Постановление суда № 64261675, 11.01.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

11 січня 2017 року м. Київ К/800/394/17

Суддя Вищого адміністративного суду України Олексієнко М.М., вирішуючи питання про прийняття касаційної скарги представника Публічного акціонерного товариства «Київенерго» на судові рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2016 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року у справі за його позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про зобов’язання утриматись від вчинення дій,

в с т а н о в и в :

30 грудня 2016 року представник Публічного акціонерного товариства «Київенерго» звернувся з касаційною скаргою на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року, посилаючись на їх незаконність.

Ставиться, зокрема, вимога про скасування рішення апеляційного суду, яким закрито провадження у справі у зв’язку з тим, що її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, та ухвалення нового рішення про задоволення позову. Вказується на те, що спір є публічно-правовим.

Вивчивши зміст касаційної скарги, суддя приходить до висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Відповідно до положень, передбачених пунктом 5 частини п’ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у випадку, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга є необґрунтованою, якщо викладені в ній доводи не містять посилань на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права або такі посилання є безпідставними.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, є безпідставні.

Частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державних виконавців) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Виходячи з положень зазначеної норми, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

За правилами статті 1212 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно фактичних обставин справи, встановлених судами, з даним позовом про зобов’язання утриматися від вчинення певних дій звернулася особа, яка є стороною у виконавчих провадженнях з виконання наказів господарських судів, виданих на підставі рішень цих судів, тому такий спір не підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

З урахуванням зазначеного, керуючись статями 211, 214 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

у х в а л и в :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства «Київенерго» на судові рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2016 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року у справі за його позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про зобов’язання утриматись від вчинення дій.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя М.М. Олексієнко