Решение № 64266708, 20.01.2017, Вишгородський районний суд Київської області

20.01.2017 Справа № 363/2820/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2017 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Рудюка О.Д.,

за участю секретаря Хом'як А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству працівником,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Комплекс Агромарс» суми завданих збитків у розмірі 44 380,80 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що згідно наказу №348 КА/к-п від 08.05.2014 року ОСОБА_1 з 12.05.2014 року прийнятий на роботу в ТОВ «Комплекс Агромарс» на посаду водія «ISUZU NQR» д.н.з.НОМЕР_1 автоколони №3 автотранспортного парку. Робота ОСОБА_1 полягала у прийманні для доставки, доставці, перевезенні та передачі переданий йому матеріальних цінностей (м'ясопродукції), згідно видаткових (товарно-транспортних) накладних та актів прийому-передачі. Враховуючи специфіку роботи відповідача, між позивачем та відповідачем укладено договори №330-В від 12.05.2014 року та №330-Е від 12.05.2015 про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

Наказом №513 КА/к-п-д від 22.12.2014 року ОСОБА_1 переведено з 22.12.2014 року водієм автофургону по перевезенню м'ясопродукції «ISUZU NQR» д.н.з.НОМЕР_2, автоколони №3 автотранспортного парку та доручено за його згодою виконувати додаткові обов'язки в порядку суміщення посади експедитора.

Внаслідок неналежного виконання своїх трудових обов'язків, недбайливого ставлення до майна ТОВ «Комплекс Агромарс», переданого ОСОБА_1 під індивідуальну матеріальну відповідальність за разовими документами - видатковими накладними, допущено нестачу та завдано позивачу збитків.

В добровільному порядку відшкодовувати завдану позивачу шкоду ОСОБА_1 не погодився, тому позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Під час розгляду справи представник позивача подав заяву про зменшення розміру позовних вимог та просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Комлекс Агромарс» суму завданих збитків у розмірі 38 806,94 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог та просив задовольнити в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні, оскільки шкоду позивачу не заподіяв.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного.

Відповідно до наказу ТОВ «Комплекс Агромарс», «Про прийняття» №348 КА/к-п від 08.12.2014 року прийнято ОСОБА_1 водієм автофургону «ISUZU NQR» д.н.з.НОМЕР_1, автоколони №3 автотранспортного парку 12.05.2014 року, зі строком випробування один місяць, з оплатою праці згідно штатного розпису.

12.05.2014 року між ТОВ «Комплекс Аргомарс» та ОСОБА_1 укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність №330-В, згідно умов якого, працівник, що займає посаду водія автоколони №3, який виконує роботу безпосередньо пов'язану з експлуатацією автомобіля, приймає на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввіреного йому підприємством автомобіля для використання у виробничих цілях та зобов'язується дбайливо ставиться до переданого йому в експлуатацію автомобіля і вживати заходів для попередження збитків, своєчасно повідомляти керівництво підприємства про всі обставини, що загрожують забезпечення збереження ввіреного йому автомобіля.

В свою чергу підприємство зобов'язується створювати працівникові умови, необхідні для нормальної праці та забезпечення повного збереження ввірених йому матеріальних цінностей, знайомити працівника з чинним законодавством щодо матеріальної відповідальності працівників за збитки, нанесені підприємству, установі, організації, а також із чинними інструкціями, нормативами та правилами збереження, приймання, обробки, продажу (збуту), перевезення або застосування у процесі виробництва переданих йому матеріальних цінностей.

Крім того, 12.05.2014 року між ТОВ «Комплекс Аргомарс» та ОСОБА_1 укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність №330-Е, згідно умов якого, працівник, що займає посаду експедитора автоколони №3 і виконує роботу безпосередньо пов'язану з прийманням для доставки, доставки та передачі переданих йому матеріальних цінностей, приймає на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому підприємством матеріальних цінностей та зобов'язується дбайливо ставитися до переданих йому на збереження або з іншою метою матеріальних цінностей підприємства і вживати заходів для попередження збитків, своєчасно повідомляти керівництво підприємства про всі обставини, що загрожують забезпеченню збереження ввірених йому матеріальних цінностей, вести облік, складати й передавати у визначеному порядку товарно-грошові та інші звіти про рух та рештки ввірених йому матеріальних цінностей, брати участь в інвентаризації ввірених йому матеріальних цінностей.

Підприємство в свою чергу, зобов'язується створювати працівникові умови, необхідні для нормальної праці та забезпечення повного збереження ввірених йому матеріальних цінностей, знайомити працівника з чинним законодавством щодо матеріальної відповідальності працівників за збитки, нанесені підприємству, установі, організації, а також із чинними інструкціями, нормативами та правилами збереження, приймання, обробки, продажу (збуту), перевезення або застосування у процесі виробництва переданих йому матеріальних цінностей.

Згідно до п.4 договору №330-Е від 12.05.2014 року про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, працівник не несе матеріальної відповідальності, якщо збитки завдані не з його вини.

Наказом ТОВ «Комплекс Аргомарс» від 22.12.2014 року №513 КА/к-п-д «Про переведення», ОСОБА_1 з 22.12.2014 року переведено на посаду водія автофургону по перевезенню м'ясопродукції «ISUZU NQR» д.н.з.НОМЕР_2, автоколони №3 автотранспортного парку, з оплатою праці відповідно до штатного розпису.

Наказом ТОВ «Комплекс Агромарс» філії «Гаврилівський птахівничий комплекс» №941 КА/к-з від 28.09.2015 року ОСОБА_1 звільнено за власним бажання з посади водія автофургону «ISUZU NQR» д.н.з.НОМЕР_2, автоколони №3 відділу експлуатації транспорту автотранспортного парку, а також скасовано суміщення посади експедитора.

Згідно довідки виданої ТОВ «Комплекс Агромарс» філії «Гаврилівський птахівничий комплекс» №495 від 30.06.2016 року, станом на 28.09.2015 року перед філією «Гаврилівський птахівничий комплекс» ТОВ «Комплекс Агромарс» у ОСОБА_1 по завданим збиткам існує заборгованість у розмірі 44 380,80 гривень.

Відповідно до інформації щодо кількості убутку м'ясопродукції перевезеної водієм ОСОБА_1 за період з 21.11.2014 року по 26.09.2015 року, відповідно до наказу Міністерства торгівлі СРСР від 29.12.1984 року №339 «Норми природного убутку м'яса і м'ясопродукції при міжміських перевезеннях в авторефрижераторах» становить 38 711,59 грн.

Виконуючи свої трудові обов'язки відповідач в період з листопада 2014 року по вересень 2015 року здійснював приймання, доставку та передачу контрагентам різноманітної м'ясопродукції охолоджених тушки курчат-бройлерів, а також серця, печінка, крила, стегна, гомілки, шиї, голів, лапок.

Вказані товари ОСОБА_1 перевозив на склади багатьох міст України, що підтверджується видатковими (товарно-транспортними) накладними, актами прийому-передачі продукції (актами звірки).

Згідно з ч.1 ст.134 Кодексу Законів про працю України працівники несуть повну матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у тому числі у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст.135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому на зберігання.

Відповідно ч.1 ст.135-3 Кодексу Законів про працю України розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей з вирахуванням зносу згідно з установленими нормами. У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.

Згідно з ч.2 ст.130 КЗпП України умовами настання матеріальної відповідальності працівника є:

1) пряма дійсна шкода;

2) протиправна поведінка працівника;

3) вина в діях чи бездіяльності працівника;

4) прямий причинний зв'язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала.

Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.

З урахуванням викладеного до категорії прямої дійсної шкоди належать:

а) недостача матеріальних цінностей, виявлена у матеріально відповідальної особи або в іншої особи, якій матеріальні цінності передані у зв'язку з виконанням нею трудових обов'язків. Матеріальна відповідальність за недостачу матеріальних цінностей можлива лише в разі недостачі понад норму природної втрати. Якщо втрата природна, то притягнення працівника до матеріальної відповідальності неможливе. Якщо ж власник доведе, що втрата, хоч і не перевищує межі норм природної, не є природною, а спричинена винними діями працівника, то притягнення до матеріальної відповідальності можливе. Про недостачу мова йде у всіх випадках, коли працівник зобов'язаний відзвітувати про отримані матеріальні цінності, а при звіті (інвентаризації) виявиться їх менша кількість. При цьому термін «недостача» не розкриває причини зменшення кількості матеріальних цінностей;

б) втрата матеріальних цінностей. Під утратою розуміються такі випадки, коли майно було в наявності, а потім воно зникло, його не стало, незалежно від причин, з яких це трапилося;

в) знищення матеріальних цінностей. Частіше знищення як підстава матеріальної відповідальності буває пов'язана із дією стихійних сил, якщо можливість руйнівної дії цих сил зумовлена виною працівника. Вогонь це стихія. Та він може бути викликаний порушенням працівником правил пожежної безпеки;

г) пошкодження матеріальних цінностей (сума прямої дійсної шкоди при цьому дорівнює сумі, на яку знизилася вартість матеріальних цінностей, або сумі витрат на відновлення відповідних об'єктів);

д) зіпсуття матеріальних цінностей це втрата матеріальними цінностями їх споживчих якостей;

е) неможливість стягнути вартість матеріальних цінностей, яких не вистачає, з постачальника (перевізника), який передав матеріальні цінності з недостачею. Таке трапляється, коли під час приймання продукції або товарів від постачальника під час приймання вантажу від органів транспорту виявляється недостача;

є) шкода, спричинена незаконним продажем товарів за зниженою ціною. Це може бути викликане помилкою в застосуванні прейскурантів, що були належно затверджені, неправильним калькулюванням ціни тощо, якщо можливість стягнення відповідних сум з контрагента за договором, що придбав товари за зниженою ціною, втрачена;

ж) витрати, спричинені незаконними або необґрунтованими виплатами (переплатами) за цивільно-правовими договорами, на користь державного і місцевого бюджетів, спеціальних фондів соціального страхування, коли можливість стягнення таких виплат (переплат) з організацій, які їх одержали, втрачена;

з) витрати, спричинені зайвими виплатами на користь працівників (основної та додаткової заробітної плати, сум компенсацій, допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, інших виплат), при відсутності можливості стягнення цих сум із працівників, які безпідставно одержали відповідні суми (з огляду на п.1 ч.2 ст.127 КЗпП такі можливості часто є відсутніми). До категорії прямої дійсної шкоди належать і безпідставні натуральні виплати (видачі) на користь працівників;

и) сплачені на користь контрагентів за цивільно-правовими договорами, державного чи місцевого бюджетів, державних органів суми неустойки, фінансових санкцій, пені. Проте у п.4 постанови Пленуму ВС №14 звернуто увагу на недопустимість стягнення з працівника шкоди, заподіяної списанням з рахунків підприємств у дохід держави одержаного ними прибутку. Нестягнена з боржника неустойка не може бути віднесена до прямої дійсної шкоди. Це неодержаний прибуток.

і) виплати на користь інших суб'єктів у порядку відшкодування шкоди, оскільки організація відповідає за шкоду, заподіяну діями її працівників. Підкреслимо, що притягнення до матеріальної відповідальності в цьому випадку, як і завжди, можливе, коли дії працівника кваліфікуються як невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків;

ї) не стягнена з боржника дебіторська заборгованість, коли можливість її стягнення втрачена у зв'язку із закінченням строку позовної давності чи з інших причин (наприклад, у зв'язку з ліквідацією юридичної особи-боржника);

й) не стягнена з боржника шкода (за винятком тієї частини шкоди, яка належить до категорії неодержаного прибутку), якщо можливість її стягнення втрачена.

Протиправна поведінка працівника це поведінка працівника, який не виконує чи неналежним чином виконує трудові обов'язки, передбачені приписами правових норм, трудовими договорами, наказами та розпорядженнями підприємств, установ та організацій.

Формами протиправної поведінки працівника є протиправна дія чи протиправна бездіяльність.

Обов'язковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є вина.

Зі змісту ч.2 ст.130 КЗпП України матеріальна відповідальність працівника настає тільки за наявності його вини в заподіянні підприємству, установі, організації майнової шкоди.

Трудове законодавство не містить визначення вини. Тому слід використовувати визначення вини, викладене в статтях 23-25 Кримінального кодексу з урахуванням особливостей трудових правовідносин.

Вина працівника це його психічне ставлення до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Отже, працівник визнається винним у заподіянні шкоди, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно або з необережності (за винятком випадків, коли шкоду нанесено джерелом підвищеної небезпеки).

Умисел характеризується тим, що працівник усвідомлює протиправність свого діяння (дії чи бездіяльності), а також передбачає негативні наслідки своєї протиправної поведінки та бажає або свідомо допускає їх настання.

Необережність працівника, яка спричинила шкоду, як правило, полягає в недостатній передбачливості при виконанні трудових обов'язків: працівник або не передбачив негативних наслідків своєї дії чи бездіяльності, хоча міг і повинен був передбачити їх; або передбачив, однак легковажно понадіявся їх попередити.

Якщо працівник усвідомлював, що в його діях не виявляється належна турботливість про збереження майна власника, якщо він передбачав можливість настання прямої дійсної шкоди, але легковажно розраховував запобігти цим наслідкам, має місце необережна вина працівника у формі самовпевненості.

Якщо працівник не усвідомлював, що в його діях немає належної турботливості про збереження майна власника, якщо він не передбачав можливості заподіяння майну власника прямої дійсної шкоди, хоча за обставин, що склалися, міг і повинен був це усвідомлювати, у діях працівника є ознака необережної вини у формі недбалості.

Самовпевненість та недбалість також не виділяються в КЗпП, але ці дві форми необережної вини також можуть враховуватися при визначенні розміру прямої дійсної шкоди, що підлягає покриттю працівником відповідно до ч.1 ст.137 КЗпП.

Матеріальна відповідальність за трудовим законодавством настає незалежно від форми вини працівника: умислу чи необережності. Форма вини впливає на вид та межі матеріальної відповідальності.

Так, п.1 ч.1 ст.133 КЗпП встановлює обмежену матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові в користування. За умисне знищення та умисне зіпсуття того ж майна п.5 ч.1 ст.134 КЗпП встановлена повна матеріальна відповідальність.

Причинний зв'язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і майновою шкодою, яка сталася, повинен бути прямим (безпосереднім).

Прямий зв'язок це такий, за якого майнова шкода безпосередньо, з неминучістю випливає з дій чи бездіяльності працівника.

У будь-якому разі працівник повинен нести матеріальну відповідальність лише за ту частину шкоди, яка безпосередньо випливає з його дій чи бездіяльності.

Адже згідно зі змістом ч.2 ст.130 КЗпП, матеріальна відповідальність працівника за трудовим правовідношенням має особистий характер. Це пов'язано з тим, що виконувати доручену йому роботу працівник повинен особисто (ст.30 КЗпП).

Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що представником позивача не надано суду жодного належного доказу наявності протиправної поведінки ОСОБА_1, або його винних дій чи бездіяльності, що призвели до нестачі м'ясопродукції, а також причинного зв'язку між його винними діями чи бездіяльністю і шкодою, що настала, отже позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись 127, 130, 133, 134, 135-3, 137 КЗпП України, статями 3, 4, 10, 11, 58, 60, 157, 212-215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.Д. Рудюк