Постановление суда № 64535137, 31.01.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У х в а л а

31 січня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Лященко Н.П.,

Гуменюка В.І.,

Романюка Я.М.,

розглянувши заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Ей Ві Груп» про перегляд Верховним Судом України рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 4 грудня 2015 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 10 березня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ей Ві Груп» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Транснаціональна комодітна група», товариство з обмеженою відповідальністю «Деснянська кераміка», про стягнення грошових коштів за договором факторингу ,

в с т а н о в и л а :

Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 4 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10 березня 2016 року, в задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Ей Ві Груп» (далі - ТОВ «Ей Ві Груп») відмовив.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 28 вересня 2016 року касаційну скаргу ТОВ «Ей Ві Груп» відхилила, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 4 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 березня 2016 року залишила без змін.

28 грудня 2016 року ТОВ «Ей Ві Груп» звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 4 грудня 2015 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 10 березня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме частини другої статті 548, статей 553, 554, 1073, 1081 Цивільного кодексу України; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Обґрунтовуючи підставу подання заяви про перегляд зазначених судових рішень, передбачену пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, заявник посилається на постанову Верховного Суду України від 10 жовтня 2006 року, постанови Вищого господарського суду України від 20 березня і 29 травня 2007 року, 4 березня 2008 року, 17 лютого 2010 року, 11 квітня 2012 року, 31 жовтня 2013 року, 5 березня 2015 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 червня і 1 липня 2015 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано вказані норми матеріального права.

На підтвердження підстави перегляду вищевказаних судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, заявник посилається на постанову Верховного Суду України від 6 липня 2015 року.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Постановляючи ухвалу від 28 вересня 2016 року, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції, залишивши судові рішення без змін, погодився з їх висновками про відсутність правових підстав для стягнення (за договором факторингу) з поручителів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь позивача грошових коштів, оскільки договір купівлі-продажу від 5 січня 2011 року (укладений між ТОВ «Транснаціональна комодітна група» та ТОВ «Деснянська кераміка») постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 березня 2015 року визнано недійсним, а тому поручителі не можуть нести відповідальність за недійсним зобов'язанням.

Разом з тим у наданих для порівняння судових рішеннях містяться такі висновки:

- у постанові від 4 березня 2008 року Вищий господарський суд України, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, погодився з його висновком про відсутність правових підстав для визнання спірних договорів факторингу удаваними з огляду на те, що на підтвердження цих вимог позивач (за зустрічним позовом) не надав суду належних та допустимих доказів; при цьому суд першої інстанції також дійшов висновку, з чим погодився й суд касаційної інстанції, про стягнення на користь позивача (за первісним позовом) суми простроченої заборгованості, оскільки відповідач (за первісним позовом) не виконав узяті на себе зобов'язання в установлений договором строк щодо сплати лізингових платежів;

- у постанові від 17 лютого 2010 року Вищий господарський суд України, залишивши без змін постанову апеляційного суду, погодився з його висновком про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору поруки з підстав невідповідності положенням статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових ринків», оскільки забезпечення виконання основного зобов'язання не є фінансовою послугою;

- у постанові від 11 квітня 2012 року Вищий господарський суд України, залишивши без змін судові рішення, погодився з їх висновками про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору факторингу в частині відступлення права грошової вимоги з огляду на те, що спірний договір спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, оскільки виконувався сторонами шляхом оплати вартості отриманого товару;

- у постанові від 31 жовтня 2013 року Вищий господарський суд України, залишивши судові рішення без змін, погодився з їх висновками про відсутність правових підстав для визнання грошових вимог банку до приватного підприємства (яке визнано банкрутом) з огляду на те, що ці вимоги (заявлені на підставі договору факторингу) повністю визнані ліквідатором іншого підприємства (яке також визнано банкрутом);

- у постанові від 5 березня 2015 року Вищий господарський суд, залишивши без змін постанову апеляційного суду, погодився з його висновком про наявність правових підстав для визнання недійсним (в частині пункту 1) договору факторингу, оскільки за цим договором передано неіснуючу вимогу, що суперечить приписам статті 1078 ЦК України та є підставою для визнання недійсною умови договору, що стосується прав та інтересів позивача;

- в ухвалі від 1 липня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, залишивши без змін судові рішення, погодився з їх висновками про відсутність правових підстав для визнання спірного договору факторингу недійсним, оскільки цей договір відповідає вимогам чинного законодавства, був спрямований на реальне настання наслідків, обумовлених ним, на виконання умов цього договору банк передав фактору всю необхідну документацію, а фактор оплатив ціну продажу.

Отже, в ухвалі суду касаційної інстанції, про перегляд якої подано заяву, та у судових рішеннях, наданих заявником для порівняння, встановлено різні фактичні обставини, що не свідчить про неоднакове застосування судами касаційних інстанцій норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Крім того, відсутні й підстави для перегляду ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року у зв'язку з її невідповідністю висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України, оскільки у постанові від 6 липня 2015 року Верховний Суд України висловив правову позицію про застосування норм матеріального права при вирішенні правовідносин щодо банківського рахунку.

Постанови Вищого господарського суду України від 20 березня і 29 травня 2007 року, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 червня 2015 року не можуть бути прикладами неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки суди касаційної інстанції скасували судові рішення та передали справи на новий розгляд з підстав порушення норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити та перевірити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справ.

Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 10 жовтня 2006 року також не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки ухвалена в порядку перегляду постанови суду касаційної інстанції і не є судовим рішенням суду касаційної інстанції у розумінні пункту 3 частини першої статті 358 ЦПК України.

За викладених обставин вважати заяву ТОВ «Ей Ві Груп» обґрунтованою немає підстав.

Керуючись статтями 353, 355, частиною другою статті 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ей Ві Груп» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Транснаціональна комодітна група», товариство з обмеженою відповідальністю «Деснянська кераміка», про стягнення грошових коштів за договором факторингу за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Ей Ві Груп» про перегляд Верховним Судом України рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 4 грудня 2015 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 10 березня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді : Н.П. Лященко

В.І. Гуменюк

Я.М. Романюк