Постановление суда № 62913821, 22.11.2016, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Черняхович І.В.

Суддя-доповідач:Капустинський М.М.

УХВАЛА

іменем України

"22" листопада 2016 р. Справа № 806/1822/16

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Капустинського М.М.

суддів: Мацького Є.М.

Шидловського В.Б.,

за участю секретаря судового засідання Гунько Л.В.,

апелянта та його представника, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від "28" вересня 2016 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії ,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2016 р. відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Зокрема, ОСОБА_3 посилається на те, що фонд гарантування вкладів фізичних осіб є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є суб'єктом права державної власності і перебуває в його господарському віданні.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" Коваленко О.В. про:

- визнання бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у ПУАТ "Фідобанк" Коваленка О.В. щодо не включення ОСОБА_3 до переліку вкладників ПУАТ "Фідобанк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в розмірі вкладу на суму 200 000 грн., в порядку передбаченому ч.1 ст.26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протиправною;

- зобов'язання уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПУАТ "Фідобанк" Коваленка О.В. підготувати та надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зміни та доповнення до Переліку вкладників ПУАТ "Фідобанк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з визначенням розрахункової суми відшкодування за вкладом стосовно збільшення кількості вкладників за рахунок ОСОБА_3

Суд першої інстанції відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі дійшов висновку, що вказаний спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з вказаним висновком, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Пунктом 1 частини 1 статті 3 КАС України визначено, що справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування.

Частиною 2 статті 4 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Отже, розгляду в порядку адміністративного судочинства підлягає спір за участю суб'єкта владних повноважень, який в межах спірних правовідносин діє на виконання своїх владних управлінських функцій та/або делегованих повноважених.

Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Частинами 1, 3 статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. Законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

У свою чергу, ст.1 Закону України "Про банки та банківську діяльність" передбачено, що цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 р. №4452-VI, ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Згідно з ч.3 ст.2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 р. №2343-XII, законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

В свою чергу, структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначає Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07 грудня 2000 р. №2121-III (стаття 1).

Пунктом 2 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарським судам підвідомчі справи про банкрутство.

Отже, є вірними висновки суду першої інстанції, що спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не підпадають під юрисдикцію адміністративних судів, а підлягають розгляду господарськими судами.

Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з правовими висновками, викладеними колегією суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України у постанові від 16 лютого 2016 р. по справі №826/2043/15, якою вирішувалися питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Так само, постановою Верховного Суду України від 15 червня 2016 р. у справі 3826/20410/14, суд підтримав зазначені правові висновки.

В силу вимог ст.244-2 КАС України є обов'язковою для врахування судом під час розгляду і вирішення даної адміністративної справи.

У зв"язку з викладеним, є безпідставним посилання апелянта на рішення судів першої інстанції щодо вирішення вказаного спору в порядку адміністративного судочинства, як і на ухвалу суду господарського суду Рівненської області.

Також, при вирішення даного питання, з врахуванням принципу верховенства права, судом першої інстанції правомірно застосовано положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практика Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд, яке включає в себе право на доступ до правосуддя.

Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками (п. 36 рішення від 21 лютого 1975 р. у справі "Голдер проти Сполученого Королівства"). На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (п. 30 рішення у справі "Наталія Михайленко проти України" від 30 серпня 2013 р., заява №49069/11).

Разом з тим, як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п.33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 р., заява №45783/05). Поняття "суд, встановлений законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції (п.п.24-25 рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20 липня 2006 р., заяви №29458/06 і №29465/04).

Отже, висновки суду першої інстанції що вказаний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства ґрунтується на вимогах чинного законодавства та узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України.

У відповідності до вимог ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 199, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від "28" вересня 2016 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.М. Капустинський

судді: Є.М. Мацький

В.Б. Шидловський

Повний текст cудового рішення виготовлено "23" листопада 2016 р.

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: ОСОБА_3 АДРЕСА_1

3- відповідачу/відповідачам: Публічне акціонерне товариство "Фідобанк" вул.Воздвиженська,буд.58 (2,3 поверхи),м. Київ,04071

4- представнику позивача ОСОБА_6, АДРЕСА_2 - ,