Постановление суда № 62592626, 01.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

01 листопада 2016 року м. Київ К/800/29335/16

Суддя Вищого адміністративного суду України Олексієнко М.М., вирішуючи питання про прийняття касаційної скарги представника Державної міграційної служби України (далі - ДМС) на судові рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2016 року, Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС), ДМС про скасування висновку, наказу та зобов'язання здійснити обмін посвідки на постійне проживання у зв'язку з досягненням 45-річного віку,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2016 року представник ДМС звернувся із касаційною скаргою на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року, якими позовні вимоги задоволено. Скасовано висновок ГУ ДМС від 15 травня 2015 року про скасування рішення щодо документування громадянина ОСОБА_1 посвідкою на проживання в Україні, який став підставою для винесення ДМС України наказу від 17 червня 2015 року № 85. Скасовано наказ ДМС від 17 червня 2015 року № 85 в частині пунктів 10, 10.1, 10.2, 10.3. Зобов'язано ГУ ДМС здійснити позивачу обмін посвідки на постійне проживання ОД № 4793 від 11 серпня 2008 року у зв'язку з досягненням 45-річного віку.

Ставиться вимога про скасування судових рішень і ухвалення нового про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Вказується на те, що умовою набуття дозволу на імміграцію в Україну є звернення з відповідною заявою протягом шести місяців з дня набрання чинності Закону України «Про імміграцію», тобто до 7 лютого 2002 року, тоді як позивач звернувся з порушенням встановленого строку.

Вивчивши зміст касаційної скарги, суддя приходить до висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Відповідно до положень, передбачених пунктом 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у випадку, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми, касаційна скарга є необґрунтованою, якщо викладені в ній доводи не містять посилань на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права або такі посилання є безпідставними.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, є безпідставні.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства регулюються Конституцією України та Законом України від 7 червня 2001 року №2491-III «Про імміграцію» (далі - Закон № 2491-III).

Відповідно до абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих положень цього Закону вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Як установлено судами попередніх інстанцій, саме на підставі вимог згаданої норми 19 листопада 2003 року і була отримана позивачем посвідка на постійне проживання.

При цьому, суди зазначили, що Порядок формування квоти імміграції, Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України лише 26 грудня 2002 року, а позивач звернувся до ВПР та МР УМВС України в Одеській області - 4 лютого 2003 року, тобто в межах шестимісячного строку, визначеного абзацом 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону № 2491-III.

При наданні позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні у 2003 та у 2008 роках ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області проводив перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувався пунктом 4 Прикінцевих положень Закону № 2491-III, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив та надав посвідку на постійне місце проживання в Україні. Цією ж нормою Закону ГУ ДМС у висновку від 15 травня 2015 року обґрунтовував прийняття протилежного рішення.

Крім того, за час проживання в Україні у громадянина ОСОБА_1 та його дружини народилося троє дітей, які є громадянами України за народженням.

З урахуванням зазначеного, керуючись статями 211, 214 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

у х в а л и в :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на судові рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2016 року, Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України про скасування висновку, наказу та зобов'язання здійснити обмін посвідки на постійне проживання у зв'язку з досягненням 45-річного віку.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя М.М. Олексієнко