї в будинок увірвалися двоє осіб в масках і забрали гроші, пенсію та золоті сережки і кільце; після чого було викликано працівників міліції, які все оглядали в будинку і описували. Також пояснила, що приблизно через кілька днів, точно не пам»ятала, або десь до пів місяця після скоєного, до неї додому вранці ще не було 06 години прийшов ОСОБА_13 і просив, щоб вона вмовили ОСОБА_8 забрати заяву з міліції, говорив, що готовий відшкодувати останній усі збитки і саме з цією метою ОСОБА_13 її разом з дочкою і онуком на автомобілі таксі, яким керував ОСОБА_14 відвіз до свекрухи. По приїзду, ОСОБА_14 залишився в машині, а вона з дочкою, онуком і ОСОБА_13 пішли до подвір»я, де почали говорити з ОСОБА_8 щоб вона забрала заяву, і при цьому, ОСОБА_13 пропонував свекрусі гроші відшкодувати, однак ОСОБА_8 не хотіла нічого слухати, кричала, що не забере заяву і не відмовиться від показів, не вибачить нікого та виганяла з подвір»я ОСОБА_13 і тому, її донька, в якої був телефон слідчого подзвонила кудись; приїхали працівники міліції, які затримали ОСОБА_13 Після даного випадку, її викликали в міліцію, де вона надавала показання.

Аналогічні показання були надані під присягою в судовому засіданні і свідком ОСОБА_17, яка також пояснила, що десь в червні 2015 року їй пізно увечері біля 22 23 години подзвонила сусідка бабусі ОСОБА_8 ОСОБА_19 і щось говорила про грабіж та коли вона з мамою приїхали до останньої, в будинку бабусі побачила «погром», все з шафи було викинуте на підлогу; обличчя ОСОБА_8 було червоне, остання говорила що у неї болить ніс і розповіла, що один з нападників, які були одягнуті в чорний одяг, їй крутив ніс, скаржилася, що болить грудна клітина, бо інший з нападників ставав на груди коліном, а також говорила, що в неї викрали гроші та золоті вироби та після того, як ОСОБА_8 розповіла про те, що до будинку її підходив чоловік з конюшні, який часто до неї приходив за горілкою, вона про це сказала працівникам міліції і разом з ними їздила на конюшню, однак там нікого не було. Також, пояснила, що через кілька днів після скоєного з бабусею, до них додому приїхав ОСОБА_13, який колись дружив з її покійним братом і просив з ним поїхати до бабусі - ОСОБА_8 щоб остання забрала з міліції заяву, зізнався, що це він зробив у бабусі і пропонував останній гроші, а їй говорив, що якби знав, що ОСОБА_8 її бабусі, ніколи б злочину не зробив, а коли вона з сином і мамою та ОСОБА_13 приїхали до ОСОБА_8, остання нічого не хотіла чути щоб пробачити ОСОБА_13, кричала і вона викликала міліції; ОСОБА_13 забрали. Виходячи з наведеного, суд доводи обвинувачених ОСОБА_13, ОСОБА_12 про відсутність попередньої домовленості на вчинення злочину щодо потерпілої ОСОБА_8 розцінює, як обрану останніми лінію захисту і бажання уникнути покарання за скоєне.

Отже, крім наведеного, безпосередньо дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами вбачається наступне.

Згідно зі ст. 84 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню

Судом установлено, що 15.06. 2015 року ОСОБА_8 було підписано протокол прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення, яке в установленому законом порядку зареєстровано під № 73-68 о 00.02 год. в Шевченківському РВ з відповідною резолюцією про внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, в якому викладено обставини події, найменування і вартість майна (а.с. 22 т.1).

В судовому засіданні у наданих показах, потерпіла ОСОБА_8 не заперечувала того, що дійсно підписувала вказаний протокол. Дані про це кримінальне правопорушення цього самого дня внесенено до ЄРДР, що вбачається з відповідного витягу (т. 1. а.с. 1 № 1).

Відповідно до висновку експерта № 685 екс від 15.06. 2015 року (т.1 а.с. 42-43) в потерпілої ОСОБА_8 було виявлено тілесні ушкодження у вигляді синця на кінчику з переходом перенісся та крилах носа, в проекції тіла нижньої щелепи зліва, на верхній губі справа, в надбрівні ділянці зліва і дані тілесні ушкодження виникли в результаті менш як чотирьохкратної травмуючи дії твердих тупих предметів, малоймовірно їх виникнення внаслідок падіння з положення стоячи об землю з прискоренням чи без такого, і відносяться до легких тілесних ушкоджень;

Згідно протоколу слідчого експерименту від 02.09. 2015 року з фототаблицею (т.1 а.с. 44 48), за участю потерпілої ОСОБА_8 вбачається, що у присутності понятих, остання на статистові, як учаснику слідчого експерименту ОСОБА_20 показала яким чином нападники увійшли в приміщення будинку і яким способом відносно неї застосовувалося насилля з боку нападників.

В наданому суду клопотанні захисником ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_13 від 03.01.2017 року, проти якого не заперечували інші учасники сторони захисту і відповідно заперечувала сторона обвинувачення, ставиться питання, зокрема про визнання наведеного слідчого експерименту не допустимим доказом (п.6), оскільки заява потерпілої ОСОБА_8 не датована 02.09. 2015р. а 18.06. 2015 року, а також внаслідок того, що в протоколі про проведення слідчого експерименту не зазначено як його учасника присутню особу що зображена на фото таблиці, а також і з тих підстав, що протокол слідчого експерименту є нечитабельним.

Згідно ч. 1 ст. 240 КПК України слідчий експеримент проводиться з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. Слідчий експеримент, що проводиться в житлі чи іншому володінні особи, здійснюється лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє

Так, дійсно судом було досліджено заяву (т. 1 а.с. 151) потерпілої ОСОБА_8 про надання нею дозволу працівникам міліції, іншим учасникам на проведення слідчого експерименту на проведення його в будинку та території 18.06. 2015 року. І в судовому засіданні дане було підтверджено самою потерпілою, однак дана згода була надана щодо проведення слідчого експерименту який був проведений саме 18.06. 2015 року за адресою м. Чернівці вул.. Іванківська, 23 м. Чернівці, учасником якого був ОСОБА_14 (т.1 а.с. 71 74), а також і слідчого експерименту, проведеного за участю ОСОБА_12 ( т.1 а.с. 152 155).

Доводи наведені в клопотанні про визнання не належним і не допустимим доказом - слідчого експерименту від 02.09.2015 року відносно того, що в ньому не зазначено як учасника його проведення особи зображеної на фототаблиці, спростовуються даними дослідженого протоколу слідчого експерименту від 02.09. 2015 року з якого чітко вбачається підпис ОСОБА_20, як учасника експерименту - статиста (а.с. 45 оборот). Протокол слідчого експерименту від 02.09. 2015 року проведений уповноваженою на те особою, яка входить до складу створеної слідчої групи за постановою від 15.06. 2015 року ( т.2. а.с. 11) ОСОБА_21, за участю потерпілої ОСОБА_8 і роз»ясненням останній вимог ст.56 ч. 1, ч.2 та ст. 57 КПК України прав її і обов»язків, про що свідчить підпис останньої, приналежність якого ОСОБА_8 було підтверджено потерпілою в судовому засіданні, за участю понятих, підписи яких відмічено на кожній сторінці протоколу та проведений був з метою перевірки і уточнення показів потерпілої ОСОБА_8 Будь-яких зауважень чи заяв від учасників слідчої дії не надходило.

В судовому засіданні було досліджено лист відповідь від 23.06. 2015 року № 125, за підписом ПТ «Ваш Ломбард» ОСОБА_22 (т.1 а.с. 35) з якого вбачалося, що в ТП Ваш ломбард було заставлено майно гр. ОСОБА_23, а саме сережки 583 проби вагою 5.3 грама і обручку 583 проби вагою 0.82 грама, які по закінченню строку договору було реалізовано.

Щодо вказаного листа також в клопотанні захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_13 від 03.01.2017 року ставиться питання визнання його як не належного і не допустимого доказу.

Однак, суд виходячи з підстав наведених в клопотанні, вважає, що вказаний лист - відповідь є наслідком виконання доручень за підписом слідчого СВ Шевченківського РВ УМВС України в Чернівецькій області ОСОБА_21 (т.2 а.с. 52, 54, 58) від 15.06. 2015 року, як суб'єктом, який наділений був повноваженнями проводити процесуальну дію, під час якої отриманий доказ, що також вбачається з рапорту о/у СКП Шевченківського РВ УМВС України в Чернівецькій області ОСОБА_24 від 29.06. 2015 року.

В судовому засіданні з дослідженого протоколу пред»явлення особи для впізнання за фотознімками від 18.06. 2015 року ( т.1 а.с. 68), з якого вбачається, що ОСОБА_14 під час досудового розслідування, будучи в статусі свідка упізнав ОСОБА_12 на фото під № 3, як особу, відому йому на ім.»я ОСОБА_17, якого разом з ОСОБА_13 підвозив 14.06. 2015 року на вул. Іванківську м. Чернівці, про що також свідчить довідка слідчого Нараєвського С.І. ( т.1 а.с. 70).

Даний доказ в клопотанні захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_13 від 03.01.2017 року також ставиться до вирішення таким, що є не належним чи не допустимим з підстав того, що свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні повідомив, що впізнання з ним проводилося за трьома фотознімками та одним фотороботом….те, що він на фотознімках впізнав особу на ім.»я ОСОБА_17, а також і того, що в судовому засіданні ОСОБА_14 не впізнав свого підпису в протоколі, з посиланням також і на те, що ОСОБА_14 фактично в рамках кримінального провадження має статус обвинуваченого, а тому, усі документи складені за його участі як свідка не можуть судом визнаватися належними і допустимими доказами.

Суд, з врахуванням заперечення клопотання захисника стороною обвинувачення, суд вважає в цій частині підстави клопотання такими, що не відповідають дійсності, зокрема по п. 1 так як ОСОБА_14 в судовому засіданні як свідок не допитувався, не приводився до присяги і не був попереджений про кримінальну відповідальність, ОСОБА_14 не пред»являлося в судовому засіданні вищенаведений протокол впізнання відносно приналежності в ньому його підпису. Що стосується обставини не вірно зазначеної дати провадження в протоколі, дане є опискою, оскільки в довідці до даного протоколі впізнання (т.1 а.с. 70) за підписом слідчого Нараєвського С.І. дата кримінального провадження № 120152600400001853 вказана 15.06. 2015 року). Крім того, що суд вважає, що довідка до протоколу впізнання від 18.06. 2015 року (т.1 а.с. 70) саме стосується означеного протоколу. ОСОБА_7 яких зауважень з боку Бойтеляґ Ю.М. по проведеній слідчій дії з дослідженого протоколу не вбачається.

Частина 1 ст. 86 КПК України встановлює юридичну форму даних, що встановлюють обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Порядок отримання доказів, вказаних у ч. 2 ст. 84 КПК, передбачає дотримання наступних вимог: - належний суб'єкт отримання доказів; - законність процесуального джерела доказів; - дотримання процесуального порядку отримання доказів; - дотримання правил фіксації ходу і результатів слідчих (розшукових) і негласних слідчих (розшукових) дій. Докази повинні бути отримані тільки із тих процесуальних джерел, що вказані в ч. 2 ст. 84 КПК України; в клопотанні про визнання доказів недопустимими повинні бути чітко викладені підстави (неналежності доказів, отримання з порушенням встановленого Кодексом порядку…), а, отже, з врахуванням наведеного, суд відхиляє підстави викладені в клопотанні щодо визнання неналежним і недопустимим - протоколу пред»явлення особи для впізнання за фотознімками і довідки до нього від 18. 06. 2015 року і вважає їх такими, що крім наведеного спростовуються і показаннями обвинуваченого ОСОБА_12, а також і показами ОСОБА_13, який в показаннях зазначив, що дійсно до зупинки на вул.. Іванківську м. Чернівцях 14.06. 2015 року його з ОСОБА_12 підвозив таксист ОСОБА_14

З дослідженого протоколу проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_14 від 18.06. 2015 року та довідки до нього ( т.1.а.с. 71 75) вбачається, що його проведення здійснено було слідчим СВ Шевченківського РВ УМВС України в Чернівецькій області ОСОБА_25, який згідно постанови про створення слідчої групи від 15.06. 2015р. входить до складу групи, тобто є належним суб'єктом отримання доказів; слідчий експеримент був проведений з метою уточнення обставин злочину, з дотриманням вимог 104, 223, 240 КПК України, за участі понятих і зазначенням в протоколі ОСОБА_14 як учасника слідчої дії, в якому він розписався; при цьому судом звертається увага на відсутність будь яких зауважень, заперечень, як з боку понятих, так і з боку самого ОСОБА_14 (т.1 а.с. 74). Суд, при оцінці даного доказу в сукупності з іншими доказами по справі, відхиляє доводи викладені в клопотанні від 03.01.2017р. стороною захисту, які повністю заперечувалися стороною обвинувачення, виходячи з того, що наведена слідча дія проведена відповідно із дотриманням порядку проведення процесуальної дії та дотримання вимог закону щодо фіксації перебігу та результатів процесуальної дії, а також з врахуванням постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 р. № 7 (п.4) «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина» (з змінами і доповненнями), в останній наголошено, що під час розгляду кожної справи необхідно перевіряти, чи були докази, якими органи досудового слідства обґрунтовують висновки про винність особи у вчиненні злочину, одержані відповідно до норм КПК.

Судом встановлено, що докази, а саме протокол слідчого експеременту, отриманий належним суб'єктом, який наділений повноваженнями проводити процесуальну дію, під час якої отриманий доказ; останній є фактичними даними, що одержані зі встановлених законом джерел, визначених ст. 65 КПК України. З врахуванням наведеного, судом будь яких порушень вимог ст. 240 КПК України при проведенні слідчого експерименту 18.06. 2015 року за участі ОСОБА_14 не встановлено.

З досліджених в судовому засіданні доказів заяви ОСОБА_14 від 18.06. 2015 року (т.1 а.с. 191) видно, що останній на ім»я слідчого СВ Кіцманського РВ УМВС України в Чернівецькій області ОСОБА_26 надав письмовий дозвіл оглянути автомобіль марки ОСОБА_18 номерний знак НОМЕР_1, який був оглянутий в день надання дозволу - 18.06. 2015 року у присутності понятих і у присутності самого ОСОБА_14, результати якого зафіксовані у відповідному протоколі огляду (т.1 а.с. 192 193) з відеозаписом (а.с. 194 т.1). Крім цього, виявлені речі були предметом огляду, про що свідчить протокол огляду (т.1. 195, 196) та відображені в таблиці ілюстрацій до даного протоколу від 23.06. 2015 року в рамках кримінального провадження № 12015260110000278 від 17.06. 2015 року (а.с. 199 201 т.1).

Доводами заявленого клопотання від 03.01.2017 року сторони захисту, захисника ОСОБА_10 про визнання наведених доказів неналежними і не допустимими (пп.14 - 18) стверджується про те, що вищенаведений транспортний засіб не належить як власнику ОСОБА_14 і не перебуває в його користуванні а також те, що відомості про кримінальне правопорушення відносно ОСОБА_13 на момент проведення огляду автомобіля ОСОБА_18 номерний знак НОМЕР_1 вже були внесені до ЄРДР; також те, що протокол є нечитабельним, і в ньому відсутнє зазначення усіх характеристик фотоапарату Сапоп; без зазначення в протоколі де саме проводився огляд, а також і того, що фактично протокол огляду речей датований 23.06. 2014 року, незважаючи на те, що з даних таблиці фотоілюстрацій до вказаного протоколу огляду речей вказується дата - 23.06. 2015 року; крім цього вважає, що і квитанція № 3164 від 02.09. 2015 року при прийом речових доказів до камери зберігання не вбачає джерело походження доказів в рамках кримінального провадження № 12015260040001853 від 15.06. 2015 року.

З врахуванням заперечення стороною обвинувачення вказаного клопотання суд, при перевірці доказів вищенаведених, з врахуванням показів обвинуваченого ОСОБА_14, який пояснив, що він фактично користувався як таксі автомобілем ОСОБА_18 номерний знак НОМЕР_1, власником якого він не являється і саме на цьому автомобілі він відвозив ОСОБА_13 в с. Мамаївці Кіцманського району Чернівецької області, а також і в район вулиці Іванківської м. Чернівців; саме на цьому автомобілі його було затримано і він дійсно надавав згоду на огляд цього транспортного засобу, однак не зміг пояснити яким чином в автомобілі опинилися вилучені працівниками міліції речі, вказуючи, що їх могли йому підкинути; з врахуванням і показів потерпілої ОСОБА_8, свідка ОСОБА_17 про те, що ОСОБА_13 приїздив на автомобілі таксі марки ОСОБА_18, а також в цій частині і показаннями обвинуваченого ОСОБА_13, вважає, що не заслуговують на увагу доводи відносно того, що в користуванні ОСОБА_14 станом на червень 2015 року не перебував транспортний засіб марки ОСОБА_18 номерний знак НОМЕР_1. Вищенаведений протокол огляду місця подій від 18.06. 2015 року за участю ОСОБА_14 Ю,М. був досліджений безпосередньо в судовому засіданні, тому обставини щодо його не читабельності є безпідставними, речі виявлені в автомобілі були визнані речовими доказами в рамках кримінального провадження № 12015260110000278 (т.1.а.с. 197, 198), яке згідно постанови прокурора від 10.08. 2015 року було об»єднано з матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015260040001853 від 15.06. 2015 року (а.с. 10 т.1), а твердження обвинуваченого ОСОБА_14, що речі виявлені в його автомобілі могла бути підкинуті йому працівниками міліції під проведення огляду транспортного засобу носять характер припущення та будь-якими іншими доказами свого підтвердження не знайшли.

Законодавцем визначено, що безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо.

Ця засада кримінального судочинства має значення для повного зясування обставин кримінального провадження та його обєктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозвязку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч.1 ст.94 КПК, і сформувати повне та обєктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Наведеним же спростовуються доводи наведені в клопотанні щодо не відомих обставин джерела походження речей наведених в квитанції № 3164 від 02.09. 2015 року, згідно якої були передані в камеру зберігання речових доказів речі означені в постанові від 01.09. 2015 року про визнання і приєднання речового доказу до матеріалів кримінального провадження (т.1 а.с. 201, 202).

Разом з цим, судом установлено, що дійсно протокол огляду речей (т.1.а.с. 195, 196) датований 23.06. 2014 року і проводився в рамках кримінального провадження № 12015260110000278, яке було об»єднано за постановою прокурора з матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015260040001853 від 15.06. 2015 року (а.с. 10 т.1). З дослідженого протоколу огляду речей чітко вбачається, що об»єктом огляду є поліетиленовий пакет синьо білого кольору який у двох місцях обмотаний липкою стрічкою та за допомогою якої прикріплена паперова бирка з написом «Увага Речовий доказ датою вилучення 18.06. 2015 року і сейф пакет №0093591 з написом «Експертна служба УМВС.., а також поліетиленовий пакет чорного кольору, який у двох місцях обмотаний липкою стрічкою та за допомогою якої прикріплена паперова бірка з написом … «Увага Речовий доказ дата вилучення 18.06. 2015 року (а.1. 195 т.1), а отже суд вважає опискою зазначений рік в протоколі 2014 і в цій частині доводи сторони захисту не може вважати такими, що спростовують вказане іншими доказами, звертаючи при цьому увагу на те, що в порядку визначеному КПК України при ознайомленні з матеріалами кримінального провадження, стороною захисту, захисником ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_13 з цього приводу будь - яких клопотань надано не було (т.3 а.с. 153), тобто вказаний доказ було відкрито захисту стороною обвинувачення та з врахуванням і положень КПК України відносно того, що зміст фактичних даних визначається індивідуальними ознаками кримінального правопорушення та здатністю своїм змістом встановлювати факти і обставини, що мають значення для кримінального провадження.

Суд вважає безпідставними і доводи викладені в клопотанні захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_13 про визнання заяви ОСОБА_17 до Шевченківського РВУ МВС України в Чернівецькій області, так як свідок ОСОБА_17 І,І. будучи допитаною в судовому засіданні вказала, що заява нею була написана 20.06.2015 року власноручно, як і вона написала заяву від імені ОСОБА_8 і саме вказана дата міститься в заявах. Потерпіла ОСОБА_8 в судовому засіданні щодо написання заяви 20.06. 2015 року до слідчого надавала плутані, не послідовні покази, спочатку вказуючи про те, що заява була написана і підписана нею, а потім стверджувала, що заяву написала її онука ОСОБА_17, а хто її підписав не знає. А, тому, суд в цій частині, надає критичну оцінку показам потерпілої ОСОБА_8

В судовому засіданні, крім вищенаведених доказів було досліджено в якості доказу протокол огляду місця подій від 15.05. 2015 року по вул.. Іванківській 23 м. Чернівців (т.1 а.с. 23), з додатком фототаблиці до протоколу ( т.1 а.с. 26 - 29).

В клопотанні від 03.01. 2017 року стороною захисту, захисником ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_13, проти якого заперечувала сторона обвинувачення, ставиться питання про визнання даного доказу неналежним і недопустимим, посилаючись на вимоги ч. 2 ст. 39 КПК України і виходячи з того, що огляд місця події і складання відповідного протоколу 15.06.2015р., здійснено не уповноваженою на те особою, оскільки до складу створеної слідчої групи за постановою від 15.06.2015р. в рамках кримінального провадження №12015260040001853, слідчий Пославський А.А. не входив, а також і з тих підстав, що те, що огляд житла потерпілої ОСОБА_8 проводився без ухвали слідчого судді та відсутня розшифровка фотоілюстрації, що унеможливлює визначити що міститься на тому чи іншому фото (тим більше стороною обвинувачення в порушення до п. 4 ч.2 ст.105 КПК України до протоколу додано копію фотоілюстрації, а не оригінал

Отже, як вбачається з протоколу огляду місця подій (т.1 а.с. 23) від 15.06. 2015 року, огляд місця подій по вул.. Іванківській 23 м. Чернівці був проведений слідчим СВ Шевченківського РВУ МВС України в Чернівецькій області ст. лейтенантом міліції ОСОБА_27 в період з 00.40 годин по 02.40 годин, з зазначенням в протоколі понятих ОСОБА_15, ОСОБА_28, учасника НДЕКЦ ОСОБА_29, за участю власника ОСОБА_8, з детальним описом проведення огляду та встановлених, виявлених і вилучених під час його проведення речей; огляд проводився з застосуванням технічних засобів фотоапарату Сапоп, при штучному освітленні в нічний час доби. Як було установлено в судовому засіданні, керівником органу досудового розслідування начальником СВ Шевченківського РВУ МВС України в Чернівецькій області ОСОБА_30 було створено слідчу групу в рамках розслідування кримінального провадження №12015260040001853, передбаченого ч.3 ст. 186 КК України в конкретному складі осіб, про що останнім винесено було 15.06. 2015 року відповідну постанову; в склад групи осіб, яким було доручено досудове розслідування по вказаному кримінальному провадженню, слідчий СВ Шевченківського РВУ МВС України в Чернівецькій області ст. лейтенант міліції ОСОБА_27 не увійшов, що вбачається з самої постанови ( т.1 а.с. 11, 12).

Згідно ч.2 ст. 39 КПК України керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих

Крім того, будучи допитаною в судовому засіданні, під присягою потерпіла ОСОБА_8 в наданих показах чітко вказувала на те, що при огляді місця подій 15.06. 2015 року ОСОБА_28 не було, оскільки він є людиною не ходячою, і пересувається лише на візку. В цій частині пояснення потерпілої узгоджуються і з показаннями свідків ОСОБА_16, ОСОБА_17, якими відповідно також було підтверджено, що ОСОБА_28 є інвалідом і самостійно не може пересуватися.

Стороною обвинувачення участь заявлених до допиту свідків обвинувачення ОСОБА_15, ОСОБА_28 не було забезпечено в рамках вимог ч. 3 ст. 23 КПК України, з рапортів наявних в матеріалах справи на виконання ухвал суду про привід вказаних свідків в судові засідання, також вбачається про неможливість доставити свідка ОСОБА_28 в суд внаслідок того, що останній самостійно не пересувається, а ОСОБА_15 не може його одного залишити вдома. Від допиту вказаних свідків в судовому засіданні сторона обвинувачення відмовилася.

Також в судовому засіданні, потерпіла ОСОБА_8 під час її допиту пояснила, що письмової заяви дозволу на огляд місця подій 15.06. 2015 року вона не писала, так як після вчиненого відносно неї злочину була в пригніченому стані і її все боліло, фактично в будинку на час проведення огляду і не перебувала, а знаходилася біля будинку сиділа на лавиці; протокол огляду самостійно не читала, підписувала в той день, усе, що їй говорив слідчий. І доводи вказані в показах потерпілої узгоджуються з матеріалами дослідженого кримінального провадження, в якому письмовий дозвіл, окрім слова «дозволяю» в самому протоколі, потерпілої ОСОБА_8 на огляд її помешкання відсутній, як і не встановлено судом винесеної ухвали слідчого судді в рамках провадження на огляд житлового приміщення, як це передбачено вимогами ст. ст.ст.233,234,237 КПК України.

Відповідно до вимогст. 237 КПК України,огляд житла чи іншого володіння особи, здійснюється згідно з правилами цьогоКодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи. Астаття 234 ч.2 КК Українипередбачає, що обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді. І наявність згоди на проникнення до житла особи, яка володіє цим житлом, згідност. 233 КПК України, не звільняє від обов'язку прокурора, слідчого звернутися з клопотанням про проведення обшуку чи огляду житла до слідчого судді. Також, в порушення вимог ст. 105 п.4 ч.2 КПК України до протоколу огляду місця подій від 15.06. 2015 року додано копію фотоілюстрації, а не оригінал, ілюстрації (т.1. а.с. 27 0 29) не розшифровані за послідовністю проведених дій, наявності вилучених з місця подій слідів і речей. Отже, законодавчо визначено, що доказ має бути отриманий належним суб'єктом, який наділений повноваженнями проводити процесуальну дію, під час якої отриманий доказ. Важливі для справи фактичні дані мають бути одержані зі встановлених законом джерел, які перераховано у ст. 65 КПК України, що можна перевірити. Доказ має бути отриманий із дотриманням порядку проведення процесуальної дії. Під час отримання доказів мають бути дотримані вимоги закону щодо фіксації перебігу та результатів процесуальної дії. А тому, доводи заперечень прокурора в цій частині клопотання є неспроможними і не грунтуються на положеннях вказаних статейКПК України.

Таким чином, виходячи з наведеного, суд вважає, що процесуальна слідча дія - огляд місця події 15.06. 2015 року проведений з порушенням процедури та суттєвих умов цієї слідчої дії, а тому судом до уваги вони не береться, так як відповідно ч.2ст. 86 КПК Українинедопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення, а як наслідок визнання не належного і не допустимого доказу, не можуть братися до уваги і висновки експерта, відповідно за № 1795 від 23.07. 2015 року; № 2075-К від 07.09. 2015р., проведеної судової трассологічної експертизи вилучених слідів під час проведення огляду місця подій від 15.06. 2015 року (т.2 а.с. 111 114, 128 129).

Також, як належний і допустимий доказ не може бути покладений в основу вироку і досліджений судом протокол проведення слідчого експерименту від 18.06. 2015 року за участі ОСОБА_12 (т.1 а.с. 152 157), виходячи з наступного. Даний доказ також просить визнати неналежним і недопустимим сторона захисту, захисник ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_13 з підстав того, що слідчий експеримент з ОСОБА_12 був проведений у період його незаконного затримання та застосування до останнього насильства, приниження гідності працівниками міліції. А, оскільки, визнання вказаного доказу неналежним і недопустимим заперечувалося стороною обвинувачення, судом при здійсненні перевірки даного доказу, шляхом дослідження матеріалів провадження, було встановлено, що згідно протоколу затримання ОСОБА_12 (т.3 а.с. 54) останній був затриманий 19.06. 2015 року. 18.06. 2015 року йому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України. Однак, як вбачається з показів обвинуваченого ОСОБА_12 при дослідженні вказаного доказу, він фактично був затриманий 17.06. 2015 року разом з ОСОБА_13 і його було доставлено до Шевченківського райвідділу міліції, де до нього працівниками міліції, прізвища яких він пояснити не зміг, було застосовано фізичне насилля і приниження його гідності і саме в цей період, зокрема до оголошення йому підозри у вчиненні злочину за ч. 3 ст. 186 КК України відносно потерпілої ОСОБА_8 за його участі було проведено слідчий експеримент по вул. Іванківській, 23 м. Чернівці, де мешкає остання, перегляд якого було внесено до його пояснення, сам слідчий експеримент проходив без участі захисника, участь якого йому не було забезпечено, а на наступний день 19.06. 2015 року йому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою вже з участю захисника.

Факт незаконного затримання ОСОБА_12 і нанесення йому побоїв працівниками міліції, узгоджується і з показами обвинуваченого ОСОБА_13, який пояснив, що 17.06.2015 року його і ОСОБА_12 було незаконно затримано; факт протиправного затримання ОСОБА_13 було визнано слідчим суддею ухвалою від 20.06. 2015 року, та як видно з пояснень ОСОБА_13 його було звільнено, а ОСОБА_12 обрано запобіжний захід тримання під вартою.

Вищенаведені показання обвинувачених узгоджуються і з дослідженими матеріалами справи. Так, під час судового слідства по справі, обвинуваченим ОСОБА_12 було подано письмову заяву, скеровану до розгляду прокуратурі Чернівецької області, про застосування до нього під час протиправного затримання недозволених методів ведення слідства з боку працівників міліції.

З даних відомостей від 02.06. 2016 року (т.5 а.с. 80), адресованих суду прокуратурою Чернівецької області, за підписом заступника прокурора Дутковського А. вбачається, що старшим слідчим слідчого відділу прокуратури Чернівецької області ОСОБА_31 внесено відомості до ЄРДР за № 42016260000000090 від 30.05. 2016 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 371, ч.2 ст. 365 КК України щодо працівників УМВС України в Чернівецькій області, які 17.06.2015 року з застосуванням сили затримали ОСОБА_12, чим перевищили свої службові повноваження.

В судовому засіданні потерпіла ОСОБА_8 при дачі показів зазначала, що була присутня коли до її будинку в після обіденний час, привезли ОСОБА_12 для проведення слідчого експерименту; її слідчий ще просив піти і знайти понятих, вона пішла до сусідів з будинку 14 ОСОБА_32 Родіки та ОСОБА_32 і попросила їх прийти до її будинку. Вказувала, що ОСОБА_12 показував, що і як він робив, однак чому її не було включено до протоколу слідчого експерименту, як учасника слідчої дії пояснити не змогла.

Як вбачається з протоколу проведення слідчого експерименту від 18.06. 2015 року (т.1 а.с. 152), потерпіла ОСОБА_8, як учасник даної слідчої дії в ньому (у відповідній графі) не зазначена.

Крім того, судом при перевірці вказаного доказу, встановлено, що в статусі особи підозрюваного ОСОБА_12 був допитаний 18.06. 2015р. в період з 20.15 до 20.50 годин (т.3 а.с. 45). Отже, на період і час проведення слідчого експерименту (18.06. 2015 року; розпочатого о 10 год.06 хв., закінченого о 10.год 23 хв.) ОСОБА_12 не мав статусу підозрюваного, що фактично узгоджується, як з показаннями потерпілої ОСОБА_8 про те, що слідчий експеримент мав місце після обіденний час, так і поясненнями обвинуваченого ОСОБА_12 про те, що фактично підозру у вчиненні кримінального правопорушення йому було пред»явлено після проведення слідчого експерименту.

При цьому, судом звертається увага, на те, що в протоколі слідчого експерименту від 18.06. 2015 року за участю ОСОБА_12 не міститься мети його проведення (чи для перевірки показів останнього, чи з інших підстав).

Згідно вимог ч. 1 ст. 223 КПК України, підставами для проведення слідчої дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети. Слідчий, прокурор вживає належних заходів для забезпечення присутності під час проведення слідчої дії осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені. Перед проведенням слідчої дії особам, які беруть у ній участь, роз'яснюються їх права і обов'язки, передбачені цим Кодексом, а також відповідальність, встановлена законом (ч. 3 вказаної норми закону). В законі зазначено (ч. 3 ст. 22 КПК), що є недопустимими докази, отримані з домаганням показань шляхом застосування насильства, погроз або інших незаконних методів.

Відповідно до ст. 20 КПК України обвинувачений, має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені КПК України. Пленум Верховного Суду України у п. 11 Постанови від 24 жовтня 2003 р. № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» (з змінами і доповненнями), роз'яснив, що порушення вимог закону щодо участі захисника може бути підставою для визнання недопустимими тих доказів, що були зібрані під час виконання таких дій. При цьому, також судом звертається увага, що прокурор відмовився від заявлених до допиту у судовому засіданні в якості свідків обвинувачення - ОСОБА_32, ОСОБА_33, саме які були понятими під час проведення 18.06. 2015р. слідчого експерименту. Отже, доводи заперечень прокурора в цій частині клопотання є не послідовними і такими, що не грунтуються на вимогах чинного закону та суд приходить до висновку, що процесуальна слідча дія проведення слідчого експерименту 18.06. 2015 року за участю підозрюваного ОСОБА_12 здійснено з порушенням вимог закону, порушення права на захист останнього, а тому судом до уваги не береться.

З аналогічних підстав, вимог закону, виходячи з того, що згідно ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Чернівці Богдана С.І. від 20.06. 2015 року було визнано незаконним затримання ОСОБА_13 в період з 17.06.по 19.06. 2015 року, суд вважає, що з порушенням права на захист останнього, вимог ст.ст. 20, 22, 65, і ч.2ст. 86 КПК України було проведено 18.06. 2015 року обшук в будинку за місцем фактичного проживання ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_11, власником якого є ОСОБА_34 (т.2 а.с. 141 144), звідки було вилучено взуття ОСОБА_13, яке було оглянуте на підставі протоколу 02.09. 2015 року (т.2 а.с. 145 148) і відповідно повернуто під розписку його батькові ОСОБА_35, 13.10. ІНФОРМАЦІЯ_12 (т.2 а.с. 149).

Судом також установлено, що органом досудового розслідування по вищенаведеному кримінальному провадженню за пред»явленим обвинуваченням - ОСОБА_13, ОСОБА_14 інкримінується те, що 12 травня 2015 року ОСОБА_13 втупивши у попередню злочинну змову з ОСОБА_14, та діючи умисно, протиправно, повторно, за попереднім розподілом ролей, переслідуючи корисливу мету, направлену на заволодіння чужим майном шляхом обману прибули на автомобілі марки «Мерседес-Бенц» модель «Віто», державний номерний знак НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_14, на територію ПСП «Мамаївське», що розташоване у с. Мамаївці Кіцманського району Чернівецької області.

В подальшому, ОСОБА_13 разом з ОСОБА_14 діючи заздалегідь розробленим планом, а саме вигадавши неправдиву історію про те, що їх найняли для вчинення у майбутньому кримінальних правопорушень проти життя і здоровя, а також майна потерпілого ОСОБА_36 повідомили про це останнього та продемонстрували відповідний спецодяг чорного кольору, зязані маски на обличчя чорного кольору, рукавиці та предмети, якими мали зчиняти кримінальні правопорушення. Далі, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 пояснили потерпілому, що не мають наміру вчиняти проти нього та його майна протиправні дії й за відповідну плату, в розмірі 60 000 грн.. Крім нього, запевнили потерпілого, що можуть видати замовника кримінального правопорушення, на що ОСОБА_36 погодився, однак пояснив, що попередньо сплатить суму тільки у розмірі 20 000 грн., а іншу частину грошових коштів передасть після видачі замовника злочину. В подальшому, потерпілий зателефонував касиру ПСП «Мамаївське» ОСОБА_37 та повідомив щоб остання видала грошові кошти в сумі 20 000 грн. ОСОБА_13 та ОСОБА_14 ОСОБА_1, ОСОБА_13 разом з ОСОБА_14 отримали грошові кошти від касира підприємства в сумі 20 000 грн., зокрема по 10 000 грн. кожний. Отримавши кошти в сумі 20000 гривень ОСОБА_13 та ОСОБА_14 поїхали у невідомому напрямку, а грошовими коштами розпорядилися на власний розсуд, тим самим вчинивши заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), за кваліфікуючою ознакою - вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб.

Будучи допитаним в порядку вимог ст. 351 КПК України обвинувачений ОСОБА_13 свою вину у пред»явленому йому обвинуваченні за ч. 2 ст. 190 КК України не визнав; В наданих суду показах ОСОБА_13 за пред»явленим йому обвинуваченням по ч. 2 ст. 190 КК України своєї вини не визнав і зазначив, що даного кримінального правопорушення відносно потерпілого ОСОБА_36 він разом з ОСОБА_14 не вчиняв. 12 травня 2015 року він з ОСОБА_14 на ПСП «Мамаївське», що розташовано в с. Мамаївці Кіцманського району Чернівецької області не їздив, а перебував в лікарні у матері; ОСОБА_36 12 травня 2015 року не бачив і ніякої розмови між ним і потерпілим не мало місце. В показах зазначив, що в період літа 2015 року він проживав на протязі двох років в цивільному шлюбі з громадянкою ОСОБА_38 і разом з ними проживав пасинок, син останньої, який вів неправильний на його думку спосіб життя, постійно в нього просив гроші на свої потреби, цигарки, а тому, він вирішив його провчити, дати можливість реально зрозуміти, що неправильно себе вести в житті може призвести до тюрми і саме з цією метою, він дійсно привозив свого пасинка ОСОБА_38 до ОСОБА_36 на територію ПСП ОСОБА_39 що в с. Мамаївці Кіцманського району Чернівецької області, однак, це не було 12 травня 2015 року, а значно пізніше, коли зустрів в місті ОСОБА_14, із яким познайомився під час перебування в слідчому ізоляторі у 2006 році, останній таксував і він замовив за 500 грн. таксі і попросив підвезти його в с. Мамаївці Кіцманського району Чернівецької області, де по дорозі взяв з собою пасинка ОСОБА_38 і всі поїхали до ПСП ОСОБА_39, розташоване на території колгоспного двору в с. Мамаївці Кіцманського району, де ОСОБА_14 сидів в машині за кермом, ОСОБА_38 також з автомобіля не виходив; з ОСОБА_36 він розмовляв, однак про що була розмова не пам»ятає. Не заперечував, що в нього на той час в пакеті знаходилося три міліцейські бушлати, які він мав намір продати, а також і те, що можливо в машині у ОСОБА_14 і була якась лопата, однак ніяких речей ОСОБА_36 з метою введення його в шахрайство не демонстрував, а відносно інших показань зазначив, що його змусили надавати пояснення проти себе в Кіцманському райвідділі міліції; відносно нього застосовували недозволені методи слідства, йому наносили побої. Особи на ім»я ОСОБА_40 він не знає і дана особа, як головний бухгалтер ПСП «Мамаївське» ніяких грошових коштів йому через касу підприємства не видавала; в касовому ордері підпис йому не належить. Пояснив, що після приїзду на ПСП ОСОБА_39 з ОСОБА_36 він зустрічався в подальшому біля кардіологічного центру і останній йому будь яких претензій не висловлював, ніяких грошових коштів він у ОСОБА_36 не вимагав; докази, які надані органом досудового слідства по вказаному епізоду пред»явленого обвинувачення вважає недопустимими і не належними. Просить, за пред»явленим йому обвинуваченням за ч. 2 ст. 190 КК України по суду виправдати.

Аналогічні показання надав і обвинувачений ОСОБА_14, який будучи допитаним в порядку вимог ст. 351 КПК України, також надав показання про те, що ніякого злочину відносно потерпілого ОСОБА_36 з ОСОБА_13 він не вчиняв; пояснив, що з ОСОБА_13 він колись давно познайомився у 2006 році в слідчому ізоляторі, між ними були прості відносини, які навіть не можна назвати товариськими. Одного разу, коли це було не пам»ятає він таксував автомобілем марки «ОСОБА_18 - Бенц» модель «Віто», державний номерний знак НОМЕР_1, в місті зустрів ОСОБА_13, який йому попросив його відвезти в с. Мамаївці, Кіцманського району, заплативши 500 грн. Він нічого не розпитуючи, погодився. Зазначив, що раніше ніколи з потерпілим ОСОБА_36 знайомий не був і не знав де знаходиться ПСП ОСОБА_39, дорогу показував ОСОБА_13 і по приїзду на колгоспний двір, він постійно перебував в автомобілі, з машини також не виходив і молодий хлопець, а про що ОСОБА_13 розмовляв з потерпілим ОСОБА_36, йому відомо не було. Повністю в наданих суду показах заперечив отримання в касі ПСП ОСОБА_39 грошових коштів в розмірі 10.000 грн., пояснивши, що в жодній відомості, в жодному касовому ордері він не розписувався; касира ПСП ОСОБА_39 ніколи не бачив і не знає. Крім наведеного, в показах вказував, що коли він був затриманий в Кіцманському райвідділі міліції йому речі в машину підкинули, так як після огляду транспортного засобу, автомобіль яким він керував декілька днів був не зачинений; В наданих показах повністю заперечив приналежність йому речей, які були виявлені в автомобілі під час проведення огляду, а саме масок, рукавиць, одягу. Просив його по суду виправдати в пред»явленому обвинуваченні, оскільки він ні в чому не винен.

Відповідно до ч. 1ст. 22 КПК Україникримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Згідно ізст. 25 КПК Українипрокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Саме на них відповідно до ч. 2ст. 9 КПК Українипокладається обов'язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. Положеннямист. 91 КПК Українипередбачено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Згідно із положеннями ч. 1ст. 92 КПК Україниобов'язок доказування обставин, передбаченихст. 91 цього Кодексу, покладається на слідчого, прокурора.

Так, в обгрунтування вищенаведеного пред»явленого і ОСОБА_13, ОСОБА_14 обвинувачення у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2ст. 190 КК України, сторона обвинувачення, посилається на докази досліджені у судовому засіданні, а саме:

- показання, в силу вимог ст. 353 КПК України, потерпілого ОСОБА_36А,. який під присягою в залі судових засідань пояснив про те, що біля 10 години ранку, якої дати і періоду року не пам»ятав, на територію ПСП ОСОБА_39, засновником якого він являється і яке є спільним з державою, що є загальнодоступною інформацією, заїхав білий бус Стрпінтер чи ОСОБА_18, номерний знак не пам»ятав, за кермом якого сидів чоловік, у якому в залі суду вказав на ОСОБА_14; з машини вийшов ОСОБА_13 та підійшов до нього і став говорити, що його замовили на знищення, як він зрозумів - вбивство, що пильнують за ним і членами його сім»ї та сказав, що може показати виконавця замовлення, та на його запитання що від нього потрібно почув гроші, в якій сумі не обумовлювалося і він погодився побачити виконавця та через деякий час, чи в той же день чи ні не пам»ятав, знову на територію ПСП ОСОБА_39 приїхав автомобіль під керуванням ОСОБА_14 у якому сидів молодий хлопець, якого ОСОБА_13 йому представив як виконавця замовлення на його знищення, а ще показав кітелі міліцейські на ґудзиках, биту приблизно 60 см. Біло жовту, заокруглену дерев»яну, при цьому, чи розмовляв ОСОБА_13 з хлопцем у його присутності не пам»ятає, однак чув окремі якісь фрази «все зрозумів…». Злякавшись, він назвав ОСОБА_13 суму 20.000 грн. і передзвонивши ОСОБА_40, як до своєї знайомої, яка в його підприємстві працювала касиром, сказав, що йому потрібно позичити кошти - 20000 грн. оскільки знав, що ОСОБА_40 на той час могла володіти цією сумою коштів. і фактично могла їх йому позичити, а тому і пішла до себе додому та принесла вказану суму грошей до каси, звідки їх видала ОСОБА_13 і ОСОБА_14, а для того, щоби перестрахувати себе, щодо повернення їй коштів, оформила і видачу з каси 20.000 грн. грошових коштів видатковими касовими ордерами, бланки яких в ПСП ОСОБА_39 не облікуються; при цьому, пояснив, що жодного свого підпису в ордерах він не ставив, так як то були гроші не підприємства, а ОСОБА_40К, якій він особисто не показував таких осіб, як ОСОБА_13 і ОСОБА_14 Ю,М., розмовляв з касиром лише по телефону. Крім наведеного, в показаннях зазначив, що особисто він ніяких грошей ні ОСОБА_13, ні ОСОБА_14. Ю.М. не надавав, останні в нього фактично грошей не вимагали, суму в 20000 грн. він сам озвучив ОСОБА_13 за що в судовому засіданні пояснити не зміг. Суду чітко вказав, що ніяких шахрайських дій відносно нього, з боку ОСОБА_13, ОСОБА_14, якого він раніше не знав, вчинено не було.

В подальшу, приблизно 17.06. 2015 року він зустрів біля аптеки в м. Чернівцях ОСОБА_13, який йому сказав, що в нього хвора мати, лежить в лікарні і сказав що йому потрібні гроші. Будучи в страху та зрозумівши, що останньому ще потрібні кошти, він підозріваючи в діях ОСОБА_13 щось підозріле, звернувся до міліції Кіцманський РВ і написав на останнього заяву, тексту якої не пам»ятав. Також в показах зазначив, що усі гроші по касі облікуються, в касі щодня станом на 2015 рік білім до 120000 грн. і каса щодня перевірялася без попередження. При дачі показів, потерпілий не зміг пояснити. чому касиром ПСП ОСОБА_39 ОСОБА_40К було видано і відповідно оформлено видачу через касу підприємства грошових коштів в сумі 20000 грн. обвинуваченим ОСОБА_13 та особі на прізвище ОСОБА_41, якого він не знав, вказавши на те, що це справа самої ОСОБА_40 Змінюючи показання в судовому зсіданні, потерпілий ОСОБА_36 також зазначав, що ОСОБА_40К кошти йому позичила лише в сумі 14000 грн., а решта 6.000 грн. він мав своїх коштів, так як є героєм і в нього велика пенсія, а також і пояснив, що саме він сказав ОСОБА_40К видати з каси гроші, запевнивши, що через два дні кошти в касу поверне. Заперечив при дачі показів в судовому засіданні заволодіння будь яким його майном, або знищення його особистого майна чи майна підприємства з боку ОСОБА_13 і ОСОБА_14 Просив останніх суворо не карати, відпустити. В подальшому у судові засідання потерпілий ОСОБА_36 на неодноразові його виклики суду не з»являвся, надав письмову заяву про розгляд справи у його відсутність.

- показання свідка ОСОБА_42 який під присягою в судовому засіданні надав показання, про те, що знає ОСОБА_13, як такого, що тривалий період часу проживав з його матір»ю в цивільних шлюбних стосунках, не розписаний. Він з ОСОБА_13 разом проводили час як сім»я, бо проживали спільно Якого числа не пам»ятає, літом десь 2015 року, він вранці біля 09.30 годин мав піти до магазину по хліб, коли йому ОСОБА_13М який також на той час був вдома, сказав, що підвезе. Коли під»їхала машина таксі, за кермом сидів чоловік, в якому він в залі суду впізнав ОСОБА_14 Ю,М. він сів в машину на заднє сидіння, де був і ОСОБА_13, який був одягнений в робочу форму - чорний фірмовий одяг, оскільки працював в охороні та вони поїхали в село, а саме на колгоспний двір; там він побачив ОСОБА_36, з яким раніше особисто знайомий не був, а лише бачив на рекламних щитах, останнього окликнув ОСОБА_13 та коли той підійшов до машини, ОСОБА_13 вийшовши з машини, відчинив дверцята з його сторони і сказав, вказуючи на нього, що він є особою, яка найняла його за гроші щоб вбити ОСОБА_36, після чого закриваючи дверцята сказав, що це прикол і він йому усе потім пояснить, при цьому він почув слова… «що з ним роботи…». Будучи в приголомшеному, шоковому стані від почутого з боку ОСОБА_13, він сидів мовчки в машині, а за кілька хвилин, оскільки розмова тривала менше ніж хвилину, ОСОБА_13 показавши ОСОБА_36 щось в багажнику, так як в нього був рюкзак, що саме не бачив, повернувся і дістав з під сидушки лопату, для чого він це зробив не знав, а як сказав ОСОБА_13 - щоб закопати ОСОБА_36; після чого його відвезли в село, при цьому по дорозі, ОСОБА_13 постійно йому говорив, що все що було - це прикол. В показах зазначив, що раніше до вказаних подій, ОСОБА_13 із ОСОБА_36 не був знайомий і що після тих подій, він з ОСОБА_13 більше не спілкувався.

Під час перебування біля автомобіля, ніякої розмови про гроші між ОСОБА_13 і ОСОБА_36 він не чув. Після вказаної ситуації на колгоспному дворі, його менше ніж за місяць викликали до Кіцманського райвідділу міліції, де він надавав показання, а на другий чи третій день після вказаних подій, в їх будинку був обшук, під час якого шукали речі ОСОБА_13

Крім наведеного, стороною обвинувачення в обгрунтування вини ОСОБА_13, ОСОБА_14 Ю,М. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України надано і письмові докази, які були досліджені у судовому засіданні, зокрема, як вбачається з дослідженого протоколу прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 17.06. 2015 року, він був оформлений о 20.30 год. слідчим СВ Кіцманського РВ УМВС України в Чернівецькій області ОСОБА_43, який від ОСОБА_36 прийнято усну заяву про шахрайські дії відносно нього, в якій за змістом, останній, будучи попередженим про кримінальну відповідальність згідно ст. 383 КК України, повідомив, що на початку травня 2015 року невстановлені особи, вказуючи, що ОСОБА_36 загрожує небезпека, а саме знищення його майна, яке перебуває в його власності, шахрайським шляхом, зловживаючи довірою потерпілого, заволоділи коштами в сумі 20000 грн., чим спричинили матеріальних збитків останньому на вищевказану суму. При цьому, судом звертається увага, що в графі (п.6) протоколу чи підозрюється хто не будь у вчиненні кримінального правопорушення з зазначенням відомостей про цю особу, ОСОБА_36 було вказано, що так, однак, прізвища особу не зазначено (т.1 а.с. 164). Разом з цим, в судовому засіданні при дачі показів, потерпілий ОСОБА_36 чітко називав прізвище ОСОБА_13, як такого, що приїздив до нього в ПСП Мамаївське Кіцманського району Чернівецької області 12 травня 2015 року разом з іншою особою. Крім цього, в показаннях наданих суду, потерпілий ОСОБА_44, також будучи попередженим про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України однозначно пояснив, що ніякої небезпеки знищення його майна, що перебуває у його власності, з боку дій ОСОБА_13 і ОСОБА_14, в якому впізнав таксиста, що привозив ОСОБА_13 на підприємство, не було. На запитання суду чітко вказав, що ні з боку ОСОБА_13, ні ОСОБА_14 відносно нього шахрайських дій не було вчинено; кошти в сумі 20.000 грн., які ним же були оцінені за повідомлення йому ОСОБА_13 що його замовили на знищення, як він зрозумів вбивство і можливість викриття виконавця, він особисто ні ОСОБА_13, ні ОСОБА_14 не надавав; даний розмір грошових коштів, останні отримали в касі ПСП Маамївське Кіцманського району Чернівецької області в касира ОСОБА_40К по 10.000 грн. кожному.

Покази потерпілого ОСОБА_36 в частині того, що його замовили на знищення узгоджуються і з показами свідка ОСОБА_42, який будучи попередженим про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, в судовому засіданні пояснив, що будь якої розмови між ОСОБА_13 і ОСОБА_36 про вимагання грошових коштів чи знищення якогось майна він не чув.

Отже, аналізуючи показання потерпілого ОСОБА_36, свідка ОСОБА_42, суд встановив, що вказані показання ніяким чином не доводять причетність обвинувачених ОСОБА_13, ОСОБА_14М до вчиненого кримінального правопорушення, направленого на знищення майна потерпілого ОСОБА_36, яке перебуває у його власності, шахрайським шляхом і заволодіння внаслідок цього, зловживаючи довірою останнього коштами, які були офіційно видані касиром ОСОБА_40К, через касу ПСП Мамаївське Кіцманського району Чернівецької області, в сумі 20000 грн., а тому не можуть бути взяті судом до уваги, як доказ вини обвинувачених ОСОБА_13, ОСОБА_14 Ю,М. у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 190 КК України. Суд критично оцінює покази свідка ОСОБА_42 та його показання не може покласти в основу вироку, оскільки вони суперечать показанням обвинуваченого ОСОБА_13, які стороною обвинувачення не спростовані.

Про визнання вищенаведеного протоколу прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 17.06. 2015 року не належним і не допустимим доказом ставиться і стороною захисту, захисником в інтересах обвинуваченого ОСОБА_13 ОСОБА_10 в клопотанні від 03.01. 2017року. Сторона обвинувачення проти заявленого клопотання заперечувала, а тому, при перевірці вказаного доказу, суд з врахуванням наведеного, звертає увагу і на те, що у наданих суду показах потерпілий ОСОБА_36 чітко зазначав, що після зустрічі на початку червня 2015 року біля аптеки в м. Чернівцях ОСОБА_13 і в розмові з ним, зрозумівши, що останньому потрібні гроші, вирішив звернутися до міліції з заявою про вчинення відносно нього злочину та саме з цією метою він в обідній період часу поїхав до Кіцманського райвідділу міліції, та як видно з дослідженого протоколу, прийняття усної заяви у ОСОБА_36 мало місце о 20.30 годин 17.06. 2015 року, а письмова заява потерпілого взагалі в матеріалах справи відсутня. Крім цього, в порушення наведеної норми закону (ст. 91 КПК України) в змісті заяви (протоколі) відсутня дата вчинення кримінального правопорушення і час, хоча при дачі показів в судовому засіданні, потерпілий ОСОБА_36 на запитання сторони захисту відносно періоду - дати вчинення відносно нього злочину нічого відповісти не зміг.

Отже, враховуючи наведене суд вважає, що обставини, які містяться в дослідженому протоколі оформленому зі слів ОСОБА_36 і ті про які повідомив потерпілий в судовому засіданні є суперечливими між собою і не узгоджуються.

Крім наведеного в клопотанні від 03.01. 2017 року сторони захисту захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_45, проти якого заперечувала сторона обвинувачення, на розгляд суду в нарадчій кімнаті винесено і ряд інших питань стосовно визнання доказів неналежними і не допустимим, зокрема: доручення про проведення досудового розслідування від 18 червня 2015 року, адресоване слідчому СВ Кіцманського РВ УМВС України в Чернівецькій області ОСОБА_43 (т.1 а.с. 152); - Повідомлення про початок досудового розслідування від 18.06.2015р., адресоване прокурору Кіцманського району Лопачуку В.М. (т.1 а.с. 159), а також витяг з ЄРДР від 22.06.2015р. по кримінальному провадженню №12015260110000278 (а.с. 1, 6 т.1).

Суд відхиляючи в цій частині клопотання сторони захисту, вважає, що наведені в ньому, вищезазначені документи, не являються доказами в контексті вимог ст. 84 КПК України, а являються лише документами, складання яких має відповідати вимогам КПК України, що фактично не мало місце.

Крім наведеного, судом встановлено, що в порушення вимог чинного кримінально процесуального законодавства, зміст заяви потерпілого ОСОБА_36 про вчинення відносно нього злочину шахрайства не відповідає фабулі зазначеній у ОСОБА_45 з кримінального провадження № 120152 60110000278 від 17.06. 2015 року (а.с. 1, 6, 164 т.1).

В силу вимог КПК України процесуальними документами, а не доказами (в порядку вимог ст. 84 КПК України) є і інші документи вказані в клопотанні захисника ОСОБА_46, а саме повідомлення від 17.06. 2015 року про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні; постанови від 17.06. 2015 року про призначення групи прокурорів; постанови про створення групи слідчих від 18.06. 2015 року (т.1 а.с. 161 163), а тому і в цій частині доводи клопотання сторони захисту суд відхиляє.

Аналогічно, судом не беруться до уваги і доводи викладені в клопотанні щодо визнання не допустимими і не належними доказами листа - запиту Шевченківського РВ УМВС України в Чернівецькій області (вих. № СВ 1853 від 18.06. 2015) та лист-відповіді Кіцманського РВ УМВС України в Чернівецькій області від 18.06.2015р. №38/5793 на вказаний лист-запит (т.1 а.с. 233, 234) з підстав того, що наявної в них описки прізвища ОСОБА_14.

З підстав очевидності в судовому засіданні було припинено дослідження доказів, зокрема протоколу пред»явлення особи ОСОБА_45 В,М. для впізнання від 18.06. 2015 року, проведеного з 13.20 год. по 13.30 год. з таблицею ілюстрації до нього (а.с. 206 211 т.1) та протоколу пред»явлення особи ОСОБА_13 для впізнання від 18.06. 2015 року що проводився з 13.35 год. до 13.45 год. та таблиці до нього (а.с. 212 217 т1), в силу того, що як було встановлено судом, 20.06. 2016 року слідчим суддею Шевченківського районного суду м. Чернівці Богданом С.І. було визнано протиправним затримання ОСОБА_13 із зобов»язанням його звільнення внаслідок його незаконного затримання в період з 17.06. 2015 року та протягом двох діб незаконного перевезення і утримання під вартою в приміщеннях УМВС України в Чернівецькій області, Кіцманського РВ УМВС України в Чернівецькій області; Першотравневого та Шевченківського РВ УМВС України в Чернівецькій області (т. 3 а.с. 24). Отже, вищенаведені докази, оформлені за результатами проведених відповідно слідчих дій мали місце в період незаконного затримання ОСОБА_13, що є неприпустимим виходячи з вимог як чинного законодавства так і в контексті вимог ч. 2 ст. 3, ч 3 ст. 62 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та відповідно не можуть вважатися такими, що є допустимим і належними доказами в кримінальному провадженні, виходячи з вимог Основного Закону України Конституції України яка встановлює, що обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях та вимог ст. 87 КПК України, якою регламентовано недопустимість доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав і свобод людини. При цьому, судом звертається увага, що по факту незаконного затримання ОСОБА_13, 02.07. 2015 року за його заявою, було внесено відомості до ЄРДР № 4201526000000115 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.. 371 ч. 1 КК України та на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського райсуду м. Чернівці від 26.02. 2016 року було зобов»язано слідчого СВ прокуратури Чернівецької області визнати ОСОБА_13 потерпілим в кримінальному провадженні № 4201526000000115 від 02.07. 2015р. (т.4 а.с. 273).

В судовому засіданні в порядку дослідження доказів, безпосередньо був досліджений і протокол пред»явлення особи для впізнання від 19.06. 2015 року (а.с. 222 т.1), відповідно до якого, у присутності понятих, ОСОБА_40 впізнавала особу якій видала з каси грошові кошти і як вбачається з протоколу, для проведення вказаної слідчої дії були запрошені, крім ОСОБА_14 Ю,М. (прізвище ім.»я та по батькові якого в протоколі зазначено як ОСОБА_47, 1964 р.н.) ще троє осіб ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, яким відповідно було роз»яснено їх права і обов»язки. ОСОБА_14 (прізвище ім.»я та по батькові якого в протоколі зазначено як ОСОБА_47, 1964 р.н.) зайняв місце під № 2 та за даними протоколу ОСОБА_51 пояснила, що зможе впізнати особу, якій видавала кошти за зовнішніми ознаками, рисами обличчя і голосом. Особи які були запрошені до впізнання були розміщені в порядку зліва направо, зокрема: під № 1 ОСОБА_52, під № 2 ОСОБА_49, під № 3 ОСОБА_47 і під № 4 - ОСОБА_48 та на запитання слідчого чи впізнає ОСОБА_40 серед пред»явлених їй осіб особу якій видала кошти, останні вказала на особу під № 3 ОСОБА_47, за ознаками зовнішнього виду, загальними рисами обличчя і голосом.

Отже, вищенаведені дані в протоколі пред»явлення особи для впізнання від 19.06. 2015 року (а.с. 222 226 т.1) містять ряд суперечності, зокрема: не вірно було слідчим встановлено особу ОСОБА_14 (за протоколом він являється ОСОБА_47), не вказано в якому статусі (потерпілої чи свідка) приймала участь ОСОБА_40 при впізнанні особи; ОСОБА_14 (а за протоколом ОСОБА_47) після пропозиції слідчого вибрати собі місце серед осіб, які пред»являється для впізнання обрав місце другим, однак, був розміщений слідчим для впізнання, в порядку зліва направо під № 3; не вбачається з протоколу пред»явлення особи для впізнання від 19.06. 2015 року даних про те, що особи, які пред»являється для впізнання розмовляли з ОСОБА_40 натомість містяться чітко дані про те, що остання впізнала ОСОБА_47 за голосом. Сама ж особа яка пред»являлася слідчим для впізнання ОСОБА_40 (за даними протоколу ОСОБА_47), розписався в останньому, як впізнана особа ОСОБА_14 ОСОБА_53 Також, за даними дослідженого протоколу не визначено статус ОСОБА_54, як учасника слідчої дії, його ролі у проведенні впізнання. Аналогічні суперечності і не відповідності судом установлено при дослідженні іншого протоколу пред»явлення особи для впізнання від 19.06. 2015 року за участі ОСОБА_36 (а.с. 227 - 231 т. 1). Крім наведеного, судом при дослідженні вищенаведених протоколів пред»явлення особи для впізнання від 19.06. 2015 року за участі ОСОБА_36 (а.с. 227 - 231 т. 1) та за участю ОСОБА_40 (а.с. 222 - 226 т.1), судом установлено, що участь в них приймали одні і ті ж самі особи, як поняті, так і особи, які пред»являється для впізнання, разом з цим, по часу, впізнання за участю ОСОБА_36 було закінчено о 12 год. 05 хв. (почато о 11 год.50 хв.), а впізнання (згідно протоколу) за участю ОСОБА_40 було розпочато о 12 год.00 хв. та закінчено л 12 год.17 хв., тобто мало місце одночасне проведення слідчих дій за участю одних і тих же учасників і проведення впізнання, як ОСОБА_36, так і ОСОБА_40

Таким чином, виходячи з аналізу і перевірки вищеозначених доказів щодо їх допустимості і належності, суд не вбачає в досліджених доказах, відповідно протоколах пред»явлення особи для впізнання від 19.06. 2015 року за участі ОСОБА_36 (а.с. 227 - 231 т. 1), за участю ОСОБА_40 (а.с. 222 - 226 т.1) визначених КПК України критеріїв допустимості і недопустимості доказів, а саме того, що доказ має містити важливі для справи фактичні дані, які мають бути одержані зі встановлених законом джерел, які перераховано у ст. 65 КПК України, що можна перевірити; доказ має бути отриманий із дотриманням порядку проведення процесуальної дії; під час отримання доказів мають бути дотримані вимоги закону щодо фіксації перебігу та результатів процесуальної дії та зібрані докази є достатніми для здійснення аналізу й перевірки достовірності та законності отримання фактичних даних. А, отже, виходячи з вимог чинного закону, яким визначено, що докази, одержані з грубим порушенням норм КПК, що регулюють процес доказування, конституційних та інших прав громадян, а тим паче - у результаті нехтування нормами, які визначають умови і порядок збирання та перевірки доказів та їхніх джерел, суд вважає вищенаведені докази не належними і не допустимим.

Крім наведеного, з досліджених судом в засіданні оригінальних примірників видаткових касових ордерів від 12.05. 2015 року (т.1 а.с. 237,238) з відповідним листом (наданим стороною обвинувачення в копії), за підписом директора ПСП «Мамаївське» ОСОБА_36 (вих. № 25 від 19.06. 2015 року) адресованих прокурору Кіцманського району Лопачуку В.М. ( т.1. а.с. 236), які були направлені останнім першому заступнику начальника Кіцманського РВ УМВС України в Чернівецькій області ОСОБА_55 листом від 23.06. 2015 року вих. № 94-1982 -15 (т.1 а.с. 235) вбачається, що касові ордера є офіційними документами, які регламентуються і є додатком до Положення про ведення касових операцій у національній валюті України (за типовою формою № КО 2), що затверджене Постановою НБУ від 15.12.2004р. №637, однак, за своїм змістом і відповідністю оформлення не відповідають вимогам вказаного Положення…, зокрема в них відсутні коди рахунків, не вказано підстави на видачу коштів з каси готівкою, не зазначено в касових ордерах підпису керівника та головного бухгалтера, власноручного заповнення особою, якій видається з каси готівка її суми (розшифровка суми прописом), і дати одержання коштів, відсутні в ордерах і дані, що свідчать про особу, яка отримала кошти готівкою (найменування, номер, дата і місце видачі документу, який засвідчує особу одержувача); при цьому, з досліджених судом касових ордерів (т.1 а.с. 237,238) чітко вбачається штемпель з найменуванням підприємства, установи організації і це приватне сільськогосподарське підприємство ОСОБА_39, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 22852212, що визначає статус підприємства як юридичної особи, обумовлена дата видаткового касового ордеру, з датою його складання 12.05. 2015р., суми видачі коштів з каси 10.000 грн. (на кожному касовому ордері прописом), прізвища особи, якій видано кошти, відповідно ОСОБА_41, ОСОБА_13 та підписом одержувача і підписом (з розшифруванням прізвища) касира, що видав кошти ОСОБА_40

Згідно п. 3.4. Положення видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами (додаток 3) або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це уповноважений керівником. До видаткових ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки тощо. Якщо на доданих до видаткових касових ордерів документах, заявах, рахунках тощо є дозвільний напис керівника підприємства, то його підпис на видаткових касових ордерах не обов'язковий. Згідно п. 3.5. Положення у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору. Згідно п. 3.12. Положення під час одержання касових ордерів або видаткових відомостей касир зобов'язаний перевірити: наявність і справжність на документах відповідних підписів, а на видатковій відомості - дозвільного напису керівника підприємства або осіб, які ним уповноважені; правильність оформлення документів, наявність усіх реквізитів; наявність перелічених у документах додатків. У разі невиконання хоча б однієї із зазначених вимог касир повертає документи для відповідного оформлення.

Усі вище перелічені вимоги, не були дотримані при оформленні видаткових касових ордерів від 12.05. 2015 року (т.1 а.с. 237,238) та не узгоджуються і з показаннями як обвинувачених ОСОБА_13, ОСОБА_14 Ю,М., так і показаннями наданими в суді потерпілим ОСОБА_36 А, саме обвинувачений ОСОБА_13 пояснив в показах, що 12 травня 2015 року він не перебував на території ПСП Мамаївське Кіцманського району Чернівецької області, а знаходився в лікарні у своєї матері; в касовому видатковому ордері від 12.05. 2015 року він не розписувався і ніяких грошових коштів в розмірі 10.000 грн. не отримував від касира ОСОБА_40

Аналогічні показання надав і обвинувачений ОСОБА_14, який в залі суду пояснив, що 12.05. 2015 року він 10.000 грн. в касі ПСП Мамаївське Кіцманського району Чернівецької області не отримував, підпис у видатковому касовому ордері від 12.05. 2015 року йому не належить, особи на прізвище ОСОБА_41 він не знає та фактично 12 травня 2015 року на прохання ОСОБА_13 і за плату йому надану останнім, він як таксист підвозив його з ОСОБА_12 в лікарню кардіологічного центру по вул. Червоноармійській м. Чернівці до матері. За таких обставин, суд відповідно до положень ст.ст.86,87 КПК Українивизнає недопустимим і неналежним доказом оригінальні примірники видаткових касових ордерів від 12.05. 2015 року (т.1 а.с. 237,238) з відповідними при провідними листами (наданим стороною обвинувачення в копії), зокрема за підписом директора ПСП «Мамаївське» ОСОБА_36 (вих. № 25 від 19.06. 2015 року) адресованого прокурору Кіцманського району Лопачуку В.М. (т.1. а.с. 236), та за підписом прокурора Кіцманського району Лопачука В.М. адресованого першому заступнику начальника Кіцманського РВ УМВС України в Чернівецькій області ОСОБА_55 (т.1 а.с. 235), як такі, що отримані з порушення порядку, встановленимКПК України.

З досліджених даних, при перевірці алібі фактично заявленого ОСОБА_13 про те, що він 12 травня 2015 року не вчиняв кримінального правопорушення, яке йому інкремінується за ч. 2 ст. 190 КК України оскільки на той час в його дуже хворіла мати і він перебував в неї у лікарні, судом встановлено і дане вбачається з витягу історії хвороби № 4057 (т.4 а.с. 150) обласного клінічного кардіологічного диспансеру відділення гострої корональної недостатності відносно ОСОБА_56, ІНФОРМАЦІЯ_13, матері ОСОБА_13, що остання мала важке серцево судинне захворювання, їй було встановлено ряд заключних клінічних діагнозів та те, що ОСОБА_56 неодноразово перебувала на стаціонарному лікування, зокрема, як видно з виписки в період 20.04. 2015 року перенесеного післяінфарктного кардіосклерозу, гіпертонічної хвороби ІІ з дуже високим ризиком (4), а також в період з 10.06. по 24.06. 2015 року у відділенні реанімації вказаного медичного закладу та як вбачається з показів ОСОБА_13 після виписки померла. Наведене, при перевірці доводів ОСОБА_13 узгоджується і з показами наданими в засіданні обвинуваченим ОСОБА_12, який пояснив, що 12 травня 2015 року йому зателефонував ОСОБА_13 і попросив позичити йому гроші, вказуючи що його матері яка перебувала в лікарні, терміново потрібно було купити медичні препарати катетери і він, знаючи, що йому приватний підприємець Чинуш, в якого він на той час працював повинен був перерахувати кошти по зарплаті, разом з ОСОБА_13 під»їхав до банкомату, що знаходиться в районі ТЦ «Майдан», де зняв з карточки гроші і віддав їх останньому, там же ОСОБА_13 в аптеці придбав ліки, після чого їх разом в лікарню кардіологічного центру відвіз ОСОБА_14

Виходячи з пред»явленого обвинувачення ОСОБА_13, ОСОБА_14 за ч. 2 ст. 190 КК України судом враховується те, що об'єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою, тобто в результаті шахрайських дій потерпілий власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов'язковими ознаками шахрайства.

З усіх досліджених судом доказів (по даному епізоду) вищенаведених, не вбачається, що безпосередньо ОСОБА_36, як фізична особа передав, а ОСОБА_13, відповідно ОСОБА_14 прийняв яке-небудь майно (чи грошові кошти), власником якого б він являвся чи на законних підставах безпосередньо перебувало у нього у володінні чи віданні або під охороною. Отже, обовязковою складовою злочину, передбаченого ст.190 КК України є майно, що шляхом обману вибуває у потерпілого; має безпосередньо належати потерпілому на праві власності, або перебувати у його володінні, або у віданні чи під охороною та має бути підтверджено це належними документами (а в контексті ст. 84 КПК України доказами), натомість суду будь яких доказів належних і допустимих щодо належності фізичній особі ОСОБА_36 майна грошових коштів в сумі 20.000 грн. стороною обвинувачення надано не було та вищенаведене не спростовано.

А, оскільки, в силу вимог ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, зважаючи на те, що прокурором пред»явлене обвинувачення не змінено, потерпілим воно підтримано, суд, виходячи з засад визначених ст. 17 КПК України про те, щоніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, а підозра, обвинувачення не можуть грунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, вважає, що у сумніви щодо доведеності вини обвинувачених ОСОБА_13, ОСОБА_14 повинні трактуватися на їх користь.

Клопотань про доповнення судового розгляду сторони кримінального провадження не заявляли.

Виходячи з вимогст. 22 КПК України, суд не може перебирати на себе функції державного обвинувачення чи захисту і згідно з ч. 2ст. 26 КПК Українивирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом. Обов`язок ж доказування, зокрема часу, місця, способу та інших обставин вчинення кримінального правопорушення, винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, покладається саме на прокурора (ст.ст.91,92 КПК України).

Відповідно до ч. 3ст. 373 КПК Україниобвинувальний вирок не може грунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Зазначена норма закону повністю узгоджується з вимогамист. 62 Конституції України, відповідно до положень якої обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Пункт 2ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень суди відійшли від упередженої думки, що підсудний вчинив злочинне діяння, так як обов'язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь підсудного (рішення ЄСПЛ у справі «Барбера, Мессегуе і ОСОБА_43 проти Іспанії»).

Таким чином, суд, виходячи із загальних засад кримінального судочинства, а саме: верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, дослідивши та оцінивши докази, надані стороною обвинувачення, в їх сукупності, приходить до висновку про те, що під час судового розгляду стороною обвинувачення не надано безсумнівних доказів причетності обвинувачених ОСОБА_13, ОСОБА_14 до кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, в якому вони обвинувачуються.

За таких обставин, суд приходить до переконання про недоведеність вчинення ОСОБА_13 і ОСОБА_14 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, пред»явленого обвинуваченням, а саме заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), за кваліфікуючою ознакою - вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, а отже, ОСОБА_13 і ОСОБА_14 у відповідності до п. 2 ч. 1ст. 373 КПК Українислід визнати по суду невинуватими та виправдати.

Разом з цим, суд всебічно дослідивши всі обставини кримінального провадження та оцінивши надані докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність наданих доказівз точку зору достатності та взаємозв»язку, дійшов висновку про те, що стороною обвинувачення доведено пред»явлене обвинувачення ОСОБА_13, ОСОБА_12 щодо вчинення відносно потерпілої ОСОБА_8 відкрите викрадення чужого майна (грабіж).

Кількість, найменування та вартість викраденого майна, виходячи з принципів змагальності та диспозитивності кримінального судового провадження, визначається судом на підставі показань обвинувачених тапоказань потерпілої, обвинуваченими ОСОБА_13, ОСОБА_12 визнані.

Дії обвинувачених ОСОБА_13, ОСОБА_12 суд вірно кваліфікує за ст.186 ч.3 України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), за кваліфікуючими ознаками - поєднання із проникненням у житло, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоровя потерпілої, вчинене за попередньою змовою групою осіб, повторно і правильність кваліфікації ніким із учасників судового кримінального провадження не оспорювалася.

Згідно ст. 12 КК України, вчинене обвинуваченими ОСОБА_13, ОСОБА_12 кримінальне правопорушення за ч. 3 ст. 186 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів.

Відповідно до вимогст.65 КК України, п.1постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначеннякримінального покарання» (з змінами і доповненнями),під час призначення покарання у кожному конкретному випадку суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що помякшують та обтяжують покарання. Особі, що вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів. Тобто, законодавцем передбачено, що визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб вчинення) та досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан.

Отже, враховуючи вищенаведене, обставинами, що в силу вимог ст. 66 КК України помякшують покарання обвинуваченого ОСОБА_12, судом враховується його визнання вини, у пред»явленому обвинуваченні, щире розкаяння.

Обставиною, в силу вимог ст. 67 КК України, обтяжує покарання ОСОБА_12А судом визнається вчинення злочину відносно особи похилого віку.

Аналогічно, обставинами, що в силу вимог ст. 66 КК України помякшують покарання обвинуваченого ОСОБА_13, суд враховує визнання останнім вини в пред»явленому обвинуваченні, його щире розкаяння.

Обставиною, в силу вимог ст. 67 КК України, обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_13, суд визнає вчинення ним кримінального правопорушення відносно особи похилого віку.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_12, суд з врахуванням того, що кримінальне правопорушення за ч. 3 ст. 186 КК України відносяться до тяжких злочинів, обставин, що пом»якшують і обтяжують його покарання, відсутності даних про відшкодування потерпілій завданої матеріальної і моральної шкоди, при цьому визнання ОСОБА_12 заявленого останньою цивільного позову на суму 10000 грн. і запевнення потерпілої ОСОБА_8 про відшкодування їй завданих збитків, особи обвинуваченого, зокрема, що раніше ОСОБА_12 неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, про що свідчать дані вимоги УІАЗ УМВС України в Чернівецькій області та копії вироків суду (т. 3 а.с. 105 122), не має в м. Чернівцях постійного зареєстрованого місця проживання, за даними картки форми 1 та даних адресного довідкового бюро (т.3 а.с. 96, 97) термін його реєстрації за адресою м. Чернівці вул. Барбюса, 6 закінчився в жовтня 2013 року, ОСОБА_12 за місцем знаходження в Чернівецькій установі виконання покарань № 33 характеризується позитивно, з 2010 року перебуває, згідно даних Чернівецького наркологічного наркологічного диспансеру (т.3 а.с. 99) на обліку з діагнозом: вживання алкоголю зі шкодою для здоров»я, на обліку в психіатричній лікарні не перебуває (дані т. 3 а.с. 104), має незадовільний стан здоров»я, що вбачається з відомостей Чернівецької установи виконання покарань № 33 від 21.10. 2016 року (т. 6 а.с. 2). Крім наведеного, судом при призначенні покарання враховуються і інші обставини, зокрема, вік обвинуваченого, те, що офіційно до вчиненого ОСОБА_12 не працював, фактично працював по найму, не одружений, як пояснив останній проживав у фактичних шлюбних відносинах в будинку по вул. Лазурна, дачний кооператив «Кірпічний» м. Чернівці, належному його співмешканці, на утриманні неповнолітніх дітей не має. Потерпіла ОСОБА_8 в судовому засіданні не прийняла вибачення обвинуваченого ОСОБА_12, висловивши думку про призначення йому покарання на розсуд суду.

Отже з врахуванням вищенаведеного, обставин скоєння кримінального правопорушення ОСОБА_12, особи обвинуваченого, виходячи з досліджених вищенаведених документів, суд вважає за необхідне призначити останньомупокарання за ч. 3 ст. 186 КК Україниу виді позбавлення волі, в межах санкції вказаної статті і не вбачає підстав до застосування вимог ст. 69, 75, 76 КК України.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_13, суд також враховує, що відповідно дост. 12 КК України, вчинений останнім злочин за ч. 3 ст. 186 КК України відносяться до тяжких злочинів, також з врахуванням як обставин, що пом»якщують так і обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_13, з врахуванням його особи, за відповідно дослідженими даними, зокрема позитивних характеристик за місцем перебування в Чернівецькій виправній установі виконання покарань № 33 (т. 5 а.с. 82 і останньої характеристики від 19.01. 2017 року), наявності за даними довідками КЖРЕП №5 (т.4 а.. 146 та довідки від 08.09. 2016р.) в ОСОБА_13 місця проживання за адресою ІНФОРМАЦІЯ_14, власником якого згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно ( т.3 а.с. 92,93) являється ОСОБА_34; позитивної характеристики на ОСОБА_13 за місцем останнє відомим його проживання (т. 4 а.с. 147); даних про те, що обвинувачений раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності і був засуджений за вчинення умисних корисливих злочинів, судимість за які в нього не знята та непогашена в установленому законом порядку на момент вчинення нового злочину, що вбачається з вимоги УІАЗ УМВС України в Чернівецькій області та копії вироків судів (т. 3 а.с. 73 84, 91); на обліку у лікаря-психіатра обласної психіатричної лікарні та лікаря-нарколога Чернівецького обласного наркологічного диспансеру не перебуває (а.с. 86, 88, т. 3), офіційно не одруженого, має перестарілого батька ОСОБА_35, 13.10. ІНФОРМАЦІЯ_12, про що свідчать дані з місця його проживання (т. 4 а.. 146 та довідка від 08.09.2016р.), мати обвинуваченого померла, перенісши при житті ряд важких захворювань, що вбачається з досліджених медичних даних (т.4 а.с. 149, 150); є особою військвозобов»язаною (дані військового квитка т. 4 а.с. 233 -235); з врахуванням віку обвинуваченого, того, що характеризуючи дані ОСОБА_13 не містять даних щодо його офіційного працевлаштування, а також відсутності даних про відшкодування потерпілій ОСОБА_8 завданої матеріальної і моральної шкоди, визнання останнім заявленого потерпілою цивільного позову; при цьому суд бере до уваги доводи обвинуваченого ОСОБА_13 щодо найкоротшого терміну відшкодувати ОСОБА_8 завдану матеріальну і моральну шкоду, а також з врахуванням того, що потерпіла не прийняла від ОСОБА_13 до завершення судового слідства по справі часткового відшкодування завданих збитків і вибачень за вчиненні дії з боку останнього, висловивши свою позицію про призначення йому покарання за законом, на розсуд суду.

Таким чином, з врахуванням вищенаведеного, обставин, що пом»якшують і відповідно обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_13 даних що характеризують його особу, суд вважає, що останньому слід призначити покарання мінімальне, передбачене санкцією ст. 186 ч.3 КК Україниу виді позбавлення волі та не вбачає підстав до застосування вимог ст. 69, 75 КК України.

На підставі ч.2ст.50 КК України,покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення

Відповідно до вимог ч.2ст.65 КК Україниособі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Отже, призначення покарання обвинуваченим ОСОБА_12, ОСОБА_13 з врахуванням вищенаведеного, на думку суду відповідає принципу необхідності й достатності для їх, відповідно виправлення і запобігання вчинення ними нових кримінальних правопорушень.

Крім наведеного, в судовому засіданні стороною обвинувачення, прокурором заявлено про зарахування, на підставі ч.5 ст. 72 КК України, Закону України № 838-УІІІ від 26.11. 2015 року, який набрав чинності з 24.12. 2015 року «Про внесення змін до КК України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув»язнення у строк покарання», ОСОБА_12 та ОСОБА_13 строк їх попереднього ув»язнення в строк покарання до набрання чинності вироком суду, із розрахунку один день попереднього ув»язнення за два дні позбавлення волі. Проти вказаного не заперечувалося в судовому засіданні і стороною захисту, обвинуваченими.

Таким чином, суд з врахуванням позицій учасників судового кримінального провадження, вважає необхідним, відповідно до ч. 5ст. 72 КК Україниу строк відбування покарання ОСОБА_12 та ОСОБА_13 зарахувати строк попереднього ув'язнення, із розрахунку: один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі починаючи з 17 червня 2016 року (фактичного їх затримання, з врахуванням і даних, відповідно за протоколами їх затримання, зокрема ОСОБА_12 (т.3 а.с. 54 56) та ОСОБА_13 (т.3 а.с. 28 30) по день набрання чинності даним вироком.

Крім наведеного, суд приходить до висновку, з врахуванням вищенаведених у вироку мотивів, особи ОСОБА_13, а також і даних щодо особи ОСОБА_14, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, що вбачається з довідки УІАЗ УМВС України в Чернівецькій області, копій вироків судів ( т.3 а.с. 131 - 134), має постійне зареєстроване місце проживання, про що свідчить довідка з місця проживання ( т.3 а.с. 127), за яким характеризується позитивно (т.4 а.с. 148), а також що у зв»язку з недоведеністю вчинення обвинуваченими ОСОБА_13, ОСОБА_14 Ю,М. кримінального правопорушення, що їм інкримінується за ч. 2 ст. 190 КК України, останніх, відповідно слідвизнати невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за вказаною статтею та по суду виправдати.

Вирішуючи питання щодо цивільного позову потерпілої, цивільного позивача ОСОБА_8 за заявленими позовними вимогами про відшкодування заподіяної їй матеріальної та моральної шкоди в розмірі 10.000 грн., суд виходить з наступного.

Як встановлено матеріалами справи, потерпілою ОСОБА_8 під час досудового розслідування було заявлено цивільний позов про стягнення з обвинувачених ОСОБА_13, ОСОБА_12 на її користь 10.000 грн., з яких 7700 грн. матеріальної шкоди та 2300 грн. моральної. (т. 4 а.с. 16).

При вирішенні цивільного позову суд враховує вимогист.10, 60 ЦПК Українипро те, що кожна сторона повинна довести ті обставини,наяківона посилається як на підставу своїх вимог. Таким чином, саме на цивільного позивача у справі покладається обов'язок надати докази на підтвердженнязавданої шкоди.

В судовому засіданні обвинувачені ОСОБА_12, ОСОБА_13 вимоги цивільного позову визнали і відповідно запевнили в засіданні потерпілу про відшкодування їй завданої шкоди.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходить з норм цивільного законодавства, а саме зіст.23 ЦК України, та враховує характер і тривалість моральних страждань потерпілої ОСОБА_8, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, ступінь вини обвинувачених, та вважає за можливе задовольнити позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 2300 грн.

При цьому суд враховує положення абз.1 п.10постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(із змінами, внесенимипостановами Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001р. №5тавід 27.02.2009р. №1), згідно яких судам слід мати на увазі, що у разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них.

На підставі викладеного, враховуючи характер дій обвинувачених ОСОБА_13, ОСОБА_12, їх матеріального стану та ступінь їх вини, суд приходить до висновку, що розмір відшкодування завданої останніми матеріальної і моральної шкоди підлягає стягненню з ОСОБА_12, ОСОБА_13, як цивільних відповідачів, в солідарному порядку.

Судові витрати відповідно до ст.ст.118,124,126КПК Українипідлягають стягненню з обвинувачених також солідарно на користь держави, в загальній сумі 368.28 грн.

Долю речових доказів слід вирішити в порядку вимог ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.368 - 371,373,374 КПК України, суд

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_12 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.. 186 КК України та призначити йому за даною статтею покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_12, до вступу вироку в законну силу залишити застосовану тримання під вартою.

Строк відбування покарання ОСОБА_12 відраховувати з 17.06. 2015 року фактичного його затримання, з врахуванням і даних за протоколом затримання від 19.06. 2015 року т.3 а.с. 54-56).

На підставі п.5 ст. 72 КК України, Закону України № 838-УІІІ від 26.11. 2015 року, який набрав чинності з 24.12. 2015 року «Про внесення змін до КК України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув»язнення у строк покарання», зарахувати засудженому ОСОБА_12 строк попереднього ув»язнення (початок строку 17.06. 2015 року фактичного його затримання, з врахуванням і даних за протоколом затримання від 19.06. 2015 року т.3 а.с. 54-56) до набрання чинності даним вироком суду, із розрахунку один день попереднього ув»язнення за два дні позбавлення волі.

ОСОБА_13 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.. 186 КК України та призначити йому за даною статтею покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_13, до вступу вироку в законну силу залишити застосовану тримання під вартою.

Строк відбування покарання ОСОБА_13 відраховувати з 17.06. 2015 року фактичного його затримання, з врахуванням і даних за протоколом затримання від 20.06. 2015 року т.3 а.с. 28- 30)

На підставі п.5 ст. 72 КК України, Закону України № 838-УІІІ від 26.11. 2015 року, який набрав чинності з 24.12. 2015 року «Про внесення змін до КК України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув»язнення у строк покарання», зарахувати засудженому ОСОБА_13 строк попереднього ув»язнення (початок строку 17.06. 2015 року фактичного його затримання, з врахуванням і даних за протоколом затримання від 20.06. 2015 року т.3 а.с. 28- 30) до набрання чинності даним вироком суду, із розрахунку один день попереднього ув»язнення за два дні позбавлення волі.

ОСОБА_13 визнати невинуватим за ч. 2 ст. 190 КК України та по суду виправдати,у зв'язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення за ч.2 ст. 190 КК України.

ОСОБА_14 визнати невинуватим за ч. 2 ст. 190 КК України та по суду виправдати,у зв'язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення за ч.2 ст. 190 КК України.

Стягнути солідарно із обвинувачених ОСОБА_12, ОСОБА_13 на користь держави 368.28 грн. процесуальних витрат (довідки про витрати т.2 а.с. 110, 127).

Цивільний позов потерпілої, цивільного позивача ОСОБА_8, 21.09. ІНФОРМАЦІЯ_15 (т.4 а.с. 16) про відшкодування заподіяної їй матеріальної та моральної шкоди задовольнити. Стягнути в солідарному порядку з засуджених, цивільних відповідачів ОСОБА_12, 17.02. ІНФОРМАЦІЯ_16, останнє відоме місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_17, дачний кооператив «Кірпічний» та ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_4, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_18, б. 46 на користь потерпілої, цивільного позивача ОСОБА_8, 21.09. ІНФОРМАЦІЯ_15, мешканки, за останньою відомою адресою - м. Чернівці вул. Іванківська, буд. 156 матеріальну шкоду завдану злочином в розмірі 7700 грн. та 2300 грн. моральної шкоди, а всього загальної суми 10.000 грн.

Речовий доказ визнаний за постановою слідчого від 23.06. 2015 року (т. 1 а.с. 197,198) і приєднаний до матеріалів кримінального провадження за постановою слідчого від 01.09. 2015 року (т.1 а.с. 203, 204), а саме дві маски чорного кольору, рукавиці в кількості 5 штук чорного кольору, сейф пакет № 0093591, з речами гаманцем, дерев»яним предметом схожим на Крикетну ключку, дерев»яною палкою, трьома комплектами форменого одягу чорного кольору, сорочку чорно коричневого кольору, які були передані за квитанцією № 3164 від 02.09. 2015 року (т.1 а.с. 205) на зберігання до камери речових доказів Шевченківського РВУ МВС України в Чернівецькій області знищити.

Вирок суду може бути оскаржено протягом 30 діб з дня його проголошення до Апеляційного суду Чернівецької області через Шевченківський районний суд м. Чернівці (в порядку п. 1 ч. 2 ст. 395 КПК України). Вирок суду підлягає врученню прокурору, засудженим, потерпілим, в порядку визначеному ст. 376 КПК України.

Суддя Слободян Г.М