Постановление № 64315047, 19.01.2017, Окружной административный суд города Киева

Дата принятия
19.01.2017
Номер дела
826/14131/16
Номер документа
64315047
Форма судопроизводства
Административное
Компании, указанные в тексте судебного документа
Государственный герб Украины

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 січня 2017 року № 826/14131/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Келеберди В.І., суддів Качура І.А. Данилишина В.М. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Фізичної особи підпримця - Даглигіль Гьокхан до Державної фіскальної служби України провизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Фізична особа підприємець - Даглигіль Гьюкхан звернувся до суду з позовом про визнання недійсною та скасування індивідуальної податкової консультації надану Державною фіскальною службою України у формі листа № 9279/Д/99-99-13-01-02-14 від 02.09.2016 р. та визнати протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України щодо ненадання позивачу податкової консультації в повному обсязі на запит вх. №Д/3255 від 05.08.2016, зобов'язати Державну фіскальну службу України надати податкову консультацію позивачу на запит за вх. №Д/3255 від 05.08.2016 в повному обсязі.

Позивач в обґрунтування позову зазначив, що податкова консультація надана відповідачем є неповною та такою, що суперечить нормам чинного законодавства, а тому є недійсною та підлягає скасуванню

Відповідач заперечив проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях.

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України суд дійшов до переконання про можливість розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа підприємець - Даглигіль Гьюкхан звернувся до Державної фіскальної служби України із запитом щодо надання роз'яснення з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства, який отримано податковим органом 05.08.2016 року вхідний №Д/3255, в якому просив надати відповіді з наступних питань:

1). Як оподатковується дохід фізичної особи підприємця на загальній системі оподаткування від продажу нерухомого майна, яке було придбано для провадження підприємницької діяльності?

2). Як оподатковується дохід, отриманий фізичною особою від продажу більше 20 власних об'єктів нерухомості (квартир) протягом звітнього податкового року та чи є різниця (якщо така то яка) в оподаткуванні доходів від продажу:

- фізичною особою яка не зареєстрована підприємцем?

- фізичною особою яка зареєстрована підприємцем на загальні системі оподаткування?

- фізичною особою яка зареєстрована підприємцем на спрощеній системі оподаткування?

3). Чи має право фізична особа (яка зареєстрована підприємцем на загальні системі оподаткування) самостійно визначати чи здійснювати їй будівництво та/або купівлю з подальшим продажем більше 20 об'єктів нерухомості (квартир) протягом звітного податкового року:

- як звичайний фізичній особі поза здійснення нею своєї господарської (підприємницької) діяльністю з оподаткування доходу від такого продажу за правилами статті 172 ПКУ та за ставкою визначеною в п. 167.2 статті 167 ПКУ? Або

- як підприємцю в рамках здійснення господарської діяльності з оподаткування доходу від такого продажу за правилами статті 177 ПКУ та ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 ПКУ?

4) Чи можливе та за яких умов здійснення оподаткування доходу від продажу підприємцем на загальній системі оподаткування доходу від продажу підприємцем на загальній системі оподаткування протягом року декількох об'єктів нерухомості в рамках своєї підприємницької діяльності не в порядку статті 172 КУ за ставкою визначеною в п. 167.2 статті 167 ПКУ (5% від вартості нерухомості), а лише в порядку статті 177 ПКУ за ставками визначеними в п. 167.1 статті 167 ПКУ (18% чи 20% від чистого оподаткованого доходу), тобто як з доходу від провадження господарської (підприємницької) діяльності?

Якщо так, то відповідно до яких норм законодавства фізична особа - підприємець може не сплачувати податок з такого доходу (від продажу декількох об'єктів нерухомості протягом одного року) за ставкою визначеною в п. 167.2 статті 167 ПКУ (5% від вартості нерухомості) під час нотаріального посвідчення договору з продажу об'єктів нерухомості (як того вимагає положення п. 172.4 та п. 172.5 статті 172 ПКУ) та чи має право нотаріус посвідчувати відповідний договір за відсутності документа про сплату підприємцем податку на доходи від продажу нерухомості до бюджету?

5). Якщо оподаткування доходу від продажу фізичною особою (яка зареєстрована підприємцем на загальні системі оподаткування) декількох об'єктів нерухомості протягом одного року повинно здійснюватись в порядку статті 172 ПКУ за ставкою визначеною в п. 167.2 статті 167 ПКУ (5% від вартості нерухомості), то чи підлягає такий дохід також і оподаткуванню як дохід від провадження підприємцем господарської діяльності в порядку статті 177 ПКУ за ставками визначеними в п. 167.1 статті 167 ПКУ (18% чи 20% від чистого оподаткованого доходу), враховуючи положення абзацу 4 п. 167.1 статті 167 ПКУ (де визначено що встановлені в абзацах першому - сьомому цього пункту ставки податків не застосовуються до доходів, визначених у пунктах 167.2 - 167.6 цієї статі (тобто до доходів від продажу нерухомості)?

За результатами розгляду вказаного звернення відповідачем надано податкову консультацію листом вих. № 9279/Д/99-99-13-01-02-14 від 02.09.2016 р.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також, норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про не обґрунтування позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.

Статтею 4 Податкового кодексу України визначені основні засади, на яких ґрунтується податкове законодавство України. Зокрема, до основоположних принципів податкового законодавства належать: визначений в п.п. 4.1.2. п. 4.1. ст. 4 Кодексу принцип рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, яким передбачено забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу; визначений в п.п. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 Кодексу принцип презумпції правомірності рішень платника податку, згідно якого в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; визначений в п.п. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 Кодексу принцип соціальної справедливості, яким передбачено установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків; визначений в п.п. 4.1.9. п. 4.1. ст. 4 Кодексу принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року, тощо.

Суд наголошує на тому, що будь-які нормативні акти в сфері оподаткування та зміни до них мають ґрунтуватись на вказаних вище принципах та не суперечити їм.

Згідно з п. п. 41.1.1. п. 41.1. ст. 41 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2. цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Відповідно до п.п. 14.1.172 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Статтями 52 та 53 Податкового кодексу України регламентовані порядок надання та наслідки застосування податкових консультацій.

Відповідно до вищевказаних норм податкового законодавства: за зверненням платників податків контролюючі органи безоплатно надають консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового законодавства; податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію; за вибором платника податків консультація надається в усній або письмовій формі; консультації надаються органом державної податкової служби, в якому платник податків перебуває на обліку; контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень; не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої у письмовій формі, зокрема на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація була змінена або скасована; платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору; визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Наслідком застосування податкової консультації згідно п. 53.1 ст. 53 Податкового кодексу України є те, що платника податку не може бути притягнуто до відповідальності, якщо він діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація була змінена або скасована.

Згідно з п. 15.1. Податкового Кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

З системного аналізу норм чинного податкового законодавства вбачається, що підставою визнання недійсною податкової консультації законодавець чітко визначає суперечність такої консультації нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.

Відповідно до п. 53.3 ст. 53 ПК України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій або електронній формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Протягом 30 календарних днів із дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов'язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем дотримано вимоги щодо строку та порядку надання податкової консультації.

Щодо змісту податкової консультації суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів статті 42 Конституції України, кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право закріплено також у статті 50 Цивільного кодексу України. При цьому, визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації у порядку, встановлену законом.

Крім того, юридичний статус "фізична особа-підприємець" сам по собі ніяким чином не обмежує будь-яких прав фізичної особи, які випливають з її цивільної право- та дієздатності.

Тобто, фізична особа перебуваючи у статусі суб'єкта підприємницької діяльності може здійснювати договірні відносини від свого імені, як фізична особа, разом з тим, слід враховувати наступне.

Стаття 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлює, що фізичною особою як учасником цивільних відносин визнається людина, яка набуває цивільної правоздатності у момент її народження (стаття 25 ЦК України). Цивільна дієздатність фізичної особи визначається її здатністю усвідомлювати свої дії та керувати ними, у окремих випадках, вона обумовлена необхідністю досягнення людиною певного віку, але у будь-якому випадку вона не залежить від інших організаційних або формальних чинників, таких як її реєстрація у компетентних державних органах тощо (стаття 30 ЦК України).

Поряд з цим, ЦК України (стаття 50) передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.

Стаття 51 ЦК України передбачає, щодо підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Отже, при здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності необхідно чітко розмежувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких - як фізична особа.

За своєю правовою природою підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 Господарскього кодексу України).

Відтак, підприємницьку діяльність можна представити як сукупність постійно або систематично здійснюваних дій щодо виробництва матеріальних і нематеріальних благ, реалізації на ринку товарів, виконання робіт або надання послуг з метою отримання прибутку.

Аналізуючи ознаки притаманні підприємницькій діяльності, можна зробити висновок про те, що остання передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків.

Тобто, підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що комплекс послідовних цілеспрямованих дій, метою яких є будівництво та подальший продаж ряду об'єктів нерухомості, з метою отримання прибутку, є свідченням того, що відповідна діяльність для цілей оподаткування має кваліфікуватися як підприємницька, а відтак, вказані операції підлягають оподаткуванню за нормами статті 177 Податкового кодексу України.

За змістом пункту 177.1 статті 177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Абзацами першим, другим пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України встановлено, що ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

Доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в п.167.1 ст. 167 Кодексу, 15 відсотків від бази оподаткування або 20 відсотків, якщо база оподаткування для місячного оподатковуваного доходу перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року.

Згідно з пунктом 177.2 вказаної статті, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу (пункт 177.4 статті 177 Податкового кодексу України).

Отже, вказаними нормами встановлено, що будь-яка діяльність фізичної особи - підприємця, яка за своїм характером є підприємницькою, а отже не спрямована на задоволення особистих потреб фізичної особи, повинна оподатковуватися за вставками 15 (20) відсотків, незалежно від визначених видів господарської діяльності платника.

При цьому, сам лише факт підписання договорів купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна без зазначення статусу позивача, як підприємця, не є свідченням непов'язаності таких операцій із підприємницькою діяльністю. Так, саме лише формулювання таких відносин, не може спростувати їх зміст.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено розділом V Податкового кодексу України.

Підпунктами 1, 2 пункту 180.1 статті 180 Податкового кодексу України, встановлено, що для цілей оподаткування платником податку є, зокрема, будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Відтак, враховуючи, що позивач планує здійснювати діяльність, яка у розумінні пункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є господарською діяльністю, тому він у відповідних випадках підлягає обов'язковій реєстрації платником податку на додану вартість, а операції з будівництва житлових будинків підлягають оподаткуванню податком на додану вартість.

За змістом пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України, у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1 000 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої-третьої групи.

Відповідно до п. 172.2. статті 172 ПКУ дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об'єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об'єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу.

Згідно з п.172.3 ст. 172 ПКУ дохід від продажу об'єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об'єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону.

Нормами п. 167.2. ст. 167 ПКУ встановлено, що ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування у випадках, прямо визначених цим розділом.

Пунктом 172.5. статті 172 ПКУ встановлено, що сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи:

а) особою, яка продає або обмінює з іншою фізичною особою нерухомість, - до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, міни;

б) особою, у власності якої перебував об'єкт нерухомості, відчужений за рішенням суду про зміну власника та перехід права власності на таке майно. Фізична особа зобов'язана відобразити доход від такого відчуження у річній податковій декларації.

Відповідно до п. 172.4. статті 172 ПКУ під час проведення операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку.

Нормами п. 172.7. статті 172 ПКУ встановлено, що одночасно з дією пункту 172.4 цієї статті, якщо стороною договору купівлі-продажу, міни об'єкта нерухомого майна є юридична особа чи фізична особа - підприємець, така особа є податковим агентом платника податку щодо нарахування, утримання та сплати (перерахування) до бюджету податку з доходів, отриманих платником податку від такого продажу (обміну).

Водночас, із правового аналізу вищезазначених норм Податкового кодексу України вбачається, що податкові консультації не мають сили нормативно-правового акта, а тому не можуть вступати в конкуренцію з іншими рішеннями (нормативно-правовими актами чи правовими актами індивідуальної дії) суб'єкта владних повноважень, оскільки за юридичною природою є відмінними від останніх.

Така форма оприлюднення офіційного розуміння окремих положень законодавства, що регулює податкові правовідносини, не породжує для відповідних суб'єктів настання будь-яких юридичних наслідків, не впливає на їхні права та обов'язки, а також не є обов'язковою для виконання.

Окрім того, необхідною ознакою податкової консультації як предмета оспорювання в судовому порядку є її відповідність визначенню рішення (акта) суб'єкта владних повноважень в розумінні КАС України, зокрема, породження юридичних наслідків для кола суб'єктів, яким це рішення адресовано.

Оспорювана податкова консультація, яка надана Контролюючим органом, не підпадає під предмет адміністративного позову, адже кваліфікуючою ознакою змісту такого, відповідно до положень ст. 105 КАС України, є юридична значущість для особи рішення суб'єкта владних повноважень, тобто безпосередня залежність виникнення, зміни чи припинення прав та обов'язків особи від такого рішення.

В даному випадку оспорювана податкова консультація не має наведеної ознаки, оскільки не носить обов'язкового характеру, не породжує для позивача жодних правових наслідків та не порушує його прав, свобод і інтересів.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що податкові консультації за своїм змістом не є рішеннями суб'єкта владних повноважень, а також не є нормативно-правовими актами та не створюють і не припиняють права чи обов'язки особи, а є лише допомогою контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону. Жодних управлінських висновків оскаржувана податкова консультація не містить, вчинити будь-які обов'язкові дії позивачу вона не приписує, та відповідно не порушує права, свободи та інтереси осіб у сфері публічно - правових відносин.

Крім того, в ході судового розгляду справи, Позивачем не наведено, а судом не встановлено обставин, що свідчили б про суперечність оспорюваної консультації нормам або змісту відповідного податку чи збору.

В той же час, суд встановив, що Державною фіскальною службою України, було надано податкову консультацію згідно положень Податкового кодексу України.

З аналізу матеріалів справи та норм права, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи вищезазначені факти, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Позивача не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий Суддя В.І. Келеберда

Судді І.А. Качур

В.М. Данилишин

Предыдущий документ : 64315035
Следующий документ : 64315059