Постановление суда № 64458698, 01.02.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2017 року м. Київ К/800/26262/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Приходько І.В.

суддів Бухтіярової І.О.

Веденяпіна О.А.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2015 р.

у справі № 823/269/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Полянецьке»

до Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Полянецьке» звернулося до суду з адміністративним позовом до Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000012210 від 06.01.2015 р. про нарахування грошового зобов'язання за основним платежем 207 144 грн. та штрафними санкціями 51 786 грн, № 0000022210 від 06.01.2015 р. про нарахування штрафу у розмірі 10 % в сумі 13 877,70 грн.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 13.03.2015 р. в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2015 р. постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 13.003.2015 р. скасовано. Прийнято нову постанову якою позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000012210 від 06.01.2015 року та № 0000022210 від 06.01.2015 року.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Позивач у запереченнях на касаційну скаргу просив залишити її без задоволення, рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, а також дотримання судами норм матеріального та процесуального права при постановленні судових рішень, на які не було посилання в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведена планова виїзна документальна перевірка з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного законодавства за період з 01.10.2011 р. по 30.09.2014 р., за результатами якої складено акт перевірки від 12.12.2014 р. № 2870/23-05-22/02140917.

На підставі акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000022210 від 06.01.2015 р., яким зобов'язано сплатити штраф в сумі 13 877,70 грн. та № 00000012210 від 06.01.2015 р., яким збільшено зобов'язання з ПДВ в сумі 258 930 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що сума ПДВ, що підлягає сплаті (перерахуванню) на спеціальний рахунок, не може вважатися грошовим зобов'язанням, у розумінні пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, а отже, навіть у випадку несвоєчасного перерахування грошових коштів на спецрахунок підприємства, штрафні санкції, зазначені в п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України не можуть бути застосовані до позивача, який знаходиться на спеціальному режимі оподаткування у сфері сільського господарства.

Щодо нецільового використання коштів зі спеціального рахунку, яке полягає в оплаті Єдиного соціального внеску, нарахованого на заробітну плату за лютий 2014 року в сумі 25 000 грн., то витрати на заробітну плату і витрати на ЄСВ згідно до стандартів бухгалтерського обліку та п.138.8 ст.138, п.143.1 ст. 143 Податкового кодексу України включаються до собівартості виробленої продукції.

П.138.8ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконаних робіт, наданням послуг

Відповідно до п.143.1 ст.143 Податкового кодексу України до складу витрат платника податку відносяться суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку встановлених законом.

Вищенаведене спростовує висновки суду першої інстанції щодо безпідставного перерахування коштів на невиробничі фактори (оплату праці своїм працівникам) із спецрахунку.

Щодо висновків податкового органу про завищення показників рядка 10.1 Декларацій з податку на додану вартість за жовтень 2011 року, липень-жовтень 2012 року внаслідок відображення у складі податкового кредиту сум ПДВ з вартості пального придбаного у ТОВ «Альгавар» та ТОВ «ДТ Шельф», то судом апеляційної інстанції встановлено, що в бухгалтерському обліку позивача операції з оприбуткуванням нафтопродуктів відображено згідно до видаткових та податкових накладних всього на суму 389 476,53 грн., в т.ч. ПДВ 64 579, 42 грн.

Для перевірки відповідачу були надані договори поставки нафтопродуктів №11 від 13.10.2011 р., № 91 від 07.12.2012 р. укладені ТОВ «Полянецьке» з ТОВ «Альгавар»; видаткові та податкові накладні № 13 від 14.10.2011 р., № 20 від 27.10.2011 р., № 14 від 07.07.2012 р., № 15 від 08.08.2012 р., № 16 від 07.09.2012 р., товаротранспортні накладні з перевізниками - ТОВ «Ірпіньнафтопродукт» № 14 від 13.10.2011 р.; № Р від 26.10.2011р.; з ТОВ «Еко Технолоджі» №Р від 06.07.2012 р.; №Р від 06.07.2012 р.; №207 від 07.08.2012 р.; № 254 від 07.09.2012 р.; договір поставки нафтопродуктів №1 від 01.10.2012 р. з ТОВ «ТД Шельф»; видаткові та податкові накладні №1 від 03.10.2012 р., №34 від 23.10.2012 р. видані ТОВ «ТД Шельф», які є первинними документами в розумінні п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підтверджують виникнення цивільних прав та обов'язків позивача по придбанню та використанню нафтопродуктів.

Доводи касаційної скарги відповідача зводяться до заперечення висновків суду апеляційної інстанції в частині правомірності формування позивачем податкового кредиту за операціями придбання нафтопродуктів у ТОВ «Альгавар» та ТОВ «ДТ Шельф».

Судова колегія вважає, що суд апеляційної інстанції, оцінивши обставини придбання позивачем нафтопродуктів у ТОВ «Альгавар» та ТОВ «ДТ Шельф» відповідно до правил оцінки доказів, встановлених нормами статті 86 КАС України, дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем в податковому обліку податкового кредиту за наслідками цих господарських операцій.

З правового аналізу нормативних приписів статтей 198 - 201 Податкового кодексу України вбачається, що для формування податкового кредиту витрати мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

На підтвердження фактичного виконання господарських зобов'язань позивачем було надано належним чином оформлені первинні документами, та доведено, що укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі активів позивача.

Фактів безтоварності операцій за спірними угодами та обізнаності позивача щодо можливого порушення податкового законодавства його контрагентом відповідачем не надано.

Судом апеляційної інстанції досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій, перед укладенням договору з метою запобігання укладенню правочинів з недобросовісними суб'єктами господарювання. На час укладення та виконання договорів контрагенти позивача були зареєстрованими в ЄДРПОУ, тобто були юридичними особами, наділеними цивільною правоздатністю і дієздатністю, та платниками податку на додану вартість.

Доводи касаційної скарги правильності висновків суду апеляційної інстанції в цій частині не спростовують. Позивачем надавались до перевірки договори з перевізниками та товарно-транспортні накладні, які підтверджують факт транспортування нафтопродуктів від постачальників до позивача. Окремі недоліки в заповненні товарно-транспортних накладних, на які вказує відповідач, за відсутності достатніх доказів, які спростовують достовірність інформації, викладеній в цих документах, не позбавляють ці документи значення доказів, які підтверджують правомірність здійснення змін у податковому обліку та не можуть бути підставою для зменшення сум податкового кредиту у податковому обліку платника податку.

В іншій частині висновків суду апеляційної інстанції щодо протиправності здійснених податковим органом нарахувань податкових зобов?язань з податку на додану вартість за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням 0000012210 від 06.01.2015 р. касаційна скарга не містить у зв?язку з чим підстави для перегляду судового рішення у цій частині у суду касаційної інстанції відсутні.

Разом з тим, відповідно до ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги в частині скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення №0000022210 від 06.01.2015 р., яким позивача зобов?язано сплатити штраф у розмірі 10% у сумі 13 877,70 грн., передбачений ст.126 Податкового кодексу України, дійшов висновку, що сума ПДВ, що підлягає сплаті (перерахуванню) на спеціальний рахунок, не може вважатися грошовим зобов'язанням, у розумінні пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, а отже, навіть у випадку несвоєчасного перерахування грошових коштів на спецрахунок підприємства, штрафні санкції, зазначені в п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України не можуть бути застосовані до позивача, який знаходиться на спеціальному режимі оподаткування у сфері сільського господарства.

Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Фактичною підставою для застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним рішенням слугувало несвоєчаснео перерахування позивачем узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість по декларації за листопад 2013 року в сумі 138 777 грн із затримкою на 11 календарний день.

Так, в силу приписів пп. 14.1.39 та пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. А податкове зобов'язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством, у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк.

Відповідно до п. 203.2 ст. 203 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Положення п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України визначають, що в разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом визначених строків, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в наступних розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Згідно п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством, із спеціальним режимом оподаткування, на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої/нарахованої постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків у порядку, який затверджений Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 2 та п. 3 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2011 року № 11, сільськогосподарське підприємство в разі обрання спеціального режиму оподаткування відкриває протягом одного звітного/податкового періоду спеціальний рахунок - поточний рахунок із спеціальним режимом використання - в порядку, визначеному Національним банком, за умови подання засвідченої органом державної податкової служби копії свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування. На підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарське підприємство веде реєстри виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, складає податкову декларацію і в установлені строки подає її разом з копіями записів у зазначених реєстрах за відповідний період в електронному вигляді до органу державної податкової служби.

Сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті/перерахуванню сільськогосподарським підприємством відповідно до податкової декларації за операціями з постачання вироблених ним сільськогосподарських товарів/послуг на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів за кодами згідно з УКТЗЕД 2204 29 і 2204 30, які поставляються підприємствами первинного виноробства, тобто різниця між сумою податкового зобов'язання за звітний/податковий період та сумою податкового кредиту за такий період перераховується сільськогосподарським підприємством з поточного рахунка на спеціальний рахунок у встановлені строки для перерахування суми податку на додану вартість до державного бюджету.

Також п. 3 вказаного Порядку передбачено, що сільськогосподарське підприємство подає за місцем своєї реєстрації не пізніше останнього календарного дня місяця, що настає за звітним/податковим періодом, органові державної податкової служби копії платіжних доручень про фактично зараховані на спеціальний рахунок суми податку на додану вартість за кожний звітний період.

Сума податку на додану вартість, що акумулюється на спеціальному рахунку, не підлягає вилученню до державного бюджету і використовується сільськогосподарським підприємством відповідно до п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України, а починаючи з 01 січня 2018 року перераховується на поточний рахунок сільськогосподарського підприємства. В разі нецільового використання суми податку на додану вартість сільськогосподарське підприємство несе відповідальність відповідно до законодавства. Дані положення врегульовані п. 4 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Таким чином, зазначений Порядок покладає на сільськогосподарське підприємство обов'язок дотримуватись строків сплати/перерахування податкових зобов'язань, які визначені ст.203 Податкового кодексу України та зобов'язує податкові органи здійснювати контроль за їх дотриманням.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку відносно того, що п. 209.2 ст.209 Податкового кодексу України передбачає лише пільгу для сільськогосподарських підприємств, із спеціальним режимом оподаткування, щодо залишення сум податку на додану вартість у розпорядженні підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої/нарахованої постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. При цьому, нормами податкового законодавства такі підприємства не звільняються від обов'язку дотримуватись під час перерахування коштів на спецрахунок граничних строків сплати податкових зобов'язань, визначених п. 203.2 ст. 203 Податкового кодексу України, а також від відповідальності, яка передбачена п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України у вигляді штрафу за їх порушення.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення №0000022210 від 06.01.2014 р. з залишенням в силі в цій частині рішення суду першої інстанції, в іншій частині рішення суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 222, 223, 226, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2015 р. скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000022210 від 06.01.2014 р., з залишенням в силі в цій частині постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 13.03.2015 р.

В іншій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2015 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий І.В.Приходько

Судді І.О.Бухтіярова

О.А.Веденяпін