Постановление суда № 63710121, 22.12.2016, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1

Доповідач - Назарова М.В.

Справа № 408/6245/16-ц

Провадження № 22ц/782/978/16

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Дронської І.О., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря Козубської А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області в м. Сєвєродонецьку

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на ухвалу Біловодського районного суду Луганської області від 27 вересня 2016 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до державного підприємства «Укршахтгідрозахист», треті особи - Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, Головне управління Державної казначейської служби у м. Києві про стягнення заборгованості з заробітної плати,

в с т а н о в и л а :

08 серпня 2016 року ОСОБА_2 звернувся в суд із вказаним позовом та просив стягнути з державного підприємства «Укршахтгідрозахист» на свою користь заборгованість з заробітної плати за період з 01.12.2014 року по 04.06.2015 року та вихідну допомогу в сумі 71816, 44 грн.

Ухвалою Біловодського районного суду Луганської області від 27 вересня 2016 року позов ОСОБА_2 до державного підприємства «Укршахтгідрозахист», 3-х осіб - Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, Головне управління Державної казначейської служби у м. Києві про стягнення заборгованості з заробітної плати залишено без розгляду на підставі ст. 207 ЦПК України.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Вислухавши доповідь судді, розглянувши справу у межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Постановляючи ухвалу про залишення позову ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з заробітної плати без розгляду, суд першої інстанції керувався ч.1 ст.96, ч.3 ст.118,207 ЦПК Українита виходив з того, що під час розгляду справи було встановлено, що в додатку до позову позивачем надана ухвала Святошинського районного суду міста Києва від 11.01.2016 року про скасування судового наказу від 04.11.2015 року про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі з розясненням стягувачу можливості подальшого розгляду вимог про стягнення заборгованості з заробітної плати в позовному провадженні.

Однак, ухвала Святошинського районного суду міста Києва від 11.01.2016 року про скасування судового наказу від 04.11.2015 року про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі була прийнята на підставі заяви ОСОБА_3 про видачу судового наказу, а не позивача.

Оскільки відповідно до ч.3 ст.118 ЦПК України, п.1 ч.1 ст.96 ЦПК України позовна заява про стягнення заробітної плати може бути подана тільки у разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або у разі скасування судового наказу судом, то наведене є підставою для застосування вимог ст. 207 ЦПК України і залишення позову у наведеній частині без розгляду.

Проте, такі висновку суду є помилковими з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 207 ЦПК Українисуд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 ЦПК України.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК України до позовної заяви, що подається у випадках, визначених частиною третьою статті 118 цього Кодексу, мають бути додані копії ухвали про відмову у прийняття заяви про видачу судового наказу або ухвали про скасування судового наказу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 96 ЦПК України судовий наказ може бути видано у разі, якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

Згідно з роз'ясненнями, які містятьсяу п.12 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №14 від 23 грудня 2011 р. «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати (пункт 1 частини першоїстатті 96 ЦПК), судовий наказ може бути видано не лише на суму заборгованості із заробітної плати, а й на суму компенсації за порушення строків її виплати, оскільки вона входить до структури заробітної плати (Закон України від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР «Про оплату праці»,Закон України від 19 жовтня 2000 року N 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»). До заяви має бути додано докази перебування заявника у трудових відносинах із боржником, а підтвердженням суми, яка стягується, може бути будь-який належно оформлений документ, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати та компенсації за порушення строків її виплати, зокрема, довідка бухгалтерії боржника, розрахунковий лист чи копія платіжної відомості тощо. Не допускається розгляд вимог про стягнення заробітної плати у разі наявності спору щодо розміру заборгованості чи права на її отримання.

Отже, вирішальним для звернення із заявою про видачу судового наказу є підтверджена відповідними доказами наявність нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, у той час, коли по справі вбачається спір про право, що зясовано вже після відкриття провадження по справі.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідно обґрунтування позовних вимог позивачем зазначається, що відповідач не підтверджує розмір заборгованості по заробітній платі, а останній в своїх запереченнях проти позовних вимог не визнає надану позивачем довідку про заборгованість по заробітній платі, оскільки ця довідка підписана особами без відповідних повноважень та їх підписи, від імені посадових осіб, не відповідають дійсним підписам цих осіб, та відмовляє у нарахуванні заборгованості по заробітній платі ОСОБА_2 з підстав відсутності на підприємстві, що перемістилося, первинної фінансової та кадрової документації, оскільки вказана документація залишилась на тимчасово неконтрольованій органами державної влади України території.

З урахуванням вищевикладеного, можна зробити висновок про те, що заборгованість по заробітній платі у зазначеному позивачем розмірі відповідачем не є нарахованою в розумінні вимог закону.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не врахував, що для звернення до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати, позивач повинен надати письмові докази на підтвердження наявності цієї заборгованості, а ОСОБА_2 посилався саме на те, що відповідачем не підтверджується та не спростовується сума заборгованості по заробітній платі, оскільки необхідна документація залишилась вказаній території, тобто існує спір про право, який має вирішуватись в порядку позовного провадження.

Неможливість видачі судового наказу у разі наявності спору про право передбаченаст. 100 ЦПК України.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду з тих підстав, що позивачем при зверненні до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості по заробітній платі, порушено правила ст.118 ЦПК України є неправильним, таким, що не відповідає вимогам процесуального законодавства та порушує право позивача на судовий захист ( ст.15 ЦК України, ч.1 ст.3 ЦПК України).

Аналогічний висновок викладено в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 листопада 2015 року у справі №6-23767св15.

За таких обставин, відповідно до ст.311 ЦПК України ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, як така, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 311 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Біловодського районного суду Луганської області від 27 вересня 2016 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після її проголошення.

Головуючий

Судді: