Постановление суда № 62729621, 03.11.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 334/721/16 Головуючий у 1 інстанції: Мусієнко Н.М.

№ провадження 22-ц/778/3783/16 Суддя-доповідач: Савченко О.В

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

„03" листопада 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Савченко О.В.

суддів: Кочеткової І.В., Маловічко С.В.

при секретарі: Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3, на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа: МКП «Основаніє», про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа: МКП «Основаніє», про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

У позові зазначав, що він є наймачем квартири АДРЕСА_1.

Вказане житлове приміщення відноситься до державного житлового фонду.

В квартирі, крім нього, зареєстрований його син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вказує, що з відповідачкою по справі з 12.02.2005 року перебував в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16.12.2015 року був розірваний.

До грудня 2014 року вони разом з сином мешкали за адресою спірної квартири, але 11.12.2014 року відповідачка забрала сина та поїхала із дому.

З того часу дитина постійно проживає разом із матір'ю за адресою: АДРЕСА_2.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25.02.2015 року йому було відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини разом із батьком, син залишився проживати разом із матір»ю.

Вважає, що з підстав, передбачених ст.107 ЖК України, син втратив право користування спірним житлом у зв'язку із вибуттям для постійного проживання до іншого житлового приміщення.

Посилаючись на зазначені обставини, просив суд визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування спірною квартирою.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30 червня 2016 року позов задоволено.

Визнано ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, з 12.02.2005 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16.12.2015 року шлюб між подружжям було розірвано.

Родина разом із сином проживала в кімнаті гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1, наймачем якої являвся позивач.

Згідно ордеру, виданому на підставі рішення Запорізького міськвиконкому № 82/3 від 02.03.2015 року, ОСОБА_4 на сім»ю із 2 осіб у складі його самого та його сина було надано у користування дві кімнати у кв.АДРЕСА_1..

Мати малолітнього ОСОБА_3 - ОСОБА_5 з грудня 2014 року за адресою гуртожитку по АДРЕСА_1, не мешкає, 09.12.2014 року вона отримала виданий виконавчим комітетом Запорізької міської ради ордер НОМЕР_1 на кімнату АДРЕСА_2, яку, за поясненнями ОСОБА_5, має намір приватизувати і до якої у грудні 2014 року переїхала проживати разом із сином.

У грудні 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 виник спір про визначення місця проживання малолітнього сина.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 лютого 2015 року, яке набрало законної сили 19 серпня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_4, який просив визначити місце проживання сина не з матір»ю, а з ним за адресою: АДРЕСА_1, було відмовлено.

Відповідно до ст. 107 ЖК України наймач або член його сім»ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред»явлення позову про це.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд виходив з доведеності того, що оскільки у грудні 2014 року ОСОБА_2 виїхала зі спірної квартири АДРЕСА_1 разом із малолітнім сином ОСОБА_3, який з цього часу став постійно проживати разом з матір»ю за адресою: АДРЕСА_2, тобто з цього часу у розумінні ст. 64 ЖК України, відповідно до якої членами сім»ї наймача є, зокрема, діти, які постійно проживають разом із наймачем, неповнолітній ОСОБА_3 перестав бути членом сім»ї ОСОБА_4, як наймача спірного приміщення, то він втратив право користування останнім у зв»язку із вибуттям на інше місце проживання.

Вказаний висновок суду є обґрунтованим, він погоджується з фактичними обставинами справи, вимогами норм матеріального і процесуального права.

Так, відповідно до ч.4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.

Згідно положень ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішення у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Факт вибуття неповнолітнього ОСОБА_3 разом із матір»ю ОСОБА_2 зі спірного житла на інше постійне місце проживання був встановлений рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25.02.2015 року, яке набрало законної сили 19.08.2015 року, по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання сина і згідно якого дитина була залишена проживати разом із матір»ю. Після ухвалення судового рішення місце проживання дитини не змінилося, що підтверджувалось поясненнями свідків, актом перевірки факту проживання від 22.01.2016 року.

Отже, встановивши зазначені обставини справи, суд вирішив спір у відповідності до вимог закону і дійшов правомірного висновку про наявність передбачених ст. 107 ЖК України підстав для визнання неповнолітнього сина позивача таким, що втратив право користування спірним жилим приміщенням.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що інтереси неповнолітньої дитини у даній справі мав захищати орган опіки та піклування і надати відповідний письмовий висновок щодо розв»язання спору, є безпідставними, враховуючи, що, виходячи з положень ч.1 ст. 39 ЦПК України, саме ОСОБА_2, як мати дитини, є її законним представником, наділеним у силу закону повноваженнями захищати у суді права, свободи та інтереси малолітнього сина віком до чотирнадцяти років. Оскільки ж розглянутий спір не був пов»язаним із захистом сімейних прав та інтересів неповнолітньої особи, то, виходячи, зокрема, з положень ч.4 ст. 19 СК України, участь органу опіки та піклування у його розгляді до компетенції зазначеного органу не входила..

Доводи апеляційної скарги про те, що неповнолітній ОСОБА_3 хоча постійно і не проживає у спірному приміщенні, однак продовжує спілкуватися із батьком та зареєстрований саме за адресою проживання останнього, не являються переконливими, враховуючи, що наведені обставини не є належними підтвердженнями наявності у неповнолітнього сина позивача права на користування цим приміщенням в якості члена сім»ї наймача.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи не є суттєвими і правильність судових висновків не спростовують.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 , відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30 червня 2016 року по даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: