Постановление суда № 64319749, 26.01.2017, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

26.01.2017

Справа № 920/56/17

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши матеріали (вх. № 201)

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Сумиобленерго», м. Суми

до відповідача: Державного підприємства «Сумська біологічна фабрика», м. Суми

про внесення змін до договору,

ВСТАНОВИВ:

При зверненні до суду позивачем порушені норми Господарського процесуального кодексу України, а саме:

Частиною 3 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України передбачено обов'язок позивача надавати суду, як документи, що додаються до позовної заяви, докази сплати судового збору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Позивач повинен обґрунтувати факт сплати судового збору за даним позовом (№ 57-06/11573 від 22.12.2016) належними та допустимими доказами.

Позивачем не подані докази сплати судового збору у встановленому порядку.

Порядок сплати та розміри ставок судового збору встановлено Законом України «Про судовий збір».

Перерахування судового збору здійснюється за загальними правилами згідно з вимогами Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» і відповідних нормативно-правових актів Національного банку України.

Постановою правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, якою встановлено загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Нормами інструкції встановлені вимоги щодо заповнення розрахункових документів, у тому числі платіжних доручень.

Відповідно до пункту 3.8. вказаної Інструкції, реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу».

Вищезазначене положення, а саме «Платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви, скарги) і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява, скарга, дія) оплачується судовим збором», міститься також і в п. 2.20, п. 2.21 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України».

Як доказ сплати судового збору позивач надає платіжні доручення від 10.11.2016 № 1289 про сплату 1378 грн. 00 коп. та від 13.01.2017 № 13 про сплату 222 грн. 00 коп., в яких призначення платежу зазначено: «Судовий збір, за позовом ПАТ «Сумиобленерго».

Вищезазначені платіжні доручення не містить реквізитів, які повинні міститись на оригіналі платіжного доручення (дата проведення банком, підпис банку, підпис відповідальної особи, дату одержання банком, підпис платника, печатку банку тощо), не містить даних про особу, якій пред’явлено позовну вимогу, а тому такі документи не можуть бути оцінені судом та прийнятий, як належний та допустимий доказ сплати судового збору за подання позовної заяви № 57-06/11573 від 22.12.2016.

З врахуванням вищенаведеного, долучені до позовної заяви платіжні доручення не є належним та допустимим доказом сплати судового збору у встановленому порядку по поданій позовній заяві.

Вище зазначене відповідає позиції Вищого господарського суду України, викладеній в Ухвалі ВГСУ від 25.11.2015 по справі № 920/953/15.

Якщо заявником не подано належних доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі або (за необхідності) документів, то заява повертається господарським судом з підстав передбачених пунктом 4 частини першої статті 63 Господарського процесуального кодексу України.

Суд при цьому враховує, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом. Однак це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням.

З урахуванням викладеного, позовна заява і додані до неї документи підлягають поверненню позивачу без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку з неподанням позивачем належних доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.

Позивачу доводиться до відома, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущених порушень.

На підставі викладеного, керуючись п. 4 ч. 1 ст. 63, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні матеріали повернути позивачу без розгляду.

Додаток: позовна заява на 4-х аркушах, з додатками на 28-ми аркушах, в тому числі: платіжне доручення від 10.22.2016 № 1289, платіжне доручення від 13.01.2017 № 13, опис вкладення від 22.12.2016, Довідки держказначейства від 23.01.2017 №№ 02-28/201, 02-29/202.

Суддя С. В. Заєць