Постановление суда № 63503774, 14.12.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2016 р. Справа № 489/2171/16-а

Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Губницький Д.Г.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Лук'янчук О.В.

суддів - Градовського Ю.М.

- Кравченка К.В.,

при секретарі - Діденко К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 жовтня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії.

Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 жовтня 2016 року поновлено ОСОБА_2 строк звернення до суду.

Позов задоволено частково.

Визнано неправомірними дії Управління Пенсійного Фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва щодо неврахування заробітної плати ОСОБА_2 в рублях згідно довідки №871 від 24 грудня 1992 р. військової частини № польової пошти 61878 при перерахунку пенсії згідно його заяви від 20 травня 2013 р. за №175.

Зобов'язано Управління Пенсійного Фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 з 24 жовтня 2015 р. з врахуванням відомостей про його заробіток в рублях згідно довідки №871 від 24 грудня 1992 р. військової частини № польової пошти 61878.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_2 судовий збір 551,20 грн. за рахунок коштів державного бюджету.

Не погоджуючись з рішенням суду в частині відмовлених позовних вимог ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність постанови суду першої інстанції в цій частині, порушення норм матеріального права, що призвело до прийняття незаконного рішення, а тому просить постанову суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог скасувати та в цій частині винести нову постанову, якою визнати неправомірними дії відповідача щодо неврахування заробітної плати ОСОБА_2 в іноземній валюті (німецьких марках) згідно довідки № 871 від 24 грудня 1992 р. військової частини польова пошта 61878, архівної довідки від 25.03.2013 р. № 5/117762 центрального архіву міністерства оборони РФ та архівної довідки від 25.03.2013 р. № 5/117768 центрального архіву міністерства оборони РФ при перерахунку пенсії згідно його заяви від 20 травня 2013 р. № 175, та зобов'язати управління відповідача здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_2 з врахуванням відомостей про його заробіток в іноземній валюті (німецьких марках) згідно довідки № 871 від 24 грудня 1992 р. військової частини польова пошта 61878, архівної довідки від 25.03.2013 р. № 5/117762 центрального архіву міністерства оборони РФ та архівної довідки від 25.03.2013 р. № 5/117768 центрального архіву міністерства оборони РФ.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.ст. 34-39 КАС України, в судове засідання не з'явились, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебуває на обліку УПФУ, отримує з 21 грудня 2010 р. пенсію по 3 групі інвалідності згідно ст. 30 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

20 травня 2013 р. позивач звернувся до УПФУ з заявою про перерахунок пенсії до якої долучив довідки: №5/117768 від 25 березня 2013 р. центрального архіву МО РФ про розмір заробітної плати у в/ч п.п. 52734 з березня 1988 р. по травень 1988 р.; №5/117762 від 25 березня 2013 р. центрального архіву МО РФ про розмір заробітної плати у в/ч п.п. 61878 з травня 1988 р. по грудень 1991 р.; №871 від 24 грудня 1992 р. військової частини № польової пошти 61878 про розмір заробітку з січня по грудень 1992 р.;

Відповідачем довідки №5/117768 та №5/117762 в частині заробітної плати в радянській валюті були використані при перерахунку пенсії, заробіток в марках НДР використаний при цьому не був. Довідку №871 використати неможливо оскільки її зміст не підтверджується первинними документами, сума заробітної плати не зазначена в гривні, за формою та змістом не відповідає вимогам Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1.

Не погоджуючись із такими діями та відмовами УПФ, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.

Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з неправомірності дій відповідача в частині неврахування заробітної плати позивача в рублях згідно довідки №871 від 24 грудня 1992 р. військової частини № польової пошти 61878 при перерахунку пенсії згідно його заяви від 20 травня 2013 р. за №175 та зобов'язав здійснити перерахунок та виплату пенсії з 24 жовтня 2015 р. з врахуванням відомостей про заробіток позивача в рублях згідно довідки №871 від 24 грудня 1992 р. військової частини № польової пошти 61878. Разом з цим, в іншій частині відмовив у задоволенні позову з необґрунтованістю.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до заробітної плати /доходу/ для обчислення пенсії враховуються суми виплати /доходу/, отриманих застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

У ст. 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначено, що, до набрання чинності цим Законом, а саме заробітна плата /дохід/, що враховується при перерахунку пенсії за період до впровадження Закону в дію визначається відповідно до ч.2 ст.40 цього Закону.

При перерахунку пенсії позивач виявив бажання взяти для обчислення пенсії період роботи за кордоном і заробіток, що складається з виплат в російських карбованцях та німецьких марках.

Статтею 66 Закону України "Про пенсійне забезпечення", в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що до заробітку для обчислення пенсій включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).

Відповідно до ст. 72 Закону України «Про пенсійне забезпечення», при обчисленні середньомісячного заробітку працівникам за роботу за межами України заробітна плата враховується на загальних підставах за умови сплати в цей період внесків до Пенсійного фонду України.

Раніше діючим законодавством, зокрема, п. 129 Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972р., передбачалося, що при визначенні середньомісячного заробітку робітників і службовців, працюючим в закладах СРСР за кордоном, а також в міжнародних організаціях, пенсії обчислювалися із розрахунку 200 % максимального окладу з відповідної посади (з встановленими надбавками) в радянській валюті. При цьому частина заробітної плати, яка виплачувалася в іноземній валюті, не враховується. При визначенні середньомісячного заробітку інших робітників і службовців, направлених з СРСР за кордон на роботу або у відрядження і отримуючих заробітну плату у радянській валюті по місцю роботи, пенсії обчислювалися із розрахунку 100 % заробітної плати, яку вони отримували до направлення за кордон.

Таким чином, оскільки особа працювала за кордоном в установах колишнього СРСР чи УРСР або за відрядженням цих установ, то обчислення розміру пенсії із заробітку з врахуванням частини заробітної плати, отриманого в іноземній валюті, Законом України «Про пенсійне забезпечення» та іншим законодавством, що діяло раніше, не передбачено.

За таких обставин , колегія суддів вважає що, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що при здійсненні розрахунку пенсії відповідачем не було порушено права позивача на перерахунок пенсії, оскільки позивач працював за кордоном в установах колишнього СРСР чи УРСР або за відрядженням цих установ, а тому обчислення розміру пенсії із заробітку з врахуванням частини заробітної плати, отриманого в іноземній валюті, законодавством не передбачено.

Більше того, слід вказати на безпідставність доводи апелянта про сплату із отриманої ним в іноземній валюті заробітної плати страхових внесків, оскільки надані довідки не свідчать про сплату таких внесків.

Так, порядок справляння таких внесків регулювався постановою Президії Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 29.02.1960, протокол №7, «Про затвердження Інструкції про порядок справляння страхових внесків, витрачання та обліку коштів державного соціального страхування».

З п.16 наведеної Інструкції вбачається, що не усі виплати, отримувані працівником у зв'язку з відрядженням, були об'єктом справляння страхових внесків (зокрема добові, тверді надбавки замість добових при переміщеннях, тощо).

Тому, не підтвердженим є факт, що на усю суму одержаних позивачем коштів в іноземній валюті, нараховувались внески на обов'язкове соціальне страхування.

Виплату позивачу заробітної плати в іноземній валюті здійснював його роботодавець в особі Міністерства оборони, а відтак відомості про нарахування страхових внесків на цю частину заробітку мають зберігатися в архівах цієї організації, її правонаступника або відповідних архівних установах (у випадку ліквідації без правонаступництва), однак таких позивачем не надано, у зв'язку із чим апеляційний суд, вважає таке посилання позивача недостатнім для однозначного твердження про нарахування на його заробіток внесків на обов'язкове соціальне страхування.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правильно врахував наведені обставини і висновок про відсутність підстав для прийняття рішення на користь позивача в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог ґрунтується на повно і всебічно встановлених обставинах справи, які підтверджені належним чином перевіреними і наявними у справі доказами.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. В апеляційній скарзі апелянт посилається на ті доводи, які були ним викладені в позовній заяві, проте вказаним доводам, як зазначено вище, судом першої інстанції надано належну правову оцінку.

Таким чином, оскільки висновки суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог обґрунтовані та відповідають чинному законодавству, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують, колегія суддів, на підставі ст. 200 КАС України, приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду в цій частині - без змін.

Керуючись ст. 195, 196, ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 жовтня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції. Особи, які брали участь у справі, однак не були присутні у судовому засіданні апеляційної інстанції, мають право подати касаційну скаргу протягом 20 днів з дня отримання копії ухвали .

Головуюча суддя: О.В. Лук'янчук

Суддя: Ю.М. Градовський

Суддя: К.В. Кравченко