Постановление суда № 62652488, 09.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2016 року місто Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого - судді Трясуна Ю.Р.,

суддів Мосьондза І.А.,

ЯщенкаМ.А.,

секретаря судового засідання Ярмолюк М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12016100030006637 щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 року

народження, уродженця м. Шелехова Іркутської обл.,

Російської Федерації, громадянина України,

зареєстрованого та проживаючого за адресою:

АДРЕСА_1,

за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України;

за участю прокурора Заріцької О.А.,

обвинуваченого ОСОБА_2,

захисника ОСОБА_3,

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_2 просить змінити вирок суду, призначивши йому більш м'яке покарання.

Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 19 липня 2016 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України та призначене покарання у виді чотирьох років позбавлення волі. На підставі ч. 5 ст.72 КК України в строк покарання ОСОБА_2 зараховано строк попереднього ув'язнення з часу затримання 06 червня 2016 року до моменту ухвалення вироку 19 липня 2016 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

В доводах апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_2, не оскаржуючи фактичних обставин кримінального провадження, вважає, що судом першої інстанції призначене надто суворе покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого.

Апелянт вважає, що судом першої інстанції при призначенні покарання не в повному обсязі враховано його щире каяття.

Обвинувачений звертає увагу на те, що суд також не врахував, що злочин він вчинив в період збігу сімейних обставин, оскільки довгий час не міг влаштуватись на роботу. Крім того, апелянт зазначає, що на його утриманні перебуває неповнолітня дитина, яка не має матері чи інших близьких родичів, які могли б дбати про неї.

Судом першої інстанції встановлено, що 06 червня 2016 року приблизно в 03 год. 00 хв. ОСОБА_2, знаходячись біля будинку № 7-в по вул. Мілютенка в м. Києві, зірвав з шиї потерпілої ОСОБА_4 і повторно відкрито викрав золотий ланцюжок вартістю 3893 гривні 76 копійок з золотим хрестиком вартістю 1460 гривень 16 копійок, заподіявши шкоду потерпілій на загальну суму 5353 гривні 92 копійки.

Під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, думку якого підтримав захисник ОСОБА_3, прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, а вирок суду зміні в частині призначеного покарання з наступних підстав.

Встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обсяг і доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_2, та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 186 КК України як відкрите викрадення чужого майна, вчинене повторно.

Висновки суду в частині доведення винуватості особи та кваліфікації дій ніким не оскаржуються.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим, вмотивованим.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Ці положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання в разі ухвалення обвинувального вироку.

Як видно з тексту оскаржуваного судового рішення, суд, призначаючи ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі, в повній мірі дотримався вимог закону.

Відповідно до загальних засад призначення кримінального покарання, передбачених ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Зокрема, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії середньої тяжкості, а також дані про особу обвинуваченого, який має непогашену судимість, за місцем проживання характеризується позитивно.

На підставі цього суд дійшов висновку про можливе виправлення ОСОБА_2 лише в умовах ізоляції від суспільства. З таким висновком погоджується колегія суддів.

Колегія суддів зазначає, що призначення покарання носить індивідуальний характер і його вид, розмір визначається з урахуванням положень ст. 65 КК України.

Відповідно до встановлених обставин, ОСОБА_2 вчинив злочин середньої тяжкості.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_2 розповів за яких обставин ним був вчинений злочин та зобов'язувався в подальшому такого не вчиняти, визнавши свою вину в повному обсязі.

На думку колегії суддів, ця обставина свідчить про щире каяття обвинуваченого, а тому суд першої інстанції правильно визнав цю обставину, як таку, що пом'якшує покарання.

Крім того, призначаючи покарання, суд врахував також те, що обвинувачений ОСОБА_2 вчинив грабіж, маючи непогашену судимість за вчинення аналогічного злочину, що, на думку колегії суддів, свідчить про його стійке небажання стати на шлях виправлення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в своїй апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_2 зазначає, що він вчинив грабіж внаслідок збігу тяжких обставин, а саме тому, що не міг влаштуватись на роботу. На думку колегії суддів, ця обставина не є такою, що пом'якшує покарання.

ОСОБА_2 в свої апеляційній скарзі зазначає, що суд, призначаючи покарання не врахував те, що на його утриманні перебуває неповнолітня дочка. Колегія суддів звертає увагу на те, що жодних доказів, які б підтверджували цей факт обвинуваченим та його захисником не було надано ані суду першої інстанції, ані в апеляційному суді.

Призначивши ОСОБА_2 покарання у виді чотирьох років позбавлення волі, з урахуванням обставини, що пом'якшує покарання, та відсутності обставин, що обтяжують покарання, даних про особу обвинуваченого, суд призначив мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 186 КК України.

Підстав для застосування ст. 69 КК України колегія суддів не вбачає.

З огляду на викладене, враховуючи, що відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_2 покарання є справедливим та достатнім, а вирок суду законним і обґрунтованим, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Керуючись ст.ст. 376 ч. 2, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Вирок Деснянського районного суду міста Києва від 19 липня 2016 року, яким ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, визнаного винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України та призначене покарання у виді чотирьох років позбавлення волі, залишити без змін.

Відповідно до ч.5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_2 в строк покарання строк попереднього ув'язнення з 20 липня 2016 року по 09 листопада 2016 року включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її оголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді:

Ю.Р.Трясун І.А.Мосьондз М.А.Ященко